10.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1266/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 про відхилення грошових вимог та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 за результатами попереднього засідання
у справі № 904/1266/23
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод"
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 у справі № 904/1266/23, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод" в розмірі 3 235 200, 00 грн, що відносяться до четвертої черги вимог кредиторів, з правом вирішального голосу у представницьких органах кредиторів (зборах та комітету кредиторів); включити до реєстру вимог кредиторів витрати зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника у розмірі 5 368, 00 грн, перша черга вимог кредиторів; змінити ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 у справі № 904/1266/23 за результатом попереднього засідання та внести кредиторські вимоги ОСОБА_1 , вказані у п. 4 прохальної частини цієї апеляційної скарги, до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод".
В обгрунтування своїх доводів незгоди із судовим рішенням заявник вказує на те, що, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- щодо законності підстав долучення та прийняття господарським судом до уваги під час розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 результатів судової почеркознавчої та технічної експертиз, проведених в рамках кримінального провадження, які надані на адресу Господарського суду Дніпропетровської області Полтавською окружною прокуратурою, то зазначені вище Висновки подані до Господарського суду Дніпропетровської області особою, яка не є учасником у справі про банкрутство, що підтверджується нижченаведеним. Полтавська окружна прокуратура не є ані стороною, ані учасником справи №904/1266/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД». Отже, такі докази є недопустимими;
- щодо висновку господарського суду про відсутність підпису Договору встановленої особи з боку ТОВ «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД». Договір користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 в судовому порядку недійсним не визнавався, є укладеним, до моменту порушення Боржником його умов сумлінно виконувався сторонами, що підтверджується наведеним вище переліком документів. Весь цей час зазначене у Договорі користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 і Акті приймання-передачі обладнання від 08.04.2011 до цього Договору промислове обладнання перебувало на території Товариства та використовувалося Боржником під час здійснення ним комерційної діяльності задля отримання прибутку. В той же час передане за Договором у користування промислове обладнання, за твердженням розпорядника майна Боржника, що підтверджуються наданими Головним управлінням ДПС у Полтавській області на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/1266/23 копіями фінансових звітів Товариства, на балансі ТОВ «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД» не перебуває. Однак зазначене промислове обладнання фактично використовується Боржником з 2011, що свідчить про фактично виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011. З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції про те, що Договір користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 є неукладеним, зокрема, через відсутність підпису встановленої особи з боку ТОВ «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД», є хибним та таким, що не відповідає дійсності;
- кредитором повністю підтверджене належними, допустимими та достовірними доказами як право власності на передане за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 у володіння та розпорядження Боржнику обладнання (Договір купівлі-продажу промислового обладнання (бувшого у використанні) від 02.12.2010, Акт приймання - передачі обладнання до Договору купівлі-продажу промислового обладнання (бувшого у використанні) від 02.12.2010, відомості статистичної звітності, поданої Боржником, яка надана Головним управлінням статистики у Полтавській області на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/1266/23)), так і порушення зі сторони ТОВ «ПОЛТАВСЬКИЙ РЕМОНТНО МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД» умов укладеного між ОСОБА_1 та Боржником Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, а відтак і виникнення перед Апелянтом, згідно умов Договору, кредиторської заборгованості сумі 3 235 200,00 гривень.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
24.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від боржника ТОВ «ПРМЗ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
24.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від розпорядника майна боржника ТОВ «ПРМЗ» арбітражного керуючого Штельманчука М.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
24.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від кредитора «РОЯР ЛЮВІ ФІНАНС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023.
08.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від кредитора «РОЯР ЛЮВІ ФІНАНС» надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження, в якому просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023.
Відзив та клопотання заявника є ідентичними за змістом та обґрунтовані тим, що у скаржника відсутні будь-які, зокрема й поважні, причини пропуску піврічного строку на апеляційне оскарження ухвал господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023; скаржником не надано доказів та не обґрунтовано поважність піврічного пропуску строку на апеляційне оскарження; у Центрального апеляційного господарського суду наявні підстави для закриття апеляційного провадження.
Колегія суддів відхиляє означене клопотання, оскільки питання поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження досліджувалось апеляційним судом, суд встановив, що ухвалу скаржник не отримував, з повним текстом ухвали ознайомився 15.04.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому наявні підстави для визнання причини пропуску строку подання апеляційної скарги поважною, у зв'язку з чим ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 було поновлено строк на апеляційне оскарження.
В судовому засіданні 10.09.2025 брали участь представник ОСОБА_1 (апелянта) та арбітражний керуючий розпорядник майна боржника. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні у справі вже оголошувалася перерва, а учасники справи надали свої пояснення щодо апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим продовжити розгляд та здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта в судовому засіданні 10.09.2025 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити: скасувати ухвали в оскаржуваній частині щодо відхилення грошових вимог та прийняти в цій частині нове рішення - про їх визнання та внесення до реєстру кредиторів грошових вимог заявника в повному обсязі.
Арбітражний керуючий розпорядник майна боржника заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити ухвали суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рояр Люві Фінанс" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 31, код ЄДРПОУ 31966932) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод" (49019, місто Дніпро, вулиця Ударників, будинок 27, код ЄДРПОУ 31966932).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.23 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод" (код ЄДРПОУ 31966932). Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рояр Люві Фінанс" (код ЄДРПОУ 31966932) в розмірі 26840,00 грн. судового збору (1 черга задоволення), 60300,00 грн. суми авансування винагороди арбітражному керуючому (1 черга задоволення), 1550000,00 грн суми основного боргу (4 черга задоволення). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів, до 08.09.2023. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Штельманчука Михайла Сергійовича (свідоцтво №194 від 28.02.2013). Призначено попереднє засідання суду на 22.05.2023 о 10:00 год.
24.03.2023 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод" (49019, місто Дніпро, вулиця Ударників, будинок 27, код ЄДРПОУ 31966932) за №70276.
21.04.2023 до відділу канцелярії суду надійшла заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з грошовими вимогами до боржника в загальному розмірі 3 235 200,00 грн та судовий збір у сумі 5 368,00 грн.
22.05.2023 до відділу канцелярії суду боржник подав повідомлення про результати розгляди заяви про визнання кредиторських вимог (том-1, арк.с. 45-49, вх. суду №24688/23) та клопотання про витребування оригіналів документів (том-1, арк.с. 59-62, вх. суду №24935/23).
В попередньому судовому засіданні під час огляду оригіналів документів наданих представником кредитора для огляду, суд дійшов висновку з власної ініціативи долучити до матеріалів заяви оригінали документів, а саме: Договір користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, акти приймання-передачі обладнання до Договору користуванням з обов'язком викупу від 08.04.2011, Інвентаризаційні акти до Договору користуванням з обов'язком викупу від 08.04.2011 (18.06.2021, 20.10.2022, 08.04.2023), вимога про проведення повного розрахунку до Договору користуванням з обов'язком викупу від 08.04.2011 та прийняття обладнання у власність, відповідь на вимогу №8 від 12.04.2023.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2023 відкладено розгляд заяви на 05.06.2023 о 15:00 год. Цією ж ухвалою зобов'язано кредитора надати до суду документи, що підтверджують право власності на обладнання, яке згідно за договором було передано боржнику у користування.
23.05.2023 до відділу канцелярії суду розпорядник майна Штельманчук Михайло Сергійович подав повідомлення про розгляд заяви про визнання кредиторських вимог №01-32/58-05 від 22.05.2023 (том-1, арк.с. 53-58, вх. суду №24939/23).
05.06.2023 до відділу канцелярії суду представник боржника подав додаткові письмові пояснення (том-1, арк.с. 69-84, вх. суду №27187/23) з додатками.
05.06.2023 до відділу канцелярії суду представник кредитора подав письмові пояснення (том-1, арк.с. 85-87, вх. суду №27256/23) з додатками.
05.06.2023 до відділу канцелярії суду представник боржника надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи від 05.06.2023, саме копії витягу зі статуту ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" в редакції 07.04.2011 (том-1, арк.с. 88-95, вх. суду №27259/23).
27.06.2023 до відділу канцелярії суду представник кредитора подав клопотання про витребування доказів від 26.06.2023 (том-1, арк.с. 107-118, вх. № 31226/23).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 клопотання кредитора про витребування доказів (вх. суду №31326/23) задоволено частково. Витребувано у Головного управління статистики у Полтавській області статистичну звітність Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтно-механічний завод» (код ЄДРГІОУ 31966932), що була подана в період з 2011 року по теперішній час. Витребувано у Головного управління ДПС у Полтавській області фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтно-механічний завод» (код ЄДРПОУ 31966932), що була подана в період з 2011 року по теперішній час. В задоволенні клопотання в частині витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтно-механічний завод» відмовлено.
В судовому засіданні 27.06.2023 під час огляду оригіналів документів наданих представником кредитора для огляду, суд дійшов висновку з власної ініціативи долучити оригінали документів, а саме оригінал Договору купівлі-продажу промислового обладнання (бувшого у використанні) від 02.12.2010, акт приймання - передачі обладнання до Договору купівлі-продажу промислового обладнання (бувшого у використанні) від 02.12.2010, Договір про надання послуг з ремонту обладнання від 24.01.2011, Акт виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання послуг з ремонту обладнання від 24.01.2011 (згідно протоколу судового засідання)
До канцелярії господарського суду надійшла поштова кореспонденція від ОСОБА_1 із нотаріальною копією заяви ОСОБА_1 , нотаріальною заявою (оригінал) від ОСОБА_2 , та нотаріально посвідчена заява свідка (оригінал) від ОСОБА_3 (том-1, арк.с. 124, 125, 128).
25.07.2023 до відділу канцелярії суду представник боржника подав додаткові письмові пояснення від 24.04.2023 (вх. суду №36966/23, том-1, арк.с. 130-151) з додатками.
05.09.2023 до відділу канцелярії суду представник кредитор подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (том-1, арк.с. 154-169, вх. №45081/23) з додатками.
В попередньому судовому засіданні 05.09.2023 судом заслухано представників Кредитора, Боржника та розпорядника майна. Згідно протоколу судового засідання суд, за власної ініціативи дійшов висновку про необхідність долучення до матеріалів заяви про визнання грошових вимог у сумі 3 235 200,00 грн оригінал Додаткової угоди №1 від 20.07.2011 (том-1, а.с.169).
02.10.2023 до відділу канцелярії суду представник кредитора подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії рецензії №85 від 29.09.2023 на висновок експерта № 3028 від 11.08.2023 (том-1, а.с. 180-189). Рецензію підготовлено спеціалістом ОСОБА_4 , який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію експерта-криміналіста з правом проведення технічної експертизи документів (диплом Вищої слідчої школи МВС СРСР УВ № 586465, виданий 26.02.1993) стаж роботи з 1993 року. За результатами дослідження рецензент зробив висновок про неповноту та необ'єктивність складеного висновку експерта №3028 від 11.08.2023 Полтавського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса", а зроблені в результаті дослідження висновки є недостатньо обґрунтованими та викликають сумніви у правильності.
17.10.2023 до відділу канцелярії суду надійшло клопотання представника Боржника від 17.10.2023 (вх. №52963/23) про долучення до матеріалів справи копії листа Прокурора Полтавської окружної прокуратури від 26.06.2023 висновку судового експерту №2949 від 23.06.2023.
17.10.2023 до відділу канцелярії суду надійшло клопотання представника Боржника від 17.10.2023 (вх. №52962/23) про долучення до матеріалів справи копії листа Прокурора Полтавської окружної прокуратури від 01.09.2023 та висновку судового експерту №3028 від 11.08.2023.
18.10.2023 до відділу канцелярії суду від представника Боржника надійшло клопотання від 18.10.2023 (вх. № 53253/23) про долучення копії статуту ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" в редакції затвердженій 19.11.2011.
Суд зауважує, що в попередньому судовому засіданні неодноразово заслуховувались представники учасників справи та оголошувалась перерва у зв'язку з необхідністю вчинення тих чи інших процесуальних дій.
У попередньому судовому засіданні 19.10.2023 заслухано пояснення Кредитора, Боржника та розпорядника майна, досліджено матеріали заяви про визнання грошових вимог ОСОБА_1 , матеріали справи № 904/1266/23 про банкрутство ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", оригінали документів наданих учасниками для огляду.
Звертаючись до суду, кредитор заявляв, що між ОСОБА_1 , якого визначено за текстом правочину Власником, та Користувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтно-механічний завод» (код ЄДРПОУ 31966932), був укладений 08.04.2011 Договір користування обладнанням з обов'язком викупу, строком до 31.12.2026 (далі за текстом - Договір).
Згідно пункту 1.1. зазначеного Договору Власник передає, а Користувач бере в володіння та користування обладнання (далі за текстом - «обладнання»), з обов'язком здійснити оплату повної вартості обладнання на умовах та строки, визначені даним Договором. Перелік та вартість обладнання визначені у пункті 1.2. Договору.
За умовами пункту 4.1. Договору Користувач зобов'язується сплатити повну вартість обладнання в сумі 3 235 200,00 гривень на користь Власника. На умовах, передбачених даним Договором, але не пізніше, як за 5 (п'ять) робочих днів до дати закінчення даного Договору.
Згідно пункту 7.1. Договору, з моменту отримання обладнання за актом приймання-передачі Користувач несе повну відповідальність перед Власником за втрату або пошкодження обладнання.
Обладнання передано Користувачу згідно Акту приймання-передачі від 08.04.2011.
Власником та Користувачем періодично проводилися перевірки наявності та стану переданого обладнання.
За змістом заяви про визнання грошових вимог Кредитор посилався на інвентаризаційний Акт від 18.06.2021, яким було встановлено факт наявності та задовільного стану обладнання.
В подальшому, станом на 20.10.2022 Кредитором встановлено факт відсутності окремих одиниць обладнання. Оскільки Користувач несе відповідальність за збереження обладнання, він був зобов'язаний поновити наявність та стан обладнання. В той же час, Інвентаризаційним Актом від 08.04.2023 було встановлено, що Користувачем цього зроблено не було, обладнання все ще відсутнє.
Згідно пункту 7.4. Договору, Власник має право проводити перевірку наявності та стану обладнання не частіше 1-го разу на 6 місяців. В разі виявлення нестачі або пошкодження обладнання, Власник має право вимагати повного розрахунку із ним в сумі, передбаченій пунктом 4.1. Договору та прийняття Користувачем обладнання у власність, за переліком згідно пункту 1.2. Договору.
Актом звірки до Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, було встановлено, що станом на 08.04.2023 заборгованість Боржника перед ОСОБА_1 не погашена, та складає 3 235 200,00 гривень.
10.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» з Вимогою про проведення повного розрахунку за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 та прийняття обладнання у власність. В даній Вимозі ОСОБА_1 вимагав повного розрахунку із ним в сумі, передбаченій пункті 4.1. Договору (3 235 200,00 гривень) та прийняття Користувачем обладнання у власність, за переліком згідно пункту 1.2. Договору. Кредитор вимагав провести розрахунок шляхом перерахування суми в розмірі 3 235 200,00 гривень на банківський рахунок ОСОБА_1 протягом трьох банківських днів з моменту отримання вимоги.
Листом від 12.04.2023 вих. №8 ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" відповів на вимогу ОСОБА_1 повідомивши, що Інвентаризаційними актами від 20.10.2022 та від 08.04.2023 встановлено відсутність частини обладнання, переданого ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод», згідно Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011. Втрата даного обладнання відбулася під час керівництва ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» директором ОСОБА_5 . Діючий керівник підприємства не отримав документів, згідно яких було втрачене зазначене обладнання.
ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» визнав правомочність вимоги ОСОБА_1 та підтвердив свою заборгованість за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 в сумі 3 235 200,00 гривень.
Також кредитору повідомлено, що наданий час ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» не має можливості сплатити заборгованість в сумі 3 235 200,00 гривень, у зв'язку із відсутністю достатньої кількості коштів на рахунку підприємства.
Окремо було зазначено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.23 відкрито провадження у справі №904/1266/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський ремонтно-механічний завод» (49019, місто Дніпро, вулиця Ударників, будинок 27, код ЄДРПОУ 31966932), та призначено розпорядника майна арбітражного керуючого Штельманчук Михайло Сергійович (свідоцтво №194 від 28.02.13, адреса: 49044, місто Дніпро, бульвар Катеринославський, 2, офіс 610), та про його право отримати задоволення своїх кредиторських вимог в процедурі банкрутства ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» шляхом подання відповідної заяви до господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1266/23.
Додатково Кредитор зазначив, що Договір користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 встановлює наступні права та обов'язки сторін в разі порушення справи про банкрутство ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод».
Згідно пункту 7.3. Договору, в разі відкриття ліквідаційної процедури та/або порушення провадження у справі про банкрутство Користувача, він повинен негайно повідомити про це Власника та здійснити повний розрахунок за Договором, на умовах, передбачених пунктом 4.3 Договору. А саме в разі порушення провадження у справі про банкрутство строк оплати вважається таким, що настав. При настанні зазначених умов Користувач повинен негайно звернутися до Власника, запросити платіжні реквізити та сплатити повну суму, встановлену п. 4.1 Договору (3 235 200,00 гривень) протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповіді. Якщо відповідь не буде отримана протягом 7 днів з моменту направлення запиту, Користувач зобов'язаний внести суму, передбачену п. 4.1. Договору на депозитний рахунок нотаріуса на ім'я Власника.
Згідно пункту 5.1. Договору, в разі порушення провадження у справі про банкрутство Обладнання переходить у власність Користувача з моменту відкриття ліквідаційної процедури та або банкрутства, а Власник набуває права вимоги щодо сплати на його користь повної вартості обладнання, встановленої пунктом 4.1. Договору (3 235 200,00 гривень).
В порушення наведеного ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» з ОСОБА_1 не розрахувався. Заборгованість перед ОСОБА_1 в сумі 3 235 200,00 грн (три мільйони двісті тридцять п'ять тисяч двісті гривень 00 коп.) гривень, не погашена.
В подальшому Кредитор надав суду Додаткову угоду №1 від 20.07.2011 до Договору. Оригінал якого долучено до матеріалів заяви про визнання грошових вимог (том-1, арк.с. 169). Додатковою угодою було внесено наступні зміні до умов Договору:
пункт 1.1. Договору викласти в такій редакції:
- Власник передає, а Користувач бере в володіння та користування обладнання (далі за текстом - "обладнання"), з обов'язком здійснити оплату за користування обладнанням та сплатити залишкову вартість обладнання на умовах та в строки, визначені даним Договором.
пункт 4.1. Договору викласти в такій редакції:
- Користувач зобов'язується здійснити оплату за користування обладнанням в сумі 3000 000,00 гривень та залишкової вартості обладнання, погодженої Сторонами в розмірі 235 200,00 гривень на користь Власника на умовах, передбачених даним Договором. Сторони визначили, що розмір плати за користування обладнанням становить 15 957, 45 гривень на місяць. Сторони погодили,; що термін оплати за користування обладнанням та його залишкової вартості складає 7 (сім) днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги Власника, але в будь якому разі не пізніше, як-за 5 (п'ять) робочих днів до дати закінчення даного Договору.
пункт 4.2. Договору викласти в такій редакції:
- Платіжні реквізити для оплати за користування обладнанням та його залишкової вартості Власник надає Користувачу в строк не пізніше, як за 30 днів до закінчення даного Договору, за запитом Користувача,
пункт 5.1. Договору викласти в такій редакції:
- Обладнання переходить у власність Користувача після сплати на користь Власника погодженої вартості за користування обладнанням та його залишкової вартості, визначеної у п. 4.1. Договору та оформлення відповідних передавальних документів, крім випадку, передбаченого п. 7.3. Договору. В разі випадку, передбаченого п. 7.3. Договору право власності на обладнання переходить до Користувача з моменту відкриття ліквідаційної процедури та/або банкрутства, а Власник набуває права вимоги щодо сплати на його користь суми грошових коштів, розмір якої встановлений п. 4.1. Договору.
пункт 5.2. Договору викласти в такій редакції:
- Оформлення права власності па обладнання, переданого за даним Договором. здійснюється сторонами за актом протягом 3-х робочих днів з моменту повної оплати Користувачем на користь Власника грошових коштів в розмірі, визначеному п. 4.1. Договору.
пункт 7.2. Договору викласти в такій редакції:
- Користувач не має права передавати обладнання третім особам до моменту. повної оплати за користування обладнанням та його залишкової вартості.
пункт 8.1. Договору викласти в такій редакції:
- Користувач несе повну матеріальну відповідальність за збереження та належний технічний стан переданого йому обладнання. В разі втрати або пошкодження обладнання Користувач несе відповідальність згідно діючого законодавства, з розрахунку вартості обладнання, визначеного в п. 1.2. Договору.
Таким чином, загальний розмір кредиторських вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» склав 3 235 200,00 (три мільйони двісті тридцять п'ять тисяч двісті гривень 00 коп.) гривень, що відноситься до четвертої черги вимог кредиторів; 5 368,00 гри., що відноситься до першої черги вимог кредиторів.
За результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_1 на суму 3 235000,00 грн. Боржник висловив свої заперечення.
Боржник не визнав факту укладання Договору з кредитором - ОСОБА_1 , надавши наступні пояснення.
Договір, який надав Кредитор суду, відсутній на підприємстві.
Аналізуючи зміст Договору Боржник прийшов до висновків про порушення Кредитором вимог статті 238 Цивільного Кодексу України, оскільки, договір було укладено ОСОБА_1 на свою користь.
Боржник вказував на порушення вимог Статуту підприємства при укладанні Договору, вказував на порушення вимог частини 3 статті 92 Цивільного Кодексу України, якою передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень та заперечував докази надані ОСОБА_1 що до права власності на обладнання. Також боржник заперечував твердження Кредитора про передачу майна за Договором Боржнику в користування.
В своїх пояснення ТОВ «ПРМЗ» зауважив, що жодних дій стосовно схвалення правочину з його боку вчинено не було.
На підтвердження своїх заперечень Боржник посилався на результати судової експертизи проведеної в рамках кримінального провадження, копії яких долучено до матеріалів справи №904/1266/23 про банкрутство ТОВ «ПРМЗ».
На думку Боржника Договір треба вважати неукладеним, а грошові вимоги ОСОБА_1 просив відхилити в повному обсязі.
Розпорядник майна боржника ОСОБА_6 за результатами розгляду грошових вимог надав суду повідомлення про розгляд грошових вимог. Розпорядник майна Боржника не визнав грошові вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
При розгляді грошових вимог Кредитора розпорядник майна виходив з наступного.
Боржник - ТОВ «ПРМЗ» у повідомленні про розгляд кредиторських вимог ОСОБА_1 зазначав, що такий Договір товариством з ОСОБА_1 не укладався взагалі, серед укладених господарських договорів, які мають майнові та зобов'язальні наслідки для юридичної особи, такий договір відсутній, майно, яке є предметом цього договору, ОСОБА_1 на користь ТОВ «ПРМЗ» не передавалось.
Отримане за Договором в користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 обладнання та взяті на себе ТОВ «ПРМЗ» зобов'язання за договором щодо його оплати не відображаються в бухгалтерському обліку ТОВ «ПРМЗ» з 2011 року та станом по сьогоднішній день, що передбачено Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186 (зі змінами), та суперечить відомостям, наданим самим же ОСОБА_1 .
Кредитор - ОСОБА_1 відповідно до пункту 13.1.18 Статуту ТОВ «ПРМЗ», затвердженого Протоколом №1 від 19.01.2011, не є особою, правомочною для укладення зазначеного договору.
- Дії ОСОБА_1 стосовно укладення Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, Акту приймання-передачі обладнання до цього Договору, інвентаризаційних актів вчинялися ОСОБА_1 , який перебував на посаді директора ТОВ «ПРМЗ» на свою користь, всупереч інтересам товариства, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до рядку 1010 Балансу ТОВ «ПРМЗ» станом на 31.12.2022 первісна вартість основних засобів ТОВ «ПРМЗ» складає 3 614,3 тис. грн. Вартість обладнання відповідно до Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 складає 3 235 200,00 грн. Різниця складає 379,1 тис. грн.
У зв'язку з тим, що ТОВ «ПРМЗ» володіє нерухомим майном (виробничими корпусами, складськими приміщеннями, котельнею, станціями та ін.), що підтверджується відомостями з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сукупна вартість якого суттєво перевищує 379,1 тис. грн., майно, яке начебто передано ОСОБА_1 за договором, у ТОВ «ПРМЗ» не обліковується.
Окрім того, у фінансовій звітності ТОВ «ПРМЗ» повинні бути відображені зобов'язання
ТОВ «ПРМЗ» з приводу оплати повної вартості обладнання (так як договір передбачає обов'язок ТОВ «ПРМЗ» його викупити в майбутньому), проте відповідні зобов'язання у фінансовій звітності товариства не відображалися ні в довгострокових зобов'язаннях, ні в інших поточних зобов'язаннях.
Відповідний факт свідчить про відсутність будь-яких договірних відносин ОСОБА_1 з ТОВ «ПРМЗ» з приводу користування обладнанням у період з 2011 по теперішній час.
Відповідно до пункту 13.1.18 Статуту ТОВ «ПРМЗ», затвердженого Протоколом №1 від 19.01.2011, до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства належить вирішення питань про укладення товариством угод на суму, що перевищує 3 000 000,00/три мільйони/гривень.
За інформацією, наданою Боржником будь-яких рішень стосовно вирішення питання про укладення Договору користування обладнанням з обов'язком викупу загальними зборами товариства не приймалося, наступного його схвалення станом по сьогоднішній день не здійснювалось.
Розпорядник майна звертав увагу суду, що докази надані ОСОБА_1 складані та підписані ним особисто від імені Кредитора та від імені Боржника.
На виконання Договору ОСОБА_1 складені Інвентаризаційні акти, які свідчать про втрату частини обладнання. Зазначені інвентаризаційні акти підписані ним же.
Аналогічна ситуація з підписання документів ОСОБА_1 від себе, як власника обладнання, з ним же, як директором ТОВ «ПРМЗ», продовжується і з Вимогою про проведення повного розрахунку за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу та відповіддю на таку вимогу.
Такі дії ОСОБА_1 вчиняються ним з самим собою виключно на його користь та не мають на меті дотримання інтересів ТОВ «ПРМЗ».
Таким чином, ОСОБА_1 , підписуючи вищенаведені документи самостійно від обох сторін, однією з яких є сам ОСОБА_1 , а іншою є ТОВ «ПРМЗ», від імені якої також витупає він же, а також видаючи довіреності на уповноваження інших осіб на укладення таких правочинів з собою та ТОВ «ПРМЗ», був очевидно обізнаний про неправомірність таких дій, які вчиняє в своїх інтересах з двох сторін угоди.
За результатом розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 на суму 3235000,00 грн. підлягають відхиленню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (абз. 11 ст. 1 КУзПБ).
Згідно з абз. 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Тобто грошовим зобов'язанням в абзаці п'ятому статті 1 КУзПБ законодавець визначає зобов'язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов'язок боржника зі сплати коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов'язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.
Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.
Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).
При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 04.10.2023 у справі № 902/77/22).
Відтак, саме на кредитора покладений обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).
Натомість обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 05.10.2023 у справі № 910/13889/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).
Колегія суддів наголошує, що вирішуючи вимоги щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, господарський суд перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника і боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.
Визнання боржником/розпорядником майна/ліквідатором кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, позаяк під час розгляду кредиторських вимог, суд з'ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання.
Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог боржником та розпорядником майна не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог.
Судом встановлено, що заявлені грошові вимоги ОСОБА_1 випливають з умов викладених у Договорі користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, Акту приймання-передачі обладнання до Договору від 08.04.2011 та Додаткової угоди №1 від 20.07.2011.
Також до Заяви кредитора були додані наступні документи:
- Інвентаризаційні акти від 18.06.2021, від 20.10.2022, від 08.04.2023 до договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011;
- Вимога про проведення повного розрахунку за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 та прийняття обладнання у власність;
- Лист-відповідь ТОВ «ПРМЗ» від 12.04.2023 №8 на Вимогу про проведення повного розрахунку за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 та прийняття обладнання у власність від 10.04.2023.
В процесі розгляду кредиторських вимог, ОСОБА_1 з метою їх підтвердження були надані наступні документи:
- Договір купівлі-продажу промислового обладнання (бувшого у використанні) від 02.12.2010 з актом приймання-передачі;
- Договір про надання послуг з ремонту обладнання від 24.01.2011 з актом виконаних робіт (наданих послуг);
- Додаткову угоду №1 від 20.07.2011 до Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011.
Договір та акт приймання-передачі обладнання до Договору були підписані з боку Власника ОСОБА_1 особисто, з боку Користувача - представником ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", що діє на підставі Довіреності №2 від 07.04.2011 ОСОБА_7 .
При цьому Довіреність №2 від 07.04.2011, на підставі якої діяв представник ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", при підписанні Договору та Акту приймання-передачі до Договору суду не була надана. Відсутність довіреності №2 від 07.04.2011 не дозволяє встановити обсяг повноважень ОСОБА_7 на укладання правочину, як і унеможливлює встановлення особи ОСОБА_7 , оскільки, а ні Договір, а ні Акт приймання передачі обладнання не містять повного ім'я та по батькові Лядавського, крім скорочення - В.В., та не містять відомостей щодо паспортних даних довіреної особи.
Додаткова угода № 1 від 20.07.2011 до Договору підписана ОСОБА_1 особисто від свого імені з боку Власника та в особі директора ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" з боку Користувача.
Інвентаризаційні акти від 18.06.2021, від 20.10.2022, 08.04.2023, акт звірки до Договору станом на 08.04.2023 також підписані ОСОБА_1 особисто як зі свого боку, так і з боку заводу серед членів комісії.
Відповідь ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" від 12.04.2023 №8 на вимогу ОСОБА_1 від 10.04.2023 підписана особисто ОСОБА_1 .
В свою чергу, заперечуючи проти заявлених вимог, розпорядник майна зауважив, що дані обставини можуть слугувати підставою для визнання правочинну недійсним, з огляду на вимоги статті 238 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції зазначив, що такий правочин може бути визнаний недійсним судом лише за наслідками розгляду відповідного позову. Під час розгляду заяви про визнання грошових вимог суд діє в межах встановлених статтями 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства. Відповідних позовних заяв в порядку передбаченому статтями 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи №904/1266/23 на час розгляду заяви про визнання грошових вимог ОСОБА_1 в провадженні суду не перебуває. Відповідних судових рішень про визнання правочину (Договору) недійсним, учасниками справи суду не надано.
Таким чином, з огляду на приписи частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, господарський суд обґрунтовано вважав відсутніми підстав вважати Договір недійсним.
Також, заперечуючи проти кредиторських вимог, Боржник посилався на порушення директором ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" ОСОБА_1 положень Статуту підприємства.
Представник Боржника адвокат А. Путря надала для огляду копію статуту ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" зареєстрований 07.04.2011. Копія була посвідчена 22.10.2021 начальником відділу по роботі з архівними документами з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців-державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту з питань реєстрації Світлана Голуб. Копія засвідчена печаткою Державного реєстратора. Копія даного документа долучена до матеріалів справи разом з клопотанням представника Боржника від 18.10.2023 вх. №53253/23.
ОСОБА_1 та його представник зауважили, що наданий для огляду суду документ не містить посилання на конкретний державний орган який засвідчив копію. З огляду на відсутність оригіналу Статуту підприємства та відсутність належно засвідченої копії документу Кредитор та його представник просили суд не приймати даний доказ до уваги.
Згідно вимог статті 77 (Допустимість доказів) ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Боржник не надав суду для огляду оригінал Статуту ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод". З наданої суду копії Статуту, в редакції зареєстрованій 07.04.2011, не вдається за можливе встановити назву органу в веденні якого знаходиться особа, яка посвідчили копію документу.
З огляду на наведене, судом правомірно не прийнято до розгляду копію Статуту ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", в редакції зареєстрованій 07.04.2011, посвідчену 22.10.2021 начальником відділу по роботі з архівними документами з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців-державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту з питань реєстрації Світлана Голуб.
Згідно вимог встановлених статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Посилаючись на порушення положень Статуту підприємства Боржник повинен був довести обставини на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Виходячи з приписів належності, допустимості та достовірність доказів, приймаючи до уваги принцип змагальності судового процесу Боржник повинен був забезпечити надання суду або оригіналу документу на який він посилається, або належним чином посвідчену копію. З огляду на наведене Боржник не забезпечив доведення обставин про порушення положень Статуту ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" відповідними доказами, у зв'язку з чим господарським судом було мотивовано відхилено посилання Боржника та розпорядника майна на порушення ОСОБА_1 , який працював директором ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", положень Статуту підприємства при укладанні Договору.
Разом з тим, судом встановлено, що Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 07.06.2023 слідчим СВ ВП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Солом'ян В.Р. на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Полтава від 02.06.2023 з матеріалів господарської справі №904/1266/23 було вилучено оригінал Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, оригінал акту приймання-передачі обладнання від 08.04.2011, та контракт з директором від 19.01.2011. Копії вилучених документів долучено до матеріалів справи.
При розгляді заяви кредитора ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до Боржника судом досліджувались оригінали документів, які були долучені до матеріалів справи, досліджувались матеріали справи №904/1266/23 про визнання банкрутом ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод.
26.06.2023 до відділу канцелярії суду надійшов лист вих. №55-110-2765-22 від 26.06.2023 від прокурора Полтавської окружної прокуратури. Прокурором повідомлено, що вилучені 07.06.2023 слідчим СВ ВП №1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області документи ще деякий час перебуватимуть в матеріалах кримінального провадження. До листа прокурором додано копію висновку експерта № 2949 від 23.06.2023 за результатами проведення судово-технічної експертизи по матеріалам досудового розслідування кримінального провадження №12022170430000621 внесеного до ЄРДР 26.07.2022 (вх. суду №31237/23, том-1. арк.с. 237-238 справа №904/1266/23 за заявою ТОВ Роял Люві Фінанс" до боржника ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод про визнання банкрутом).
04.09.2023 до відділу канцелярії суду надійшов лист вих. №55-114-14923 вих-23 від 01.09.2023 від прокурора Полтавської окружної прокуратури. Прокурором повідомлено, що вилучені 07.06.2023 слідчим СВ ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області документи ще деякий час перебуватимуть в матеріалах кримінального провадження. До листа прокурором додано копію висновку експерта № 3028 від 11.08.2023 за результатами проведення судово-технічної експертизи по матеріалам досудового розслідування внесеного до ЄРДР 27.07.2022 (міститься - том-2, арк.с. 45-46 справа №904/1266/23 за заявою ТОВ Роял Люві Фінанс" до боржника ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод про визнання банкрутом).
Представник Боржника та розпорядник майна звертали увагу суду на результати судових експертиз, направлених до матеріалів справи № 904/1266/23 прокурором.
Стосовно підписанта Договору від імені ТОВ «ПРМЗ» - представника за довіреністю Лядавського В.В., відповідно до висновку експерта №2949 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи по матеріалам досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12022170430000621 від 26.07.2022, зазначено:
«Підпис від імені ОСОБА_7 у графі «Представник за довіреністю ___ В.В. Лядавський» пункту 9 «Юридичні адреси, банківські реквізити і підписи сторін» Договору користування обладнання з обов'язком викупу від 08.04.2011 (укладений між власник ОСОБА_1 та користувач ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» в особі представника ОСОБА_7 ) - виконаний не Лядавським Віктором Вікторовичем, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зразки підпису якого надані у якості порівняльного матеріалу), а іншою особою;
- Підпис від імені ОСОБА_7 у графі «Представник за Довіреністю ___ В.В. Лядавський» розділу «Обладнання прийняв» Акту приймання-передачі обладнання від 08.04.2011 до Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 (укладений між власник ОСОБА_1 та користувач ТОВ «Полтавський ремонтно-механічний завод» в особі представника Лядавського В.В.) - виконаний не Лядавським Віктором Вікторовичем, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зразки підпису якого надані у якості порівняльного матеріалу), а іншою особою».
Листом Полтавської окружної прокуратури від 01.09.2023 №55-114-14923 вих-23 до матеріалів справи долучено висновок судово-технічної експертизи, складений 11.08.2023, яким встановлено, що відтиск печатки ТОВ «ПРМЗ» у Договорі користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, нанесений не 08.04.2011, а у період з 13.04.2021 по 25.08.2021.
Також, в листі Полтавської окружної прокуратури від 01.09.2023 №55-114-14923вих-23 зроблено висновок, що досудовим слідством та проведеними в ньому судовими почеркознавчою та технічною експертизою достовірно встановлено, що Договір користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 підписаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, а відтиск печатки на ньому нанесений після смерті останнього, яка сталася в березні 2021 року.
На спростування зазначених експертних висновків, Федорякою В.І. надано Рецензію від 29.09.2023 №85 на висновок експерта №3028 від 11.08.2023 Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», складений за результатами проведення судово-технічної експертизи документів провідним судовим експертом Гритченком А.В.
25.07.2023 до відділу канцелярії суду кредитор - ОСОБА_1 подав клопотання (вх. суду №36968/23) для долучення до матеріалів справи № 904/1266/23 копію Рецензії № 66 від 21.07.2023 на висновок експерта №2949, складеного судовим експертом Гритченко А.В. за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12022170430000621 від 26.07.2022, та врахувати його при розгляді заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника (том-1, арк.с. 239-246, матеріали справи №904/1266/23).
Слід зазначити, що на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов'язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.
Тож, розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має з огляду на особливості природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.
Зазначене сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у постановах від 30.11.2022 у справі № 916/329/21 (916/3265/21) та від 08.12.2022 у справі № 916/329/21 (916/3073/21).
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
В свою чергу, статтею 91 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 98 ГПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.
Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України (стаття 9 вище наведеного Закону).
Таким чином, посилаючись на вище наведені норми законодавства, судом першої інстанції правомірно не взяті до уваги надана Кредитором Рецензія, оскільки вони не є ні письмовими доказами, так як не містять даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та не являються таким засобом доказування як висновок експерта. Складання рецензій та надання їх суду в якості доказу для спростування висновків судової експертизи не відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу» та Господарського процесуального кодексу України.
Доводи скаржника правильності цих висновків суду не спростовують.
Водночас, на підставі аналізу результатів судових експертиз, проведених в рамках кримінального провадження, та оцінки їх висновків, судом встановлені наступні суперечливі обставини при укладанні Договору, що обґрунтовано ставлять під сумнів його укладення.
Так, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у п. 7.11 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц: «підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».
З приводу укладання правочину Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №911/392/20 зазначає наступне:
« 52. Тобто у разі якщо сторони такої згоди не досягли, слід вважати, що такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
53. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
54. Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має універсальний характер, незалежно від суб'єктного складу, предмета позову та характеру спірних правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 904/4703/20), а відтак ця судова практика є релевантною і до правовідносин справи № 911/392/20 (де поняття «угоди» та «правочину» у наведеному аспекті є тотожними), і її врахування дає підстави для висновку про те, що обраний Фірмою у цій справі спосіб захисту дійсно є неналежним, а задоволення судами попередніх інстанцій позовної вимоги із застосування такого способу - помилковим».
З огляду на наведені правові висновки та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підпису Договору встановленої особи з бору ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод".
Поряд з цим, крім факту підписання договору сторонами, про укладання договору можуть свідчити докази фактичного виконання умов договору повністю або частково.
Як вбачається з матеріалів справи, доказами виконання умов Договору, які надав ОСОБА_1 , є Договір від 08.04.2011, акт приймання передачі до Договору, Додаткова угода №1 від 20.07.2011, акти інвентаризації, акт звіряння від 08.04.2011.
Всі ці документи були складені та підписані самим ОСОБА_1 або за його участю, на користь самого ОСОБА_1 , а тому є достатньо обґрунтованими сумніви з приводу неупередженості Кредитора. Будучи керівником ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод" ОСОБА_1 повинен був діяти в інтересах підприємства, але він мав власну зацікавленість у правовідносинах які досліджуються судом.
Натомість Боржник взагалі заперечує факт отримання від ОСОБА_1 обладнання за Договором, та наполягає на тому, що на підприємстві такого обладнання не знаходиться.
За його твердженням, Додаткова угода №1 змінює фінансові умови Договору, передбачивши оплату за використання обладнання в розмірі 15957,45 грн. на місяць, що складає 3 000 000,00 грн. за весь час дії.
Проте, з квітня 2011 року по день відкриття процедури банкрутства ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", сторони не здійснили жодного платежу, вимоги про оплату за користування обладнанням ОСОБА_1 . Боржнику не направляв.
Кредитор - ОСОБА_1 , на підтвердження належності йому майна, яке є предметом Договору користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011 надано до суду Договір купівлі-продажу промислового обладнання (бувшого у використанні) від 02.12.2010 (далі - Договір купівлі-продажу).
Зі змісту вказаного Договору купівлі-продажу слідує, що відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати у власність та поставити Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти у власність обладнання яке було у використанні, відповідно до наведеного у цьому договорі переліку.
Сторонами Договору купівлі-продажу є Закрите акціонерне товариство «Полтавський ремонтно-механічний завод» (далі - ЗАТ «ПРМЗ») в особі представника ОСОБА_8 (який діяв на підставі довіреності №12 від 01.10.2010) та ОСОБА_1 як фізична особа.
Боржник заперечував продаж майна у 2010 році.
Дослідивши зміст Договору купівлі-продажу та інші докази, з урахуванням пояснень учасників справи, господарський суд не знайшов правових підстав вважати, що саме майно придбане ОСОБА_1 було передано в подальшому Боржнику, оскільки, об'єктом Договору купівлі продажу було майно яке неможливо індивідуально визначити та прослідкувати його використання у виробничій діяльності, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
До того ж, з огляду на те, що вартість активів відповідно до Балансу підприємства за 2009 рік складала 1 337 100,00 грн, а сума Договору купівлі-продажу становить 1 956 120,00 грн., тобто являється такою, що перевищує вартість його активів, вчиненню такого правочину з боку ЗАТ «ПРМЗ» потребувало наявності рішення загальних зборів. Відповідне рішення загальних зборів ЗАТ «ПРМЗ» стосовно можливості вчинення товариством правочину з приводу відчуження обладнання на користь його, на той час директора ОСОБА_1 , суду не представлено. Також відсутнє і в матеріалах справи погодження загальних зборів ЗАТ «ПРМЗ» на уповноваження представника ЗАТ «ПРМЗ» ОСОБА_8 на укладення від імені ЗАТ «ПРМЗ» Договору купівлі-продажу.
При цьому колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 08.04.2021 у справі № 904/4262/17, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання детального правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 21.10.2021 у справі № 913/479/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Розглядаючи кредиторські вимоги суд, в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ, має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст.76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст.78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Необхідно наголосити, що недійсним може бути визнаний лише укладений правочин. Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено; при цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункти 7.18, 7.21).
Приймаючи до уваги суперечливі обставини підписання та виконання сторонами Договору, а саме - відсутність підпису встановленої особи з боку ТОВ "Полтавський ремонтно-механічний завод", відсутність належних доказів виконання умов Договору сторонами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони не досягли згоди з суттєвих умов Договору та не надали належних та достатніх доказів вчинення сторонами дій направлених на його укладання та відповідно виконання, тобто Договір є неукладеним, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини та породжують будь-які правові наслідки для сторін.
Оскільки заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги на суму 3 235 000,00 грн. ґрунтувалися саме на умовах згаданого Договору, такі підлягають відхиленню.
Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19.
Щодо доводів апелянта про недопустимість як доказів висновків судової почеркознавчої та технічної експертиз, проведених в рамках кримінального провадження, які надані на адресу Господарського суду Дніпропетровської області Полтавською окружною прокуратурою.
Статтею 98 ГПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Таким чином, висновок експерта підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням господарського процесуального законодавства, якщо експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у такому провадженні та є належними і допустимим доказами. Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18).
В свою чергу, господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (див. постанову Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17).
Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказали на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (див. постанову Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20).
Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).
Отже, узагальнено висновки Верховного Суду щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, полягають у такому:
- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;
- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;
- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, адже суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;
- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи, тощо.
Такі висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23.
Надані у справу висновки експертів відповідають цим вимогам.
Можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019), №461/3675/17 (постанова від 05.02.2020) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020).
Та обставина, що експертизи проведені не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати їх недопустимими доказами, оскільки особи, які проводили цю експертизу є атестованими судовими експертами, обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 КК України, самі висновки є в достатній мірі інформативними щодо предмета доказування, а отже є допустимими письмовими доказами у справі, які слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (див. постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).
При цьому варто зазначити, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні особа має право ініціювати проведення експертизи самостійно та долучити її результати до матеріалів справи.
Наведене вказує на безпідставність тверджень апелянта щодо неможливості використання при розгляді господарської справи результатів експертиз, проведених у досудовому розслідуванні.
Крім того, апеляційний суд відхиляє як безпідставні посилання скаржника на подання цих доказів неуповноваженою особою, яка не є стороною у справі, адже Висновки експертів подані до Господарського суду Дніпропетровської області саме представником боржника -ТОВ «ПРМЗ».
Доводи апелянта про фактичне використання Боржником з 2011 року промислового обладнання, що свідчить про виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором користування обладнанням з обов'язком викупу від 08.04.2011, свого документального підтвердження належними та допустимими доказами не знаходить.
Надані ОСОБА_1 до суду першої інстанції заяви свідків, а саме ОСОБА_9 та ОСОБА_3 не є такими доказами, позаяк обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В даному випадку відповідними засобами доказування є первинні документи, а не покази свідків, які, до того ж, не містять достатньої та достовірної інформації, так як ґрунтуються на припущеннях, в яких свідки вказують на «якесь обладнання», «деякого обладнання», що не дозволяє його ідентифікувати.
Викладене у сукупності зумовлює відхилення грошових вимог в цій частині судом і аргументи скаржника правильності цих висновків не спростовують.
Як передбачено ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання. У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні. За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.
Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.
Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу.
Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.
Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).
За змістом частини 1 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому:
1) у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості з оплати за виконані роботи та/або надані послуги, а також інші кошти, належні гіг-спеціалістам за гіг-контрактами, укладеними згідно із Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; вимоги щодо виплати заборгованості із компенсації збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України; вимоги кредиторів за договорами страхування; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;
2) у другу чергу задовольняються: вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);
3) у третю чергу задовольняються: вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;
4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;
5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;
6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
В свою чергу, у відповідності до положень ч. 3 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.
За таких обставин, зважаючи на непідтвердження кредитором своїх вимог до боржника та їх правомірне відхилення ухвалою від 19.10.2023 у відповідній частині, апеляційний суд вважає правильним невнесення їх до реєстру вимог кредиторів боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський ремонтно-механічний завод".
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних ухвалах, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 про відхилення грошових вимог та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 за результатами попереднього засідання у справі № 904/1266/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 про відхилення грошових вимог та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2023 за результатами попереднього засідання у справі № 904/1266/23 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 01.10.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко