01 жовтня 2025 року Справа № 280/3726/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Габуєва Георгія Юрійовича (пр. Соборний, 155/вул. Миру, 13, прим. 116, м. Запоріжжя, 69126), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
09.05.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Габуєва Георгія Юрійовича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 08.02.2025 року №0251553-2411-0829-UA23060070000082704 та №0251555-2411-0829-UA23060070000082704.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків. За таких обставин, оскільки у власності позивача перебувають квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м., ставка податку для такого об'єкту житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення грошового (податкового) зобов'язання з податку, щодо таких об'єктів нерухомості у 2023 році відсутні, а відповідач, приймаючи спірні ППР, діяв всупереч Закону та нормативно-правовому акту органу місцевого самоврядування.
Ухвалою від 13.05.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
15.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову.
Ухвалою від 20.05.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
28.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому податковий орган посилається на те, що при прийнятті рішень, з питань місцевих податків та зборів, у тому числі податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки органам місцевого самоврядування слід керуватись правилами, встановленими Податковим кодексом України. Це стосується невідповідності підпункту 2.4.1 пункту 2.4 «Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» рішення Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015 вимогам Податкового кодексу України. Відповідач вважає, що Запорізька міська рада Рішенням №5 від 28.01.2015 про затвердження «Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки)», мала право зменшити ставку податку відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу, але не збільшувати пільгову базу оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку. Тому рішення №5 від 28.01.2015 Запорізької міської ради є протиправним відповідно до податкового законодавства. Враховуючи вищевикладене, податкові повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік від 08.02.2025 №0251553-2411-0829-UA23060070000082704 та №0251555-2411-0829-UA23060070000082704 сформовані з дотриманням вимог статті 266 Податкового кодексу України та підлягає сплаті. Також вважає, що не підлягає стягненню у визначеному позивачем розмірі заявлені ним судові витрати на професійну правничу допомогу, у зв'язку з їх необґрунтованістю. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на правову допомогу в повному обсязі.
29.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з положеннями Податкового кодексу України, є місцевим податком. Відповідно логічним є визначення розміру цього податку саме Запорізькою міською радою, адже нерухоме майно перебуває на території м. Запоріжжя. Рішенням Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015 (зі змінами, внесеними рішенням міської ради №30 від 26.02.2016) затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). Зазначеним Положенням встановлено нульову ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста Запоріжжі щодо об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у тому числі у 2023 році, зокрема, для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів. Загальна площа квартир що належать позивачу складає 82,62 м.кв., тобто не перевищує 120 м.кв. Враховуючи викладене, а також те, що квартири знаходяться територіально у місті Запоріжжя, ставка податку для такого об'єкта житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об'єкта нерухомості у 2023 році відсутні. Також вважає, що відповідач не навів підстав для зменшення сум витрат на професійну допомогу адвоката.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Від ГУ ДПС у Запорізькій області на податкову адресу позивача надійшли два податкових повідомлення - рішення:
- від 08.02.2025 №0251553-2411-0829-UA23060070000082704, яким з посиланням на підпункт 54.3.3, пункту 54.3 статті 54 та підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, за податковий період 2023 рік, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами які є власниками об'єктів житлової нерухомості 18010200 у розмірі 922,13 грн.
Об'єктом оподаткування є квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 50,27 кв.м, яка належить позивачу на праві приватної власності, відповідно договору купівлі-продажу №1854 від 23.09.2005, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. та зареєстрованого 29.09.2005 в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, реєстраційний №11630585.
- від 08.02.2025 №0251555-2411-0829-UA23060070000082704, яким з посиланням на підпункт 54.3.3, пункту 54.3 статті 54 та підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, за податковий період 2323 рік, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами які є власниками об'єктів житлової нерухомості 18010200 у розмірі 593,41 грн.
Об'єктом оподаткування є квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 32,35 кв.м, яка належить позивачу на праві приватної власності, відповідно договору купівлі-продажу №1959 від 20.08.2003, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тарасовою А.П. та зареєстрованого 21.08.2003 року в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, реєстраційний №2269251.
Отже, база оподаткування цих двох квартир становить 82,62 кв.м. (50,27 кв.м. + 32,35 кв.м.).
ГУ ДПС у Запорізькій області, при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023, застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування на 60 кв.м.
Проти зазначених обставин сторони не заперечують.
Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок нарахування податку на майно регулюється Розділом ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ).
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2 статті 266 ПКУ, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ, базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості та обчислюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) платника податків.
Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПКУ визначено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 м2;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 м2;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 м2.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Податок), є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Відповідно до пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки , податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення (абз. 2 пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 ПКУ).
В місті Запоріжжя рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м).
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим для застосування як платниками податків, так і контролюючим органом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 серпня 2022 року по справі №808/463/17 (касаційне провадження №К/9901/43365/18) зазначив, що «Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.».
Як було встановлено судом у приватній власності позивача перебувають квартири у м.Запоріжжі загальною площею 82,62 кв.м.
Враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПКУ Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 (нуль) відсотків.
Про необхідність врахування контролюючими органами у своїй діяльності рішень органів місцевого самоврядування щодо пільг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вказано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, наприклад - від 06.12.2022 у справі №2140/1892/18 (адміністративне провадження №К/9901/15199/19); від 27.06.2023 у справі №804/15401/15 (адміністративне провадження №К/9901/24913/18).
Суд звертає увагу на той факт, що чинність та обов'язковість застосування зазначеного вище рішення ЗМР (органу місцевого самоврядування) щодо встановлення ставок Податку підтверджена відповідачем шляхом розміщення на офіційному сайту ДПС України зведеної інформації щодо об'єктів оподаткування та ставок податку на нерухоме майно (доступно за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv/zaporizka-oblast/zvedena-informatsiya-2023/), відповідно до якої ГУ ДПС в Запорізькій області повідомляє, зокрема, про такі ставки Податку, встановлені для міста Запоріжжя:
1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови: для фізичних осіб (ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати):
000,0000 (0 м2- 120 м2 заг.площі квартири/ квартир),
001,0000 (понад 120 м2 заг.площі квартири/квартир);
000,0000 (0 м2- 250 м2 заг.площі будинку/будинків),
001,0000 (понад 250 м2 заг.площі будинку/будинків);
000,0000 (0 м2- 370 м2 заг.площі змішаних типів об'єктів),
001,0000 (понад 370 м2 заг.площі змішаних типів об'єктів)
Крім того, на офіційному сайті ДПС України розміщено «Калькулятор обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб» (https://tax.gov.ua/calculator/realty), для використання якого платникам податків пропонується заповнювати розмір ставки податку на нерухоме майно з числа визначених вище (цитата з Калькулятора): «Інформацію щодо встановлених ставок податку можливо дізнатися на офіційному вебпорталі ДПС, за посиланням: https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv».
За таких обставин, оскільки у власності позивача перебувають квартири, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м, ставка податку для таких об'єктів житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення грошового (податкового) зобов'язання з Податку, щодо таких об'єктів нерухомості у 2023 році відсутні, а відповідач, приймаючи спірні ППР, діяв всупереч Закону, нормативно-правовому акту органу місцевого самоврядування та порядку, визначеному ДПС України.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі №817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
«Згідно з пунктом 1 рішення міської ради від 26.02.2016 №30:
Абзац 1 підпункту 2.5.2 пункту 2.5 частини 2 Положення після слів «за 1 кв. метр бази оподаткування» доповнити словами «за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів».
Зазначена редакція Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) є чинною на час спірних правовідносин.
Щодо посилання відповідача на лист Державної регуляторної служби України від 11.08.2021 за вих.№5849/0/20-21, то суд не може прийняти до уваги вказаний лист, оскільки: лист є лише доказом листування між конкретними особами; у листі висвітлюється власна позиція Державної регуляторної служби України; суд не може у межах даної справи перевірити правомірність прийняття Запорізькою міською радою Рішень щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) це не є предметом спору у даній справі.
Водночас, відповідачем не надано до суду доказів того, що наведені Рішення Запорізької міської ради щодо податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) не були чинними на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та зазначених у них податкового періоду.
Посилання відповідача на судові рішення апеляційної інстанції суд до уваги не приймає, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Інші доводи та аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
За приписами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн., який слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн.
Суд зазначає, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, з урахуванням предмету спору та складності даної справи, суд вважає, що судові витрати заявлені до відшкодування обґрунтовано, вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначена у наданих до суду документах, є співмірною з фактично виконаними послугами та роботами, що підтверджуються наданими представником позивача належними доказами, в зв'язку з чим вимога позивача (представника позивача) про стягнення витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Габуєва Георгія Юрійовича (пр. Соборний, 155/вул. Миру, 13, прим. 116, м. Запоріжжя, 69126), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 08.02.2025 року №0251553-2411-0829-UA23060070000082704 та №0251555-2411-0829-UA23060070000082704.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «01» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль