01 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/8623/25
(суддя Турлакова Н.В., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №160/8623/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 21 березня 2025 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві згідно з яким просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №263040015770 від 05.02.2025, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1982 по 23.07.1983 та періоди роботи з 01.08.1983 по 01.11.1985, з 25.08.1987 по 03.05.1988, з 04.05.1988 по 24.11.1994, з 14.06.1995 по 22.09.1997, з 25.09.1997 по 07.08.1999, з 22.09.2000 по 15.10.2003 згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 та диплому серії НОМЕР_2 від 23.07.1983, а також призначити і виплачувати їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.01.2025 року.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не враховано спірні періоди роботи до страхового стажу позивача.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2025 року №263040015770 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 23.07.1983 та періоди роботи з 01.08.1983 по 01.11.1985, з 25.08.1987 по 03.05.1988, з 03.05.1988 по 24.11.1994, з 14.06.1995 по 22.09.1997, з 25.09.1997 по 07.08.1999, з 22.09.2000 по 15.10.2003 згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 та диплому серії НОМЕР_2 від 23.07.1983.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У задоволенні іншої частини позову - відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що Пенсійним фондом було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 по 23.07.1983 та періоди роботи з 01.08.1983 по 01.11.1985, з 25.08.1987 по 03.05.1988, з 03.05.1988 по 24.11.1994, з 14.06.1995 по 22.09.1997, з 25.09.1997 по 07.08.1999, з 22.09.2000 по 15.10.2003 згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 та диплому серії НОМЕР_2 від 23.07.1983, оскільки зазначений період позивача підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, у зв'язку з чим, вказані періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивач не має права на призначення пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 та період навчання, оскільки на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 не завірена належним чином, а саме відсутня дата документу, на підставі якого змінено прізвище. Надана довідка про шлюб від 27.08.2020 №А-1672 не містить встановленої форми та перекладу на українську мову, тому брати її до уваги немає законних підстав. Додатково відповідач вказав на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31.12.1991. Також, відповідач вказує на те, що заява позивача розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 29.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 05.02.2025 року №263040015770 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії (а.с.11).
Так, в рішенні Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 05.02.2025 року №263040015770 зазначено зокрема наступне.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Вік заявника 60 років.
Необхідний стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки.
Страховий стаж особи становить 22 роки 4 місяці 9 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та період навчання, оскільки на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 не завірена належним чином, а саме відсутня дата документу, на підставі якого змінено прізвище, що не відповідає вимогам п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 №162.
Надана довідка про шлюб від 27.08.2020 №А-1672 не містить встановленої форми та перекладу на українську мову, тому брати її до уваги немає законних підстав.
Додатково вказано, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31.12.1991.
В призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 та диплому серії НОМЕР_2 від 23.07.1983 позивач навчалася у період з 01.09.1982 по 23.07.1983 та здійснювала трудову діяльність з 01.08.1983 по 01.11.1985, з 25.08.1987 по 03.05.1988, з 04.05.1988 по 24.11.1994, з 14.06.1995 по 22.09.1997, з 25.09.1997 по 07.08.1999, з 22.09.2000 по 15.10.2003 (а.с.14-15, 21-25).
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить достатні дані для зарахування зазначених періодів до страхового стажу без надання додаткових довідок.
Єдиною підставою згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2025 року №263040015770 для не зарахування спірних періодів пенсійний орган вказує на те, що на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 не завірена належним чином, а саме відсутня дата документу, на підставі якого змінено прізвище.
Водночас, обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов'язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі № 159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі недоліки в заповненні трудової книжки, як не завірення на титульній сторінці трудової книжки зміни прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , за наявності всіх інших відомостей та реквізитів (підпис, печатка, номери наказів) та відсутності очевидних виправлень в трудовій книжці є суто формальними недоліками та не можуть бути законною підставою для відмови в зарахуванні їх до страхового стажу особи.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що згідно з копією довідки про укладання шлюбу від 27.08.2020 №А-1672 Государственного учреждения «Отдел регистрации актов гражданского состояния г.Уральска», між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що внесено запис в книзі реєстрації актів укладання шлюбу 30.12.1983р. Прізвище дружини ОСОБА_3 .
Отже, як правильно зробив висновок суд першої інстанції, відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача періоди згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року є протиправною.
Як вбачається з матеріалів справи, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.02.2025 року №263040015770 також міститься посилання на те, що пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31.12.1991 року, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Отже, питання врахування періодів роботи в РФ після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.
1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022 року, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022 року.
Зважаючи на те, що позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача отриманий на території російської федерації.
Враховуючи те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №263040015770 від 05.02.2025 року прийнято без зарахування до стажу роботи періодів роботи позивача на території російської федерації, який набутий позивачем в період дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, та записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що висновки суду в резолютивній частині постанови - є приписами, що підлягають безумовному виконанню сторонами та третіми особами, а судове рішення має бути категоричним, тобто повинне давати відповідь на позовні вимоги таким чином, щоб зняти невизначеність у взаємовідносинах між сторонами спору, суд звертає увагу на те, що у резолютивній частині постанови повинен бути наведений ясний і однозначний за своїм формулюванням висновок про протиправність дій або бездіяльності відповідача та про спосіб відновлення порушених прав позивача.
Суд першої інстанції зробивши правильний висновок про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №263040015770 від 05.02.2025 року, яким відмовлено в призначенні пенсії позивачу та, як наслідок необхідності його скасування, помилково зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.
Дії зобов'язального характеру щодо розгляду заяви з призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, шляхом заміни в абзацах третьому та четвертому резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №160/8623/25 слів «Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві» на слова «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області», з одночасною заміною в мотивувальній частини рішення висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №160/8623/25 слід залишити без змін.
Керуючись: пунктами 1, 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №160/8623/25 - змінити шляхом заміни слів «Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві» на слова «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області» в абзацах третьому та четвертому резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, з одночасною заміною в мотивувальної частини рішення висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №160/8623/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва