справа№380/13169/25
30 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що протягом спірного періоду проходження військової служби, а саме з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року, Відповідач вчинив протиправну бездіяльність, яка полягала у систематичному нарахуванні та виплаті грошового забезпечення у заниженому розмірі. Позивач стверджує, що для розрахунку основних складових його грошового забезпечення - посадового окладу та окладу за військовим званням - Відповідач неправомірно застосовував розрахункову величину у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн). Натомість, на переконання Позивача, Відповідач був зобов'язаний застосовувати актуальний розмір прожиткового мінімуму, встановлений Законами України «Про Державний бюджет України» на 1 січня відповідного календарного року (2022 та 2023 років).
Така позиція ґрунтується на тому, що пункт 6 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704 та "заморожено" розрахункову величину на рівні 2018 року, було визнано протиправним та скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18. Відтак, з моменту набрання цим судовим рішенням законної сили, відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.
Позивач наголошує, що протиправне заниження базових окладів призвело не лише до недоплати основних видів грошового забезпечення, але й до заниження розміру всіх похідних від них виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премій за спірний період. Факт застосування застарілої розрахункової величини підтверджується листом-відповіддю Відповідача від 23.04.2025 на адвокатський запит представника Позивача.
Ухвалою від 01 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду. На виконання вимог ухвали, представник Позивача подав заяву про усунення недоліків, в якій просив поновити пропущений строк, обґрунтовуючи це тим, що про порушення свого права Позивач дізнався лише після отримання відповіді на адвокатський запит від 23.04.2025, оскільки до цього моменту він не володів інформацією про те, яка саме розрахункова величина застосовується для нарахування йому грошового забезпечення. Розглянувши подану заяву, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року суд визнав причини пропуску строку поважними, поновив строк звернення до суду, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування заперечень вказує, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося у суворій відповідності до норм чинного на той момент законодавства, а саме пункту 4 Постанови № 704 у редакції, що прямо та імперативно вказувала на застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого законом саме на 01 січня 2018 року. Відповідач наголошує, що як суб'єкт владних повноважень він зобов'язаний діяти виключно у межах та у спосіб, визначені законом, і не мав повноважень самостійно змінювати встановлений Урядом порядок розрахунків. Також Відповідач вважає, що судове рішення у справі № 826/6453/18 стосувалося прав пенсіонерів і не впливало на порядок нарахування грошового забезпечення діючим військовослужбовцям. Разом з відзивом відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 25 липня 2025 року у задоволенні клопотання Відповідача відмовлено. Суд, посилаючись на висновки Верховного Суду (зокрема, у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23), зазначив, що перебіг строку звернення до суду у справах щодо виплати грошового забезпечення починається з моменту, коли особа отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй. Оскільки до отримання відповіді на адвокатський запит Позивач не мав достовірної інформації про характер та обсяг порушення свого права, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено не було.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 (Позивач), відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.05.2022 №582-ОС, був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Протягом спірного періоду, а саме з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року, Позивач проходив військову службу у Відповідача, і йому нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, при обчисленні базових складових грошового забезпечення Позивача - посадового окладу та окладу за військовим званням - Відповідач застосовував розрахункову величину, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.
Застосування зазначеної розрахункової величини призвело до нарахування та виплати Позивачу заниженого грошового забезпечення, а також похідних від нього виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.
З метою з'ясування обставин щодо правильності нарахування грошового забезпечення, представник Позивача звернувся до Відповідача з адвокатським запитом.
У відповідь, листом від 23.04.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) офіційно підтвердив, що при розрахунку грошового забезпечення Позивача за спірний період дійсно було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.
Вважаючи таку бездіяльність Відповідача щодо неналежного нарахування грошового забезпечення протиправною, а свої майнові права - порушеними, Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
При вирішенні спору, суд керувався наступними нормами права.
Основоположним принципом діяльності органів державної влади є принцип законності, закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, яке виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Закону № 2011-XII, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).
Пунктом 4 Постанови № 704 в її первинній, початковій редакції було встановлено прогресивний механізм розрахунку грошового забезпечення, який передбачав, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Такий підхід забезпечував щорічне зростання грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до економічної ситуації в країні.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), а саме її пунктом 6, було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704. Нова редакція встановила, що розрахунки здійснюються шляхом множення на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року. Фактично, цією зміною було "заморожено" розрахункову величину, що зупинило зростання грошового забезпечення діючих військовослужбовців.
Ключовим моментом у вирішенні цього спору є те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка набрала законної сили, було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Юридичним наслідком скасування нормативно-правового акта (або його частини) в судовому порядку є припинення його дії та відновлення дії того нормативно-правового акта (або його редакції), який існував до внесення незаконних змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - відновила свою дію редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін Постановою №103. Таким чином, єдиною легітимною та чинною розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням з цієї дати є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Таке правове регулювання діяло безперервно до 20 травня 2023 року, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, якою пункт 4 Постанови № 704 було знову змінено та встановлено, що розрахунки проводяться виходячи з фіксованого розміру 1762 гривні.
Таким чином, у спірний період, який охоплює проміжок часу з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року, Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, був зобов'язаний, керуючись принципом верховенства права та ієрархії нормативно-правових актів, застосовувати для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача норму, яка передбачала множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідно до норм чинного законодавства України, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлювався:
- На 2022 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX, з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2481,00 грн.
- На 2023 рік: статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX, з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2684,00 грн.
В обох випадках зазначені норми законів є імперативними та мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановами Кабінету Міністрів України.
Проте, як встановлено судом та підтверджено самим Відповідачем, він, ігноруючи юридичні наслідки судового рішення у справі № 826/6453/18 та прямі норми Законів України про Державний бюджет, продовжував застосовувати нечинну розрахункову величину в розмірі 1762,00 грн. Така бездіяльність є прямим порушенням вимог законодавства, що призвело до систематичної недоплати Позивачу грошового забезпечення та порушення його майнових прав, гарантованих статтею 43 Конституції України.
Суд наголошує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими, основними складовими грошового забезпечення. Від їх розміру безпосередньо залежить обчислення абсолютної більшості інших видів грошового забезпечення, як щомісячних (надбавки, доплати, премії), так і одноразових (допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань). Відповідно, протиправне та систематичне заниження цих базових показників автоматично та невідворотно призвело до пропорційного заниження і всіх похідних від них виплат, що свідчить про комплексне та триваюче порушення майнових прав Позивача.
Отже, суд доходить висновку, що бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу грошового забезпечення у належному розмірі є протиправною, а порушене право Позивача підлягає судовому захисту.
Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходить з того, що відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, така компенсація є невід'ємною частиною механізму виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Оскільки Позивачу буде донараховано та виплачено різницю у грошовому забезпеченні, з якої буде утримано податок, вона має безумовне право на одночасну компенсацію цієї утриманої суми.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про повну обґрунтованість позовних вимог. Цей висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм матеріального права та обставин справи, встановлених на підставі досліджених доказів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У даній справі суд встановив факт триваючого порушення майнових прав Позивача з боку Відповідача, що вимагає втручання суду для їх ефективного поновлення.
Згідно з принципом верховенства права та ієрархії нормативно-правових актів, закріпленим у статті 7 КАС України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відповідач, продовжуючи застосовувати положення, що ґрунтувалися на скасованій в судовому порядку нормі підзаконного акту (пункт 6 Постанови № 103), діяв всупереч цьому фундаментальному принципу, оскільки проігнорував акт вищої юридичної сили - Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, а також юридичні наслідки судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
Ключовим для цієї справи є положення частини другої статті 77 КАС України, яке встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень: «В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача». Суд констатує, що Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи Позивача та доводив правомірність його бездіяльності. Аргументи Відповідача щодо необхідності дотримання текстуального змісту постанови № 704 є неспроможними, оскільки не враховують юридичних наслідків скасування її окремих положень в судовому порядку. Така позиція суперечить сталій та однозначній практиці Верховного Суду з цього питання, врахування якої є обов'язковим відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, визнає доводи Позивача переконливими та підтвердженими належними доказами, а заперечення Відповідача - необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що Позивач, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору у справах, пов'язаних з порушенням його прав, а тому судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 02 травня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.