29 вересня 2025 р. Справа № 440/12873/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 12.06.25 по справі № 440/12873/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області (далі за текстом - ГУ ПФУ в Кіровоградській області, відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, третя особа), у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Кіровоградській області від 11.10.2024 № 163950030909 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати ГУПФ України в Кіровоградській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди роботи оператором товарним з 17.02.2003 по 22.06.2008 та з 01.07.2010 по 22.10.2019 на підставі довідки АТ "ТФПНК "Укртатнафта" від 26.09.2024 вих.№150 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній;
- зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 з 01.10.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
В обґрунтування позовних вимог послалася на протиправність рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 11.10.2024 № 163950030909, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку із недосягненням пенсійного віку, оскільки відповідач, приймаючи спірне рішення, неправомірно застосував положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV), замість спеціального Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788-XII), що призвело до підвищення необхідного пенсійного віку з 50 років до 55 років та унеможливило призначення бажаної пенсії.
Наголосила на необхідності врахування висновку Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021 № 360/3611/20, в якій останній виснувався, що на пільгових умовах жінки мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Відтак, оскільки пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком № 2 становить більше 10 років, а загальний страховий стаж - більше 20 років, вважала, що позивачем, при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 було дотримано всіх визначених законодавством умов для призначення спірного виду пенсії.
Необґрунтованим, на переконання позивача, є і твердження пенсійного органу про наявність у довідці АТ "ТФПНК "Укртатнафта" від 26.09.2024 вих.№ 150 розбіжностей у кількості пільгового стажу із календарною кількістю пільгової роботи, оскільки спірна довідка містить всю вичерпну інформацію про пільговий стаж позивача, в свою чергу законодавство не зобов'язує заявника надавати до пенсійного органу відомості про наявні простої, відгули, відпустки без збереження заробітної плати, переведення на іншу роботу, неритмічну роботу підприємства та інші відволікання працівника.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі № 440/12873/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Зроблено вихід за межі позовних вимог.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 11.10.2024 №163950030909 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди роботи оператором товарним з 17.02.2003 по 22.06.2008 та з 01.07.2010 по 22.10.2019 на підставі довідки Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" від 26.09.2024 вих.№150 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також призначити ОСОБА_1 з 30.09.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 440/12873/24 та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог гр. ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки станом на момент звернення до пенсійного органу із відповідною заявою, пільговий стаж позивача відповідно до Списку № 2 не підтверджений, а зарахування періодів роботи згідно із пільговою довідкою від 30.09.2024 № 150 є неможливим через розбіжність в кількості пільгового стажу, зазначеного в довідці ( 10 років 11 місяців 04 дні), з календарною кількістю пільгової роботи за вищезазначені періоди з урахуванням відомостей про перерви в атестації робочих місць та сплату страхових внесків (14 років 5 місяців 17 днів), що унеможливлює її зарахування.
Отже, права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, з урахуванням наявних документів, позивач не має через відсутність пільгового стажу та пенсійного віку, визначеного чинним законодавством.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 (а.с. 41).
04.10.2024 позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список № 2) (а.с. 38-40).
Рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 11.10.2024 № 163950030909 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових у зв'язку з відсутністю пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку (а.с. 36-37).
Не погодившись з рішенням пенсійного органу від 11.10.2024 № 163950030909, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із протиправності рішення ГУ ПФУ у Кіровоградській області від 11.10.2024 № 163950030909, оскільки вважав, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 в частині зменшення необхідного пенсійного віку, а не Закону № 1058-ІV.
Доводи пенсійного органу про розбіжності фактично підтвердженого пільгового стажу з календарною тривалістю стажу роботи на відповідній посаді, на переконання суду першої інстанції, не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки наданими разом із заявою від 04.10.2024 про призначення пенсії документами за будь-яких умов підтверджено наявність у ОСОБА_1 стажу роботи за Списком № 2 тривалістю не менше 10 років, що є достатнім для призначення відповідного виду пенсії.
Зважаючи на досягнення позивачем віку 50 років, наявність у неї загального стажу роботи та спеціального стажу за Списком № 2, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, оскільки позивачем виконані усі умови для призначення такої пенсії.
Суд на підставі приписів частини другої статті 9 КАС України також вважав за необхідне вити за межі позовних вимог, оскільки у силу пункту "а" статті 83 Закону №1788-ХІІ позивач має право на призначення пенсії з дати досягнення пенсійного віку, тобто з 30.09.2024.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах через застосування положень статті 114 Закону № 1058-ІV, а не норм Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Виходячи зі змісту преамбули Закону № 1788-XII, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі за умови наявності необхідного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах протягом визначеного Законом № 1788-XII часу, та досягнення нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що "пенсія за віком" - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Колегія суддів вважає, що вищенаведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на "пенсії за віком на пільгових умовах".
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ пенсійний вік для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
50 років - по 31 березня 1965 року включно;
50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;
51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;
51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;
52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;
52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;
53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;
53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;
54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;
54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;
55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року».
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - жінкам - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, за наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону- жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого, в частині необхідного віку для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий висновок суду апеляційної інстанції, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.04.2021.
Отже, умовами, за яких жінки набувають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020), а саме п. "б" статті 13, є: 1) досягнення 50 років; 2) наявність стажу роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У разі наявності не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці та страхового стажу не менше 20 років, пенсія на пільгових умовах призначається із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Разом з цим, відповідачем при прийнятті спірного рішення, неправомірно застосовано положення пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, зміст якої аналогічний положенням пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була визнана неконституційною, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про недосягнення позивачем пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, а також мала загальний страховий стаж 32 роки 4 місяці 29 днів, що є достатнім для призначення спірної пенсії.
Водночас, у спірному рішенні зазначено, що спеціальний стаж роботи за Списком № 2 у позивача відсутній.
До пільгового стажу не зараховано періоди пільгової роботи на підставі довідки від 30.09.2024 № 150, оскільки має місце розбіжність в кількості пільгового стажу, зазначеного в довідці за період з 17.02.2003 по 22.06.2008 та з 01.07.2010 по 22.10.2019, як 10 років 11 місяців 04 дні, з календарною кількістю пільгової роботи за вищезазначені періоди з урахуванням відомостей про перерви в атестації робочих місць та сплату страхових внесків (14 років 5 місяців 17 днів).
Так, постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.1993 № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), пунктом 1 якого визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом на підтвердження пільгового стажу роботи є трудова книжка.
За відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. Уточнюючі довідки мають подаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Дослідивши наявну в матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 , колегією суддів встановлено, що у ній наявні записи про роботу позивача у ВАТ "Укртатнафта" з 02.01.2001 по теперішній час.
Таким чином, оскільки трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, у повному обсязі підтверджуються спірні періоди трудової діяльності ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимоги пенсійного органу про надання уточнюючих документів.
Крім того, разом із заявою про призначення пенсії позивачем до пенсійного органу надавалась довідка АТ "ТФПНК "Укртатнафта" від 26.09.2024 вих. № 150 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала у АТ "Укртатнафта", ПАТ "Укртатнафта" та за період з 17.02.2003 по 22.10.2019 виконувала роботи у виробництвах з обслуговування технологічного устаткування резервуарних парків, естакад для зливання та наливання нафтопродуктів (у виробництві №3 - оливне, на установці змішування олив) за професією оператор товарний, що передбачено Списком № 2.
У довідці зазначено, що за період з 17.02.2003 по 22.06.2008 та з 01.07.2010 по 22.10.2019 фактична зайнятість протягом повного робочого дня в шкідливих умовах праці за Списком № 2, за основною роботою, складає 10 років 11 місяців 04 дні; суміщення професій не було.
Робоче місце оператора товарного атестовано за Списком № 2 за результатами чергових атестацій робочих місць: пункт 114 наказу від 28.10.1999 № 495, пункт 129 наказу від 29.10.2004 № 811, пункт 142 наказу від 29.10.2009 № 782, пункт 142 наказу від 23.10.2014 № 732, що підтверджено витягами із зазначених наказів.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неможливості зарахування наведених періодів трудової діяльності позивача через певні неточності у документах, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та інших документах.
У свою чергу, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Враховуючи те, що пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком № 2 становить більше 10 років, а загальний страховий стаж - більше 20 років, колегія суддів вважає, що позивачем при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 було дотримано всіх визначених законодавством умов для призначення спірного виду пенсії.
Оскільки під час апеляційного перегляду справи підтвердилась неправомірність оскаржуваного рішення через невірне застосування відповідачем частини 2 статті 114 розділу XIV-1 Закону № 1058-IV, слід дійти висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 11.10.2024 №163950030909 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 та наявність підстав для його скасування.
Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту слід зазначити наступне.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, а її пільговий стаж за Списком № 2 становив більше 10 років, а загальний страховий стаж - більше 20 років, що дає право на пільгове призначення пенсії, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем при зверненні до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії всіх визначених законодавством умов для такого призначення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - призначити позивачу таку пенсію.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди роботи оператором товарним з 17.02.2003 по 22.06.2008 та з 01.07.2010 по 22.10.2019 на підставі довідки Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" від 26.09.2024 вих.№150 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також призначити ОСОБА_1 з 30.09.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 440/12873/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій