Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
01 жовтня 2025 року справа № 520/1456/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справі
за позовною заявою ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 11.05.2016 по 11.11.2016 терміном 184 календарних днів (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 21.06.2016, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведено відповідачем - 25.12.2023 (донарахування одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач за допомогою системи «Електронний суд» 02.02.2024 до суду надіслав відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та, на думку відповідача, не є складовою заробітної плати. Вказує, що виплата середнього заробітку носить компенсаторний характер. На переконання відповідача, положення Кодексу законів про працю України не розповсюджується на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Стверджує, що виплата донарахованого грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку.
Позивач правом надання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 25.08.2010, що підтверджується витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.08.2010 № 386, копія якого наявна у матеріалах справи.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 10.05.2016 № 133 позивача звільнено з військової служби Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 21.06.2016.
Під час звільнення позивача відповідачем нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
З комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі № 520/8747/22, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2022, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до виписки з банківського рахунку Приватбанк на банківський рахунок позивача надійшли виплати від відповідача на загальну суму 47 036,36 грн.
Даний платіж є виплатою донарахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі № 520/8747/22, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2022.
У зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом даної справи є наявність чи відсутність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Відповідно до статті 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі по тексту -Закон України № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписами статті 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Системний аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону України № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України(у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України(у новій редакції Закону України № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних відносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у даній справі, є 21.06.2016 - дата звільнення позивача.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 21.06.2016 (дати звільнення позивача) до 25.12.2023 (виплата заборгованості), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 21.06.2016 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31.12.2023, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просить стягнути середній заробіток в межах шести місяців.
Як зазначалось, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 21.06.2016. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень 2016 року (30 календарних днів) та травень 2016 року (31 календарний день).
Згідно довідки-розрахунку від 26.09.2025 № 1036/ВФЗ, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за квітень - травень 2016 року) становить 10 662,17 грн (8974,67 грн +1687,50 грн), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 5331,08 грн ((8974,67 грн +1687,50 грн)/2).
Так, у квітні 2016 року та травні 2016 року було 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 174,79 грн (10 662,17 грн грн/61).
Як вже зазначалося судом, позивач у даній справі просить стягнути середній заробіток в межах шести місяців, тобто застосувати лише редакцію статті 117 КЗпП України з 19.07.2022.
Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 25.12.2023 становить 184 дні.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 32161,36 грн (174,79 грн х 184 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 32161,36 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше 6 місяців.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 визначені умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі -грошова компенсація).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
У свою чергу, пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відтак виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Натомість, середній заробіток, який стягується відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
Аналогічні правові висновки були сформовані Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 у справі № 520/11620/2020, від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.
Відтак відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 при нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю II групи.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про його розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців у розмірі 32161,36 грн (тридцять дві гривні сто шістдесят одну гривню 36 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення буде виготовлено 01.10.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА