справа №380/15588/25
30 вересня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 26.11.2018 по 11.07.2025 (включно);
- стягнути з відповідача на користь позивача 84 817 грн 25 к. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2018 по 11.07.2025, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при виключенні зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 26.11.2018 відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 відповідач нарахував та 11.07.2025 виплатив позивачу 34 743 грн 95 к., індексації грошового забезпечення. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивач наказ №265 від 26.11.2018 про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 станом на день виключення зі списків особового складу не оскаржував, з рапортом (заявою) про не виключення його зі списків особового складу військової частини не звертався. З наказом був ознайомлений та не заперечував, трудову книжку отримав. Щодо суми відшкодування, обчисленої виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 04.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.
Відповідачем 15.08.2025 (вх. №66644) подано відзив на позовну заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , зі списків особового складу якої виключений звідки та знятий з усіх видів забезпечення наказом від 26.11.2018 №265. Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні в частині не виплати грошового забезпечення в належному розмірі була оскаржена позивачем в судовому порядку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 26.11.2018 з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24, відповідачем нарахована та 11.07.2025 виплачена на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 34 743 грн 95 к.
Позивач вважає, що виплата відповідачем належного йому грошового забезпечення у виді індексації грошового забезпечення не у день його звільнення зі служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернулася до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011- XII).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 26.07.2024 у справі №380/2910/24 відповідач нарахував та 11.07.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 34 743 грн 95 к.
Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення його зі списків особового складу - 26.11.2018, а лише 11.07.2025, тобто несвоєчасно.
Не виконання відповідачем обов'язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача зі списків особового складу - 26.11.2018 і здійснення такого 11.07.2025 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 11.07.2025, отже після внесених змін 19.07.2022 у частину 1 статті 117 КЗпП України.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 184 дні.
Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Отже оскільки ОСОБА_1 не отримав у день його звільнення 26.11.2018 всі належні виплати, а кошти в сумі 34 743 грн 95 к. йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою - 11.07.2025, суд дійшов висновку, що позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не більш як за шість місяців.
Суд звертає увагу, що такий висновок суду відповідає правовій позиції щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, викладеній Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Водночас, у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 Верховний Суд сформував таку правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-IX від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-IX) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов?язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 К3пП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
3 огляду на викладені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 К3пП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов?язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов?язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352- IX, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Тому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-1X) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-1X, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 26.11.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 колегія суддів дійшла висновку, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 19.07.2021 №62 розмір грошового забезпечення позивача за два місяця перед звільненням становив 17 811 грн 60 к. (вересень 2018 року - 8 905 грн 80 к., жовтень 2018 року - 8 905 грн 80 к.).
Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 291 грн 99 к. за день (17 811 грн 60 к./61 робочих днів у вересні, жовтні 2018 року).
Виходячи із принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, сформованому в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 34 743 грн 95 к. (сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення)/ 388 346 грн 70 к. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.11.2018 по 18.07.2022)*100% = 0.08%.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,08%) становить 291 грн 99 к. (середня заробітна плата за один день) * 0.08%* 1330 днів (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) = 31 067 грн 70 к.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 11.07.2025, то до такого слід застосовувати чинну редакцію статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати працівнику середнього грошового забезпечення за час затримки шістьма місяцями.
Таким чином, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України становитиме: 291 грн 99 к. (середньоденне грошове забезпечення позивача)* на 184 дні (період затримки з 19.07.2022 по 19.01.2023) = 53 726 грн 16 к.
Отже загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 становить 84 793 грн 86 к. (31 067 грн 70 к. + 53 726 грн 16 к.).
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
Друга позовна вимога є похідною від першою та підлягає до часткового задоволення шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 84 793 грн 86 к., а не 84 817 грн 25 к., як просить позивач, з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо судових витрат відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 84 793 (вісімдесят чотири тисячі сімсот дев'яносто три) грн 86 к., з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома