Справа № 161/13741/25
Провадження № 2/161/4779/25
01 жовтня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Гриня О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
10 липня 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем був укладений кредитний договір №102306297, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн., на строк 30 днів та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% на день, або 7 500,00 грн., а також зі сплатою одноразової комісії за видачу кредиту у розмірі 2 000,00 грн.
Позивач вказує, що за договором факторингу набув права вимоги за кредитним договором.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитами, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 89 500,00 грн., з яких 20 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 67 500,00 грн. - заборгованість за процентами, 2 000,00 грн. - заборгованість за комісією.
Представник відповідача у письмовому відзиву позовні вимоги заперечив повністю. Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що позивач неправомірно нараховує відсотки за користування кредитом поза межами 30-денного строку кредитування. Також вважає незаконною комісію за видачу кредиту. Окрім того вказує, що в матеріалах справи відсутні докази видачі кредиту.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з таких підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 15 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем був укладений кредитний договір №102306297, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн., на строк 30 днів та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% на день, або 7 500,00 грн., а також зі сплатою одноразової комісії за видачу кредиту у розмірі 2 000,00 грн.
За договором факторингу позивач набув право вимоги за кредитним договором.
Згідно наданого позивачем розрахунку позовних вимог, він вважає, що заборгованість станом на дату передачі прав вимоги становить 89 500,00 грн., з яких 20 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 67 500,00 грн. - заборгованість за процентами, 2 000,00 грн. - заборгованість за комісією.
Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1010 ЦК України).
Зі встановлених судом обставин слідує, що позивач дійсно порушив свої зобов'язання за кредитним договором, а саме не повернув кредит повністю у строк, встановлений договором, чим порушив приписи частини першої статті 526 ЦК України.
У зв'язку з вищенаведеним, позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 20 000,00 грн. підлягають до задоволення.
При цьому суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність доказів видачі кредиту, оскільки факт видачі кредиту на платіжну картку відповідача 4441 11хх хххх 3132 (АТ «Універсал Банк») підтверджується платіжним дорученням від 15 жовтня 2021 року №333826412, яке прийнято до виконання ТОВ «ФК «Елаєнс». Заперечуючи видачу кредиту на цю картку відповідач будь-яких доказів суду не надав, зокрема довідки АТ «Універсал Банк» про наявні в нього карткові рахунки у цьому банку, або відповідну виписку за цей період.
Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, враховуючи вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту. Після закінчення строку кредитування позивач, як і попередній кредитор, не вправі був нараховувати договірні відсотки, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки, нараховані за період строку кредитування, який становить 30 днів. Враховуючи визначену сторонами процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,25% на день, загальний розмір відсотків становить 7 500,00 грн. (20 000,00 х 0,0125 х 30). Такий же загальний розмір відсотків передбачений в п.1.5.2 кредитного договору, а тому саме в цій частині позовні вимоги слід задовольнити, відмовивши у задоволенні решти позову.
Суд також зазначає, що позов формально містить у собі посилання на положення ст.625 ЦК України, однак надані позивачем розрахунки свідчать, що всі нарахована ним сума відсотків обліковується саме як договірні (прострочені) відсотки за договором, а не позадоговірні відсотки згідно ст.625 ЦК України. Тому слід дійти висновку, що вимоги про стягнення процентів, передбачених ст.625 ЦК України, позивач не заявляв.
Щодо позовних вимог про стягнення комісії за видачу кредиту, суд зазначає таке.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша Фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.1 та ч.2 ст. 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч.5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»).
10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч.5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
В даному випадку позивачем в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які позивачем встановлена комісія за управління та обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем, то вони є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що оскільки відповідачу встановлено плату за послуги позивача, які за законом повинні надаватись безоплатно (одноразова комісія за видачу кредиту), відповідні положення кредитного договору є нікчемними в силу закону, а сама комісія нараховувалася відповідачу неправомірно. Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Зі змісту позову слідує, що позивач просить суд стягнути з відповідача 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В детальному описі наданих адвокатом послуг зазначені наступні дії:
1) усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, 30 хв;
2) ознайомлення з матеріалами кредитної справи, 2 год;
3) погодження правової позиції клієнта у справі, 30 хв;
4) складання позовної заяви з врахуванням правової позиції клієнта 3 год. 30 хв.
5) подання заяви до суду від імені клієнта, 1 шт.
Оцінюючи співмірність цих витрат суд зазначає, що в детальному описі наданих послуг не розкритий зміст такої послуги, як «усна консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиці», адже будь-яких доказів фактичного надання таких послуг у формі відповідних довідок, протоколів переговорів тощо позивач суду не надав.
Крім того суд враховує, що позивач є фінансовою установою, а примусове стягнення заборгованості, яка була ним викуплена за договором факторингу, є основною його господарською діяльністю.
Зважаючи на вищевикладене, а також наявність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та співмірними є судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у вигляді складання позовної заяви у розмірі 5 000,00 грн. Оскільки суд задовольнив позов частково, то ці витрати слід стягнути пропорційно задоволеним вимогам, що становить 1 536,00 грн. (5 000 х (27 500 / 89 500)).
Аналогічно, у зв'язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача необхідно пропорційно стягнути судовий збір у розмірі 744,16 грн. (2 422,40 х (27 500 / 89 500)).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути ізОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість у розмірі 27 500,00 грн. (двадцять сім тисяч п'ятсот гривень).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути ізОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 744,16 грн. (сімсот сорок чотири гривні шістнадцять копійок), а також 1 536,00 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корп.28, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне рішення суду складено та підписано 01 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Олександр ГРИНЬ