30 вересня 2025 року справа № 580/2393/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
05.03.2024 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_1 : частини недоплаченого за попередні місяці додаткового грошового забезпечення збільшеного до 100 тис. грн. пропорційно часу прийняття безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України за період вересня-грудня 2024 року у розмірі 51 754 грн, та повністю невиплаченої за грудень 2024 року, січень - лютий 2025 року в сумі 300 000 грн. основного грошового забезпечення невиплаченого у січні 2025 року за попередній місяць грудень 2024 року в сумі 21 000 грн, та основного грошового забезпечення за січень-лютий 2025 року в сумі 42 000 гривень; одноразової грошової винагороди в розмірі 70 000 за кожні 30 днів виконання бойових завдань;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : частину недоплаченого за попередні місяці додаткового грошового забезпечення збільшене до 100 тис грн за пропорційно часу прийняття безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України за період вересня-грудня 2024 року у розмірі 51 754 грн.; та повністю невиплаченої за грудень 2024 року, січень-лютий 2025 року в сумі 300 000грн; основного грошового забезпечення невиплаченого у січні 2025 року за попередній місяць грудень 2024 року в сумі 21 000 грн., та основного грошового забезпечення за січень-лютий 2025 року в сумі 42000 гривень; одноразової грошової винагороди в розмірі 70 000 за кожні 30 днів виконання бойових завдань.
Ухвалою суду пийнятопозовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування вимог зазначено, у зв'язку з недоотриманням частини сум грошового забезпечення збільшеної до 100000 гривень у вересні-грудні 2024 року, нараховані за попередні місяці в сумі 51 754 грн., основного грошового забезпечення невиплаченого у січні 2025 року за попередній місяць грудень 2024 року в сумі 21 000 грн., а також одноразової грошової винагороду в розмірі 70 000 за кожні 30 днів виконання бойових завдань Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з письмовим запитом з метою нарахування та виплат вищевказаних сум. Листом від 06.02.2025 року за №1506/868, який надійшов від військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 було відмовлено у донарахуванні та виплаті вищевказаних сум основного та додаткового грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення з вказаним позовом до суду.
Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що до 01.12.2024 року додаткова винагорода вже була отримана Позивачем (недоплачені кошти за вересень та листопад 2024 року будуть виплачені найближчим часом), а після вказаної дати виплата такої винагороди була призупинена оскільки ОСОБА_1 не було надано постанову ВЛК про продовження тривалого лікування, після 4х місяців з дня вибуття з військової частини.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач є учасником бойових дій та має відповідне посвідчення.
У зв'язку з отриманням тяжкого поранення Позивач проходив лікування та реабілітацію.
Недоотримавши частини сум грошового забезпечення збільшеної до 100000 гривень у вересні-грудні 2024 року, нараховані за попередні місяці в сумі 51 754 грн., основного грошового забезпечення невиплаченого у січні 2025 року за попередній місяць грудень 2024 року в сумі 21 000 грн., а також одноразової грошової винагороду в розмірі 70 000 за кожні 30 днів виконання бойових завдань, Позивач звернувся через свого представника адвоката Клименко В.М. до військової частини НОМЕР_1 з письмовим запитом з метою нарахування та виплат вищевказаних сум.
Листом від 06.02.2025 року за №1506/868, який надійшов від військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 було відмовлено у донарахуванні та виплаті вищевказаних сум основного та додаткового грошового забезпечення, в зв'язка з тим до 01.12.2024 року додаткова винагорода вже була отримана Позивачем (недоплачені кошти за вересень та листопад 2024 року будуть виплачені найближчим часом), а після вказаної дати виплата такої винагороди була призупинена оскільки ОСОБА_1 не було надано постанову ВЛК про продовження тривалого лікування, після 4х місяців з дня вибуття з військової частини.
Вважаючи таку відмову протиправною, Позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХII (надалі - Закон № 2011-ХII).
Згідно ст. 9 Закону № 2011-ХII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 року №745/32197, визначено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, визначені види грошового забезпечення та порядок їх виплати.
Вищевказаним Порядком передбачено, що грошове забезпечення включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Отже, додаткова винагорода на період дії воєнного стану віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Так Позивачем зазначено, що йому, як особі, що отримала тяжке поранення та проходила лікування не було нараховано та виплачено додаткову винагороду за період вересень - грудень 2024 року в розмірі 51 754,00 грн. та за період січень - лютий 2025 року в розмірі 300 000,00грн.
Дослідивши матеріали справи, а також проаналізувавши положення чинного законодавства суд розцінює вказані доводи критично, з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що Позивач перебував на стаціонарному лікуванні, у зв'язку з пораненням, отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини:
1) з 01.08.2024 року по 31.08.2024 року. На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 04.09.2024 року № 259 Позивачу випдачено додаткову винагороду за вказаний період у розмірі 100 000,00грн.
2) Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 04.10.2024 року № 290 Позивачу призначено виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00грн. (виплачено фактично 86 666,00грн.) за період з 01.09.2024 року по 26.09.2024 року, а в подальшому, наказом від 04.03.2025 року № 67 внесено зміни до п.23 Додатку 3 наказу від 04.10.2024 року № 290 виклавши його в наступній редакції: «період лікування з 01.09.2024 по 28.09.2024 року».
Вказане свідчить, що в/ч НОМЕР_1 були вчинені всі дії для виплати Позивачу за вересень 2024 року належної йому додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн.
3) В період з 03.10.2024 року по 31.10.2024 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 03.10.2024 року № 289 Позивачу була надана відпустка для лікування після поранення на 30 діб (додатково 1 добу для проїзду). За вказаний період Позивач отримав додаткову винагороду в належному розмірі, що підтверджується наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 04.11.2024 року № 323.
4) В період з 09.11.2024 року по 09.12.2024 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 09.11.2024 року № 328 Позивачу була надана відпустка для лікування після поранення на 30 діб (додатково 1 добу для проїзду). На підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 04.12.2024 року № 357 Позивач отримав виплату додаткової винагороди в розмірі 73 333,00грн. (за період з 09.11.2024 року по 30.11.2024 року). В подальшому, наказом від 04.03.2025 року № 67 внесено зміни до п.15 Додатку 4 наказу від 04.12.2024 року № 357, в частині доплати додаткової винагороди за один не включений день листопада 2024 року, що також свідчить про вчинення Відповідачем належних дій по нарахуванню та виплаті Позивачу додаткової винагороди у належному розмірі за вищевказаний період.
Встановлені судом обставини спростовують доводи Позивача щодо бездіяльності Відповідача в частині недоплати йому додаткової винагороди за вересень-грудень 2024 року.
Суд також наголошує, що у відповідності до п.9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
В свою чергу, грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Тобто, підставою для отримання грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди після спливу 4 місяців місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах є висновок ВЛК про необхідність продовження лікування.
В данному випадку вибіркове посилання Позивача лише на частину абзацу 1 п.11 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в аспекті загального часу безперервного перебування в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування, у зв'язку з пораненням, отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, як на підставу збереження грошового та матеріального забезпечення суд розцінює критично, адже вказаною статтею також визначено, що «Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку».
Таким чином, у зв'язку з перебуванням Позивача на лікуванні у лікарняних закладах та у відпустці для лікування після поранення понад встановлений чиним законодавством строк (4 місяці), а також у зв'язку з відсутністю довідки/висновку ВЛК про продовження триваючого лікування, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 01.01.2025 року № 1 Позивачу було правомірно призупинено нарахування грошового забезпечення з 01.12.2024 року, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог щодо не нарахування та виплати додаткової винагороди за січень - лютий 2025 року та основного грошового забезпечення невиплаченого за грудень 2024 року та за січень-лютий 2025 року
В даному випадку чинним законодавством не передбачено нарахування додаткової винагороди та інших виплат за періоди проходження військовослужбовцем медичного огляду ВЛК, які ОСОБА_1 ототожнює з періодом лікування.
Щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 70 000 за кожні 30 днів виконання бойових завдань ,суд зазначає наступне.
Пунктом 1 розділу XXXVII наказу МОУ №260 встановлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання бойових (спеціальних) завдань:
- під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно;
- на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України;
- на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій;
- на території противника.
Підтвердження виконання бойових (спеціальних) завдань здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій або бойове донесення; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про виконання бойових (спеціальних) завдань кожним військовослужбовцем (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу (п.2 розділу XXXVII наказу МОУ №260).
Так, матеріалами справи встановлено, що відповідно до обліку днів виконання бойових (спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 (у формі табеля за першу стрілецьку роту військової частини НОМЕР_1 ) та рапорту командира першої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , Позивач має 8 днів виконання бойових завдань під час ведення бойових дій на лінії бойового зіткнення з противником.
Абзацом шостим пункту 2 розділу XXXVII наказу МОУ №260 встановлено, що військовослужбовцям, які вибувають до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу частини та мають менше 30 днів виконання бойових (спеціальних) завдань в умовах, визначених пунктом 1 цього розділу, за які виплата одноразової винагороди не здійснювалась, інформація про такі дні зазначається у наказі командира військової частини (установи, організації).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №198 від 13.07.2024 року, Позивача було виключно зі списків військової частини НОМЕР_3 та переведено до нового місце служби - військової частини НОМЕР_1 . У вказаному наказі, немає жодного посилання про кількість днів виконання бойових завдань Позивачем під час ведення бойових дій на лінії бойового зіткнення з противником.
Суд наголошує, що надана Позивачем довідка в/ч НОМЕР_3 від 25.02.2025 року № 1507/190 є підставою для отримання статусу учасника бойових дій, натомість не є підставою для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 70 000 за кожні 30 днів виконання бойових завдань.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам позивачем не надано достатньо належних доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Решта доводів Позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Відповідно до статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат, позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи.
Рішення складене та підписане 30.09.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО