Провадження № 11-кп/803/3075/25 Справа № 209/904/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
29 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 04 вересня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, не працюючого, має на утриманні неповнолітню доньку та малолітню доньку, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 04 вересня 2025 року, було задоволено клопотання прокурора та продовжено, зокрема обвинуваченому ОСОБА_7 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 30 жовтня 2025 року.
Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення під час дії воєнного стану із застосуванням насильства, побоюючись покарання у разі доведеності вини може переховуватись від слідства та суду, може впливати на потерпілого. Всі ці обставини свідчать про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю.
В обгрунтування зазначає, що ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України прокурором не доведені, оскільки свідки та потерпілий по справі вже допитані, що належним чином зафіксовано під час судового засідання. Крім того, з моменту оголошення йому про підозру у вчиненні даного кримінального правопорушення він у розшуку не перебував та від органів досудового розслідування не переховувався, має постійне місце проживання, хвору матір похилого віку та двох дітей, одна з яких є неповнолітньою, а також дружину, яка є інвалідом.
При цьому звертає увагу на порушення розумних строків розгляду даного кримінального провадження та тривалість перебування його під вартою з 24 лютого 2023 року.
Тому обвинувачений просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та обрати йому більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням волі.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та істотним порушенням норм кримінального процесуального закону.
В обґрунтування, посилаючись на практику ЄСПЛ зазначає, що хоча судом під час розгляду клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і було встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, однак не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам, а також жодним чином не обґрунтовано своє рішення про продовження строку тримання під вартою.
При цьому, вважає, що висновок суду про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого більш м'якого запобіжного заходу не аргументований переконливими обставинами, носить формальний характер, здебільшого посилаючись на тяжкість злочинів.
Крім того, вказує, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід із тримання під вартою на інший альтернативний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, обвинувачений та захисник не заперечували проти розгляду апеляційної скарги без участі прокурора, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності прокурора.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів справи в провадженні Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Прокурором подано клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що встановлені ризики та суспільна небезпека особи ОСОБА_7 не відпали і продовжують існувати. Враховуючи, що судовий розгляд за обвинувальним актом не завершено, з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, виникла необхідність у продовженні строків тримання під вартою.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованого правопорушення, а отже обвинувачення не є очевидно безпідставним, а дослідження доводів сторони захисту у цій частині є предметом судового розгляду справи по суті.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час вирішення обвинувачення по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_7 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує небезпідставне обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у розрізі чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Про особливу вагомість встановлених щодо обвинуваченого ризиків свідчить характер інкримінованого йому кримінального правопорушення, який полягає в умисному, з метою заволодіння майном потерпілого, застосуванні до останнього насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, що спричинило тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Наведені обставини дозволяють ґрунтовно припускати, що ОСОБА_7 є особою, схильною до застосування насильства, у тому числі небезпечного для життя та здоров'я інших людей, та зневажливо ставиться до суспільства, встановлених у ньому правил, життя та здоров'я інших осіб.
Також щодо останнього існує ризик впливу на свідка та потерпілого, з метою надання ними показань певного змісту з огляду на те, що ОСОБА_7 відоме місце проживання свідка, а також номери мобільних телефонів, та він зможе прямо або опосередковано із використанням інших осіб здійснювати моральний або фізичний вплив на них з метою зміни останніми показань.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими, попередження їх можливе лише за умови ізоляції останнього від суспільства.
Доводи обвинуваченого щодо відсутності вказаних ризиків через те, що свідки та потерпілий вже були допитані у судовому засіданні, а ризик переховування від органів досудового слідства та суду не має свого підтвердження, ґрунтуються на особистих висновках та переконаннях обвинуваченого, мають характер загальних міркувань і не спростовують достатньою мірою ані існування, ані вагомості встановлених щодо ОСОБА_7 ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, встановлені відомості про фактичні обставини справи та особу цього обвинуваченого не дають достатніх підстав для висновку про достатність застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи обвинуваченого про те, що він тривалий час утримується під вартою, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки з урахуванням вищенаведених обставин та відомостей про особу обвинуваченого, тривалість тримання його під вартою не нівелює обсяг та вагомість встановлених щодо нього ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, а відтак сама по собі не може розглядатися як безумовна підстава для застосування до ОСОБА_7 менш обтяжливого запобіжного заходу. Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та якнайшвидшого вирішення по суті пред'явленого останньому обвинувачення.
Враховуючи вищевикладене, доводи обвинуваченого щодо можливості застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є необгрунтованими.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Кам'янського від 04 вересня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30 жовтня 2025 року включно без визначення застави, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4