Справа № 761/15890/25
Провадження № 2/761/6562/2025
01 жовтня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слон кредит» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину, -
18 квітня 2025 року до суду надійшла зазначена позовна заява в якій позивач просить: підтвердити обставини нікчемності договору №2158082 від 11.03.2025 року про надання споживчого кредиту по продукту «Зручний», укладеного з ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», та застосувати правові наслідки його нікчемності шляхом повернення сторонами договору другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього договору.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що 11.03.2025 року між сторонами був укладений оскаржуваний договір за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 32 000,00 грн., ознайомившись з паспортом споживчого кредиту.
Як зазначає позивач, він прийняв рішення укласти договір з відповідачем оскільки в рекламі було повідомлено про надання кредиту зі сплатою 0,01%.
На думку позивача, відповідачем порушено: положення частини 3 статті 7 Закону України «Про споживче кредитування», статтю 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (проводить нечесну підприємницьку практику); впаспорті споживчого кредиту зазначено, що тип процентної ставки - фіксована, але відсутня інформація що зазначена в кредитному договорі, а саме про підвищену, стандартну та знижену процентну ставку. А тому відповідно вказані умови кредитного договору не відповідають вказаному про фіксований тип процентної ставки, що є порушенням вимог ч.1 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», де визначено що розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 цієї статті не може перевищувати 1%; вимоги ч.2 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», де зазначено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту; вимоги п.4 ч.3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» за яким інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; вимоги ч.2 ст.1056-1 ЦК України де зазначено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; в паспорті споживчого кредиту в порушення п.4 ч.3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» не зазначено порядок повернення кредиту; в порушення п.5 Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою правління Національного банку України від 11.02.2021 року №16 не містяться відомості щодо графіку платежів.
Позивач вказує, що оскільки оскаржуваний договір спрямований на порушення його конституційних прав, тому він є нікчемним відповідно до вимог ст.228 ЦК України.
Ухвалою суду від 23.04.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
27.05.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначає представник, оскаржуваний договір укладений в електронному вигляді та підписаний позивачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Договір укладено з додержанням передбачених чинним законодавством України вимог.
Враховуючи вимоги Закону України «Про електронну комерцію», укладення оскаржуваного договору відбулось в такому порядку:
-Клієнт обрав бажані йому умови кредитування, у тому числі суму та строк Кредиту та розпочав реєстрацію на Веб-сайті Товариства;
-Під час першого етапу Реєстрації в Інформаційно телекомунікаційній системі шляхом проставляння відповідної відмітки та натискання клавіші, яка виражає згоду, продовжувати дії в ІТС Товариства, Клієнт підтверджує що ознайомлений зі змістом Публічної пропозиції на використання аналогів підписів, приймає їх в повному обсязі та надає згоду на обробку персональних даних та доступ до своєї кредитної історії;
-Після проходження першого етапу реєстрації, Товариство направляє Клієнту вказаними засобами зв?язку (на номер мобільного телефону) код, який Клієнт вводить в спеціальну форму. За результатами такого вводу формується Електронне повідомлення Товариству. У разі правильно вказаного коду, Товариство створює обліковий запис Клієнта в ІТС Товариства та Клієнт здійснює перший ідентифікований вхід до Особистого кабінету, де продовжує Реєстрацію;
-Після входу до особистого кабінету, Клієнт продовжив реєстрацію на Веб-сайті і заповнив необхідні поля електронної анкети;
-Через Веб-сайт Товариства Клієнт вказав номер банківської карти для перерахування коштів;
-Після отримання заявки Товариство здійснило оцінку кредитоспроможності Клієнта та достовірності наданої Клієнтом інформації за допомогою багаторівневої автоматизованої системи прийняття кредитних рішень. З цією метою Товариство здійснило запити до Бюро кредитних історій та інших доступних джерел інформації;
-Після аналізу наявної інформації Товариство прийняло рішення про укладення Кредитного договору, про яке повідомило Клієнта шляхом відправки відповідного інформаційного повідомлення. Товариство робить Клієнту в Особистому кабінеті пропозицію укласти електронний договір (оферту) у формі Договору про надання споживчого кредиту, що містить усі істотні умови та підписаний зі сторони Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства відтворені засобами копіювання. Перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Товариство надало Споживачу для ознайомлення Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію та положення, що вимагаються чинним законодавством України.
Товариство 11.03.2025 р. о 22:26:19 надіслало СМС-повідомлення Клієнту з Текстом: «K936 : kod dlia pidpysannia kredytnoho dohovoru na sumu 32000 hrn.@sloncredit.ua #K936».
-Про готовність прийняти пропозицію (оферту) ОСОБА_1 свідчить введення ним після ознайомлення з документами оферти коду «K936» у відповідне поле;
-У момент введення коду на сайті Товариства, Клієнт даними діями направив Товариству електронне повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), що підписане одноразовим електронним ідентифікатором, що підписує Договір. Дана дія відбулася 11.03.2025 р. о 22:26:45 та відображена в електронній формі договору в Розділі 10 РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН;
-Товариство після одержання електронного повідомленняпро прийняття (акцепт)пропозиції (оферти) відправило Клієнту його примірник Кредитного договору у формі електронного документу розмістивши у особистому кабінеті Клієнта.
-Товариство повідомило Клієнта про факт перерахування коштів шляхом відправки інформаційного повідомлення засобами зв?язку. Товариство 11.03.2025 р. о 22:27:17 надіслало СМС-повідомлення Клієнту з текстом: «Mi vidpravili Vam 32000 grn za dogovorom # 2158082 , data nastupnoho platezhu 09.04.2025 Nam vazhliva vasha dumka! Zalishte vidguk : sloncredit.ua/fa»
Отже, 11.03.2025 року, при укладенні Договору про надання споживчого кредиту №2158082 ОСОБА_1 було свідомо вчинено сукупність дій, спрямованих на укладення Договору споживчого кредиту, а саме:
-він самостійно для себе визначив необхідний для нього обсяг часу для ознайомлення зумовами договору;
-після чого проявив намір вступити з ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» в договірні відносини;
-після узгодження розміру кредиту, грошової одиниці, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, та інших істотних умов договору, Договір про надання споживчого кредиту було підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Також представник зазначив, що позивачем не було внесено жодного платежу за договором.
Представник звертає увагу, що позивачем не було надано жодного підтвердження щодо порушення Товариством законодавства, оскільки уся інформація про порядок обчислення (нарахування процентів) зазначена у самому договорі і не суперечить положенням чинного законодавства.
Положення договору про нарахування процентів повністю відповідають формулі розрахунку денної процентної ставки вказаної у ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Типовий кредитний договір на основі якого укладено оскаржуваний договір, відповідач надавав до Національного банку України, однак зауважень не надавалося, що свідчить про відповідність вимогам чинного законодавства України.
Наведені позивачем обставини не свідчать про наявність підстав для визнання договору недійсним на підставі статті 228 ЦК України.
Умови договору є такими, що відповідають чинному законодавству України, наведені в договорі чітко, зрозуміло та унеможливлюють неоднозначне їх трактування, а на момент укладення Договору позивач був ознайомлений та погодився з усіма умовами Договору про надання споживчого кредиту по продукту «Зручний» №2158082 від 11.03.2024 року.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім того, згідно із статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).
Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
В той же час, згідно з положеннями статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як встановлено судом, 11.03.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Слон кредит» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Споживач) уклали Договір №2158082 про надання споживчого кредиту по продукту «Зручний» за умовами якого Товариство зобов'язалось надати позивачу кредит в розмірі 32 000,00 грн. на 360 днів зі сплатою процентів за їх користування.
Договір підписаний сторонами що свідчить про їх згоду із визначеними умовами.
В позовній заяві позивач не заперечував факту підписання договору та отримання кредиту в сумі 32 000,00 грн.
Електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таке ж визначення наводиться у статті 652 Цивільного кодексу України: «договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».
Згідно частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Електронний договір повинен містити всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, в зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Так, відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).
Частина 3 статті 7 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що у рекламі щодо надання споживчого кредиту забороняється зазначати, що споживчий кредит може надаватися без документального підтвердження кредитоспроможності споживача (позичальника) або що кредит є безпроцентним чи надається під нуль процентів, іншу аналогічну за змістом та сутністю інформацію.
Позивач не надав суду доказів, що у рекламі відповідача щодо надання споживчого кредиту було зазначено вказані відомості.
Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що нечесна підприємницька практика забороняється.
Нечесна підприємницька практика включає:
1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;
2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:
1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;
2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;
3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;
4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;
5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;
6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;
7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;
8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;
9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв'язку з покупкою та/або використанням продукції;
10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об'єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.
Згідно з ч.3 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману:
1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;
2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;
3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;
4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості продукції або про продаж продукції протягом обмеженого строку, що спонукає споживачів до прийняття швидкого рішення і позбавляє їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;
5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;
6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;
7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;
8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності;
9) маркування продукції знаком довіри, знаком якості або знаком відповідності без отримання на це відповідного дозволу уповноваженої особи чи власника таких знаків;
10) пропонування продажу продукції за спеціальною ціною, якщо:
а) у продажу така продукція відсутня;
б) продавець відмовляється прийняти замовлення на таку продукцію або доставити її у прийнятний строк;
в) продавець пропонує неякісні екземпляри такої продукції з наміром продати іншу продукцію;
11) представлення встановленого законодавством права споживача як наданого продавцем продукції привілею;
12) неправдива заява про припинення продавцем торговельної діяльності або його переїзд;
13) заява про те, що придбання продукції може сприяти виграшу у лотереї;
14) поширення недостовірної інформації про стан ринку або можливість придбати продукцію з метою спонукати споживача придбати продукцію на менш вигідних для нього умовах;
15) заява про проведення конкурсу або розіграшу подарунків без наступного вручення таких подарунків або їх еквівалента;
16) недостовірне твердження про те, що продавець діє не в торговельних, ділових чи професійних інтересах, або представлення продавцем себе як споживача.
Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством (ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів").
Стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ;
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо);
3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту;
4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;
5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться;
6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.
Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки.
Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит;
7) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг.
У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обов'язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг;
8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань із сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, що застосовуються чи стягуються у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, а також про право кредитодавця та/або нового кредитора залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Попередження про право кредитодавця залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію обов'язково має включати інформацію про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки), про право споживача на звернення до Національного банку України щодо недотримання зазначених вимог кредитодавцем та/або новим кредитором, та/або колекторською компанією, а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості, та інформацію про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб;
10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;
11) порядок дострокового повернення кредиту;
12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.
Інформація про платежі, що надається споживачу кредитодавцем відповідно до частин другої та третьої цієї статті, обов'язково має включати базу розрахунку платежів (суму, на підставі якої робиться відповідний розрахунок, зокрема суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту тощо).
У разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, визначені у частинах другій та третій цієї статті, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.
Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз'яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
Надання таких пояснень, роз'яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
У разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.
Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов'язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.
Водночас суд не може прийняти до уваги зазначене позивачем щодо здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики, оскільки сторони під час укладення оспорюваного договору погодили всі істотні умови, у тому числі щодо розміру кредиту, порядку нарахування, строків сплати процентів за користування кредитом, які викладені чітко і ясно, тоді як позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що під час укладення договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон кредит» введено його в оману та не надано інформацію про умови договору у повному обсязі.
При зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що при укладенні оскаржуваного договору порушені наступні положення діючого законодавства, а саме:
-частина 1 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.
В той же час, позивач в позовній заяві розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 цієї статті не може перевищувати 1%. Однак суд не може прийняти до уваги зазначене позивачем, оскільки ч.1 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» на момент укладення оскаржуваного договору не містила таких положень.
-частина 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачала, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
-пункт 4 частини 3 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» за яким інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України;
-частина 2 статті 1056-1 ЦК України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
В той же час, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що реальна річна процентна ставка обчислена без дотримання нормативно-правових актів Національного банку України; як вбачається з договору, який підписаний позивачем, перед укладенням договору позивач ознайомився з паспортом споживчого кредиту який містить відомості про процентну ставку (підвищену, стандартну, знижену); додатком до договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит яка містить, зокрема інформацію про суми коштів які мають бути сплачені позивачем (кредит, проценти та їх суми)
В позовній заяві позивач зазначив, що при укладенні договору було порушено п.5 Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою правління Національного банку України від 11.02.2021 року №16 за яким Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.
Кредитодавець має право не надавати споживачу графік платежів у разі кредитування у вигляді кредитної лінії.
Водночас сторони надали до матеріалів справи Додаток №1 до оскаржуваного договору, який містить всі складові загальної вартості кредиту.
Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.
При цьому, у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року за № 5-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12.02.2018 року у справі № 707/2953/15-ц.
Відповідно до положень частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Посилання позивача на несправедливі умови договору в частині непропорційно великих сум компенсації у разі невиконання його умов також не заслуговують на увагу, оскільки вимоги пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» враховані пунктом 4.4. оспорюваного договору.
Суд також не знаходить ознак ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності та введення позивача, як споживача, в оману, що передбачені статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
При зверненні до суду з позовом позивач зазначив, що оскільки оскаржуваний договір спрямований на порушення конституційних прав позивача, він є нікчемним в силу положень ст.228 ЦК України.
Щодо зазначеного позивачем варто вказати наступне.
Стаття 228 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 у справі №910/4089/20 вказав, що необхідною умовою для визнання договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства (за частиною 3 статті 228 ЦК України), є наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Позивач не надав суду належних та достатніх доказів, які б підтвердили наявність наміру сторін саме на укладення протиправного договору, мета якого суперечить інтересам держави і суспільства.
Отже, в ході розгляду справи суд не встановив обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору споживчого кредиту № 2158082 від 11.03.2025 вимогам законодавства. Доводи позивача про несправедливість умов договору спростовуються його змістом, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А тому повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слон кредит» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Г.Притула