вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3067/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В.
за участю секретаря судового засідання Давидової Є.О.
та представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Солодухін М.В.
від третьої особи не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (49004, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 2; ідентифікаційний код 20306037)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичної особи-підприємця Дядя Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про визнання недійсним та скасування пунктів 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсними та скасування пунктів 1 і 2 рішення адміністративної колегії №54/22-р/к від 08.04.2025 у справі №54/5-23.
На обґрунтування позову він зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням вимог закону, без належного та всебічного з'ясування обставин і оцінки доказів. Висновки відповідача про нібито узгоджені антиконкурентні дії між позивачем та третьою особою ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені жодними належними доказами.
Позивач наголошує, що окремі факти, на які посилається відповідач, не можуть вважатися доказом змови. Зокрема: збіг IP-адреси пояснюється технічними особливостями роботи провайдерів та неможливістю ідентифікації користувачів; використання учасниками послуг одного банку є поширеною практикою в Україні та не свідчить про узгодженість дій; зовнішня схожість у документах, однакове програмне забезпечення чи формальні помилки у файлах не є доказом обміну інформацією. Аналогічно твердження про синхронність у поданні документів або банківських операціях - не мають фактичного підтвердження.
Позивач також вказує на грубі порушення процедури розгляду справи з боку відповідача. Розпорядження про початок її розгляду було прийнято лише у 2023 році, тобто через п'ять років після події, яка інкримінується, а саме: участі у торгах 09.02.2018. Таким чином, він фактично притягується до відповідальності через сім років після нібито вчинення правопорушення, що порушує норми про строки давності та принцип правової визначеності.
У своїй відповіді на відзив позивач додатково зазначає, що відсутність у нього контрдоказів не може тлумачитися на користь контролюючого органу. Він також вказує, що саме на відповідача покладено обов'язок довести законність і обґрунтованість своїх висновків. Припущення та інтерпретації обставин не мають доказової сили. Відтак, він не визнає обставини, наведені відповідачем у рішенні, і наполягає, що жоден з фактів не доводить існування змови чи антиконкурентних узгоджених дій.
З огляду на наведене позивач вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позову та вважає його вимоги безпідставними. На думку відповідача оскаржуване рішення №54/22-р/к від 08.04.2025 ухвалене у межах наданих законом повноважень, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, після повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Відповідач підкреслює, що в ході розгляду антимонопольної справи встановлено низку обставин, які у своїй сукупності свідчать про узгоджені антиконкурентні дії позивача та третьої особи. Зокрема: використання однієї IP-адреси під час подання та участі у торгах; завантаження тендерних пропозицій в один день з різницею у кілька хвилин; наявність схожих граматичних помилок та однакових графічних дефектів у документах; ідентичні властивості електронних файлів; синхронність у поведінці під час оплати та участі в аукціоні. Ці факти, на переконання відповідача, не можуть бути випадковими, а є доказом координації дій між учасниками торгів.
Відділення зазначає, що доведення антиконкурентних узгоджених дій не потребує обов'язкового встановлення негативних наслідків у вигляді збитків для інших суб'єктів господарювання чи споживачів. Достатнім є підтвердження самого факту погодження поведінки між учасниками, що могло вплинути на результати торгів і позбавило процедуру закупівлі принципу реальної конкуренції. При цьому відсутність у позивача заперечень щодо викладених у рішенні обставин і ненадання ним доказів для їх спростування, на думку відповідача, підтверджує обґрунтованість його висновків.
Крім того, відповідач звертає увагу, що строк давності притягнення до відповідальності у даній справі не порушений, оскільки перебіг такого строку зупиняється на час розгляду справи органами Антимонопольного комітету України. Також підстав для скасування рішення, передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позивачем не доведено.
У підсумку відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та залишити судові витрати за позивачем.
3. Позиція третьої особи щодо суті спору
Третя особа не скористалася своїм правом на подання письмових пояснень по суті спору у порядку, передбаченому статтею 42 Господарським процесуальним кодексом України.
З приводу дотримання судом прав третьої особи під час розгляду даної справи слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Господарським судом встановлено, що третя особа має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Враховуючи вказане, ухвала суду від 19.06.2025 була направлена учасникам справи засобами електронного зв'язку, зокрема:
- третій особі в її Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 19.06.2025 вважається врученою третій особі 24.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.84).
Також суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 19.06.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128238268) надіслано судом 19.06.2025, зареєстровано в реєстрі 19.06.2025 та забезпечено надання загального доступу - 20.06.2025, тобто завчасно; отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 19.06.2025, судом було запропоновано третій особі подати до господарського суду письмові пояснення по суті спору протягом 7-ми днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд вважає, що третя особа не скористалася своїм правом на надання письмових пояснень по суті спору та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
10.06.2025 до господарського суду надійшов позов фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування пунктів 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025, відповідно до якої позивач просить суд:
- визнати недійсним та скасувати пункти 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025 в частині, що стосуються Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 6 056,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 справу №904/3067/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
16.06.2025 ухвалою господарського суду позовну заяву Хлєбнікова Романа Володимировича до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про оскарження рішення суб'єкта господарювання - залишено без руху.
19.06.2025 до господарського суду від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла уточнена позовна заява (вх. суду №26517/25 від 19.06.2025) з додатками, в якості усунення недоліків позовної заяви, в тому числі із вірним зазначенням статусу позивача як фізичної особи-підприємця.
19.06.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 08.07.2025 об 11:00 год., залучено до участі у справі Фізичну особу-підприємця Дядя Сергія Анатолійовича, як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
01.07.2025 до господарського суду від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив (вх. суду №28336/25 від 01.07.2025) на позовну заяву.
08.07.2025 у підготовче засідання з'явилися повноважні представники позивача та відповідача. Повноважний представник третьої особи у вказане підготовче засідання не з'явився. Про дату час, та місце судового засідання повідомлені належним чином.
08.07.2025 ухвалою господарського суду відкладено підготовче засідання у справі на 18.08.2025 об 11:30 год.
18.07.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від представника відповідача надійшла відповідь (вх. суду №31300/25 від 18.07.2025) на відзив на позовну заяву.
13.08.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №35169/25 від 13.08.2025) на відповідь на відзив на позовну заяву.
18.08.2025 у підготовче судове засідання з'явилися повноважні представники позивача, відповідача та третя особа.
18.08.2025 ухвалою господарського суду закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу призначити до судового розгляду по суті на 03.09.2025 об 11:00 год.
03.09.2025 у підготовче засідання з'явилися повноважні представники позивача та відповідача. Повноважний представник третьої особи у вказане підготовче засідання не з'явився. Про дату час, та місце судового засідання повідомлені належним чином.
03.09.2025 ухвалою господарського суду оголошено перерву у судовому засіданні, призначено судове засідання у справі на 09.09.2025 о 14:30 год.
08.09.2025 до господарського суду від представника позивача надійшла заява (вх. суду №38802/25 від 08.09.2025) про недопустимість доказів відповідача в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
09.09.2025 у підготовче засідання з'явилися повноважні представники позивача та відповідача. Повноважний представник третьої особи у вказане підготовче засідання не з'явився. Про дату час, та місце судового засідання повідомлені належним чином.
09.09.2025 у судовому засіданні суд протокольно постановив, що оцінка заяви позивача (вх. суду №38802/25 від 08.09.2025) про недопустимість доказів відповідача в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України буде надана у судовому рішенні.
Також 09.09.2025 у судовому засіданні після судових дебатів господарський суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, зазначив, що рішення буде ухвалено та проголошено 18.09.2025 о 17:00 годині.
09.09.2025 ухвалою господарського суду повідомлено учасників справи про те, що ухвалення та проголошення судового рішення у справі №904/3067/25 призначено на 18.09.2025 о 17:00 год. у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в залі судового засідання (кабінеті) №3-409 за адресою: 49027, місто Дніпро, вулиця Володимира Винниченка, 1.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку із прийняттям відповідачем рішення №54/22-р/к від 08.04.2025 у справі №54/5-23, яким позивача та третю особу визнано такими, що вчинили антиконкурентні узгоджені дії, у зв'язку із чим на них накладено штраф. Позивач вказує на незаконність та необґрунтованість вказаного рішення, а також вказує на порушення строків розгляду справи та прийняття рішення, у зв'язку з чим спірне рішення відповідача у даній справі на думку позивача підлягає скасуванню.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт прийняття рішення №54/22-р/к від 08.04.2025 та його зміст.
(2) Факт законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, дотримання строків та процедур під час розгляду справи та прийняття рішення.
1. Прийняття рішення №54/22-р/к від 08.04.2025 та його зміст.
08.04.2025 Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення №54/22-р/к у справі №54/5-23 (а.с. 15-31).
У вказаному рішенні зазначено, що участь у торгах брали 4 особи, однак договір за результатами вказаних торгів укладений не був.
При цьому адміністративна колегія дійшла висновку, що Фізична особа-підприємець Хлєбніков Роман Володимирович та Фізична особа-підприємець Дядя Сергій Анатолійович вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, проведених Східним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням за предметом закупівлі "Деревина твердих порід (дрова твердолистяної породи)" (ідентифікатор закупівлі UA-2018-01-26-002214-b).
На підставі зазначених висновків рішенням було визнано дії позивача та третьої особи антиконкурентними та такими, що призвели до спотворення результатів торгів, а також накладено штраф на позивача у розмірі 34 000,00 грн та накладено штраф на третю особу у розмірі 3 500,00 грн.
Таким чином оскаржуване рішення стало підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та стало предметом даного судового спору.
2. Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дотримання строків та процедур під час розгляду справи та прийняття рішення
Рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к від 08.04.2025 у справі №54/5-23 ухвалено за результатами аналізу поведінки Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича та Фізичної особи-підприємця Дяді Сергія Анатолійовича під час участі у відкритих торгах з предмета закупівлі "Деревина твердих порід (дрова твердолистяної породи) " (ідентифікатор UA-2018-01-26-002214-b).
У своєму рішенні колегія вказала, що встановлені ознаки антиконкурентних узгоджених дій підтверджуються такими доказами:
- пропозиції позивача та третьої особи завантажені до системи 09.02.2018 з різницею у 7 хвилин (о 09:44 та 09:51 відповідно);
- обидва учасники під час завантаження тендерних пропозицій та участі в аукціоні використовували одну й ту саму IP-адресу;
- позивач та третя особа здійснили оплату за участь у торгах через рахунки відкриті в Акціонерному товаристві комерційний банк "ПриватБанк" в один і той самий день, при цьому вхід до системи "Клієнт-Банк" відбувався з тієї ж IP-адреси;
- у складі тендерних пропозицій виявлено схожість за структурою та оформленням, однакові граматичні помилки у документах довільної форми, а також спільні графічні дефекти на сканованих копіях, що, на думку відповідача, свідчить про спільне походження документів.
- встановлено однакові технічні характеристики завантажених файлів (зокрема властивості PDF-документів), що вказує на їхню підготовку з використанням одного і того самого програмного забезпечення;
- зафіксовано використання позивачем та третьою особою одних і тих самих інтернет-ресурсів та сервісів у підприємницькій діяльності, що, на думку відповідача, додатково підтверджує взаємозв'язок між ними.
На підставі вищевказаного відповідач дійшов висновку про узгодженість дій позивача та третьої особи, які спрямовувалися на спотворення результатів торгів. У результаті розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції позивача та третю особу було притягнуто до відповідальності у вигляді накладення штрафів в сумі 34 000 грн та 3 500 грн відповідно.
Водночас позивач, не погоджуючись із наведеними висновками, зазначає, що такі обставини не можуть вважатися належними та допустимими доказами узгоджених дій з огляду на таке:
- використання однакової IP-адреси пояснюється технічними особливостями надання інтернет-послуг (динамічна роздача, NAT-сервери), що унеможливлює ідентифікацію конкретних користувачів та не доводить існування змови;
- факт користування одним банком є типовим для більшості суб'єктів господарювання в Україні та не може сам по собі підтверджувати координацію дій;
- подібність оформлення зумовлена вимогами тендерної документації та використанням стандартних програмних продуктів (наприклад, ABBYY FineReader), що доступні широкому колу користувачів;
- завантаження документів у межах одного дня або з різницею у кілька хвилин не є винятковою обставиною, а відображає лише часові рамки, відведені для подання пропозицій, і не доводить погодженості;
- сукупність наведених обставин є лише збігом зовнішніх ознак, які не підтверджують факту погодженості поведінки та не відповідають стандарту належності й допустимості доказів, визначеному процесуальним законом.
З огляду на це позивач вважає, що відповідач при ухваленні рішення вийшов за межі своїх повноважень, замінивши належні докази припущеннями, а тому рішення є незаконним та необґрунтованим.
Крім того, стосовно доказів зібраних відповідачем під час розгляду справи та покладених в основу спірного рішення позивачем подано заяву (вх. суду №38802/25 від 08.09.2025) про недопустимість доказів відповідача в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із вказаною заявою позивач зазначив, що підставою для розслідування у справі стала заява Фізичної особи-підприємця Дарагана О.М.. Відповідно до вимог статей 35- 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статей 4, 7, 16, 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" така заява мала бути розглянута у визначений законом строк (30 днів, або 60 днів у разі продовження). Оскільки жодних рішень про продовження розгляду не приймалося, граничний строк початку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції сплив 22.04.2018, тоді як розпорядження про початок розгляду справи було видане лише 03.02.2023. На думку позивача, усі докази, здобуті органом відповідачем у період з 22.04.2018 до 03.02.2023, отримані поза межами визначеної законом процедури, а відтак є недопустимими.
На користь такої позиції позивач також зазначав про витребування органом відповідача інформації лише щодо двох учасників торгів (щодо позивача та ФОП Дядя), в той час як у торгах приймали участь 4 особи, а отже інформація збиралась органом відповідача саме за заявою Фізичної особи-підприємця Дарагана О.М.
Також позивач вказує, що відповідно до статті 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" строк давності притягнення до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії становить 5 років з дня вчинення порушення (а у разі триваючого порушення - з дня його закінчення).
На думку позивача, рішення відповідача від 08.04.2025 - ухвалене із пропуском установлених законом строків, що є підставою для його скасування.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Згідно із частиною 1 статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У постанові від 11.02.2025 у справі №910/19061/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що надмірна тривалість розслідування антимонопольних справ може створювати невиправданий тягар для учасників та порушувати принципи верховенства права й належного урядування. Суд підкреслив, що при оцінці законності рішень Антимонопольного комітету України господарські суди повинні перевіряти наявність або відсутність об'єктивних і поважних причин такої тривалості та встановлювати її вплив на права суб'єктів господарювання.
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
У частині 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
- заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції";
- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
У статті 5 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.
Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.
Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб'єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.
Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).
Зокрема, суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.
При цьому саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб'єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов'язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання.
Як вказує відповідач, Південно-східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було встановлено факти, які у своїй сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасниками своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах (тендері), зокрема, про обмін ними інформацією.
З матеріалів справи вбачається, що розгляд Південно-східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України антимонопольної справи у сукупності здійснювався з 03.02.2023 по 08.04.2025 (від дати розпорядження про початок розгляду справи №54/5-рп/к до дати ухвалення рішення №54/22-р/к), тобто близько 2 років 2 місяців 5 днів. Якщо ж враховувати попередні дії Відділення (доручення №13-01/196 від 23.03.2018), то у сукупності від цієї дати до 08.04.2025 минуло понад 7 років. Відповідач вказав, що такі строки розгляду антимонопольної справи були зумовлені збором доказів з метою обгрунтування його висновків, викладених у рішенні №54/22-р/к від 08.04.2025, що, як вказує відповідач, не протирирічить нормам Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Разом з тим, статтею 42 вказаного Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Ані Законом, ані Правилами розгляду заяв і справ порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України №5 від 19.04.1994, не визначено строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення Антимонопольного комітету України.
Рішення Європейського суду з прав людини у справі Ireland v. the United Kingdom (Ірландія проти Сполученого Королівства, від 18.01.1978, § 154) містить вказівку про те, що судові рішення, насправді, слугують не лише для вирішення справ у суді, а і загалом для того, щоб пояснити, забезпечити й удосконалити норми, визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, сприяючи таким чином виконанню державами своїх зобов'язань як учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Антимонопольний комітет України як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (частина 1 статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"), будує свою діяльність на принципах законності, гласності та захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, але при цьому зобов'язані перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм. Вказана позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 зі справи №910/23000/17).
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У пункті 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо верховенства права, серед іншого, зазначено, що "Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій".
У пункті 47 Венеціанська комісія корелювала ці вимоги із зверненням до законодавчого органу: "…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб".
Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов'язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема, для надання змістовного тлумачення.
Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційних повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення № 3-рп/2016 від 08.06.2016).
З позиції гарантування основоположних прав людини надання дискреційних повноважень органам, обсяг яких не має чітко визначених меж, було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і Конституцією України.
У пункті 70 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" [заява №29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012] вказав таке: "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 3202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119) ".
Отже, принцип "належного урядування" покладає обов'язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування" має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу "належного урядування" забезпечує прийняття суб'єктами легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип "належного урядування" підкреслює те, що між особою та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Тобто, дискреційні повноваження Антимонопольного комітету України мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.
При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
Враховуючи статтю 19 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказані рішення Європейського суду з прав людини, приписи Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимопольний комітет України під час прийняття рішення має переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватися принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймати своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечувати послідовне застосування загальних нормативно-правових приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості.
Критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб'єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) Антимонопольного комітету України поза межами перевірки за критеріями, визначеними у статті 19 Конституції України та статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Відтак, судова практика Європейчького суду справ людини щодо правозастосування статті 6 Конвенції у контексті питання необхідного обсягу судового контролю встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися.
Критеріями перевірки законності оспорюваного рішення є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України (формальний критерій), а складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності тощо.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Хоч окремі розслідування можуть проводитись з прийнятною тривалістю, проте загальна тривалість має відповідати, зокрема, принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конституцією України так принципу "належного урядування".
Проведення розслідування у такий строк (понад 7 років) за однією процедурами закупівель з двома учасниками, враховуючи строки притягнення до відповідальності встановлені у статті 42 Закону (п'ять років з дня вчинення порушення з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) має бути обґрунтовано об'єктивними та поважними причинами, які пов'язані безпосередньо із розглядом справи, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, Антимонопольним комітетом України тощо (див. п. 8.51 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/19008/21).
Всі доводи відповідача зводяться до того, що Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України тривалий час здійснювало збір доказів в обгрунтування оспорюваного рішення, проте, суд зазначає, що під час тривалого розслідування позивач знаходився в стані правової невизначеності, що не є прийнятним.
Так, як вбачається з матеріалів справи, усі докази, якими обґрунтоване спірне рішення, датовані подіями лютого 2018 року. Надалі, у 2019- 2025 роках відповідачем не зібрано жодних нових фактичних даних, які б свідчили про продовження або повторення інкримінованих дій. Посилання у рішенні на запити/вимоги та пояснення, отримані у 2023- 2025 роках, відображають лише процесуальні кроки під час розгляду справи та не є самостійними доказами факту змови; вони лише оформлюють уже відомі обставини 2018 року. Відтак, рішення №54/22-р/к від 08.04.2025 фактично ґрунтується на подіях, що сталися понад сім років до його прийняття.
Разом з тим, розгляд Південно-східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України антимонопольної справи протягом більше 7 років мало для позивача юридичну невизначеність щодо остаточності вирішення питання порушення/непорушення Фізичною особою-підприємцем Хлєбніковим Романом Володимировичем Закону України "Про захист економічної конкуренції", що було предметом розгляду антимонопольної справи.
Також суд зазначає, що розгляд Південно-східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України антимонопольної справи протягом тривалого часу позбавляє учасника такої справи належного захисту, з огляду на втрату можливості надавати докази, які можуть втратити достовірність і повноту з плином часу.
При цьому, належних доказів наявності об'єктивних та поважних причин для такого тривалого (понад 7 років) розгляду антимонопольної справи, Південно-східним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, у даному випадку, не надано.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не встановив і не довів конкретний момент виникнення ймовірної змови. За характером інкримінованого порушення (узгодження поведінки для спотворення результатів торгів) та логікою підготовки тендерної участі така змова могла виникнути саме у дату оголошення закупівлі (26.01.2018), а у будь-якому разі - до дати подання пропозицій (09.02.2018) та проведення аукціону (12.02.2018). Виходячи з цього, п'ятирічний строк давності з великою ймовірністю сплив 26.01.2023. Посилання відповідача на зупинення перебігу давності на час розгляду справи не змінює висновку: по-перше, зупинення можливе лише за умови реального здійснення процесуальних дій зі збирання доказів; по-друге, воно не відновлює строк, який уже сплив; по-третє, сам розгляд не може бути невиправдано тривалим і має відповідати принципам верховенства права та належного урядування.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку відбулося порушення строків давності притягнення позивача до відповідальності.
Загальна тривалість розгляду антимонопольної справи, за результатом розгляду якої винесене оскаржуване рішення, не відповідає принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства, що є окремою підставою для визнання недійсним пунктів 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025 в частині, що стосуються Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича.
Слід зазначити, що одним із негативних наслідків оскаржуваного позивачем рішення є внесення суб'єкта підприємництва до Державного реєстру суб'єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за вчинення порушення, яке передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. А отже, надмірна тривалість розслідування антимонопольної справи фактично створила невиправданий тягар для учасника та порушує принципи верховенства права й належного урядування, оскільки розслідування даної антимонопольної справи у строк понад 7 років, та як наслідок, прийняття оскаржуваного рішення, вплинуло на права позивача, у тому числі, майнові, які полягають у внесенні позивача до вищезгаданого Державного реєстру суб'єктів господарювання, за наслідком чого особа зазнає репутаційних втрат та зменшення можливостей для отримання нових контрактів.
Суд констатує, що підставою для розслідування у антимонопольній справі стала заява Фізичної особи-підприємця Дарагана О.М. Вказане зазначено у п. 1.2 оскаржуваного рішення. Проведення розслідування відбулося лише щодо двох учасників торгів, що були зазначені у вказаній заяві ФОП Дараган О.М., в той час як інші учасників торгів залишилися поза увагою розслідування, а отже розслідування відбулося саме за інформацією, викладеною у згаданій заяві. Відповідно ж до вимог статей 35- 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статей 4, 7, 16, 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" така заява мала бути розглянута у визначений законом строк - 30 днів (60 днів у разі продовження). Оскільки жодних рішень про продовження розгляду не приймалося, граничний строк початку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції сплив 22.04.2018. За таких обставин розпорядження про початок розгляду справи, яке було видане лише 03.02.2023, видане поза межами визначеної законом процедури.
У контексті доводів відповідача стосовно відсутності у положеннях Закону України "Про захист економічної конкуренції" чітко визначених строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення органом Антимонопольного комітету України, суд також вважає за необхідне зазначити, що з 01.01.2024 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України" №3295-IX від 09.08.2023, яким суттєво змінено правила проведення перевірок суб'єктів господарювання, у тому числі і вчинення окремих процесуальних дій з боку органів Антимонопольного комітету України в аспекті забезпечення дотримання прав суб'єктів господарювання.
Загальною метою вищенаведеного закону є наближення підходів до застосування українського антимонопольного законодавства до підходів, які застосовуються в Європейському Союзі задля підвищення ефективності застосування українського законодавства.
Зокрема, цим Законом №3295-IX від 09.08.2023 внесені зміни до Закону України "Про захист економічної конкуренції" та доповнено його положення статтею 37-1 "Строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".
Відповідно до положень наведеної норми: справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядаються органами Антимонопольного комітету України протягом розумного строку, але не більше трьох років з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша цієї статті). За наявності обґрунтованих підстав, що перешкоджають розгляду справи у строк, визначений частиною першою цієї статті, органи Антимонопольного комітету України можуть продовжити цей строк, але не більше ніж на два роки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі (частина друга цієї статті). До строку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не зараховується час зупинення розгляду справи відповідно до частини другої статті 38 цього Закону (частина третя цієї статті). Якщо протягом граничних строків розгляду справи, передбачених частинами першою та другою цієї статті, органом Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, справа підлягає закриттю на підставі абзацу сьомого частини першої статті 49 цього Закону (частина четверта цієї статті).
Суд зазначає, що хоча Законом №3295-IX від 09.08.2023 не встановлено зворотну дію в часі його норм, однак правозастосування положень статей 42, 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у сукупності з положеннями статей 1, 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у повній мірі також узгоджується з концепцією та метою цього Закону, зокрема, в аспекті забезпечення дотримання прав суб'єктів господарювання на розумність строку розгляду питання щодо наявності/відсутності у його діях порушень конкурентного законодавства.
У постанові від 14.05.2025 у справі №910/19008/21 про оскарження рішення Відділення №60/79-р/к Верховний Суд зазначав наступне.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, Товариство, зокрема, послідовно наголошувало на тому, що розгляд антимонольної справи здійснювався протягом тривалого строку (понад 9 років) і такі дії / бездіяльність органу АМК, на його думку, є порушенням розумних строків її розгляду.
У вирішенні доводів касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 59 Закону № 2210 (пункти 4.1.5., 4.1.6. цієї постанови) та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд повторно наголошує на тому, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.
Таким чином, в силу положень Закону № 3659-XII питання щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК, незважаючи на відсутність нормативно запроваджених у Законі № 2210 строків розгляду й прийняття відповідного рішення, не дозволяє сприймати стан розв'язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго.
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і Конституцією України (висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.05.2023 у справі, яка переглядається - №910/19008/21).
Верховний Суд вважає, що з огляду на характер спірних правовідносин / юридичну природу заявлених позивачем вимог та кореспондуючих їм підстав (зміст заявлених позовних вимог в аспекті порушення відповідачем принципів належного врядування), у спірних правовідносинах межі фактичної та правової оцінки судом ролі, поведінки та компетенції АМК відносно порушених у позові питань, в силу положень статті 2 ГПК України має відповідати меті господарського судочинства та узгоджуватись з положеннями частин другої, третьої цієї статті.
У цьому аспекті Верховний Суд першочергово враховує, що органи АМК у своїй діяльності щодо виявлення, припинення та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції керуються положеннями статей 8, 9, 19 Конституції України, положеннями Закону № 3659-XII та Закону № 2210 у тому числі і щодо вчинення процесуальних дій, визначених у Розділі VII цього Закону "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".
У наведеному Розділі VII Закону № 2210 містяться положення норм, які регламентують порядок, послідовність та певні строки вчинення органом АМК у межах своїх повноважень дій щодо розгляду антимонопольної справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Зокрема, згідно положеннями статті 35 Закону № 2210 розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Частиною другою статті 38 Закону № 2210 визначено, що розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Антимонопольного комітету України чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Антимонопольного комітету України, господарським судом пов'язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження.
Так, відповідно до положень статті 42 Закону № 2210:
Суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (частина перша).
Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (частина друга).
Суд зазначає, що аналіз положень статті 35 Закону № 2210 дає підстави для висновку, що у цій статті визначено перелік дій, які підпадають під поняття визначення "розгляд справи", зокрема, це збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).
Крім того, у Розділі VІІ Правил розгляду заяв і справ, ким визначено порядок розгляду справ також визначено, що службовцями Комітету (АМК), відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін. У справах можуть проводитися, зокрема такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі. За результатами збирання та аналізу доказів у справі складається подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо, розпорядженням органів Комітету, яким підвідомча справа, може бути призначена експертиза.
Підсумовуючи наведене вище Верховний Суд констатує, що дійсно положення частини другої статті 42 Закону № 2210 визначають, що перебіг строку позовної давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи. Водночас наведені положення ніяким чином не скасовують, підміняють та/або продовжують строки, визначені у частині першій цієї статті. Також в силу положень статті 19 Конституції України та пункту 1 статті 3 Закону № 3659-XII не наділяють правом органи АМК щодо притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у частині першій статті 42 Закону № 2210.
Отже, у вирішенні питання щодо дотримання органом АМК строків давності притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності тлумачення словосполучення "розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" першочергове значення має саме сутнісний зміст поняття "розгляд справи". Тобто, вчинення органом АМК всіх необхідних процесуальних дій, направлених на збір доказів, які підтверджують обставини інкримінованого суб'єкту господарювання порушення конкурентного законодавства та вчинення всіх необхідних, передбачених Законом дій задля встановлення обставин такого порушення, і, відповідно, прийняття рішення щодо наявності / відсутності підстав для притягнення цього суб'єкта до відповідальності.
У разі якщо господарські суди під час розгляду справи встановлять обставини саме щодо бездіяльності органів АМК, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, в межах строків притягнення до відповідальності, які встановлені у статті 42 Закону № 2210 за відсутності об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи (складність справи / поведінка сторін антимонопольної справи / дії або бездіяльність відповідних державних органів), бездіяльність органу АМК не може визнаватися такою, що узгоджується з положеннями статті 59 Закону № 2210.
Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин, зокрема, не доведення відповідачем наявності об'єктивних та поважних причин для такого тривалого розгляду антимонопольної справи, загальна тривалість розгляду антимонопольної справи майже понад 7 років не відповідає принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства.
Отже, позовні вимоги про визнання недійсними та скасування пункту 1 та пункту 2 (як похідної вимоги від визнання недійсним та скасування пункту 1) резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025 в частині, що стосуються Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича, є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також слід зазначити, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
V. Висновки Суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, визнання недійсним та скасувати пункти 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025 в частині, що стосуються Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича.
VІ. Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичної особи-підприємця Дядя Сергія Анатолійовича про визнання недійсним та скасування пунктів 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025 - задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним та скасувати пункти 1 та 2 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/22-р/к у справі №54/5-23 від 08.04.2025 в частині, що стосуються Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Стягнути з Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (49004, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 2; ідентифікаційний код 20306037) на користь Фізичної особи-підприємця Хлєбнікова Романа Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 ГПК України).
Згідно з частиною 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний рішення складено 29.09.2025.
Суддя Т.В. Іванова