Провадження № 22-ц/803/6199/25 Справа № 201/4424/24 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
01 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/4424/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру відшкодування шкоди завданої каліцтвом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Д'яконової Кристини Ігорівни на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 6 березня 2025 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Наумової О.С., -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру відшкодування шкоди завданої каліцтвом.
В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 серпня 2015 року у справі №263/3368/13-ц скасоване рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 02 жовтня 2014 року, яким позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток в період з 01 березня 2012 року до 01 серпня 2014 року у розмірі 23 374,40 грн., а починаючи з 02 серпня 2014 року щомісячно по 852,60 грн. довічно. У решті позовних вимог - відмовлено.
Вказує, що на примусовому виконанні у Східному міжрегіональному управлінні Центрального ВДВС у місті Маріуполь Маріупольського району Донецької області перебуває виконавче провадження №48752497 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, втраченого заробітку з 02 серпня 2014 року щомісячно по 852,60 грн. - довічно.
Зауважує, що наразі вартість життя, мінімальна заробітна плата - підвищилися, відтак розмір щомісячних платежів не забезпечує позивачеві покриття мінімальних потреб, а тому позивач потребує додаткових грошових коштів на проживання та постійне лікування, відтак звернувся до суду з даним позовом.
Зазначає, що перерахунок здійснюється шляхом обчислення судами коефіцієнта кратності збільшення розміру мінімальної заробітної плати шляхом ділення нового її розміру на попередній, а також застосування цього коефіцієнта для перерахунку розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що узгоджується з положеннями ч.2 ст.1208 ЦК України.
Вважає, що з урахуванням ст.8 Закону України «Про державний бюджет України», за період з 01 вересня 2015 року по 31 березня 2024 року (по періодах) підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 238 720,44 грн.
Крім того вважає, що з 01 квітня 2024 року підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 5 600 грн. щомісячно до зміни розміру мінімальної заробітної плати в Україні.
У зв'язку з чим просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток в період з 01 вересня 2015 року по 31 березня 2024 року грошові кошти у розмірі 238 720,44 грн.; та починаючи з 01 квітня 2024 року стягувати з ОСОБА_2 на його (поивача) користь у якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, втрачений заробіток щомісячно у розмірі 5 600 грн. до зміни мінімальної заробітної плати в Україні.
Також просив стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру відшкодування шкоди завданої каліцтвом - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток за період з 01 вересня 2015 року по 31 березня 2024 року грошові кошти у розмірі 238 720 грн. 44 коп.
Також вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток, починаючи з 01 квітня 2024 року щомісячними платежами у розмірі 5 600 грн.
В задоволенні іншої частині позову - відмовлено.
Рішення в частині стягнення відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 6 403 грн. 20 коп.
Окрім цього, Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Представником ОСОБА_2 адвокатом Дяконовою К.І. подано апеляційну скаргу, в якій сторона відповідача не погоджується з рішенням суду першої інстанції від 26 березня 2025 року та додатковим рішенням від 15 квітня 2025 року, вважає їх незаконними, оскільки їх було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують актуальну ступінь втрати професійної (загальної) працездатності ОСОБА_1 .
Зауважує, що представником відповідача було заявлено клопотання про призначення у справі комісійної судово-медичної експертизи щодо визначення ступеню втрати професійної та загальної працездатності ОСОБА_1 , однак судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні даного клопотання.
Звертає увагу, що в обґрунтування відмови у призначенні експертизи суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до змісту позову, у його підстав, позивачем не покладено наявність факту втрати працездатності або її зменшення, а лише підстави, визначені ст.1208 ЦК України «Збільшення розміру відшкодування шкоди у зв'язку з підвищенням вартості життя і збільшення розміру мінімальної заробітної плати», тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач не обґрунтував доцільність проведення комісійної судово-медичної експертизи з урахуванням положень ст.103 ЦПК України.
Вважає, що у даній справі підлягає доказуванню ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 , оскільки це прямо впливає на розмір шкоди у вигляді втраченого заробітку.
Вказану позицію Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська обґрунтовує також наявною преюдицією, відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України та тією обставиною, що ступінь втрати загальної (професійної) працездатності не є предметом доказування у даній справі.
Вважає, даний висновок суду першої інстанції хибним, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Також зазначає, що матеріали справи №201/4424/24 не містять належних та достатніх доказів, якими встановлено вину ОСОБА_2 у заподіянні шкоди позивачу в внаслідок ДТП та, відповідно, підтверджуючих обов'язок ОСОБА_2 відшкодовувати шкоду, заподіяну втратою працездатності ОСОБА_1 , зокрема, в матеріалах справи відсутні копії рішень судів, якими встановлено вину ОСОБА_2 та які, відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, звільняли б ОСОБА_1 від доказування цих обставин.
Зауважує, що не дивлячись на викладені обставини, Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у рішенні від 26 березня 2025 року посилається, що такі рішення Новоазовського суду Донецької області були у розпорядженні Апеляційного суду Донецькій області при розгляді справи №263/3368/14-ц та ухваленні рішення від 13 серпня 2015 року про стягнення на користь позивача відповідних сум відшкодування. Вважає таке обґрунтування суперечить ст.ст.77,78 ЦПК України.
Окремо звертає увагу суду, що згідно із резолютивною частиною рішення Жовтневого районного суду від 26 березня 2025 року, суд першої інстанції постановив стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток, починаючи з 01 квітня 2024 року щомісячними платежами у розмірі 5 600 грн. Але суд не врахував, що на виконанні Центрального ВДВС м.Маріуполя Маріупольського району Донецької області Східного МРУ МЮ перебуває виконавче провадження №48752497 з примусового виконання виконавчого листа від 11 вересня 2015 року №263/3368/13-ц, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, стягується втрачений заробіток з 02 серпня 2014 року щомісячно по 852,60 грн. і ці виплати здійснюються і на даний час.
В порушення ст.265 ЦПК України, судом визначено щомісячний розмір втраченого заробітку за період починаючи з 01 квітня 2024 року (що складає 12 календарних місяців до ухвалення судового рішення по справі) без урахування фактично сплачених за цей період відповідачем ОСОБА_2 сум (які, як зазначено вище, становлять по 852,60 грн. на місяць)
Крім того, вказує, що визначаючи новий розмір втраченого заробітку, який належить стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року - 5 600 грн. щомісячно - судом першої інстанції не вирішено питання про відкликання з виконання виконавчого документу - виконавчого листа від 11 вересня 2015 року №263/3368/13-ц, або ж визнання цього виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відповідно до вимог ч.2 ст.432 ЦПК України, а це в свою чергу призведе до подвійного стягнення з нього сум втраченого заробітку, якщо таке рішення набере законної сили.
Щодо оскарження додаткового рішення зазначає, що до матеріалів заяви ОСОБА_1 про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката, не було додано доказів оплати ОСОБА_1 гонорару адвоката за додатковою угодою від 03 квітня 2024 року у розмірі 20 000 грн. у спосіб, які сторони визначили у вказаній додатковій угоді (п.4, п.5 додаткової угоди від 03 квітня 2024 року) - шляхом безготівкового зарахування грошових коштів на відповідний банківський рахунок представника - адвоката Звонарьова В.В., а саме відповідні банківські квитанції, виписки по рахунку тощо.
Відсутність доказів, що сторона позивача понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката у справі є підставою для відмови у задоволенні даної вимоги.
Враховуючи наведене просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року у справі скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Звонарьов В.В. скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначає, що відповідно до ст.1208 ЦК України, за заявою потерпілого, у разі підвищення вартості життя, розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
Дана норма закону дає підстави для висновку, що вона спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом. Тобто, цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб - кредиторів, встановлена можливість збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у триваючих правовідносинах.
Звертає увагу, що з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення, у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, а перерахунок здійснюється шляхом обчислення судами коефіцієнта кратності збільшення розміру мінімальної заробітної плати шляхом ділення нового її розміру на попередній, а також застосування цього коефіцієнта для перерахунку розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що узгоджується з положеннями частини другої статті 1208 ЦК України.
Звертає увагу, що обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 серпня 2015 року у цивільній справі №263/3368/13-ц (провадження №22-ц/775/792/2015(м)) за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, оскільки рішення Апеляційного суду Донецької області преюдиційним.
Зауважує, що представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Д'яконова К.І. неодноразово наполягає на встановленні актуальності втрати професійної (загальної) працездатності позивача. Проте, на думку позивача, встановлення цієї обставини є необхідним під час вирішення спору щодо наявності права особи на стягнення шкоди первісно, що передбачене нормами матеріального права, зокрема, ст.ст. 1195, 1197, 1202 ЦК України.
У випадку встановлення попереднім судовим рішенням обставини (факту) завдання шкоди, ступеня втрати працездатності та розміру відшкодування, збільшення стягнення можливе у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати на підставі норми статті 1208 ЦК України.
Вважає, що позивачем надано достатні, належні та допустимі докази як на підтвердження правомірності участі адвоката Звонарьова В.В. у справі в якості представника позивача, так і витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката. А відтак, аргументи та заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо неможливості участі у якості представника позивача адвоката Звонарьова В.В. є припущенням та не ґрунтуються на нормах права.
Також вважає, що Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська у цивільній справі №201/4424/24 оскаржувані рішення прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дяконова К.І. у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, оскаржувані рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Звонарьов В.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, оскаржувані рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на рішення та додаткове рішення підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 серпня 2015 року по справі №263/3368/14-ц, рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 02 жовтня 2014 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП - відмовлено, було скасовано. Позов ОСОБА_1 , задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток в період з 01 березня 2012 року до 01 серпня 2014 року у розмірі 23 374,40 грн., а починаючи з 02 серпня 2014 року щомісячно по 852,60 грн. довічно. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Як вбачається зі змісту судового рішення, 18 липня 2008 року водій ОСОБА_3 , керуючи вантажним автомобілем (фургоном для перевезення продуктів) ГАЗ 3309 ГАРЗУ-2, державний номерний знак НОМЕР_1 , належним ФОП ОСОБА_2 , рухаючись зі сторони м.Новоазовська в напрямку м.Маріуполя по автодорозі «Новоазовськ-Мелитополь-Одеса», в порушення ПДР (п.п.1.4, 1.5, 2.3«б», 10.1, 11.3, 12.1, 12.2, 12.3), виїхав на зустрічну смугу та скоїв зіткнення з автомобілем ЗАЗ DAEWOO Lanos, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . В результаті зіткнення транспортних засобів, з вини ОСОБА_3 , позивача травмовано із спричиненням тілесних ушкоджень у вигляді закритого уламкового перелому лівої стегнової кістки із зміщенням, з ушкодженням судинно-нервового пучка, відкритого перелому правого наколінника, закритого перелому лівого наколінника, закритого перелому 8-9 ребер ліворуч, забитої рани підборіддя, удару головного мозку.
Нині у ОСОБА_1 у зв'язку з отриманою при ДТП 18 липня 2008 року травмою, є наслідки у вигляді вадної куски переднього відділу лівої стопи з явищами панаклілоза, зрощеного переламу з укороченням до 12 см. лівої стегнової кістки, посттравматичного деформуючого остеоартрозу лівого колінного суглоба з больовим синдромом, розгинальної контрактури лівого колінного суглоба, кісткового анкілозу лівого гомілковостопного суглоба з еквинусной установкою стопи, зрощеного перелому правого наколінника, посттравматичного остеоартрозу правого колінного суглоба, порушення функції ходьби 2-3 го ступенів.
У відношенні ОСОБА_3 кримінальна справа, порушена за ст.286 ч.2 КК України, закрита 19 серпня 2009 року на підставі ст.6 ч.1 п.8 КПК України - у зв'язку зі смертю винуватою особи.
За рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 23 квітня 2012 року, зміненим рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 червня 2012 року, яке залишено судом касаційної інстанції 06 липня 2012 року без змін, стягнуто на користь ОСОБА_1 : в рахунок відшкодування збитків завданих пошкодженням автомобіля зі страховика ПрАТ СТ «Іллічівське», яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника авто (заподіювача шкод) - 24 990 грн.; з ОСОБА_2 - 9 493,94 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної зі втратою 85% працездатності за період з 18 липня 2008 року по 01 березня 2012 року - 29982,19 грн.; стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПрАТ СТ «Іллічівське» понесені витрати на лікування і разову допомогу в сумі 985 грн. і з ОСОБА_2 витрати на лікування в сумі 18 633 грн.; стягнуто на користь потерпілого моральну шкоду - з ПрАТ СТ «Іллічівське» - 2550 грн., з ОСОБА_2 - 47 450 грн.
Відповідно до виписки МСЕК №410 від 09 листопада 2009 року, позивачу ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності загального захворювання, а згодом - з 01 березня 2012 року, встановлена 3 група інвалідності за загальним захворюванням (ДТП) безстроково, що підтверджується висновком МСЕК (довідка серії 10 ААА №407776 від 03 квітня 2012 року).
Судом також встановлено, що по справі було проведено ряд судово-медичних експертиз, зокрема з визначення ступеню втрати позивачем професійної/загальної працездатності.
Так, за висновками судово-медичної експертизи Донецького обласного бюро СМЕ №339 від 27 травня 2013 року і комісійної судово-медичної експертизи Донецького обласного бюро СМЕ №437 від 25 жовтня 2013 року - втрата ОСОБА_1 загальної і професійної працездатності склала 60% ступінь; за комісійним висновком судово-медичної експертизи Головного бюро СМЕ МОЗ України №125/14 від 10 червня 2014 року.
Висновок судово-медичної експертизи Донецького обласного бюро СМЕ №782 від 12.11.2010р. - 85% втрати професійної працездатності; висновку судово-медичної експертизи Донецького обласного бюро СМЕ №339 від 27.05.2013р., і комісійної судово-медичної експертизи Донецького обласного бюро СМЕ №437 від 25.10.2013р. - втрата ОСОБА_1 загальної і професійної працездатності 60%.
В ході апеляційного провадження проведеною повторної комісійної судово-медичної експертизою Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, проведеної з метою ґрунтування висновку на чинному акті - наказі МОЗ №420 від 05 червня 2012 року), (а не попередньому наказі МОЗ №238 від 05 серпня 1998 року, що втратив силу, на якому базувався висновок №125/14 від 19 червня 2014 року) у висновку підтверджено у ОСОБА_1 ступінь стійкої втрати професійної і загальної працездатності у обсязі 70%.
Згідно висновку експерта №278/к від 17 січня 2020 року вказано, що рівень втрати професійної працездатності у ОСОБА_1 не менше 70%.
Відповідно до інформації про виконавче провадження від 16 квітня 2024 року, у Центральному ВДВС у м.Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного МРУ МЮ перебуває виконавче провадження №48752497 з примусового виконання виконавчого листа від 11 вересня 2015 року №263/3368/13-ц, відповідно до якого стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток з 02 серпня 2014 року щомісячно по 852,60 грн. довічно.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_2 припинив підприємницьку діяльність 12 липня 2016 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт, що винними діями відповідача позивачу завдані ушкодження здоров'я, які призвели до встановлення втрати працездатності і встановлення ІІ групи інвалідності, у зв'язку з чим дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню - шляхом стягнення вказаних сум щомісячно, а не до зміни мінімальної заробітної плати в Україні, оскільки розмір цих виплат залежить від активної реалізації такого права шляхом пред'явлення у майбутньому вимоги про збільшення відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.
Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак вважає, що рішення суду підлягає зміні з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Частинами першою, третьою статті 1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.
Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
Згідно зі статтею 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
Аналіз зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що вона спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом.
Таким чином, з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.
Тобто, цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб - кредиторів встановлена можливість збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у триваючих правовідносинах.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 серпня 2015 року по справі №263/3368/14-ц, рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 02 жовтня 2014 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП - відмовлено, було скасовано. Позов ОСОБА_1 , задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток в період з 01 березня 2012 року до 01 серпня 2014 року у розмірі 23 374,40 грн., а починаючи з 02 серпня 2014 року щомісячно по 852,60 грн. довічно. Рішення суду набрало законної сили і виконується в примусовому порядку, в тому числі і на час розгляду справи.
Наведеним рішенням встановлені відповідні обставини справи і факти, які не підлягають доказуванню у даній справі, оскільки підставою звернення позивача в даному випадку є збільшення розміру мінімальної заробітної плати, від якого залежить розмір відшкодування йому шкоди, завданої ушкодженням здоров'я і вже стягнутий за рішенням суду від 13 серпня 2015 року.
Тому заперечення сторони відповідача в суді першої інстанції і апеляційній скарзі, щодо необхідності встановлення ступеня втрати працездатності позивача на даний час є безпідставними і правильно відхилені судом першої інстанції (з чим погоджується колегія суддів). Більш того в матеріалах справи, крім інших даних, міститься копія висновку експерта від 17.01.2020р. №278/к, згідно якого рівень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 не менше 70% (т.2 а.с.94-124).
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, наявні докази на їх підтвердження, виходячи з їх належності, достовірності та достатності (враховуючи ступінь втрати професійної працездатності позивача і факт збільшення розміру мінімальної заробітної плати), керуючись нормами матеріального права, які відповідають даним правовідносинам, задовольнив вимогу ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, втрачений заробіток починаючи з моменту звернення до суду (з квітня 2024 року) щомісячно у розмірі 5600 грн.
Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача розміру щомісячних платежів, наведеним в позовній заяві.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, щодо не врахування судом першої інстанції при стягненні щомісячних сум відшкодування за період з квітня 2024 року, розміру стягнутих раніше за рішенням суду 852,60 грн., які відповідач продовжує сплачувати в порядку виконання судового рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не впливають на правильність рішення суду в цій частині і не тягнуть його скасування.
Питання відкликання з виконання виконавчого документу (зокрема виконавчого листа від 11 вересня 2015 року №263/3368/13-ц), або визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, регулюється відповідними нормами процесуального закону і для їх розгляду визначено інший порядок.
Між тим, як вбачається з апеляційної скарги, сторона відповідача, хоча і не акцентує увагу на обґрунтованості розрахунку розміру втраченого позивачем заробітку за період з 01.09.2015р. по 31.03.2024р., який стягнутого судом з відповідача, але просить оскаржуване рішення скасувати повністю, що дає підстави суду апеляційної інстанції для перевірки судового рішення в цій частині.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 , у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, втрачений заробіток, в тому числі і за період з 01 вересня 2015 року по 31 березня 2024 року, у розмірі 238 720,44 грн. Позов в цій частині судом задоволено повністю.
Разом з тим, у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз'яснено, що вимоги про перерахунок щомісячних платежів, раніше визначених судом, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.
Виходячи з наведеного і наданого позивачем розрахунку, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду підлягає зміні, а позов підлягає частковому задоволенню і стягненню з відповідача на користь позивача, у якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток за час, що не перевищує три роки, а саме за період 1 квітня 2021 року по 31 березня 2024 року, у розмірі 133 710,71 грн.
До таких висновків дійшов Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції в своїй постанові від 16 січня 2020 року у справі №709/323/17 (провадження №61-10398св18) по аналогічній справі.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незгоди з додатковим рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року, апеляційний суд зазначає наступне.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
З тексту мотивувальної частини додаткового рішення вбачається, що судом першої інстанції досліджено надані на підтвердження розрахунку витрат на професійну правничу допомогу договір від 03.04.2024р., додатковий договір та опис робіт, надано оцінку об'єму наданих адвокатом послуг, з урахуванням критерієв реальності, розумності та пропорційності, та обгрунтовано визначено до стягнення суму 20000 грн.
Разом з тим відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу…
Згідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Статтею 141 (ч.ч.1, 2) ЦПК передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом апеляційної інстанції рішення змінюється і позов задовольняється частково (на 76%), то з відповідача підлягає стягненню сума судових витрат на професійну правничу допомогу наданих в суді першої інстанції в розмірі 15 200 грн.
Враховую вище наведене колегія суддів приходить до висновку, що судом повно досліджено обставини справи, перевірено і оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності наданих на їх підтвердження доказів, встановлено, що винними діями відповідача позивачу завдано ушкодження здоров'я, які призвели до встановлення втрати працездатності і встановлення ІІ групи інвалідності, що в силу вимог статті 1208 ЦК України, у випадку встановлення попереднім судовим рішенням обставини (факту) завдання шкоди, ступеня втрати працездатності та розміру відшкодування, збільшення розміру мінімальної заробітної плати - також підлягає збільшенню.
Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню внаслідок чого ухвалив в цілому законне й обґрунтоване судове рішення.
Дане рішення підлягає зміні в частині розміру заявлених до стягнення сум відшкодування за попередній період (за межами трьох років) та в частині розподілу судових витрат, і як слідство зміні додаткового рішення, в частині розміру суми, що підлягає стягненню з урахуванням об'єму задоволених позовних вимог.
Таким чином, доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі знайшли часткове підтвердження, і за результатами дослідження підлягають частковому задоволенню, рішення та додаткове рішення підлягають зміні в частині розміру стягнутих сум та розподілу судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, то вимога позивача про стягнення на його користь судових витрат з надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що оскаржувані судове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року підлягають зміні в частині, щодо розміру сум задоволених вимог та судових витрат.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи висновки наведені в даній постанові, а також те, що позивач звільнений від сплати судового збору, колегія суддів приходить до висновку про зменшення суми судових витрат які підлягають стягненню з відповідача на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції виходячи з розрахунку:
ціна позову 238 720,44 + 201 600 (5600 * 36 мес.) = 440 310,44 грн.;
судовий збір що підлягав сплаті при зверненні до суду - 4 403,31 грн.;
позов задоволено на 76%, тому до стягнення на користь держави підлягає сума судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 3 346,35 грн.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 5 283,84 грн. Апеляційна скарга задоволена на 24%, а тому сума судового збору підлягає зменшенню на 1 268,12 грн.
На підставі ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно з відповідача на користь держави слід стягнути суму судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій розмірі 2 078,23 грн. (3346,35 - 1268,12).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Д'яконової Кристини Ігорівни на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року - змінити.
Абзац другий рішення викласти у наступній редакції: Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) в якості відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я втрачений заробіток за період з 01.04.2021 по 31.03.2024 грошові кошти у розмірі 133 710 (сто тридцять три тисячі сімсот десять) грн. 71 коп.
Абзац шостий рішення викласти у редакції: Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2 078 (дві тисячі сімдесят вісім) грн. 23 коп.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2025 року залишити без змін.
Додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року - змінити.
Абзац перший додаткового рішення викласти у редакції: Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 200 (п'ятнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст ухвали складено 01.10.2025
Головуючий суддя О.В. Агєєв