Справа № 559/4038/25
Провадження № 2/559/1499/2025
01 жовтня 2025 року м.Дубно
Суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області Томілін О.М., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Дубенського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна, -
18.09.2025 року представник позивачки адвокат Вишковська В.І. звернувся до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовом до Дубенського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , накладений постановою від 24.05.2012 №32464153.
Ознайомившись із матеріалами позову, суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.
Враховуючи, що суддею було встановлено, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, ухвалою судді від 19.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Дубенського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна - залишено без руху. Надано позивачці термін для усунення вказаних у ухвалі недоліків - 5 днів з дня отримання копії ухвали. Роз'яснено позивачці, що в разі невиконання вказівок суду у встановлений строк, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута їй без розгляду.
Представник позивачки отримав вказану ухвалу 20.09.2025 о 00.54 год через електронний кабінет.
В обґрунтування ухвали про залишення позову без руху було вказане наступне.
Так, правила підсудності ґрунтуються на основних засадах судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, засадах цивільного судочинства, а також принципах побудови системи судів загальної юрисдикції. Підсудність виступає процесуальним інститутом, що має велике значення для належного відправлення правосуддя. По кожній справі, незалежно від її категорії, перше питання, яке вирішує суддя, - це підсудність.
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати цивільне провадження. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна цивільна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
А відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і відповідною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.
Відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.
За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1, 2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об'єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК України. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред'являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, тощо.
Віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна.
Поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна» є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майном», а тому правило вищевказаних норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про зняття арешту з нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , накладеного постановою від 24.05.2012 №32464153. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті сина позивачки Сарненською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №960/2025. Позивачка звернулася до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, проте оскільки накладено арешт на усе нерухоме майно позивачки, їй було відмовлено.
Тобто, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно. За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове нерухоме майно та фактично є різновидом негаторного позову. У постанові № 340/25/19 від 22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду вважала, що такі спори підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства як пов'язані з нерухомим майном (правом власності на таке майно).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Тобто указані вимоги віднесено до виключної підсудності.
Проте позивачка не вказує, якого саме нерухомого майна стосується спір, з якого майна вона просить скасувати арешт, адресу його місцезнаходження тощо. Вказане унеможливлює правильне визначення підсудності даного спору.
Таким чином, позивачкою не виконано вимоги ухвали суду від 19.09.2025 про залишення позову без руху. Клопотання про продовження строку для усунення недоліків до суду не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За таких обставин, враховуючи, що позивачкою не усунуті недоліки, у зв'язку із якими її позовна заява залишена без руху, не подано клопотання про продовження строку для усунення недоліків, на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України така позовна заява підлягає поверненню позивачці.
Разом з тим, відповідно до ч.7 ст.185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст.ст. 175, 176, 177, 185, 260, 353 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дубенського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з нерухомого майна - повернути позивачці.
Роз'яснити позивачці, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.М. Томілін