01 жовтня 2025 р. Справа № 520/7678/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.01.25 по справі № 520/7678/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому, грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.04.2022 по 22.01.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити йому, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 20.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити йому, грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити йому , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 22.01.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому, індексації грошового забезпечення за період з 20.04.2022 по 31.12.2022;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити йому, індексацію грошового забезпечення за період з 20.04.2022 по 31.12.2022;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому, надбавки за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 523% за період з 01.01.2024 по 22.01.2024 року;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити йому, надбавку за проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 523% за період з 01.01.2024 по 22.01.2024 року відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 20 діб за 2022 рік та за 15 діб за 2023 рік;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 20 діб за 2022 рік та за 15 діб за 2023 рік;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту", за 2023-2024 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 22.01.2024;
- зобов'язати відповідача, нарахувати та виплатити йому , грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченою п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2023-2024 роки виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 22.01.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією" (далі - Порядок №460);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку №460;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та телеграми Міністерства оборони України від 23.06.2022 №912/3/29 в розмірі 100000грн. на місяць за період з 01.03.2023 по 11.01.2024;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 рок №168 та телеграми Міністерства оборони України від 23.06.2022 №912/3/29 в розмірі 100 000 грн. на місяць за період з 01.03.2023 по 11.01.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати йому, додаткової винагороди згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та телеграми Міністерства оборони України від 23.06.2022 №912/3/29 розмірі 30 000 грн. на місяць за період з 12 по 22 січня 2024 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та телеграми Міністерства оборони України від 23.06.2022 №912/3/29 в розмірі 30 000 грн. на місяць за період з 12 по 22 січня 2024 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.04.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 та за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №460.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку №460.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити відповідну позовну заяву в частині задоволених позовних вимог без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідачем у відзиві на позовну заяву було доведено, що позивач звернувся до суду за межами строків, визначених як статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), так і строків, визначених ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України).
Вважав, що доводи в частині порушення позивачем строків звернення до суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 01.04.2021 у справі №240/12017/19, що також було зазначено у відзиві на позов. Зазначені заперечення стосувалися саме тих вимог, які були задоволені судом першої інстанції.
Проте, в порушення положень КАС України, судом першої інстанції було проігноровано доводи в/ч НОМЕР_1 щодо порушення позивачем строків на звернення до суду.
Наголосив, що ухвалюючи рішення, судом першої інстанції було проігноровано доводи відповідача, правові позиції Верховного Суду та вимоги законодавства, в результаті чого, на думку відповідача, ним не були застосовані норми права щодо залишення позову без розгляду, які наразі мали бути застосовані.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у в/ч НОМЕР_1 з 20.04.2022.
11.05.2023 ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Відповідно до Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №22 від 22.01.2024 солдата ОСОБА_1 , водія 2 кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 механізованого батальйону, звільненого у запас наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №9-РС від 21.01.2024 з військової служби за ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. “г» Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», з 22.01.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України від 28 грудня 2018 року №248/9240 та рішення Міністра оборони України від 10 березня 2022 року №248/1227 з позивачем був проведений розрахунок. У витягу з наказу перераховано всі проведені позивачу виплати (а.с.53).
Згідно з та Витягом із наказу №33 від 02.02.2024 командира в/ч НОМЕР_1 , були внесені зміни до п.18 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 22.01.2024 стосовно зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 при виключенні зі списків особового складу частини солдата ОСОБА_1 . За цим Витягом із наказу позивача направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.27).
Вважаючи дії відповідача, які полягають у не проведення з ним повного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 20.05.2023 набрала чинності нова редакція Постанови №704 із урахуванням змін, внесених Постановою №481 від 12,05.2023, якою п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, відтак відповідач допустив протиправну бездіяльність, щодо не нарахування та невиплати позивачу, грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.04.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
А також, оскільки позивач належить до кола звільнених з військової служби осіб, які мають право на отримання грошової допомоги за визначеними Порядком №460 правилами, то відповідач допустив протиправну бездіяльність, щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови №460.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме: в частині порушення позивачем строків звернення до суду із позовом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
Згідно із ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Однак після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З матеріалів справи вбачається, що задоволені судом першої інстанції позовні вимоги стосуються перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.04.2022 по 22.01.2024, тобто вказаний період охоплює проміжки часу як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України.
Отже, у випадках, коли мають місце тривалі правовідносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX правове регулювання має здійснюватися таким чином:
правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23, постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що право на звернення ОСОБА_1 до суду із позовом за період з 20.04.2022 по 18.07.2022 не було обмежено жодним строком , а за період з 19.07.2022 по 22.01.2024 - обмежено тримісячним строком з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З урахуванням правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто з моменту вручення йому письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 №22 від 22.01.2024 ОСОБА_1 , звільненого в запас з військової служби наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 21.01.2024 №9-РС за ст. 26 ч. 4 п. 2 п.п. «г» Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення з 22.01.2024 та з ним проведено розрахунок з переліком належних йому виплат.
Відтак, відлік тримісячного строку звернення до суду із позовом для позивача розпочався з 23.01.2024.
З адміністративним позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся 26.03.2024, тобто в межах тримісячного строку для звернення з позовом до суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення із позовом до суду колегія суддів вважає необґрунтованими із зазначених вище підстав.
Щодо доводу апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не розглянувши заперечення відповідача про пропуск позивачем строків звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає , що суд першої інстанції, не розглянувши довод відповідача про пропуск позивачем строку звернення із позовом до суду, порушив норми процесуального права. Разом з тим, зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування судового рішення з цієї підстави відсутні.
Інші доводи апеляції висновків суду першої інстанції не спростовують.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 по справі № 520/7678/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін