30 вересня 2025 рокусправа № 380/9062/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), в якому просить:
- визнати рішення № 913150122195 від 15.04.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком з перерахунком пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком з 05.05.2018 року, з перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що відповідно до довідки №4/5-2450-Л від 01.12.1992 є репресованою особи, яку згодом було реабілітовано. Львівською обласною радою 23.04.2012 позивачу видано посвідчення №290/21-Р, згідно якого вона має право на пільги встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій на Україні». На підставі цього позивачка звернулася до в Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила провести перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням № 913150122195 від 15.04.2025 відмовило в перерахунку пенсії. Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає, що вона має право на перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 30.05.2025 подано відзив на позов, в якому зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» від 16.08.2008 № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії підвищення проводиться у розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 грн. Звертає увагу, що бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові, не передбачені. Додатково зазначає, що в пенсійній справі позивача відсутні документи, які б підтверджували, що особа визнана реабілітованою та перебувала під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні. Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позову.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволені позову. Зазначає, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Львівській області та отримує пенсію, призначену згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. 07.04.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-IІХ. Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22 1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління, яке уповноважене було розглянути подану Позивачем заяву. На підставі заяви та наданих документів Головним управління винесено Рішення № 913150122195 від 15.04.2024 про відмову у перерахунку пенсії, оскільки позивач надбавку членам сімей реабілітованих вже отримує. Згідно матеріалів ЕПС, Позивач отримує пенсію за віком у розмірі 4792,10 грн. у тому числі надбавку, як членам сімей реабілітованих яку було примусово переселено, що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 в сумі 43,52 грн. З наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
ОСОБА_1 є особою, яка визнана реабілітованою, що підтверджується посвідченням реабілітованого від 29.02.2012, згідно з яким позивачка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивачка до укладення шлюбу мала прізвище ОСОБА_2 , вказане підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 18.02.1961
Відповідно до довідки №4/5-2450-Л від 01.12.1992, виданої Управлінням внутрішніх справ України Львівської області, ОСОБА_3 1941 р.н. разом з батьками виселена за рішенням особливої наради при КДБ СРСР на спец поселення з конфіскацією майна в Кемеровську область, з якого звільнена 20.07.1986. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», позивачка реабілітована.
З 05.05.2018 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 розширив коло осіб, до яких може бути застосовано пільги на отримання надбавки до пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З огляду на що, позивачка 07.04.2025 звернулася до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 47 та пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII та перерахунку стажу відповідно до статті 58 цього ж Закону.
Головним управлінням ПФУ в Одеській області рішенням №913150122195 від 15.04.2025 позивачці відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач надбавку членам сімей реабілітованих вже отримує. Також зазначено, що згідно матеріалів ЕПС, Позивач отримує пенсію за віком у розмірі 4792,10 грн. у тому числі надбавку, як членам сімей реабілітованих яку було примусово переселено, що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 в сумі 43,52 грн.
Не погоджуючись із такою відмовою Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, позивач звернувся до суду.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачка як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та згодом реабілітована уважає, що має право на перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 цього ж Закону зі змінами, починаючи з 28.03.2024.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 за №962-ХІІ, дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Нормою статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону:
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За нормами статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 відповідно до наданої архівної довідки №4/5-2450-Л від 01.12.1992 виданої Управлінням внутрішніх справ України Львівської області має статус члена сім'ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", проте не вважається репресованою особою.
В межах спірних правовідносин суд не ставить під сумнів право позивачки на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", про наявність яких зазначає позивачка, однак вказує, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи своїх батьків.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Оскільки судом встановлено, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, як вона помилково вважає, а є членом сім'ї репресованої особи, то суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 у подібних спірних правовідносинах, вказавши, що позивач належить до категорії громадян, членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандопособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відтак позивач, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.
Застосовуючи механізм захисту права позивача на підвищення до пенсії, порушеного відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд вважає, що з урахуванням повноважень, наданих суду частиною другою статті 245 КАС України, позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову в перерахунку пенсії позивачу.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 29.02.2024 відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням виплачених сум.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Стосовно дати, з якої позивачу має бути проведено перерахунок та виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та приписів Порядку №22-1, днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Право на перерахунок пенсії реалізується особою на підставі власного волевиявлення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідної заяви.
Згідно із частиною 4 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 84 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Судом встановлено, що за перерахунком пенсії позивач звернувся до відповідача 07.04.25025, а тому перерахунок її пенсії необхідно проводити з 01.04.2025.
Відповідні висновки суду також відповідають правовій позицій Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 21.12.2023 у справі №500/4560/23.
З урахуванням того, що рішення про відмову в перерахунку пенсії приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити відповідний перерахунок.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 122, 139, 241-246, 250, 262, 291, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 913150122195 від 15.04.2025 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) здійснити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.04.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан