номер провадження справи 27/84/25
22.09.2025 Справа № 908/1457/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (вул. Січових Стрільців, буд. 28, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, 48101, ідентифікаційний код юридичної особи 38520991)
до відповідача: Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)
про стягнення 163 706 грн 05 коп.
Представники сторін:
від позивача: Гусельников М.О., адвокат, ордер серія АР № 1239584 від 15.05.2025
від відповідача: Пасова Т.Ф., адвокат, довіреність № 107 від 20.05.2025
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» 90 794 грн 89 коп. основної заборгованості, 11 604 грн 33 коп. 3% річних, 61 306 грн 83 коп. інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 16.05.2025, здійснено автоматизований розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 908/1457/25 та визначено до розгляду судді Федько О.А.
Ухвалою суду від 19.05.2025 суддею Федько О.А. заявлено самовідвід від розгляду справи № 908/1457/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» до відповідача Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про стягнення суми 163 706 грн 05 коп., справу № 908/1457/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» до відповідача Публічного акціонерного товариства “ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» про стягнення суми 163 706 грн 05 коп. передано для повторного автоматизованого розподілу.
Відповідно до розпорядження № П-197/25 від 19.05.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1457/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1457/25, присвоєно справі номер провадження 27/84/25. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
03.06.2025 відповідач сформував в системі “Електронний суд» заяву про зміну найменування відповідача у справі № 908/1457/25 з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926) на Акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926).
10.06.2025 відповідач сформував в системі “Електронний суд» відзив на позовну заяву, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
11.06.2025 позивач сформував в системі “Електронний суд» відповідь на відзив, просив суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 12.06.2025 змінено найменування відповідача з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» на Акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго», визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 07.07.2025.
04.07.2025 Акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго» сформовано в системі “Електронний суд» клопотання, у якому останній у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в судовому засіданні у іншій справі, на підставі ст. 169 ГПК України, просить відкласти підготовче засідання у справі № 908/1457/25.
07.07.2025 Акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго» сформовано в системі “Електронний суд» додаткові пояснення, у яких останній просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» у задоволенні позову, а у випадку задоволення позову - розстрочити виконання рішення суду на строк шість місяців.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 28.07.2025.
28.07.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» сформовані в системі “Електронний суд» заперечення на додаткові пояснення позивача.
Ухвалою суду від 28.07.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 27.08.2025.
27.08.2025 суд розпочав розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 27.08.2025, суд в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України оголосив протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 22.09.2025 об 11 год. 00 хв. Представники позивача та відповідача повідомлені про дату, час та місце наступного судового засідання. Суд зобов'язав сторін надати суду оригінали документів в обґрунтування своїх доводів та заперечень для дослідження під час судового розгляду справи по суті в порядку статті 210 ГПК України.
Судове засідання 22.09.2025 проводилось за допомогою підсистеми “Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 90 794 грн 89 коп. основної заборгованості, 11 604 грн 33 коп. 3% річних, 61 306 грн 83 коп. інфляційних втрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач (замовник) в порушення умов договору розрахувався з позивачем (підрядник) лише частково в розмірі 51 511 грн 25 коп., за виконані в рамках договору роботи залишилася несплаченою сума 90 794 грн 89 коп.
Відповідач проти позову заперечив, на підставах викладених у відзиві, додаткових поясненнях, запереченнях, обґрунтовуючи наступним. Щодо стягнення основного боргу у розмірі 90 794,89 грн. та надання рахунку. Позивач не заперечує факт того, що для здійснення розрахунку за Договором про закупівлю робіт № Р460417 від 21.04.2017 Підряднику необхідно виконати умови п. 4.3 Договору, яким передбачено, що розрахунки за виконані роботи Замовником проводяться на підставі отриманого від Підрядника рахунку за умови наявності одночасно таких умов: - виконання Підрядником робіт на суму здійсненої Замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п. 4.2. цього Договору; - підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма № КБ-3), акту приймання-передачі змонтованого устаткування; - реєстрації Підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього Договору. Це підтверджується доданими до позовної заяви копіями зареєстрованих податкових накладних, актів приймання виконаних робіт, акту приймання-передачі змонтованого устаткування, в тому числі рахунку від 22.07.2020 року № ЕР-1326. Тобто, долучивши рахунок до матеріалів справи за 2020 рік позивач запевняє цим, що рахунок на оплату був наданий відповідачу у 2020 році, цим самим позивач виконав всі умови Договору. Натомість позивач вводить суд в оману, оскільки рахунок на оплату взагалі позивачем не надавався, а був підготовлений та доданий до позовної заяви виходячи з наступного: У 2020 році юридичною адресою ТОВ «Електроресурс» була адреса: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 159А, прим. 2, в червні 2022 року ТОВ «Електроресурс» змінило свою юридичну адресу на м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, вул. Січових Стрільців, буд. 28 (копії рішення господарського суду Запорізької області та довідки з ЄДРПОУ додаються). В рахунку № ЕР-1326 за 22.07.2020, на який посилається позивач, та наданий до матеріалів справи, значиться юридична адреса позивача з червня 2022 року, а саме: м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, вул. Січових Стрільців, буд. 28. Також, позивач не спростовує той факт, що відповідно до п. 4.1. Договору 18.05.2017 року ним було отримано попередню оплату в розмірі 51 511,25 грн. (платіжне доручення в матеріалах справи), що складає 50% від ціни Договору, та визнає, що позивачем не виконано п. 4.2. Договору, а саме не надано звіт про використання передоплати, тобто до актів не додано наступні документи: підсумкова відомість ресурсів, розрахунок загальновиробничих витрат, витрат по відрядженнях (копії документів, що підтверджують вартість цих витрат відповідно до вимог Податкового кодексу України, а саме: копії документів Підрядника, що свідчать про направлення у відрядження працівників, документу Підрядника про встановлення розміру добових, розрахунку витрат Підрядника на добові поіменно, копії документів, що підтверджують витрати на найм житла (актів виконаних робіт, квитанцій, тощо), адміністративних витрат, прибутку і т.п., копії накладних на придбання матеріалів та устаткування. Крім того, посилання позивача щодо обов'язку відповідача здійснити оплату Підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи на підставі ст. 853 ЦК України є безпідставними та спростовуються відповідачем, оскільки ст. 853 ЦК України не передбачає такої норми. Щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 61 306,83 грн. та 3% річних в сумі 11 604,33 грн. Розділом 9 Договору про закупівлю робіт № Р460417 від 21.04.2017 року передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажору. Форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу. Відповідно до ст. 14 та ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21. Зазначаємо, що з початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України підрозділи АТ «Запоріжжяобленерго», а саме: СП Мелітопольські ВВЕМ, СП Василівський МР РЕМ, СП Кам'янсько-Дніпровський РЕМ, СП Токмацький МР РЕМ, СП Якимівський МР РЕМ, СП Мелітопольський МР РЕМ, СП Бердянський МР РЕМ перебувають у тимчасовій окупації рф та частково в тимчасовій окупації рф перебувають Оріхівський МР РЕМ і СП Пологівський МР РЕМ. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, з 25.02.2022 та станом на даний момент 80% території Запорізької області є тимчасово окупованими рф. Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет та адресований "Всім кого це стосується", ТПП засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022. Зазначений загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосовно невизначеного кола осіб не звільняє від цивільно-правової відповідальності будь-яку сторону будь-якого договору, незалежно від того, існує реальна можливість виконання зобов'язання, чи ні. Документ сформований в системі «Електронний суд» 07.07.2025 6 У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Крім того, відповідач зазначив, що у випадку задоволення позову його виконання може бути розстрочено судом на 6 (шість) місяців. Обґрунтовуючи заяву про відстрочку виконання рішення суду у справі № 908/1457/25, зазначаємо, що у АТ «Запоріжжяобленерго» наявні наступні обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим, здійснивши оплату одним платежем. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що фінансова звітність - це звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Фінансовий стан підприємства - це показник його фінансової конкурентоспроможності щодо виконання своїх зобов'язань. Станом на 01.06.2025 року дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» складає 3 185 608 тис. грн., з якої переважна частина це заборгованість державних підприємств за активну електроенергію: ТОВ “Запорізький титано-магнієвий комбінат» 788 186 тис.грн., ДП “Кремнійполімер» 172 020 тис.грн., ПрАТ «Завод Напівпровідників» 10 767 тис.грн., АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" 9 282 тис.грн. , а також за розподіл електроенергії: постачальник електроенергії для населення в Запорізькій області ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» 508 664 тис.грн., ДПЗД «Укрінтеренерго» - 39 157 тис.грн., ТОВ «ЗТМК» - 28 874 тис.грн., ТОВ «Співдружність» - 6 081 тис.грн. та ін. (копія довідки додається). Окрім того, кредиторська заборгованість Відповідача перед ДП «Енергоринок» станом на 01.06.2025 року складає 680 165 тис.грн., в тому числі за куповану електроенергію 411 670 тис.грн. та штрафні санкції 268 495 тис.грн. за договорами реструктуризації 2010 року та 2012 року, а також за рішеннями суду. Також, у АТ «Запоріжжяобленерго» існує кредиторська заборгованість за роботи та послуги, постачання ТМЦ, яка станом на 01.06.2025 року складає 2 002 895 тис.грн., однією з найбільших статтею витрат є розрахунки з постачальниками послуг на Ринку електроенергії (копії довідок додаються). Дефіцит обігових коштів АТ «Запоріжжяобленерго» спричинено в тому числі і тим, що тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік для АТ «Запоріжжяобленерго» встановлені постановою НКРЕКП від 19.12.2024 року № 2208, якою затверджено статтю «Витрати, пов'язані з купівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл» з урахуванням прогнозованого рівня ціни купівлі технологічних витрат електроенергії набагато нижчою, що не забезпечує у 2025 році покриття в повному обсязі витрат Товариства, пов'язаних з купівлею електроенергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл. Крім того, на діяльність товариства у 2025 році, в тому числі на наявність дефіциту обігових коштів, продовжують впливати обставини, що у 2022-2024 роках діяли тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання, які були затверджені виходячи з річного обсягу розподілу електричної енергії, що сформований за фактом 2021 року. На дефіцит обігових коштів Товариства також вплинули активні бойові дії на окремих територіях Запорізької області та окупація більшої частини території Запорізької області, що призвело до зниження фактичних обсягів розподілу електричної енергії майже вдвічі, внаслідок чого Товариство протягом 2022-2024 років щорічно недотримувало необхідний дохід (більш ніж в два рази проти рівня, встановленого НКРЕКП). Тенденція зниження обсягів розподілу електричної енергії продовжує зберігатись. Тобто рівень тарифів на послуги з розподілу електричної енергії критично не відповідає фактичним витратам АТ “Запоріжжяобленерго» при здійсненні ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії. На теперішній час відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду у справі № 908/1457/25 одним платежем, але в той же час, у разі надання можливості сплати заборгованості на умовах розстрочення, існує реальна можливість виконання рішення протягом року.
У відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях відповідач просив суду відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Електроресурс» у задоволенні позову до Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення 90 794,89 грн. основного боргу, 61 306,83 грн. інфляційних витрат, 11 604,33 грн. 3% річних, суми судового збору та суми витрат на правову допомогу адвоката. У випадку задоволення позову - розстрочити виконання рішення суду на строк 6 (шість) місяців. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 500 грн 00 коп.
Крім того, відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності, обґрунтовуючи наступним. Пунктом 4.3. Договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться «Замовником» протягом 180 календарних днів після підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма № КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку за умови наявності одночасно таких умов: - виконання Підрядником робіт на суму здійсненої Замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п. 4.2. цього Договору; - підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма № КБ-3), акту приймання- передачі змонтованого устаткування; - реєстрації Підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього Договору. Як стверджує позивач оплата за вказаними Актами приймання виконаних будівельних робіт в розмірі 90 794,89 грн. згідно п. 4.3. Договору відповідачем повинна бути здійснена до 16.01.2021 включно. Враховуючи, що правовідносини, на які посилається Позивач, мали місце 16 січня 2021 року, а позовна заява подана лише 15 травня 2025 року, строк позовної давності сплинув як щодо стягнення основної суми заборгованості, так і щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим дана позов не може бути задоволено. Слід зауважити, що строк позовної давності сплинув і з моменту закінчення дії Договору, строк дії якого було пролонговано Сторонами по 30.12.2020 року включно. Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач надав заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
Згідно до статті 210 ГПК України, суд дослідив оригінали документальних доказів.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
21.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (далі-Підрядник) та Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі-Замовник, наразі найменування змінено на Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго») укладено Договір про закупівлю робіт № Р460417 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Підрядник зобов'язався у 2017р. виконати роботи, зазначені в п. 1.2 Договору, відповідно до проектно-кошторисної документації, наданої Замовником, а Замовник - прийняти і оплатити роботи (закінчений будівництвом об'єкт) за цінами, в порядку і строки, визначені цим Договором.
Згідно п. 1.2 Договору найменування робіт: «Реконструкція КТП-162/948 та ПЛ-0,4 кВ від КТП-162/948 для електропостачання житлового будинку гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 » (шифр 0.1610.2092.31.08.16.487.00) (згідно договору на стандартне приєднання № 1610-2092 від 31.08.2016р. (СПП 1610-2092)).
Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна цього Договору становить 143 086,79 грн без ПДВ. ПДВ 20 % на суму 28617,36 грн. Всього ціна Договору з ПДВ 171704,15 грн. Договірна ціна є динамічною. Ціна Договору може бути зменшена за взаємною письмовою згодою сторін.
Сторонами укладались Додаткові угоди №№ 1-9 до Договору, які є його невід'ємними частинами та якими вносились зміни до пункту 1.1, підпункту 5.1.1 Договору щодо строків/термінів виконання робіт, пункту 11.1 щодо строку дії Договору.
Пунктом 4.1 Договору визначена можливість здійснення Замовником попередньої оплати у розмірі до 30% від ціни Договору для виконання будівельно-монтажних робіт та придбання устаткування.
Відповідно до п. 4.2 Договору Підрядник звітує про використання передоплати: актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) і довідкою вартості виконаних робіт та затрат (форма № КБ-3); актами приймання-передачі змонтованого устаткування. До актів додаються: підсумкова відомість ресурсів, розрахунок загальновиробничих витрат, витрат по відрядженнях (копії документів, що підтверджують вартість цих витрат відповідно до вимог Податкового кодексу України, а саме: копії документів Підрядника, що свідчать про направлення у відрядження працівників, документу Підрядника про встановлення розміру добових, розрахунку витрат Підрядника на добові поіменно, копії документів, що підтверджують витрати на найм житла (актів виконаних робіт, квитанцій, тощо), адміністративних витрат, прибутку і т.п., копії накладних на придбання матеріалів та устаткування.
Пунктом 4.3 Договору розрахунки за виконані роботи проводяться Замовником протягом 180 календарних днів після підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку за наявності таких умов:
- виконання Підрядником робіт на суму здійсненої Замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п.4.2 цього Договору;
- підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3), акту приймання-передачі змонтованого устаткування;
- реєстрації Підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов цього Договору.
Відповідно до пп. 5.1.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 9 від 19.11.2019), зокрема, визначено, що строки/терміни виконання робіт - згідно з календарним графіком виконання робіт (додаток №2): строк початку виконання робіт - дата підписання договору, строк (термін) закінчення робіт (завершення будівництва) - 31.08.2020.
Згідно п. 11.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 9 від 21.11.2019) цей Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє по 30.12.2020 включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Відповідно до пп. 6.4.1 пункту 6.4 Договору, Підрядник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи.
Згідно пп. 6.1.1, 6.1.2 пункту 6.1 Договору Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи. Приймати виконані роботи згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт.
Як свідчать матеріали справи, на підставі Договору № Р460417 від 21.04.2017 Підрядник виконав роботи передбачені умовами Договору на загальну суму 142 306 грн 14 коп., із якої:
107 006 грн 35 коп. - вартість будівельно-монтажних робіт оформлена такими документами: Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020; Акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020; Акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт від 22.07.2020;
35 299 грн 79 коп. вартість змонтованого на об'єкті устаткування прийнятого за складеними 22.07.2020 актами: Акт приймання-передачі змонтованого устаткування № 2-1; Акт приймання-передачі змонтованого устаткування № 3-1.
Всупереч умовам Договору Замовник розрахувався із Підрядником лише частково, а саме на суму 51 511 грн 25 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 43446 від 18.05.2017.
Відповідач оплату за виконані позивачем роботи в розмірі 90 794 грн 89 коп. не здійснив, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
З положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України слідує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
В ч.ч. 1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором № Р460417 від 21.04.2017 про закупівлю робіт.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 837 § 1 глави 61 Цивільного кодексу України, за договором підряду підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
В частинах 1 та 2 ст. 875 § 3 глави 61 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
З положень ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України слідує, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
В частині 1 ст. 854 Цивільного кодексу України визначено: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 598, ст. 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що в рамках Договору про закупівлю робіт № Р460417 від 21.04.2017 позивачем були виконані будівельні роботи, що підтверджується Актами №№ 1-3 приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за липень 2020 на загальну суму 142 306 грн 14 коп., Актами приймання-передачі, змонтованого устаткування №№ 2-1, 3-1 від 22.07.2020 на загальну суму 35 299 грн 79 коп., які підписані сторонами 22.07.2020 без зауважень.
22.07.2020 сторони також склали та підписали Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) за липень 2020 на загальну суму 142 306 грн 14 коп. з ПДВ.
Позивачем були складені відповідні податкові накладні: № 25 від 18.05.2017, яка 15.06.2020 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9114278877 та зареєстрована за фактом одержання передоплати та № 63 від 22.07.2020, яка 12.08.2020 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9197826048, яка складена за фактом одержання передоплати.
Також, позивачем додано до позовної заяви копію рахунку-фактури № ЕР-1326 від 22.07.2020 на суму 90 794 грн 89 коп. з ПДВ.
Докази пред'явлення відповідачем претензій щодо якості робіт або про виявлені недоліки у процесі прийняття робіт в матеріалах справи відсутні.
Підрядник виконав роботи передбачені умовами Договору на загальну суму 142 306 грн 14 коп.: Акт № 1 на суму 4 276 грн 94 коп., Акт № 2 на суму 100 976 грн 23 коп., Акт № 3 на суму 1 753 грн 18 коп., Акт № 2-1 на суму 33 109 грн 96 коп., Акт № 3-1 на суму 2 189 грн 83 коп.
За виконані роботи Замовник (Відповідач) розрахувався лише частково, здійснивши попередню оплату 18.05.2017 платіжним дорученням № 43446 у розмірі 51 511 грн 25 коп.
Таким чином розмір заборгованості відповідача перед позивачем за фактично виконані роботи складає 90 794 грн 89 коп., а у позивача виникло до відповідача право вимоги щодо здійснення оплати за виконані ним роботи на вказану суму.
Доказів здійснення оплати вказаної суми протягом визначеного п. 4.3 Договору строку у 180 календарних днів після підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку відповідач до матеріалів справи не надав, заперечуючи проти настання у нього обов'язку щодо оплати вказаної суми з посиланням на не надання позивачем усіх необхідних для здійснення такої оплати документів (пункти 4.2 та 4.3 Договору), в тому числі рахунку-фактури № № ЕР-1326 від 22.07.2020 на суму 90 794 грн 89 коп. за Договором про закупівлю робіт № Р460417 від 21.04.2017, що є підставою для здійснення оплати за виконані роботи.
Відповідно до п. 4.3 Договору Замовник здійснює розрахунки за виконані роботи протягом 180 календарних днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки вартості виконаних робіт і затрат.
Тобто саме Акти приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт є тими первинними документами, на підставі яких виникає обов'язок сплати.
Натомість рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням має лише інформаційний характер.
Так, рахунок на оплату є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за переданий товар або надані послуги, і за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, встановленим у статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки рахунком не фіксується господарська операція чи дозвіл на її проведення.
Суд зазначає, що відсутність доказів отримання відповідачем рахунку не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України й не звільняє замовника від обов'язку з оплати прийнятих ним робіт. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19.
Надані позивачем докази у їх сукупності є належними доказами, які підтверджують факт виконання ним будівельних робіт за Договором на загальну суму 142 306 грн 14 коп. та прийняття їх відповідачем.
Зазначення у договорі умови про те, що оплата здійснюється, в т.ч. на підставі рахунку, не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який пов'язується з моментом (датою) підписання сторонами Акта(-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2В), який(-і) є підтвердженням факту виконання Підрядником робіт та прийняття їх Замовником.
При цьому, банківські платіжні реквізити сторін наведені у розділі ХІV Договору та у Додаткових угодах до нього.
Отже, вартість виконаних позивачем робіт відповідачу була відома з Актів приймання виконаних будівельних робіт, Актів приймання-передачі, змонтованого устаткування та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2020 року і повинна була ним сплачена у строк, визначений п. 4.3 Договору, а саме - протягом 180 календарних днів після підписання сторонами Актів №№ 1-3 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2020 та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за липень 2020 року.
Оскільки, дата підписання актів і дата реєстрації на їх підставі податкової накладної відрізняється, строк оплати відраховується від більш пізнього моменту, а саме дати реєстрації податкової накладної № 63 від 22.07.2020, що відбулося 12.08.2020, про що свідчить квитанція.
Граничний строк розрахунку за виконані в рамках Договору роботи припадає на 08.02.2021 (12.08.2020 + 180 днів), у зв'язку з чим починаючи з 09.02.2021 наявне прострочення виконання зобов'язань із оплати виконаних робіт у сумі 90 794 грн 89 коп.
24.04.2025 позивач направив відповідачу претензію вих. № 102 від 24.04.2025, в якій вимагав здійснити оплату заборгованості по Договору про закупівлю робіт № Р460417 від 21.04.2017 в сумі 90 794 грн 89 коп.
На підтвердження направлення та отримання відповідачем зазначеної претензії до позовної заяви додані копії поштового чеку від 24.04.2025 про направлення рекомендованого листа № 6903204736121 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким воно було вручено адресату 28.04.2025.
В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем претензії.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, засадами цивільного законодавства, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зокрема, визначено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
Суд виходить з того, що у принципі добросовісності, а саме - при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов'язок виконати певну роботу, водночас замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Враховуючи вищевикладене, за наявності підписаних сторонами Актів приймання виконаних будівельних робіт, Актів приймання-передавання змонтованого устаткування і Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, викладені у відзиві заперечення відповідача щодо ненастання строку виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем будівельних робіт є безпідставними.
Відповідач доказів виконання зобов'язання щодо оплати, в тому числі часткової оплати, заявленої до стягнення суми заборгованості за виконані позивачем роботи, строк виконання якого настав, суду не надав.
Таким чином, відповідач порушив умови Договору в частині своєчасного розрахунку за виконані роботи, з огляду на що, права позивача підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача заборгованості у сумі 90 794 грн 89 коп.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 90 794 грн 89 коп. основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11 604 грн 33 коп. 3% річних, нарахованих за період прострочення з 09.02.2021 по 13.05.2025 включно (1555 днів прострочення), 61 306 грн 83 коп. інфляційних втрат за період прострочення лютий 2021 - березень 2025.
Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми, це не звільняє його від відповідальності визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Також відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.п. 115-117 постанови).
Разом з тим, суд зауважує, що заяви відповідача по суті справи (відзив, заперечення на відповідь на відзив) не містять звернень до суду з проханням про зменшення відсотків річних; у запереченні на відповідь на відзив міститься лише посилання на право суду зменшити штрафні санкції.
Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Перевіривши наведені позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що їх здійснено правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 61 306 грн 83 коп. підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
Судом перевірено розрахунки позивача за ст. 625 ЦК України, та встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку при розрахунку 3 % річних, правильної сумо 3 % річних є 11 596 грн 87 коп. за період з 09.02.2025 по 13.05.2025 і яка підлягає до стягнення.
Щодо наведених у запереченні доводів відповідача про форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 9.1, 9.3, 9.4 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажору (обставин непереборних сили), які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін. Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажору (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом 10-ти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Документом, який засвідчує настання форс-мажору (обставин непереборної сили) та строку його (їх) дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова Верховного Суду від 25.01.2022 № 904/3886/21).
При цьому, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.
Суд зазначає, що введений в України з 24.02.2022 воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Однак, лист ТПП є лише одним із документів, необхідних для доведення форс-мажору, та не є доказом наявності форс-мажору у кожному конкретному випадку невиконання договірних зобов'язань.
Сторона, яка заявляє про те, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок форс-мажорних повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Суд бере до уваги, що обов'язок відповідача з оплати виконаних позивачем робіт на підставі Договору виник ще до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну.
При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19).
У додаткових поясненнях наданих відповідачем через систему «Електронний суд» 07.07.2025 відповідачем заявлено про розстрочення виконання рішення на шість місяці, у випадку задоволення позову. В обґрунтування заяви зокрема зазначено, що станом на 01.06.2025 дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» складає 3 185 608 тис. грн. Кредиторська заборгованість відповідача перед ДП «Енергоринок» станом на 01.06.2025 року складає 680 165 тис.грн., в тому числі за куповану електроенергію 411 670 тис.грн. та штрафні санкції 268 495 тис.грн. за договорами реструктуризації 2010 року та 2012 року, а також за рішеннями суду. Також, у АТ «Запоріжжяобленерго» існує кредиторська заборгованість за роботи та послуги, постачання ТМЦ, яка станом на 01.06.2025 року складає 2 002 895 тис.грн., однією з найбільших статтею витрат є розрахунки з постачальниками послуг на Ринку електроенергії. Дефіцит обігових коштів АТ «Запоріжжяобленерго» спричинено в тому числі і тим, що тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік для АТ «Запоріжжяобленерго» встановлені постановою НКРЕКП від 19.12.2024 року № 2208, якою затверджено статтю «Витрати, пов'язані з купівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл» з урахуванням прогнозованого рівня ціни купівлі технологічних витрат електроенергії набагато нижчою, що не забезпечує у 2025 році покриття в повному обсязі витрат Товариства, пов'язаних з купівлею електроенергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл. Крім того, на діяльність товариства у 2025 році, в тому числі на наявність дефіциту обігових коштів, продовжують впливати обставини, що у 2022-2024 роках діяли тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання, які були затверджені виходячи з річного обсягу розподілу електричної енергії, що сформований за фактом 2021 року. На дефіцит обігових коштів Товариства також вплинули активні бойові дії на окремих територіях Запорізької області та окупація більшої частини території Запорізької області, що призвело до зниження фактичних обсягів розподілу електричної енергії майже вдвічі, внаслідок чого Товариство протягом 2022-2024 років щорічно недотримувало необхідний дохід (більш ніж в два рази проти рівня, встановленого НКРЕКП). Тенденція зниження обсягів розподілу електричної енергії продовжує зберігатись. Тобто рівень тарифів на послуги з розподілу електричної енергії критично не відповідає фактичним витратам АТ “Запоріжжяобленерго» при здійсненні ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії. Відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду у справі № 908/1457/25 одним платежем. Таким чином, наявна дебіторська заборгованість не тільки не приносить прибутку, але і поставила відповідача у скрутне становище при здійсненні розрахунків з іншими підприємствами. АТ "Запоріжжяобленерго" є підприємством критичної інфраструктури, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» та наказом Міністерства енергетики України від 10.10.2024 № 394. Отже, стабільна та безперебійна робота АТ «Запоріжжяобленерго» є надзвичайно важливою для життєдіяльності всього регіону - Запорізької області. Порушення в роботі АТ «Запоріжжяобленерго» може призвести до негативних наслідків. Об'єктивними обставинами, що можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та є підставою для надання розстрочки, зокрема є: - скрутний фінансовий стан АТ «Запоріжжяобленерго», що підтверджується фінансовою звітністю; наявність великого податкового боргу; збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії, щодо яких неможливо вжити заходи припинення, обмеження електропостачання (екологічна, аварійна, технологічна броня) або введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (провадження у справі про банкрутство); значна кредиторська заборгованість АТ «Запоріжжяобленерго» перед ДП «Енергоринок» та ПрАТ «НЕК «Укренерго»; негайне відновлення енергосистеми після ракетно-дронових обстрілів Російською Федерацією задля забезпечення лікарень, госпіталів, підприємств критичної інфраструктури та населення м. Запоріжжя і Запорізької області. На теперішній час АТ «Запоріжжяобленерго» не може сплатити заборгованість за рішенням по справі одним платежем, у зв'язку з чим вважає, що виконання судового рішення може бути розстрочено на шість місяців.
Позивач заперечив проти заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення, вказавши, що таке розстрочення не стимулюватиме процедуру виконання рішення суду, а лише сприятиме відповідачу в подальшому порушувати свої зобов'язання та без достатньої правової підстави користуватися майном позивача.
Розглянувши вищезазначену заяву відповідача, суд дійшов до висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частинами третьою та четвертою статті 331 ГПК України встановлено, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (ч. 5 ст. 331 ГК України).
Надання відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не визначає чіткого переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна здійснюватися судом за правилами ст. 86 ГПК України.
Можливість відстрочення/розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку в будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними або винятковими обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим. Встановлення необхідності надання відстрочки або розстрочки виконання рішення здійснюється в залежності від конкретних обставин, що мають бути підтверджені відповідними засобами доказування. Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду має вирішуватись із дотриманням балансу інтересів сторін.
Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення/розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення. Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Вирішуючи дане питання, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Суд звертає увагу, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004).
Звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на шість місяці, боржник не надав жодних гарантій, що рішення господарського суду буде ним виконуватись у зазначений строк та, відповідно, надання судом розстрочки буде виправданим.
В свою чергу сплата заборгованості на користь позивача за рішенням суду у даній справі не може ставитись в залежність від фінансових результатів господарської діяльності відповідача, і скрутний фінансовий стан в будь-якому разі не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про надання розстрочки виконання рішення, суд також бере до уваги незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки.
Невиконання відповідачем грошового зобов'язання виникло задовго до введення в Україні воєнного стану та пов'язаних із цим відповідних наслідків, на які посилається відповідач, і невиконання грошового зобов'язання має місце вже протягом тривалого часу з моменту його виникнення. Крім того, відсутні навіть часткові оплати з боку відповідача, що свідчить про недобросовісність.
Наявність в провадженні господарського суду інших справ за позовами позивача до відповідача також не є підставою для розстрочення виконання рішення у даній конкретній справі. При цьому, сума яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача у даній справі № 908/1457/25 не є значною.
На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений права звернутися із заявою в порядку ст. 331 ГПК України.
Крім того, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності.
Підстав для застосування позовної давності відповідно до заяви відповідача немає.
Відповідно до ст. 256 ЦК Україна позовна давність це строк в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно вимог ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з цим, п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу продовжуються на строк його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в Україні встановлено карантин строком до 03.04.2020.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 230 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104, від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 530 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 24.04.2023 строк дії карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023р «Про відміну на території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню н території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин відмінено з 24.00 год. 30.06.2023 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на теперішній час, та на теперішній час, продовжено дія воєнного стану в Україні.
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Отже, виходячи з вище наведеного, позивачем не пропущено строк позовної давності за заявлений період лютий 2021 - травень 2025 року, наведені норми, строки визначені ст. 257 ЦК України були продовжені на час карантину та на період військового стану, що для заявлених вимог строки загальної позовної давності не спливли, оскільки Законами України були внесені зміни до ЦК України щодо продовження строків за ст. 257 ЦК України на час дії карантинних обмежень та на час введеного в Україні воєнного стану.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції» зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості.
Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості у спірному періоді.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивачем під час судових дебатів понесені витрати не заявлені.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» до Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (вул. Січових Стрільців, буд. 28, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, 48101, ідентифікаційний код юридичної особи 38520991) 90 794 (дев'яносто тисяч сімсот дев'яносто чотири) грн 89 коп. основного боргу, 11 596 (одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 87 коп. 3% річних, 61 306 (шістдесят одна тисяча триста шість) грн 83 коп. інфляційних втрат, 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн. 86 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення оформлено та підписано 01.10.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.