01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №240/4897/24
адміністративне провадження №Зі/990/168/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Білак М.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №240/4897/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиплаті грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за час лікування за період з 22 липня 2022 року по 22 вересня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скласти, оформити належним чином та надати до військової частини НОМЕР_2 відомість доплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за час лікування у період з 22 липня 2022 року по 22 вересня 2022 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 на підставі наданої військовою частиною НОМЕР_1 відомості виплатити йому грошового забезпечення та додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за час лікування за період з 22 липня 2022 року по 22 вересня 2022 року включно.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та грошового забезпечення у період з 16 липня 2022 року по 22 вересня 2022 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 скласти, оформити належним чином та надати до військової частини НОМЕР_2 відомість доплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за час лікування у період з 16 липня 2022 року по 22 вересня 2022 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 на підставі наданих військовою частиною НОМЕР_1 відомостей виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за час лікування у період з 16 липня 2022 року по 22 вересня 2022 року включно, враховуючи виплачені суми.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 27 серпня 2025 року та від 28 серпня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №240/4897/24 повернуті особі, яка їх подала.
29 серпня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» втретє звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №240/4897/24, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
09 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №240/4897/24.
Заява про відвід мотивована тим, що головуюча суддя у цій справі системно та без належного мотивування відмовляє у задоволенні поданих процесуальних клопотань, що:
- суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 6 КАС України;
- свідчить про свідоме зловживання процесуальними повноваженнями для перешкоджання розгляду касаційної скарги;
- порушує право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також вказує про конкретні прояви неупередженості, а саме:
- неодноразові відмови у відкритті касаційного провадження з формальних підстав, які не відповідають вимогам КАС України;
- безпідставне повернення скарг, що створює штучні перепони у реалізації права на касаційне оскарження;
- ігнорування заяв та клопотань, які безпосередньо стосуються забезпечення права на ефективний судовий захист.
На думку скаржника такі дії свідчать не лише про формальне затягування процесу, але й про упереджене ставлення судді до нього.
З урахуванням зазначеного, скаржник заявляє відвід судді Кашпур О.В. на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №240/4897/24 визнано необґрунтованою. Передано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №240/4897/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяви.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2025 року для розгляду заяви визначено суддю Верховного Суду Білак М.В.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №240/4897/24, Суд виходить з такого.
Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
Підстави для відводу (самовідводу) судді встановлені у статтях 36 КАС України.
Положення частини першої статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме: 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, визначених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Верховний Суд зазначає, що метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Білух проти України», заява №33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року в справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява № 4785/02 та рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року в справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
При об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Отже, не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Проаналізувавши всі доводи та аргументи, що містяться в заяві про відвід, суд дійшов висновку, що вони не містять обставин, визначених статтею 36 КАС України, за наявності яких суддя підлягає відводу. Наведені ОСОБА_1 у заяві мотиви відводу судді, які стосуються незгоди з відмовами у задоволенні поданих ним процесуальних клопотань та конкретних проявів неупередженості, які він пов'язує з неодноразовими відмовами у відкритті касаційного провадження з формальних підстав, які не відповідають вимогам КАС України; поверненням скарг, що створює штучні перепони у реалізації права на касаційне оскарження; ігноруванням заяв та клопотань, які безпосередньо стосуються забезпечення права на ефективний судовий захист, не можуть слугувати підставою для відведення судді, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та оціночних судженнях учасника процесу.
Мотиви відводу судді свідчать фактично про незгоду заявника з постановленими суддею Кашпур О.В. у справі №240/4897/24 ухвалами від 27 серпня 2025 року та від 28 серпня 2025 року про повернення касаційних скарг, що в свою чергу, не може слугувати підставою для відводу судді відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України.
Інших аргументів та доказів, які б підтверджували безсторонність судді Кашпур О.В., або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості та необ'єктивності, з доводів заяви про відвід не вбачається.
Отже, доводи і обставини, на які посилається заявник, не можуть вважатися підставою для сумніву в безсторонності судді під час розгляду цієї справи.
У заяві відсутні посилання на конкретні факти прояву суддею поведінки, яка б свідчила про її неупередженість чи заінтересованість у результаті розгляду цієї справи.
Інші підстави, передбачені статтею 36 КАС України, які б унеможливлювали участь у розгляді справи судді Кашпур О.В. і викликали необхідність її відводу, відсутні.
У зв'язку з цим у задоволенні поданої заяви про відвід судді слід відмовити.
Керуючись статтями 40, 243, 248, 256 КАС України,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №240/4897/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Білак