Справа №:755/9924/25
Провадження №: 1-кс/755/3082/25
"26" серпня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , перекладача ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві клопотання старшого слідчого Дніпровського УП ГУ НПУ у м. Києві ОСОБА_7 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025100040001855 від 28.05.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.187 КК України, установив:
І. Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
Старший слідчий СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_7 за погодженням з прокурором групи прокурорів - прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернулися до слідчого судді з клопотанням про продовження строку тримання під вартою відносно підозрюваного з огляду на наявність передумов, передбачених ст. 177, 178, п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України.
ІІ. Встановлені органом досудового розслідування обставини та наведені відомості щодо доцільності застосування заходу забезпечення кримінального провадження
СВ Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України
Досудовим розслідуванням встановлено, що 27.05.2025 року приблизно о 23 годині 20 хвилин ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 , йдучи в напрямку підземного пішохідного переходу, що розташований поруч зупинки громадського транспорту «Тампере», за адресою: м. Київ, проспект Соборності, 20, де в подальшому помітили раніше незнайомого їм громадянина ОСОБА_9 . В цей час у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 виник злочинний умисел на заволодіння майном останнього з корисливих мотивів.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_5 порівнявшись з потерпілим, розпочав бесіду під час якої дістав з сумки, яка знаходилась в нього на поясі предмет візуально схожий на гранату темно зеленого кольору, з металевим запалом, та висловив погрозу застосувати її, у разі не виконання ОСОБА_10 вказівок останнього, тобто вчинив погрозу застосування насильства небезпечного для життя ОСОБА_9 в період дії воєнного стану, яку останній сприйняв як реальну.
Діючи за заздалегідь розподіленими ролями ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 , подолавши волю до опору з боку потерпілого, почали вимагати грошові кошти в розмірі 5 тисяч гривень, шляхом переводу на банківську картку № НОМЕР_1 . Усвідомлюючи загрозу своєму життю, сприймаючи демонстрацію предмета схожого на гранату, як реальну загрозу її застосування ОСОБА_9 погодився виконати вимогу останніх, та попросив дружину, з якою в той час спілкувався по телефону, переказати грошові кошти із власного рахунку на рахунок, який буде озвучено, грошові кошти в розмірі 5000 грн., що остання і зробила, перерахувавши із своєї картки «Приватбанк», за допомогою електронного банкінгу, з власного рахунку № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 5 тисяч гривень на рахунок який їй було повідомлено потерпілим.
В подальшому ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 грошовими коштами розпорядились на власний розсуд, чим спричинили своїми умисними діями потерпілому матеріального збитку на загальну суму 5 тисяч гривень.
За результатами досудового розслідування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності ст. 276-278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а саме вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений групою осіб, скоєний під час воєнного стану.
Наявність обґрунтованої підозри підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме відображеними даними у: показами потерпілого, показами свідків, протоколами обшуку, протоколами особистого обшуку, речовими доказами у кримінальному провадженні та іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
23 липня 2025 року Дніпровським районним судом м. Києва відносно ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 29 серпня 2025 року включно.
23 липня 2025 року керівником Дніпровської окружної прокуратури м. Києва строк досудового розслідування кримінального провадження продовжено до трьох місяців.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року строк досудовго розслідування продовжено до 5-ти місяців.
При цьому, на даний час існують ризики, а саме:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - підозрюваний перебуваючи на свободі, будучи обізнаним з санкцією статті яка йому інкримінується, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки йдеться про особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна. Крім того з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінального правопорушення може виїхати за межі України, оскільки не є громадянином України;
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - підозрюваний може незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні, з метою схилити їх до дачі неправдивих показів у судовому засіданні;
- п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме не з'являтися за викликами до слідчого для проведення слідчих та процесуальних дій, чим буде затягувати строки досудового розслідування;
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 (всі перелічені та обґрунтовані вище ризики) та ст. 178 КПК України, такі як: п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК України - провина підозрюваного у вчиненні злочину доводиться вагомими доказами (перелічені вище); п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України - тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється - за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна; п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК України - вік та стан здоров'я підозрюваного (не є неповнолітнім чи особою похилого віку, стан здоров'я дозволяє перебувати в умовах слідчого ізолятору); п.4 ч.1 ст.178 КПК України - міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання (не має постійного місця проживання, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення групою осіб); п.5 ч.1 ст.178 ККП України - наявність у підозрюваного постійного місця роботи (особа не працевлаштована); п. 7 ч.1 ст. 178 КПК України - майновий стан (не має постійного джерела доходу, особа не працевлаштована); п.8 ч.1 ст.178 КПП України - наявність судимостей у підозрюваного в минулому (03.03.2020 Святошинським районним судом м. Києва за ч.1 ст.186 КК України до штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1700 гривень, 06.08.2021 Зарічним районним судом м. Суми за ч.1 ст.186 КК України до 1 року з іспитовим строком на 1 рік, крім того, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.51 КУпАП України).
Зазначені вище факти свідчать про неможливість запобігання вказаним ризикам і застосуванні більш м'якого запобіжного заходу до підозрюваного, у подальшому може переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Тому, враховуючи вказане, сторона обвинувачення вважає слушним, продовжити відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, без визначення застави, оскільки кримінальне правопорушення вчинене із погрозою застосування насильства.
ІІІ. Позиції сторін
У судовому засіданні прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 заявлене клопотання про продовження строку тримання під вартою підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав, вказаних у його мотивувальній частині
Сторона захисту просила відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку утримання під вартою враховуючи те, що слідчий, прокурор не довели, що встановлені під час розгляду цього клопотання обставини визначені п. 1 - 3 ч. 1 ст. 194 КПК є дійсними.
IV. Право, яким керувалася слідчий суддя
Вирішення питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК, яка в свою чергу регламентує таке:
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
V. Мотиви слідчого судді
Слідчий суддя, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані ними матеріали та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступного.
Порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує, що застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб'єктом його вчинення.
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу суд вирішуючи питання, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
В цій ситуації відносно підозрюваного встановлено такі відомості, як-то:
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Баку, республіка Азербайбаджан, громадянин Азербайбаджану, з середньою освітою, не одружений, не працює, будь-яких осіб на утриманні не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий в силу ст. 89 КК;
- за своїм віком, має задовільні соціальні зв'язки, для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію;
- у цьому провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.
В розрізі наведеного, вирішуючи по суті поставлене питання, слідчий суддя має з'ясувати наявність ряду обставин, на які вказують слідчий та прокурор:
(і) обґрунтованість підозри (наявність «розумної» підозри)
Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальними правопорушеннями (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України).
Таким чином, застосуванню запобіжного заходу має передувати підозра у вчиненні кримінального правопорушення, тобто діяння, яке підпадає під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК, оскільки Верховний Суд України у пункті 10 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 року № 4 зауважив, що розглядаючи питання щодо запобіжного заходу, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину обґрунтованою, тобто чи є встановлені у визначеному законом порядку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчиненого саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, документи, складені за результатами оперативно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).
При цьому, саме поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, п. 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57721) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_683#Text).
Тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom, § 32). Під поняттям «обґрунтованої підозри» у скоєнні кримінального правопорушення розуміється «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин» («Ilgar Mammadov v. Azerbaijan», заява № 15172/13, від 29 травня 2019 року, § 88, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-193543).
Вирішення питання про наявність «обґрунтованої підозри» потребує встановлення: (і) фактичної складової, що включає наявність фактичних обставин, що вказують на причетність певної особи до вчинення кримінального правопорушення; (іі) матеріально-правової складової, що включає наявність у діянні особи складу певного правопорушення за національним кримінальним законом.
Для дотримання фактичної складової підозри щодо причетності особи до вчинення кримінального правопорушення необхідна наявність певних об'єктивних підстав (фактів або інформації), на основі яких можна небезпідставно стверджувати, що відповідна особа могла вчинити злочин. Наявність таких «об'єктивних підстав» має підтверджуватися певними відомостями чи доказами, які повинні відповідати вимогам належності та допустимості, при цьому бути достатніми для висновку про причетність певної особи до вчинення конкретного кримінального правопорушення.
Слідчий суддя виходить з того, що:
(1) докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16), у той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК України),
(2) слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу з урахуванням того, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для обґрунтування засудження чи для навіть пред'явлення обвинувачення; це досягається на наступній стадії кримінального розслідування (див. рішення «Murray v. the United Kingdom», заява № 18731/91, від 08 лютого 1996 року, §55, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57980; «K.-F. v. GERMANY», заяви № 144/1996/765/962, від 27 листопада 1997 року, § 57, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-58119).
Згідно повідомлення про підозру в цій справі підозрювану особу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК за обставин описаних у п. ІІ ухвали.
Відповідно проаналізувавши долучені до клопотання документи за своїм внутрішнім переконанням, у порядку ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, слідчий суддя вважає, що наявні у провадженні фактичні дані, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (протоколи слідчих дій, висновки експертів та інші документи) свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, у якому йому повідомлено про таку підозру, оскільки в своїй сукупності вказують на існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити таке правопорушення.
У зв'язку з чим, вважати підозру явно неприйнятною неможливо, оскільки стороною обвинувачення надано важливі відомості (протоколи слідчих дій, інші документи), які вказують на те, що причетність підозрюваного до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною.
В той час, як сама обґрунтована підозра, згадана в статті 5 § 1(c) Конвенції, не означає, що винуватість підозрюваного має бути встановлена на цій стадії (йдеться про стадію вирішення питання щодо того чи іншого запобіжного заходу). Саме у чіткому доведенні як події, так і характеру того злочину, в якому підозрюється особа, і полягає мета розслідування.
Як наслідок є дійсними обставини, визначені п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України.
(іі) щодо наявності ризиків
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
Достовірність ризиків може бути встановлена шляхом перевірки відомостей про: 1) наявність документів, які дають змогу виїхати за межі країни; 2) майновий стан особи, який дає змогу існувати в умовах переховування, у тому числі за межами країни; 3) наявність громадянства іншої держави або документів, які дають право тимчасово чи постійно проживати на території іншої країни; 4) наявність членів родини, які проживають на території іншої країни та можуть надати тимчасовий чи постійний притулок підозрюваному; 5) наявність можливості (службове становище, безпосереднє знайомство, родинні зв'язки, матеріальний вплив тощо) впливу на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні; 6) інші обставини, які вказують на достовірність ризиків, - та повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) слідчий суддя використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного.
З його урахуванням слідчий суддя погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків переховування та впливу, про котрі вказується у клопотанні та які наведені у п. ІІ ухвали. Дійсність вказаних ризиків слідчим суддею оцінено у світлі факторів, пов'язаних з характером особи підозрюваного, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, та того, що вони належним чином вмотивовані прокурором та підтверджуються наявними матеріалами, зокрема:
(а) щодо ризику переховування, то слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou v. Turkey» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53, https://hudoc.echr.coe. int/rus?i=001-62566), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Слідчий суддя враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, слідчий суддя зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05 серпня 2022 року).
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» (від 26 червня 2001 року, § 80, заява № 33977/96, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59613), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» (від 25 квітня 2000 року, § 76, заява № 31315/96, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-58785), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої може спробувати уникнути підозрюваний. Саме тому, на думку слідчого судді, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розслідування.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку слідчого судді, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що (1) підозрюваний підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти;
(b) щодо ризику впливу, то оцінюючи його наявність у кримінальному провадженні, слідчий суддя виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від потерпілого та свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань потерпілого та свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що підозрюваний, не будучи обмежений у спілкуванні з потерпілим, свідками, іншим підозрюваним, яким відомі обставини вчинення злочину, у яких останній підозрюється, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Тобто, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом;
Тому, є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України. Водночас слідчий суддя критично ставиться до ризиків перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачених п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки дані вказівки є формальними та не підтверджуються жодними матеріалами, долученими до клопотання.
(ііі) щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів
Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, слідчий суддя ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, слідчий суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене слідчий суддя у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що відповідно до ст. 199 КПК суд насамперед зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися.
Отже, обставини визначені ст. 199 КПК є дійсними, адже в т.ч. завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим та ця неможливість встановлена прокурором у постанові про продовження строку досудового розслідування.
VІ. Висновок
За таких умов, Суд вважає за доцільне за наслідками розгляду питання доцільності продовження тримання підозрюваного під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за відповідним клопотанням сторони обвинувачення, продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців, тим самим задовольнивши клопотання вказане у п. І ухвали.
Оскільки установлено, що обраний запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується підозрюваній особі.
Стан здоров'я підозрюваного не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Наявні наведені ризики, які є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню.
Тобто, застосований запобіжний захід кореспондується відповідає визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу. Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку підозрюваного, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу.
Щодо застави, то слідчий суддя не знаходить підстав для її визначення, оскільки згідно ч. 4 ст. 183 КПК слідчий суддя має право не визначати розмір застави щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування та привів до смерті.
На підставі викладеного, керуючись статтями 131-132, 176-178, 183, 184, 193, 194, 309, 369-372, 376, 395, 534 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:
клопотання - задовольнити.
Продовжити відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, у межах шістдесяти діб, а саме до 24 жовтня 2025 року, з утриманням в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала слідчого судді щодо запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, з урахуванням того, що у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється, відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеного у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18, з дня оголошення резолютивної частини ухвали.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 08:20 год. 29 серпня 2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1