Справа № 522/21576/24-Е
Провадження №2/522/3314/25
18 вересня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
за участі секретаря судового засідання - Сафтюк-Панько Б.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення, -
До Приморського районного суду м. Одеси 03.12.2024 року надійшли матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни про визнання договору дарування від 07.12.2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за №183, приватним нотаріусом Мельник Ольгою Миколаївною - недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57533018 від 08.04.2021 про державну реєстрацію права власності на 138/300 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та припинення права власності за ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 на 138/300 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ОСОБА_1 виникли кредитні зобов'язання після укладення кредитного договору від 13.08.2008 з ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс»). Усвідомлюючи невиконання кредитних зобов'язань, 07.02.2012 вона за договором дарування відчужила на користь своєї матері ОСОБА_2 , 69/300 частки квартири АДРЕСА_2 . В подальшому, 05.04.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кокаревою Іриною Юріївною на підставі оскаржуваного договору дарування від 07.12.2012, посвідченого в приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №183 та дубліката свідоцтва про право власності, виданого 08.11.2011 року Департаментом міського господарства Одеської міської ради було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на 138/300 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
На думку позивача, поєднання обставин прострочення боргу на момент укладення, безоплатність передачі майна та родинний зв'язок сторін свідчить про його фраудаторний характер, спрямований на ухилення від виконання грошового зобов'язання перед кредитором, шляхом уникнення звернення стягнення на майно боржника в майбутньому.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольга Миколаївна про визнання правочину недійсним, скасування рішення. Вжито заходи забезпечення позову у вигляді встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна нерухомого майна: 138/300 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
06 січня 2025 року до суду від приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни надійшли пояснення по справі за позовом ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в яких вказано, що правочин укладений з дотриманням вимог чинного законодавства, відповідає волевиявленню та дійсним намірам сторін на момент укладення договору, а отже правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору, відсутні.
02 липня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник заявника ТОВ «Консалт Солюшенс» до судового засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі та участі заявника.
У судове засідання, 18 вересня 2025 року, сторони не з'явились . Про день та час слухання справи повідомлялись належним чином та своєчасно.
Відповідачі в судове засідання не з'явились та правом на подачу відзиву не скористались, жодних заперечень чи клопотань від відповідачів по суті позовних вимог, станом на день розгляду, до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, оцінивши надані сторонами докази, а також заслухавши їх пояснення, приходить до наступного висновку.
Як встановлено судом, 13.08.2008 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір «Автопакет» № ОД30/08/2008/840-К/11, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 34 650 (тридцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят) доларів США строком до 12.08.2013 зі сплатою 13,8 % річних і щомісячним мінімальним платежем 813,00 дол. США. Виконання зобов'язань забезпечено порукою ОСОБА_4 , сторони договору визначені солідарними боржниками.
Позичальником сплачувались незначні суми (23.09.2008 у розмірі 650,13 дол. США; 01.10.2011 у розмірі 100 дол. США; 01.11.2011 у розмірі 100 дол. США, 01.12.2011 у розмірі 161,96 дол. США), а починаючи з січня 2012 року перестали повертатися кредитні кошти, порушуючи права та інтереси кредитора, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком.
29 травня 2013 року заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області у цивільній справі №496/1830/13-ц позовну заяву ПАТ Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитом на загальну суму 512 521 (п'ятсот дванадцять тисяч п'ятсот двадцять одна) гривень 82 копійки та судові витрати в розмірі 3 441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривня.
Відповідно до Договору № GL2N79746 про відступлення прав вимоги від 26.02.2020 року та додатку до даного договору, ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло право вимоги як кредитор до ОСОБА_1 та до ОСОБА_4 за кредитним договором «Автопакет» № ОД30/08/2008/840-К/11 від 13 серпня 2008 року.
03 липня 2020 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області у справі №496/1830/13-ц заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» про заміну сторони у виконавчих листах по цивільній справі за позовом ПАТ «КБ "Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
26 січня 2021 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області у справі №496/1830/13-ц, заяву ТОВ «Консалт Солюшенс» про поновлення строків для пред'явлення до виконання виконавчих документів у справі №496/1830/13-ц у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - задоволено.
30 квітня 2021 року виконавчий документ у справі №496/1830/13-ц у відношенні ОСОБА_1 було пред'явлено до виконання до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Єгора Олексійовича, після чого останнім було відкрито виконавче провадження №65315896.
Встановлено, що 05 квітня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кокаревою Іриною Юріївною на підставі договору дарування від 07.12.2012, посвідченого в приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №183 та дубліката свідоцтва про право власності, виданого 08.11.2011 року Департаментом міського господарства Одеської міської ради було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на 138/300 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З матеріалів реєстраційної справи та витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що підставою зазначеної реєстрації було укладення 07.02.2012 між ОСОБА_1 та її матір?ю ОСОБА_2 договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М., реєстр № 183, за умовами якого дарувальник безоплатно передала, а обдарована прийняла у власність 69/300 частки квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією договору дарування.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
У своїй постанові від 24 липня 2019 р. N 405/1820/17 Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно - правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
На думку суду, ОСОБА_1 (дарувальник), після виникнення та прострочення грошових зобов'язань за кредитним договором, зокрема після припинення внесення платежів з січня 2012 року, 07 лютого 2012 року уклала безоплатний договір дарування, за яким відчужила на користь своєї матері ОСОБА_2 , 69/300 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Такі дії, вчинені між пов'язаними особами, зумовили зменшення активів боржника та були спрямовані на уникнення в майбутньому звернення стягнення на майно для погашення заборгованості, що свідчить про очевидну недобросовісність та зловживання правом стосовно кредитора.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Суд виходить з того, що відповідачка відчужила майно після виникнення в неї зобов?язань перед банком, майно відчужене на підставі безвідплатного договору та після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором, а саме позивачем.
Суд вважає, що відповідачка діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» на її майно як боржника.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження").
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3,13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Згідно зі статтями 6, 11, 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
У відповідності до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У даному випадку суд користувався стандартом доказування, застосованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Так Верховний Суд зазначив, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки ОСОБА_1 відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своїй матері, усвідомлювала наявність у неї як у боржника зобов'язань за кредитним договором перед позивачем, та заздалегідь передбачала існування негативних наслідків для неї у випадку подальшого пред?явлення позову та примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на таке майно, тому не мала права на його відчуження, відтак ОСОБА_2 не стала правомірним власником спірного майна та не набула права на розпорядження таким майном.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача в частині визнання оскаржуваного договору дарування квартири недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить забезпечення проведення державної реєстрації прав.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Рішенням приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кокаревою Іриною Юріївною, індексний номер: 57533018 від 08.04.2021, номер відомостей про речове право: 41395723 від 05.04.2021, зареєстровано право власності на 138/300 квартири, загальною площею: 83,2 кв.м., житлова площа: 57 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі оскаржуваного договору дарування від 07.12.2012 року та дубліката свідоцтва про право власності від 08.11.2011 року.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про недійсність договору дарування, який був однією з підстав єдиної реєстраційної дії щодо набуття ОСОБА_2 права власності на 138/300 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності на 138/300 частки квартири та припинення її права власності на вказане майно.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 142, 247, 263, 265, 354 Цивільного-процесуального кодексу України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування від 07.12.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за №183, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57533018 від 08.04.2021, приватний нотаріус Кокарева Ірина Юріївна, Одеський міський нотаріальний округ; документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, дублікат, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 08.11.2011, видавник: Департамент міського господарства ОМР; договір дарування, серія та номер: 183, виданий 07.02.2012, видавник Мельник О.М., приватний нотаріус ОМНО про державну реєстрацію права власності на 138/300 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинити право власності за ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 на 138/300 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) витрати пов?язані зі сплатою судового збору у розмірі 4 702,40 (чотири тисячі сімсот дві) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати пов?язані зі сплатою судового збору у розмірі 4 702,40 (чотири тисячі сімсот дві) гривні 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2025 року.
Суддя