Справа № 138/1626/25
Провадження №:2/138/882/25
30.09.2025 м. Могилів-Подільський
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:
головуючого судді Київської Т.Б.,
за участю секретаря Бугери І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області надійшов вказаний вище позов.
Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що 06.07.2024 ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики №79315411. Договір укладено у виді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи зі застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 14.06.2021 ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір про відступлення прав вимог за яким право грошової вимоги за вказаним договором позики до відповідача перейшло до позивача. Згідно з умовами договору сума кредиту перерахована відповідачу на його банківський картковий рахунок. Разом з тим, відповідач не виконує умови договору, не здійснив погашення існуючої заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів, що призвело до виникнення у нього заборгованості.
За таких підстав позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним вище договором у загальному розмірі 19752,00 грн.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання у справі.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.08.2025 за клопотанням представника позивача витребувано докази та відкладено судове засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась. У своїй відповіді на відзив просила розгляд справи проводити без її участі. Позовні вимоги підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений завчасно та належним чином за зареєстрованою адресою проживання.
11.08.2025 до суду надійшов відзив на позов, який мотивований тим, зокрема, що позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення повної оплати за договором відступлення права вимоги, повідомлення боржника про відступлення прав вимоги, а також видачі грошових коштів відповідачу. Відповідач є мобілізованим військовослужбовцем та в силу положень ЗУ «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на пільги передбачені п.15 ст.14 цього Закону, в якому закріплено, зокрема, що штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Крім того, договір факторингу укладений значно раніше ніж сам кредитний договір, тобто після відступлення права вимоги, що вказує на безпідставність доводів позивача, оскільки не може відступатись вимога, яка на час укладення договору факторингу ще не існувала.
12.08.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечила проти обґрунтування відзив на позов, виклавши свої заперечення. Також підтримала позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що 06.07.2024 між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №79315411. Розмір кредиту становить 6000,00 грн. Строк позики 30 днів, тобто до 04.08.2024. Денна процентна ставка 0,98%. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою за день 2,70%. Пеня 2,7% день. Відповідно до п.21 договір укладений у виді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, зі застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У пункті 29 договору зазначено реквізити сторін, у тому числі номер електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 відповідача (а.с.6-8).
До позовної заяви позивачем також приєднано Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит до вказаного вище договору позики №79315411 (а.с.9), а також паспорт споживчого кредиту в якому зазначено, зокрема, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інша важлива інформація (а.с.10-11).
14.06.2021 між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладено договір факторингу №14/06/21 відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою) та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно Додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору (а.с.12-14).
28.07.2021 сторони цього договору уклали додаткову угоду №2 до договору факторингу, якою погодили внести зміни до п.1.3 договору щодо порядку повідомлення боржників, а 13.06.2022 уклали додаткову угоду №7, якою погодили викласти п.9.1. договору у такій редакції: «п.9.1. Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін. Договір дійсний протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо жодна із сторін не направить письмове повідомлення про розірвання договору за один місяць до строку закінчення дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік» (а.с.15-16).
Жодною із сторін, не надано суду доказів закінчення дії, припинення, зупинення чи розірвання вказаного вище договору факторингу.
26.11.2024 ті ж самі сторони уклали додаткову угоду №44 до цього договору, визначивши загальну суму прав вимоги, що відступається згідно реєстру боржників № 38 від 26.11.2024 (а.с.17).
26.11.2024 сторони договору факторингу підписали акт прийому - передачі реєстру боржників №38 до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року та скріпили його печатками (а.с.18).
На підтвердження факту проведення оплати за відступлення прав вимоги згідно додаткової угоди №44 від 26.11.2024 до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, позивачем надано до суду платіжну інструкцію №552 від 29.11.2024 (а.с.51).
У витязі №38 з реєстру боржників до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 зазначено, що позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №79315411 на загальну суму заборгованості 19752,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1764,00 грн, заборгованості за пенею у розмірі 11988,00 грн. (а.с.19).
Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним вище кредитним договором за період з 26.11.2024 по 30.04.205 заборгованість відповідача за вказаним вище договором становить 19752,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1764,00 грн, заборгованості за пенею у розмірі 11988,00 грн. (а.с.20). Тобто, позивачем жодних нарахувань не здійснювалось.
Згідно розрахунку заборгованості, підготовленого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів, станом на 26.11.2024 (момент отримання реєстру боржників та підписання акту прийому-передачі), заборгованості відповідача перед товариством становила 19752,00 грн., яка складалась із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1764,00 грн, заборгованості за пенею у розмірі 11988,00 грн. (а.с.45-49).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначено в правій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.11.2021 у справі №243/6552/20 (провадження №61-1347св21), з урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
За клопотанням представника позивача, суд своєї ухвалою від 07.08.2025 витребував у АТ КБ «Приватбанк» докази, а саме щодо підтвердження факту перерахування кредитних коштів відповідачу. Так, згідно листа АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-250808/3480-БТ від 16.08.2025 на ім'я відповідача в банку емітовану картку № НОМЕР_2 . Додатково направлено виписку по рахунку № НОМЕР_2 за 06.07.2024, яка містить зарахування на суму 6000,00 грн. (а.с.115-116).
У своєму відзиві на позов, відповідач заперечував проти витребування інформації щодо перерахування йому коштів з тих підстав, що позивач не зазначив про необхідність витребування таких у своєму позові, а також, що задоволення такого клопотання буде порушенням принципу змагальності. Суд звертає увагу, що клопотання про витребування доказів заявлено представником позивача ще до відкриття провадження у справі, у своїй заяві про усунення недоліків. При цьому, суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що витребування доказів є порушенням принципу змагальності сторін, оскільки задоволення такого клопотання навпаки сприятиме принципу змагальності. Крім того, витребувана інформація є банківською таємницею та отримати самостійно такі докази сторона позивача не могла.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, зокрема, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Також Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Щодо тверджень відповідача про те, що позовні вимоги не можуть бути задоволенні по причині того, що позивачем не надано докази повідомлення його про відступлення прав вимоги, то такі є безпідставними, оскільки у чинному законодавстві України відсутні норми, які покладають на позивача обов'язок направляти відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором, а тим більше отримувати письмове підтвердження факту його відправлення чи отримання відповідачем.
Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» та умов договору факторингу, обов'язок інформування боржника про відступлення права вимоги за кредитними договорами покладається на первісного кредитора. При цьому, копії документів, які готувалися та направлялися боржникам, зберігаються безпосередньо у первісного кредитора.
Суд також звертає увагу на те, що такі повідомлення не змінюють умов кредитного договору, а мають виключно інформаційний характер.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Зважаючи на викладене вище, договір факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року діяв на момент відступлення права вимоги, а додаткова угода, якою таке відступлення було оформлене, є складовою цього договору, а тому ТОВ «ФК «ЄАЗПБ» набув право вимоги за договором позики №79315411 до відповідача.
Визначаючись щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд звертає увагу, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у 19752,00 грн., яка складалась із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 1764,00 грн, заборгованості за пенею у розмірі 11988,00 грн. Нарахування пені за своїм змістом є мірою відповідальності позичальника, що відповідає положенню ст. 549 ЦК України.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів - підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Так, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати штрафні санкції за договором позики №79315411 в розмірі 11988,00 грн, від сплати яких позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх стягнення.
Крім того, у своєму відзиві на позов відповідач зазначив, що він є мобілізованим військовослужбовцем, а також має статус учасника бойових дій, на підтвердження чого надав суду довідку в/ч № НОМЕР_3 від 13.03.2024, посвідчення учасника бойових дій виданого 22.02.2024, а також військової квиток виданий на його ім'я (а.с.79-82).
Так, з вказаної вище довідки та військового квитка слідує, зокрема, що відповідач ОСОБА_1 мобілізований з 24.02.2022 для проходження військової служби та проходить службу і станом на момент подання відзиву на позов.
Соціальний захист військовослужбовців врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ.
Із положень статті 3 Закону України № 2011-ХІІ слідує, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Згідно з частиною 15 статті 14 Закону України № 2011-ХІІ (в редакції на час укладення сторонами кредитного договору) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, які мають кредитні зобов'язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме:
1) звільнення від сплати процентів за користування кредитом;
2) звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.
Вказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає.
Зазначене узгоджується з постановами Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.
У постанові ВСУ від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19 зазначено, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосуються виключно мобілізованих позичальників.
Оскільки у період нарахування відсотків за користування кредитом ОСОБА_1 був військовослужбовцем, то він належав до осіб, яким згідно з частиною 15 статті 14 Закону України № 2011-ХІІ відсотки не нараховуються. При цьому, згідно вказаного вище розрахунку заборгованості, проценти за користування позикою та пеня за договором позики нараховані у період дії воєнного стану та перебування відповідача на військовій службі по мобілізації, а саме за період з 06.07.2024 по 16.10.2024. Зважаючи на викладене, відповідач звільнений від сплати процентів за користування кредитом та нарахованої пені, а тому вимога про стягнення з нього заборгованості за процентами у розмірі 1764,00 грн. та пені у розмірі 11988,00 грн. задоволенню не підлягає.
Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини і враховуючи те, що кредитний договір, укладений між сторонами, встановлює обов'язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача лише заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн., а відтак позов підлягає частковому задоволенню.
В матеріалах справи наявне посвідчення серії НОМЕР_4 видане 22.02.2024, згідно якого ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З відповідача на користь позивача підлягав стягненню судовий збір у розмірі 919,91 грн. (3028,00/ 30.38%).
Таким чином сума судового збору у розмірі 919,91 грн. підлягає компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Керуючись ст. 9 ч. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 525, 526, 527, 1050 ЦК України, ст. 7, 12, 76-81, 89, 178, 259, 263-265, 273, 275, 279, 289 ЦПК України суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики №79315411 від 06.07.2024 у розмірі 6000 гривень 00 копійок.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати у виді судового збору за подання позову у сумі 919 гривень 91 копійок за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, вул.Симона Петлюри, 30, м.Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Т.Б.Київська