Справа № 587/3405/24
15 серпня 2025 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І., представника позивача - адвоката Горлача С.Л., представника відповідачів - адвоката Фомінова Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , мотивуючи його тим, що між сторонами 11 січня 2020 року був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець - позивач по справі передав відповідачу - позичальнику ОСОБА_3 у власність грошові кошти в сумі 265 000,00 грн., зі строком користування позикою до 11.02.2020. Позика надана без сплати процентів. Зобов'язання щодо надання відповідачу позики позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується умовами договору позики (пункт 8) та відповідною розпискою позичальника від 11.01.2020. В забезпечення повернення позики 11.01.2020 між ОСОБА_1 з одного боку, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з іншого боку укладено договір поруки, за умовами якого поручитель ( ОСОБА_2 ) зобов'язався перед кредитором - позикодавцем ОСОБА_1 у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань, що випливають з укладеного між кредитором та позичальником договору позики від 11.01.2020 та всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі, але не виключно, зобов'язань щодо повернення грошових коштів в сумі 265 000,00 грн., зі строком користування позикою до 11.02.2020. Згідно вимог пункту 1.3. договору поруки сторони договору встановлюють, що зобов'язання поручителя перед кредитором є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та вказаним в п 1.2. договору позики - не потребують. В подальшому умови договору позики відповідачами було порушено, взяті на себе зобов'язання відповідачі не виконали, позику не повернули, заходи для погашення заборгованості не проводять. Посилаючись на ці обставини, позивач просив постановити рішення яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики, яка станом на 20.09.2024 становить 257 877,68 грн. та складається з: 174 592,00 грн. - борг за позикою; 14 253,58 грн.- 3 % річних від простроченого боргу за позикою (за період з 01.01.2022 по 20.09.2024 (включно); 69 032,10 грн.- розмір інфляційного збільшення боргу за простроченою позикою (за період з 01.01.2022 по 20.09.2024 (включно), а також в дольовому порядку стягнути понесені судові витрати.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідачів - адвокат Фомінов Р.М., оспорюючи позові вимоги, у відзиві на позов зазначив, що строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення заборгованості має обчислюватися з дня настання строку виконання основного зобов'язання - 11 лютого 2020 року, а з позовом про стягнення заборгованості з поручителя позивач звернувся в вересні 2024 року, тобто поза межами строку дії поруки. Отже, порука припинена в силу пропуску трирічного строку для звернення до поручителя з вимогою. Крім того, представник вважав, що відсутні підстави для стягнення заявленої позивачем суми 3 відсотків річних та інфляційних витрат, оскільки стягнення цих сум з 24 лютого 2022 року до 20 вересня 2024 року, у зв'язку з антикороновірусними заходами, не проводиться.
Дослідивши письмові докази по справі, з'ясувавши правові позиції сторін, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, - і не оспорюється сторонами, - що між позивачем та ОСОБА_3 11 січня 2020 року був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець - позивач по справі передав відповідачці - позичальниці ОСОБА_3 у власність грошові кошти в сумі 265 000,00 грн. зі строком користування позикою до 11.02.2020, що підтверджується копією договору позики ( ар.с. 11), розпискою ( ар. с.12), договором поруки ( ар.с. 13).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Та обставина, що між сторонами був укладений договір позики, підтверджується копією договору позики ( ар. с. 11), розпискою ( ар. с.12), договором поруки ( ар. с. 13), і не оспорюється самими сторонами по справі. Факт укладення договору позики від 11 січня 2020 року сторони підтвердили як розпискою, так і Договором ( ар.с. 11, 12 ). Відповідачами також не оспорюється факт реального отримання на підставі укладеного договору позики 265 000 гривень зі строком повернення позики до 11 лютого 2020 року.
У відповідності з ст. ст. 526, 527, 623 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання. В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки. За кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, дослідивши боргові розписки, а також обставини укладення договорів, їх умови та їх юридичну природу з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, суд вважає встановленим, що між сторонами було укладено договір позики, за яким зобов'язання щодо повернення боргу відповідачем не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.
За період з 11.01.2020 по 20.09.2024 відповідачі частково сплатили заборгованість у сумі 90 408,07 грн., а саме: 15.01.2020 - 4 144,00 грн.; 16.01.2020 - 2 000,00 грн.; 31.01.2020 - 15 000,00 грн.; 27.02.2020 - 22 000,00 грн.; 27.03.2020 - 20 000,00 грн.; 01.06.2020 - 1 600,00 грн.; 17.09.2020 - 1 000,00 грн.; 02.10.2020 - 1 000,00 грн.; 30.11.2020 - 2 193,28 грн.; 31.12.2020 - 2 770,79 грн.; 02.02.2021 - 10 000,00 грн.; 02.02.2021 - 3 000,00 грн.; 22.04.2021 - 700,00 грн.; 12.05.2021 - 2 000,00 грн.; 31.12.2021 - 3 000,00 грн.
Отже, заборгованість за позикою, що підлягає стягненню, складає 265 000,00 грн. - 90 408,07 грн. = 174 591,93 грн. ? 174 592 грн.
Крім того, щодо вимоги позивача по сплаті 3 відсотків річних від простроченої суми, а також інфляційних збитків внаслідок невиконання договору позики, слід зазначити наступне.
Згідно вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач в позові зазначив, що, враховуючи приписи ст.ст. 625, 1050 ЦК України станом на 20.09.2024 загальна заборгованість відповідачів перед позивачем становить 257 877,68 грн. та складається з наступного:
1) три відсотки річних від простроченої суми позики розраховувалися (починаючи з наступного дня з моменту проведення відповідачами останнього платежу за позикою (тобто з 01.01.2022 і по 20.09.2024 (включно) за формулою:
три відсотки річних від простроченої суми = сума простроченої заборгованості х 3% х кількість днів прострочення / Кількість календарних днів у році (розрахунковому періоді) (2022 - 365 днів; 2023 - 365 днів; 2024 - 264 дні).
Період розрахункуКількість днів (розрахунковий період)Сума боргу (грн., у відподному періоді)Процентна ставка (3% річних)Розмір 3% річних за період (грн.)
01.01.2022 - 31.12.2022365174 592,003,000%5 237,76
01.01.2023 - 31.12.2023365174 592,003,000%5 237,76
01.01.2024 - 20.09.2024264174 592,003,000%3 778,06
Разом994 14 253,58
Отже, розмір трьох відсотків річних від простроченої відповідачами суми позики складає: 174 592,00 грн. х 3% х 994 дні = 14 253,58 грн.
Сукупний індекс інфляції за спірний період позивачем розраховувався за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100^n, де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ - індекс інфляції за останній місяць заборгованості; n - кількість місяців заборгованості.
Інфляційне збільшення суми боргу розраховувалося за формулою: С. інфл. = С х ІІср., де С - сума боргу; ІІср.- сукупний індекс інфляції.
Сума боргу з врахуванням індексу інфляції розраховувалася за формулою: С заг. = С + С інфл., де С - сума боргу; С інфл. - інфляційне збільшення суми боргу.
Інфляційні втрати (за період з 01.01.2022 по 20.09.2024, за 994 дні)
ПеріодІндекс інфляції
Січень 2022101.3
Лютий 2022101.6
Березень 2022104.5
Квітень 2022103.1
Травень 2022102.7
Червень 2022103.1
Липень 2022100.7
Серпень 2022101.1
Вересень 2022101.9
Жовтень 2022102.5
Листопад 2022100.7
Грудень 2022100.7
Січень 2023100.8
Лютий 2023100.7
Березень 2023101.5
Квітень 2023100.2
Травень 2023100.5
Червень 2023100.8
Липень 202399.4
Серпень 202398.6
Вересень 2023100.5
Жовтень 2023100.8
Листопад 2023100.5
Грудень 2023100.7
Січень 2024100.4
Лютий 2024100.3
Березень 2024 100.5
Квітень 2024100.2
Травень 2024100.6
Червень 2024102.2
Липень 2024100.0
Серпень 2024100.6
Індекс інфляції за весь період = (101.3 : 100) x (101.6 : 100) x (104.5 : 100) x (103.1 : 100) x (102.7 : 100) x (103.1 : 100) x (100.7 : 100) x (101.1 : 100) x (101.9 : 100) x (102.5 : 100) x (100.7 : 100) x (100.7 : 100) x (100.8 : 100) x (100.7 : 100) x (101.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.5 : 100) x (100.8 : 100) x (99.4 : 100) x (98.6 : 100) x (100.5 : 100) x (100.8 : 100) x (100.5 : 100) x (100.7 : 100) x (100.4 : 100) x (100.3 : 100) x (100.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.6 : 100) x (102.2 : 100) x (100.0 : 100) x (100.6 : 100) = 1.395391.
Отже, розмір інфляційного збільшення боргу, на думку позивача, складає: 174 592,00 грн. x 1.395391 - 174592 = 69 032,10 грн.
Таким чином, позивач у позовній заяві просить стягнути на свою користь із відповідачів на підставі частини другої статті 625 ЦПК України три проценти річних та інфляційні втрати за період з 01 січня 2022 року до 20 вересня 2024 року, що складає за розрахунками позивача 994 дня прострочення. Заявлені до стягнення три проценти річних складають 14 253.58 грн, інфляційні втрати - 69 032,10 грн.
Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року N 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04 липня 2020 року, внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та доповнено його пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій тери торії України з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Отже, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України корона вірусної хвороби СОУШ-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акта цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2" з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.
З 01 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно карантин не завершився, про що свідчить постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року N 1336, якою він був продовжений до 31 березня 2022 року.
Тобто з огляду на приписи пункту 15 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, стягнення з відповідачів грошових сум у виді трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 01 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно - є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі N 756/7895/21 (провадження N 61-5419св22) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 серпня 2023 року у справі N 709/1320/21 (провадження N 61-7203св22).
Вирішуючи питання щодо періоду прострочення боржником грошового зобов'язання, за який ( період) можуть бути нараховані три проценти річних та інфляційні втрати за період з 24 лютого 2022 року до 20.09.2024 р., слід врахувати, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої стані 106 Конституції України. Закону України "Правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і триває до цього часу.
Згідно з пунктом 18 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи вказані положення закону та межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення визначених статтею 625 ЦК трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року до 20 вересня 2024 задоволенню також не підлягає.
Зазначеного правового висновку щодо відсутності підстав для стягнення визначених статтею 625 ЦК трьох процентів річних та інфляційних втрат дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2024 р. у справі №201/9121/22, висновки якої в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд мас враховувати при розгляді спірних правовідносин.
Оспорюючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 відповідно до укладеного договору поруки, представник відповідачів - адвоката Фомінов Р.М. також вважав, що ця вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає.
При цьому представник відповідачів - адвоката Фомінов Р.М. зазначив, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
Умови договору поруки про його дію до повного виконання позичальником всіх зобов'язань за договором позики чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами договору поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а, отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Відповідно до п. 5 Договору позики від 11 січня 2020 року сторони домовилися, що позичальник зобов'язаний повернути всю позику до 11 лютого 2020 року.
Таким чином, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення заборгованості, має обчислюватися з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання - 11 лютого 2020 року, а з позовом про стягнення заборгованості з поручителя позивач звернувся в вересні 2024 року, тобто поза межами строку дії поруки. Відтак, порука, на думку представника відповідачів - адвоката Фомінова Р.М., припинена в силу пропуску трирічного строку для звернення до поручителя з вимогою.
Разом з тим, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя.( ч.4 ст. 559 ЦК України).
Відповідно до кладеного між сторонами договору поруки від 11 січня 2020 року ( п. 5.2.3.) порука припиняється, якщо Кредитор в межах трирічного строку з дня настання терміну виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до пункту 12 ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦК України, - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30.03.2020}
Отже, з наведеного вбачається, що сторони договору поруки не встановлювали строк поруки (як передбачається абзацом першим ч. 4 ст. 559 ЦК України), проте передбачили, що порука припиняється, якщо Кредитор в межах трирічного строку з дня настання терміну виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до Поручителя (пункт 5.2.3. договору поруки), тобто застосували правило визначене абзацом другим ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Враховуючи зазначене, а також те, що Карантин через СОVID-19 в Україні діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (відповідно до постанови КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2») або 1206 днів, - трирічний строк з дня настання терміну виконання основного зобов'язання на пред'явлення вимоги до поручителя продовжився на строк дії карантину, що в даному випадку надавало право кредитору звернутися до суду із позовом до поручителя у строк до 20.09.2026 року.
З матеріалів справи вбачається, що дата надання позики - 11.01.2020; дата повернення коштів - 11.02.2020; з 12.02.2020 позивач отримав право на пред'явлення позовних вимог як до позичальника, так і до поручителя у зв'язку із невиконанням зобов'язання.
Строк пред'явлення вимог до поручителя відповідно до п. 5.2.3 та абз. 2 ч. 4 ст. 559 ЦК України (три роки) - до 12.02.2023, однак з 12.03.2020 до 30 червня 2023 в Україні діяв карантин (постанова КМУ № 211 від 11.03.2020), який тривав 1206 днів.
Враховуючи те, що з 12.02.2020 (момент виникнення права на позов) до 12.03.2020 (день початку карантину) пройшло 29 днів, строк пред'явлення вимог до Поручителя (подовжений згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) складає 1177 днів - з 01.07.2023 (оскільки карантин тривав до 30.06.2023) , і розраховується таким чином: 1206 днів - 29 днів = 1177), тобто до 20.09.2026 року.
Кредитор звернувся із позовом до поручителя 23.09.2024, тобто у межах строку визначеного договором поруки, абз. 2 ч. 4 ст. 559 ЦК України, з урахуванням припису пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Статтями 553-554 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Таким чином, з відповідачів необхідно стягнути на користь позивача в солідарному порядку 174 592 грн., відмовивши в іншій частині за безпідставністю позовних вимог.
Судові витрати підлягають стягненню відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, п. 1 ст.1 Закону України від 16 червня 2020 року N 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04 липня 2020 року і яким внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, п. п. 12, 15, 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, ст. ст. 1046, 1047, 1049, 202, 207, 526,527,623, 530, 610, 1050, 625, 559, 553, 554 Цивільного кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 174 592 гривень заборгованості за договором позики.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми, про стягнення грошових сум з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, - відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 812 гривень 96 копійок повернення судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя