Постанова від 16.09.2025 по справі 904/6842/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2025 року м. Дніпро Справа № 904/6842/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.) від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23

за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро

до ОСОБА_1 , смт. Софіївка Дніпропетровської області

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Релакс-Центр", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне промислове підприємство "Кривбаспромводопостачання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про застосування наслідків нікчемності правочину, припинення володіння нерухомим майном та зобов'язання повернути нерухоме майно державі, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 р. Керівник Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просив:

- припинити володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - комплексом, який складається з цегляної адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м., цегляної майстерні зі стоянкою автотранспорту "Б" - загальною площею 402,8 кв.м., цегляного матеріально-технічного складу "В" - загальною площею 200,4 кв.м., з/б плит.навіс для механізмів "Г" - загальною площею 211,5 кв.м., цегляного ангару шиферний "Д" - загальною площею 402,7 кв.м., цегляної автозаправки "Е" - загальною площею 20,0 кв.м., цегляного туалету "Ж", з/б плит.огорожу № 1 - загальною площею 792,0 кв.м., металевої сітки огорожи № 2 - загальною площею 160,0 кв.м., металевих воріт № 3 - загальною площею 18,4 кв.м., з/б плитзамощення І - загальною площею 2860,0 кв.м., бетонних замощень II - загальною площею 1016,0 кв.м., з/б плит.естакади автомобільної III - загальною площе 56,0 кв.м., що знаходиться за адресою Дніпропетровська область, Криворізький район, смт. Софіївка, вулиця Меліоративна, будинок під номером 17 (номер запису про право власності: 13912018), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 727808612252;

- зобов'язати Вєдунова Вячеслава Володимировича повернути державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації комплекс, який складається з цегляної адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м., цегляної майстерні зі стоянкою автотранспорту "Б" - загальною площею 402,8 кв.м., цегляного матеріально-технічного складу "В" - загальною площею 200,4 кв.м., з/б плит.навіс для механізмів "Г" - загальною площею 211,5 кв.м., цегляного ангару шиферний "Д" - загальною площею 402,7 кв.м., цегляної автозаправки "Е" - загальною площею 20,0 кв.м., цегляного туалету "Ж", з/б плит.огорожу № 1 - загальною площею 792,0 кв.м., металевої сітки огорожи № 2 - загальною площею 160,0 кв.м., металевих воріт № 3 - загальною площею 18,4 кв.м., з/б плитзамощення І - загальною площею 2860,0 кв.м., бетонних замощень II - загальною площею 1016,0 кв.м., з/б плит.естакади автомобільної III - загальною площе 56,0 кв.м., що знаходиться за адресою Дніпропетровська область, Криворізький район, смт. Софіївка, вулиця Меліоративна, будинок під номером 17 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 727808612252).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- на праві державної власності у ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" перебував майновий комплекс, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський (нині Криворізький) район, смт. Софіївка, вулиця Меліоративна, будинок під номером 17 (далі по тексту - комплекс), складовою частиною якого є захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 14229, площею 296 кв.м., місткість 440 осіб);

- цілісний майновий комплекс становили споруди та устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води та до складу яких входить захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційного укриття);

- 27.03.2006 між ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" та ТОВ "Релакс-Центр" укладено договір купівлі-продажу комплексу;

- 25.03.2016 ТОВ "Релакс-Центр" продало майновий комплекс Вєдунову Вячеславу Володимировичу на підставі договору купівлі-продажу;

- на момент укладення вищевказаних договорів об'єкти нерухомого майна ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" не підлягали приватизації відповідно до Додатку 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 року № 847-XIV, та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року № 2163-XII. Прокурор наполягає на нікчемності правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, на підставі статті 228 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23:

- позовні вимоги Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Товариства з обмеженою відповідальністю "Релакс-Центр", Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання", про застосування наслідків нікчемності правочину, припинення володіння нерухомим майном та зобов'язання повернути нерухоме майно державі - задоволено;

- припинено володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) нерухомим майном - комплексом, який складається з цегляної адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м., цегляної майстерні зі стоянкою автотранспорту "Б" - загальною площею 402,8 кв.м., цегляного матеріально-технічного складу "В" - загальною площею 200,4 кв.м., з/б плит.навіс для механізмів "Г" - загальною площею 211,5 кв.м., цегляного ангару шиферний "Д" - загальною площею 402,7 кв.м., цегляної автозаправки "Е" - загальною площею 20,0 кв.м., цегляного туалету "Ж", з/б плит.огорожу № 1 - загальною площею 792,0 кв.м., металевої сітки огорожи № 2 - загальною площею 160,0 кв.м., металевих воріт № 3 - загальною площею 18,4 кв.м., з/б плитзамощення І - загальною площею 2860,0 кв.м., бетонних замощень II - загальною площею 1016,0 кв.м., з/б плит.естакади автомобільної III - загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності: 13912018), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 727808612252;

- зобов'язано ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) повернути державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 00022467, проспект Олександра Поля, будинок 1, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49004) комплекс, який складається з цегляної адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м., цегляної майстерні зі стоянкою автотранспорту "Б" - загальною площею 402,8 кв.м., цегляного матеріально-технічного складу "В" - загальною площею 200,4 кв.м., з/б плит.навіс для механізмів "Г" - загальною площею 211,5 кв.м., цегляного ангару шиферний "Д" - загальною площею 402,7 кв.м., цегляної автозаправки "Е" - загальною площею 20,0 кв.м., цегляного туалету "Ж", з/б плит.огорожу № 1 - загальною площею 792,0 кв.м., металевої сітки огорожи № 2 - загальною площею 160,0 кв.м., металевих воріт № 3 - загальною площею 18,4 кв.м., з/б плитзамощення І - загальною площею 2860,0 кв.м., бетонних замощень II - загальною площею 1016,0 кв.м., з/б плит.естакади автомобільної III - загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 727808612252);

- стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909938; просп. Д. Яворницького, буд. 38, м. Дніпро, 49001) судовий збір у сумі 4 294,40 грн.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23 повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:

- вважає, що Керівником Криворізької східної окружної прокуратури не доведені підстави для звернення до господарського суду в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації;

- на переконання апелянта судом першої інстанції не враховано, що договори купівлі-продажу спірного майна від 27.03.2006 та від 25.03.2016 не є нікчемними, а виступають оспорюваними, як такі, що не відповідають приватизаційному законодавству. Так, апелянт вказує на те, що продаж майна відбувався у встановлений законом спосіб через подання державним органом документів на торги і придбання їх юридичною особою за відплатним договором в установлений законом спосіб;

- вказує на те, що захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 14229), яка входить до складу частини адміністративної будівлі "А" не була зазначена під час оформлення правочину ні в первісному договорі купівлі-продажу від 27.03.2006 р., ані в договорі купівлі-продажу від 25.03.2016 р., і відповідач не міг здогадуватися про її існування, проте тягар відповідальності покладено судом цілком на єдиного власника цього майна - відповідача, шляхом фактичного позбавлення його права власності, а вирішення питання щодо його збитків фактично залишено поза увагою суду. Зокрема, з того, що вказана захисна споруда не була зазначена в договорах, апелянт висновує, що ця споруда ніде, ніколи, ніким не обліковувалась;

- крім цього, апелянт вказує на те, що до переліку майна, що відчужувалось не входять об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води. Натомість у переліку зазначені об'єкти, які за цільовим призначенням використовуються для збереження, ремонту та заправки транспортних засобів, що, на думку апелянта, не може кваліфікуватися, як об'єкти, визначені у абзаці 15 пункту Г частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна";

- на думку апелянта, судом мали бути залучені до участі у справі Державне підприємство "Управління Софіївського групового водоводу" та Товарна Біржа "Універсал-Центр", чого здійснено не було;

- стверджує, що судом першої інстанції було проігноровано те, що відчуження комплексу було здійснено згідно з дозволом Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації за № 06/4-1681 від 05.12.2005 р., що, на переконання апелянта, свідчить про те, що цей правочин не може бути нікчемним;

- вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку тим фактам, що при проведенні процедури відчуження комплексу 27.10.2005 р. за заявою управління Пенсійного фонду України в Апостолівському районі Господарським судом Дніпропетровської області було відкрито провадження у справі № Б15/159/05 про банкрутство Державного підприємства "Управління Софіївського групового водоводу". Оскільки за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, було погашено кредиторську заборгованість, що було затверджено ухвалою суду у справі про банкрутство, апелянт вважає, що в ланцюжку причинно-наслідкових зв'язків укладені правочини мали своє погодження не тільки з фактичними розпорядниками майна, але й знайшли своє погодження в судових інстанціях;

- стверджує, що суд першої інстанції проігнорував твердження, що вимоги прокурора суперечать принципу пропорційності втручання держави у право мирного володіння майном відповідача, а сам позов не може бути негаторним, оскільки в ньому йдеться про захист прав неволодіючого власника, тобто має бути віндикаційним;

- на думку апелянта, судом першої інстанції не враховані норми законодавства, що регулює утримання захисних споруд власником або балансоутримувачем. Так, апелянт стверджує, що з цих норм вбачається чіткий порядок створення, утримання, обліку, технічної інвентаризації фонду захисних споруд цивільного захисту. При цьому апелянт зауважує, що суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що в матеріалах справи відсутні докази перебування захисної споруди станом на дату її продажу у 2006р. на балансі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації; Товариства з обмеженою відповідальністю "Релакс-Центр"; Державного промислового підприємства "Кривбаспромводпостачання"; територіальних органів МНС, ГУ НП в Дніпропетровській області; ДП "Управління Софіївського групового водопроводу". Водночас апелянт посилається на норми Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 10.03.2017. З чого апелянт робить висновок, що станом на дату винесення ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" Наказу № 16 від 20.03.2006 р. "Про відчуження майна" захисних споруд на балансі балансоутримувача не існувало;

- вважає, що судом першої інстанції не дана належна оцінка та не застосований строк позовної давності щодо визнання нікчемних договорів (правочинів), не проведений аналіз щодо терміну, з якого починає відраховуватися такий строк особою, що звернулася з відповідним позовом до суду та строком, за яким така особа повинна була дізнатися та могла бути обізнаною з існуванням такого терміну та його застосування до певних правовідносин;

- зазначає, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі приватних нотаріусів, які посвідчували договори купівлі-продажу від 27.03.2006 р. та від 25.03.2016 р.;

- вважає, що відсутність виконання та додержання вимог Наказу Міністерства внутрішніх справ від 09.07.2018 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.07.2018 за № 879/32331, яким були затверджені вимоги щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, свідчить про відсутність існування в природі такої споруди як "захисна споруда" до того часу, поки відповідач не замовив та не виготовив за власні кошти технічний паспорт захисної споруди, який надав в матеріали справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.02.2025 р.

Дніпропетровською обласною прокуратурою подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого прокурор заперечує проти її задоволення, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги прокурор, зокрема, зазначає наступне:

- стверджує, що спірне нерухоме майно належало до державної власності, а у ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" знаходилось виключно на праві господарського відання, яке не передбачало можливості розпорядження державним майном за відсутності згоди власника у поза приватизаційний спосіб. Станом на 2006 рік дозвіл на відчуження спірного майна міг бути оформлений виключно розпорядженням Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яке щодо спірного майна не приймалося. Станом на 2006 рік об'єкти нерухомого майна ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" як цілісний майновий комплекс не підлягали приватизації відповідно до Додатку 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". У зв'язку з чим вважає, що суд першої інстанції надав правильну оцінку статусу спірного нерухомого майна як обмеженого у цивільному обороті;

- вказує на те, що відповідно до листа Управління цивільного захисту Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 403/0/345-24 від 13.02.2024 захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 14299 включена до загальнодержавного обліку захисних споруд. Листом Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 08.11.2019 № 1302/0/134-19 на виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України від 18.02.2015 та від 25.01.2019, з метою визначення потреби створення, ведення обліку, утримання, відновлення функціонування, завершення проведення технічної інвентаризації, як об'єктів нерухомого майна та прийняття рішень щодо подальшого використання неготових до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту Міським головам, Головам райдержадміністрацій та Головам об'єднаних територіальних громад надіслано перелік захисних споруд цивільного захисту, яким присвоєно облікові номери (раніше обліковувались як безномерні), затверджений заступником голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації 07.11.2019. Відповідно до затвердженого переліку захисній споруді протирадіаційне укриття за адресою: Софіївський район, смт. Софіївка, вул. Меліоративна, буд. 17, присвоєно обліковий номер - 14229. Таким чином, вказана захисна споруда збудована Управлінням водного господарства та введена в експлуатацію в 1991 році та була включена до обліку споруд цивільного захисту як безномерна, та з 07.11.2019 їй присвоєно номер - 14229. Прокурор зазначає, що відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", в редакції станом на 27.03.2006 (дату укладення договору про відчуження) серед об'єктів, що не підлягають приватизації зазначено захисні споруд цивільного захисту;

- стверджує, що звертаючись з позовом до суду прокурор обґрунтував факт залучення до участі у справі Дніпропетровської обласної військової адміністрації, як органу управління державним майном, переданим у господарське відання ДПП "Управління Софіївського групового водопроводу", що жодним чином не спростовано відповідачем. Так, прокурор зазначає, що незаконне відчуження державного майна порушує інтереси насамперед держави, оскільки у даному випадку держава незаконно позбавлена права власності на майно, щодо якого встановлена законодавча заборона на його відчуження, втратила повноваження власника майна, можливість реалізувати свої права з метою досягнення суспільно важливих цілей, забезпечення виконання державою її функцій. Дніпропетровська обласна державна адміністрація, тобто суб'єкт владних повноважень, з повідомлення прокуратури була обізнана про факт незаконної приватизації спірного комплексу будівель, проте нею не вживалися належні заходи цивільно-правового характеру, направлені на усунення порушень при розпорядженні об'єктами права державної власності;

- вважає, що прокурором обрано належний спосіб захисту, оскільки укладення договорів купівлі-продажу від 27.03.2006 та 25.03.2016, спрямованих на незаконне заволодіння державним майном у період законодавчої заборони на приватизацію, тобто обмеженого у цивільному обороті, свідчить про порушення публічного порядку, і тому такі правочини є нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України;

- щодо недобросовісності відповідача та правомірності втручання держави у право власності, прокурор, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини та національних судів, зазначає, що цілісний майновий комплекс підприємства, що забезпечує водою селище Софіївка, як і споруда цивільного захисту, розміщена в складі цього комплексу, є майном з особливим правовим режимом, які відповідно до закону мають специфіку правового регулювання та відчуження. На думку прокурора, відповідач, розуміючи вказані очевидні обставини мав знати про набуття ним майна всупереч закону, що спростовує твердження відповідача про його добросовісність. Крім цього прокурор відзначає, що відповідач не позбавлений права вимагати від особи, яка продала йому спірне нерухоме майно, повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу на підставі положень ст. 661 ЦК України, а крім того, за наявності законних підстав реалізувати права, передбачені частинами 3 та/або 4 ст. 390 ЦК України;

- щодо строку позовної давності прокурор зазначає, що за чинного на час укладення договорів купівлі-продажу правового регулювання право приватної власності на спірний комплекс будівель за жодних умов не могло виникнути у відповідача та ТОВ "Релакс-Центр". Як наслідок, заволодіння ними цим об'єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Прокурор вважає, що, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім власник не втратив, отже немає підстав для застосування віндикаційного позову. Таким чином, на думку прокурора, виходячи зі змісту правовідносин та характеру порушеного права держави, за захистом якого звернувся прокурор із негаторним позовом, а тому позовна давність до спірних правовідносин не застосовується;

- вважає хибними доводи відповідача про те, що прокурором не вирішено питання щодо майнової компенсації відповідачу вартості комплексу, оскільки вказані питання відповідно до норм процесуального закону до компетенції прокурора не відносяться;

- вказує на те, що зазначення відповідачем у апеляційній скарзі переліку осіб, які начебто не залучені до участі у справі в якості третіх осіб, без зазначення правових підстав для такого залучення, та враховуючи відсутність клопотання про їх залучення, заявленого відповідачем до суду першої інстанції, не свідчить про порушення судом норм процесуального права та не є підставою для скасування правильного по суті і законного рішення.

Дніпропетровською обласною державною адміністрацією подано до Центрального апеляційного господарського суду письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що враховуючи правову природу захисних споруд, перебування останніх у приватній власності не забезпечує виконання державної функції цивільного захисту населення, яке є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров'я під час військової агресії.

Представником апелянта подано до Центрального апеляційного господарського суду пояснення по справі № 904/6842/23 щодо участі прокурора, в яких наводиться судова практика Верховного Суду з питань представництва прокурора та наголошується, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Отже, на думку апелянта, Криворізька східна окружна прокуратура і Дніпропетровська обласна військова адміністрація, всупереч встановленим правилам та нормам діючого законодавства, замінили один одного, про що суд першої інстанції повинен був зазначити та даний факт встановити, але цього не зробив.

У судових засіданнях 25.02.2025 р., 22.04.2025 р., 01.07.2025 р., по справі оголошувались перерви в судові засідання на 22.04.2025 р., 01.07.2025 р. і 16.09.2025 р. відповідно.

У судовому засіданні 16.09.2025 р. апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсягу та просили її задовольнити.

Треті особи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справи в судове засідання обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності третіх осіб.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта і його представника та представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Державне підприємство "Управління Софіївського групового водопроводу" (код ЄДРПОУ - 31167287) створено наказом Державного комітету України по водному господарству № 35 від 19.02.2001, засновано на державній власності і має статус юридичної особи (п. 1.1. Статуту, а.с. 31-38 том 1).

15 жовтня 2004 підприємство, у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України № 555-р від 10.08.2004, наказу Державного комітету України по водному господарству № 206 від 13.08.2004 та розпорядження голови облдержадміністрації № 374-р-04 від 06.09.2004 передане до сфери управління Дніпропетровської обласної державної адміністрації (а.с. 30 том 1, а.с. 148 том 2).

Рішенням виконавчого комітету Софіївської селищної ради № 268 від 16.12.2005 (а.с. 41 том 1) визнано за ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" право власності на майновий комплекс по вулиці Меліоративна, 17 в смт. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, до складу якого входять: адмінбудівля, матеріально-технічний склад, майстерня зі стоянкою автотранспорту, естакада автомобільна, авто-заправка, навіс для механізмів, ангар шиферний.

На підставі цього рішення виконавчого комітету за ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" зареєстровано право власності на майновий комплекс по вулиці Меліоративна, 17 в смт. Софіївка, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 17А-138-450 від 23.12.2005 (а.с. 74 -75 том 1).

Таким чином, на праві державної власності у ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" перебував комплекс, який складається з цегляної адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м., цегляної майстерні зі стоянкою автотранспорту "Б" - загальною площею 402,8 кв.м., цегляного матеріально-технічного складу "В" - загальною площею 200,4 кв.м., з/б плит.навіс для механізмів "Г" - загальною площею 211,5 кв.м., цегляного ангару шиферний "Д" - загальною площею 402,7 кв.м., цегляної автозаправки "Е" - загальною площею 20,0 кв.м., цегляного туалету "Ж", з/ б плит.огорожу № 1 - загальною площею 792,0 кв.м., металевої сітки огорожи № 2 - загальною площею 160,0 кв.м., металевих воріт № 3 - загальною площею 18,4 кв.м., з/ б плитзамощення І - загальною площею 2860,0 кв.м., бетонних замощень II - загальною площею 1016,0 кв.м., з/б плит.естакади автомобільної III - загальною площею 56,0 кв.м., що знаходиться за адресою Дніпропетровська область, Софіївський (нині Криворізький) район, смт. Софіївка, вулиця Меліоративна, будинок під номером 17 (далі по тексту - комплекс).

20.03.2006, на підставі дозволу Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації за № 06/4-1681 від 05.12.2005, виконуючим обов'язки начальника ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" видано наказ № 16 про відчуження виробничого комплексу за адресою: смт. Софіївка, вул. Меліоративна, 17 (а.с. 81 том 1).

Дозвіл на продаж нерухомого майна надано першим заступником начальника управління Нечай Л.І. (а.с. 82 том 1).

27.03.2006 між ДП "Управління Софіївського групового водопроводу", в особі виконуючого обов'язки директора Гищак В.М., діючого на підставі Статуту (Продавець) та ТОВ "Релакс-Центр", в особі виконуючого обов'язки директора Михайленко В.В. (Покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Софіївський (нині Криворізький) район, смт. Софіївка, вулиця Меліоративна, будинок під номером 17.

Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 1475 (а.с. 76-79 том 1).

Державну реєстрацію права приватної власності проведено 10.04.2006 (Витяг про реєстрацію прав власності № 10339633 від 10.04.2006, а.с. 93 том 1).

Згідно довідки ТОВ "Релакс-Центр" № 2-11 від 02.11.2007 балансова вартість комплексу складає 259944,71 грн (а.с. 94 том 1).

На теперішній час комплекс належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2016 з ТОВ "Релакс-Центр", посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Болозенко Т.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 371 (а.с. 96-99 том 1).

Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 проведено 25.03.2016.

26.04.2018 на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) (а.с. 100-107 том 1).

Складовою частиною адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м, за інформацією Софіївського відділення КП "Криворізьке РБТІ" ДОР" та технічного паспорту, є захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 14229, площа 296 кв.м., місткість 440 осіб), яка розташована під будівлею.

Згідно облікової картки 2000 року протирадіаційне укриття, розташоване за адресою Дніпропетровська обл., Софіївський р-н., смт. Софіївка., вул. Меліоративна 17, введено в експлуатацію в 1991 році, належало Управлінню водного господарства. Тип проекта: показник захисту 50, тип укриття: підземне, конструкція: залізобетонна; рік здачі в експлуатацію: 1991; загальна площа: 250 м2; місткість: 250 осіб; кількість входів: 2; загальна кубатура: 500 м3 геометизація: дерев'яні; система енергозбереження від ВЛ-046 вт; система водопостачання: централізоване; система опалення: центральна; каналізація: централізована; використання в мирний час: підвал; оцінка стану укриття: задовільне (лист Управління цивільного захисту Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 403/0/345-24 від 13.02.2024).

Прокурор вважає, що об'єкти нерухомого майна відчужені з порушенням вимог чинного законодавства, так як на дату укладення вищевказаних договорів не підлягали приватизації відповідно до Додатку 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 року № 847-XIV, та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року № 2163-XII. Договори купівлі-продажу нерухомого майна від 27.03.2006 та від 25.03.2016 спрямовані на незаконне заволодіння державним майном, що свідчить про порушення публічного порядку, тобто є нікчемними.

Натомість відповідач наполягає на тому, що він є законним власником та володільцем майна.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що станом на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було чітко встановлено заборону на приватизацію протирадіаційного укриття, а законодавчі перешкоди у реалізації можливості приватизації (відчуження) спірного майна у приватну власність, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, ставить під сумнів їх добросовісність. Крім того, суд першої інстанції вказав, що інтереси громади і суспільства щодо забезпечення цивільного захисту населення в період воєнного часу є переважаючими та пріоритетними у порівнянні з приватними інтересами власника нерухомого майна. Також суд першої інстанції послався на те, що не вбачає підстав для застосування у даному випадку наслідків спливу позовної давності, оскільки заявлений прокурором позов є негаторним, отже міг бути поданий доти, поки існує відповідне правопорушення.

Щодо цих висновків суду першої інстанції судова колегія апеляційного суду зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора про припинення права володіння відповідача на майно та вимога повернення цього майна у державну власність.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на час виникнення спірних правовідносин визначались Законом України "Про приватизацію державного майна" (далі Закон № 2163-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Отже, Держава може розпоряджатися (відчужувати, передавати до статутного фонду юридичної особи тощо) виключно тим майном, що підлягає приватизації, тобто таким, що не виключено або не обмежено в цивільному обороті.

Згідно з частиною третьою статті 12 цього Закону (в редакції, чинній на дату укладення договору купівлі-продажу від 27.03.2006), відмова в приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем відповідно до статті 8 цього Закону; законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього підприємства; майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації; об'єкт приватизації знаходиться в заповідній зоні, або розташований у прибережних захисних смугах морів, річок, озер на відстані ближче ніж 100 метрів від них.

Пунктом 36 ч. 1 ст. 85 Конституції України унормовано, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення державної власності.

Визначення об'єктів, що не підлягають приватизації (не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обігу, обмежені в обороті) є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об'єкти.

Законом України № 847-XIV від 7 липня 1999 року, який втратив чинність 20.10.2019, затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1.

Відповідно до вказаного додатку 1, об'єкти права державної власності ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" не підлягали приватизації.

Крім того, відповідно до абз. 15 п. г) ч. 2 ст. 5 Закону "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року № 2163-XII, яким регулювалось питання приватизації державного майна на час укладення договорів купівлі-продажу від 27.03.2006 та від 25.03.2016, до об'єктів загальнодержавного значення, що не підлягають приватизації, належать об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема:

- об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод.

Як визначено у ст. 1 Закону України "Про питну воду та водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Основними напрямками діяльності ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" станом на 2006 рік визначено: забезпечення виробництва питної води шляхом підйому неочищеної води водопідйомними механізмами та устаткуванням з поверхневих джерел, очищення її на очисних спорудах, транспортування і реалізація її споживачам по водопроводах та водопровідних мережах тощо.

Таким чином, цілісний майновий комплекс ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" становили споруди та устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону (частина 3 статті 145 ГК України (в редакції від 17.03.2006).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість передання зазначених в частині другій статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єктів у приватну власність.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 923/1424/20.

За таких обставин, з огляду на приписи ст. ст. 177, 178, 325 ЦК України, Законів України № 847-XIV від 7 липня 1999 року та № 2163-XII від 4 березня 1992 року, цивільний оборот об'єктів цивільного права - нерухомого майна ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" - є обмеженим.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, у період законодавчої заборони на приватизацію, 27.03.2006 між ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" (Продавець) та ТОВ "Релакс Центр" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1475. Державну реєстрацію права приватної власності проведено 10.04.2006.

Пунктом 2 вказаного договору встановлено, що покупець визначився в результаті проведення торгів, проведених Товарною Біржею "Універсал-Центр" 21.03.2006, що підтверджується протоколом № 8 проведення біржових торгів нерухомості, належної ДП "Управління Софіївського групового водопроводу".

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

До договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина четверта статті 656 ЦК України).

Таким чином, процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

У статті 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 1 статті 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації, зокрема державного майна.

Відповідно до частини 3 статті 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно з п. п. 4.1 та 4.2 Статуту, майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства. Цілісний майновий комплекс Підприємства визначається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод на умовах і в порядку, визначених Господарським кодексом України та Законами прийнятими відповідно до нього.

Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання Підприємство володіє, користується та розпоряджаєтеся зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Відповідно до п. 4.10 Статуту, відчуження майна, що закріплене за Підприємством, здійснюється тільки за погодженням з органом управління майном.

Судом першої інстанції встановлено, що відчуження вищевказаного комплексу здійснено на підставі наказу ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" № 16 від 20.03.2006 та згідно з листом Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації за № 06/4 -1683 від 02.12.2005 (а.с. 82 том 1).

Водночас, Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації не є органом управління майном.

Статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції станом на 01.01.2006) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

З листа органу управління майном - Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 5428/0/526-23 від 22.09.2023 встановлено, що в облдержадміністрації відсутні організаційно-розпорядчі документи щодо відчуження майна, яке було закріплене за ДП "Управління Софіївського групового водопроводу".

Разом з цим, згода органу управління майном або його структурного підрозділу на відчуження державного майна повинна мати форму відповідного розпорядження або наказу та не може бути оформлена листом Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації за № 06/4 -1683 від 02.12.2005.

Отже, судова колегія констатує, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" у період законодавчої заборони на приватизацію відчужено спірний комплекс за відсутності відповідного погодження органу управління майном - Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Крім того, під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна не було враховано, що за адресою: Криворізький район, смт. Софіївка, вул. Меліоративна, буд. 17 розташована захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 14229, площа 296 кв.м., місткість 440 осіб), яка за інформацією Софіївського відділення КП "Криворізьке РБТІ" ДОР" та технічного паспорту є складовою частиною адміністративної будівлі "А" - загальною площею 873,4 кв.м.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" до захисних споруд цивільної оборони віднесено сховища та протирадіаційні укриття.

Відповідно до абзацу 5 пункту "в" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону № 1413-IV від 03.02.2004) встановлена законодавча заборона на приватизацію захисних споруд цивільної оборони.

З огляду на те, що захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об'єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, такі захисні споруди не могли переходити із державної чи комунальної власності у приватну.

Однак, всупереч викладеного, захисна споруда цивільного захисту державної власності (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 14229) була приватизована, що суперечить наведеним нормам законодавства та порушує інтереси держави і суспільства.

При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки (стаття 4 Кодексу цивільного захисту України).

Відповідно до статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

Частинами четвертою та п'ятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України визначено, що для вирішення питань щодо укриття категорій населення, визначених частиною третьою цієї статті, центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.

Як вбачається з листа Управління цивільного захисту Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 403/0/345-24 від 13.02.2024, згідно облікової картки 2000 року протирадіаційне укриття, розташоване за адресою Дніпропетровська обл., Софіївський р-н., смт. Софіївка., вул. Меліоративна 17, введено в експлуатацію в 1991 році, належало Управлінню водного господарства. Тип проекта: показник захисту 50, тип укриття: підземне, конструкція: залізобетонна; рік здачі в експлуатацію: 1991; загальна площа: 250 м2; місткість: 250 осіб; кількість входів: 2; загальна кубатура: 500 м3 геометизація: дерев'яні; система енергозбереження від ВЛ-046 вт; система водопостачання: централізоване; система опалення: центральна; каналізація: централізована; використання в мирний час: підвал; оцінка стану укриття: задовільне.

Захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 14299 на даний час включена до загальнодержавного обліку захисних споруд (відповідь Управління цивільного захисту Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 40/0/345-24 від 08.01.2024). Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579 (із змінами), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.07.2018 за № 879/32331, затверджено Вимоги щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - Вимоги щодо обліку).

Відповідно до пункту 1 Вимог щодо обліку, ведення обліку фонду захисних споруд здійснюється шляхом складення в паперовій формі паспорта та облікової картки захисної споруди, а також ведення в паперовій та електронній формі книги обліку захисних споруд і книги обліку споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

Відповідно до пункту 3 Вимог щодо обліку, захисним спорудам, що вперше включаються до фонду захисних споруд, а також захисним спорудам, яким номер раніше не було присвоєно або їх номер складається менше ніж з п'яти цифр, присвоюються облікові номери в межах номерного ряду захисних споруд цивільного захисту, наведеного в додатку 1 до цих Вимог.

Відповідно до пункту 6 Вимог щодо обліку, узагальнений облік захисних споруд на галузевому та територіальному рівні ведеться в книгах обліку захисних споруд цивільного захисту, що складаються за формою згідно з додатком 4 до цих Вимог.

Листом Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 08.11.2019 № 1302/0/134-19 на виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України від 18.02.2015 "Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України", введеного в дію Указом Президента України від 12.03.2015 р. № 139, та від 25.01.2019, введеного в дію Указом Президента України від 25.01.2019 № 17 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26.12.2018 "Щодо підсумків введення воєнного стану в Україні", з метою визначення потреби створення, ведення обліку, утримання, відновлення функціонування, завершення проведення технічної інвентаризації, як об'єктів нерухомого майна та прийняття рішень щодо подальшого використання неготових до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту Міським головам, Головам райдержадміністрацій та Головам об'єднаних територіальних громад надіслано перелік захисних споруд цивільного захисту, яким присвоєно облікові номери (раніше обліковувались як безномерні) (далі - перелік) затверджений заступником голови Дніпропетровської обласної держадміністрації 07.11.2019.

Відповідно до затвердженого переліку захисній споруді протирадіаційне укриття, присвоєно обліковий номер - 14229, знаходиться за адресою: Софіївський район, смт. Софіївка, вул. Меліоративна, буд. 17.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що захисна споруда за адресою: Софіївський район, смт. Софіївка, вул. Меліоративна, буд. 17, збудована Управлінням водного господарства та введена в експлуатацію в 1991 році та була включена до обліку споруд цивільного захисту як безномерна, та з 07.11.2019 їй присвоєно номер "14229".

Доказів на підтвердження того, що споруда цивільного захисту не входить до складу адміністративної будівлі літ. А (майнового комплексу) або її будівництво здійснено відповідачем вже після укладення договору купівлі-продажу матеріали справи не містять. Виготовлення технічної документації на існуючу споруду цивільного захисту, як і присвоєння номеру споруді яка вже облікована як споруда цивільного захисту відповідно до норм чинного законодавства не свідчить про її створення.

Крім того, споруди цивільного захисту як самостійний об'єкт нерухомого майна станом на 2005 рік окремій обов'язковій технічній інвентаризації не підлягали. Водночас, відповідно до журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку в будівлі літ. А, що міститься в технічному паспорті 2005 року, виготовленому на замовлення ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" наявний підвал площею 283,3 кв.м., що відповідає площі протирадіаційного укриття, зазначеній у обліковій картці станом на 1991 рік.

Водночас, судова колегія звертає увагу, що якщо певне приміщення відповідає ознакам захисної споруди, то її володілець несе обов'язки, встановлені законом щодо таких споруд, навіть у разі, якщо він є власником такої споруди.

Так, відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об'єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел; відповідно до частини 16 цієї статті у разі приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її складових у режим підвищеної готовності, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного стану та в особливий період захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття незалежно від форми власності повинні приводитись у готовність до використання за призначенням у строк, що не перевищує 24 годин з моменту введення відповідного правового режиму, крім захисних споруд цивільного захисту, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням; відповідно до частини 17 цієї статті у період дії воєнного стану військовими адміністраціями відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлюється порядок використання за призначенням об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, що визначає особливості використання об'єктів усіх форм власності для укриття населення; відповідно до частини 18 цієї статті відповідальність за порушення вимог щодо утримання у готовності до використання за призначенням та експлуатації об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту в мирний час та в особливий період несуть власники, користувачі об'єктів та юридичні особи, на балансі яких вони перебувають, відповідно до закону.

У разі порушення власником захисної споруди своїх обов'язків, зокрема щодо утримання захисної споруди у належному стані, права держави можуть бути захищені судом. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 (№ К/800/8341/17) (провадження № 11-1392апп18) вирішений спір про зобов'язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище), яка знаходиться у його власності, у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За усталеною практикою Верховного Суду, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

За частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15 зазначив, що до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, відносяться:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, аналізуючи приписи ст. 228 ЦК України, також зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що укладення договорів купівлі-продажу від 27.03.2006 та 25.03.2016, спрямованих на незаконне заволодіння державним майном у період законодавчої заборони на приватизацію, свідчить про порушення публічного порядку, і тому такі правочини є нікчемними на підставі статті 228 ЦК України.

Водночас, колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора.

Так, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного та водного фонду, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.

Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним земельною ділянкою за принципом реєстраційного підтвердження володіння.

Також, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений у постанові від 29.05.2025р. у справі № 918/938/23, який полягає у тому, що у спорах щодо повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема протирадіаційними укриттями як їх різновидами відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України), має бути дотримано одночасно обидві умови неможливості заволодіння порушником нерухомим майном.

Як вже було зазначено вище, відповідно до абзацу 5 пункту "в" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону № 1413-IV від 03.02.2004) встановлена законодавча заборона на приватизацію захисних споруд цивільної оборони.

Водночас ані на час укладення договору, предмет якого становило комунальне майно ДП "Управління Софіївського групового водопроводу", ані на час розгляду цієї справи, законом не було заборонено знаходження захисних споруд у приватній власності (наприклад, якщо такі споруди створені приватним власником). Більше того, ціла низка положень Кодексу цивільного захисту України вказує на можливість приватної власності на такі споруди (частини 8, 15 - 18 статті 32 зазначеного Кодексу).

Не виконана у спірних правовідносинах і друга умова - наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на захисні споруди є неможливим в принципі.

Так само, на вбачається з матеріалів справи, що відповідач укладаючи у 2016р. договір купівлі-продажу комплексу, який складався з адміністративної будівлі, майстерні, складу, ангару та т.і., знав чи міг знати про придбання ним за цим договором об'єктів інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води, а також відведенням і очищенням стічних вод, що не підлягали приватизації.

Судова колегія зауважує, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів захисту.

Виходячи з викладеного особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.

При цьому рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11. 2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 38)).

У цій справі відповідач є особою, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, та за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта. Натомість держава, за якою не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією і ОСОБА_1 щодо спірного майна відсутні, адже останній набув спірне майно від власника, який його придбав у ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" за договором купівлі-продажу. Звідси належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, за яким зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 29.05.2025 р. по справі № 918/938/23 відступив від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22, від 12.06.2024 у справі № 918/744/23, від 27.11.2024 у справі № 922/221/24, від 11.12.2024 у справі № 927/1089/23, від 16.01.2025 у справі № 922/660/24, від 29.01.2025 у справі № 927/1128/23, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24 та від 11.02.2025 у справі № 918/1358/23 щодо правової кваліфікації вимоги про повернення нерухомого майна, яке є захисною спорудою, як такої, що опосередковує негаторний позов, водночас не вбачаючи підстав для відступу від висновків, викладених у постанові від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

У справі, що розглядається, прокурор просить припинити володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном та зобов'язати останнього повернути це майно державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, як наслідок недійсності договору.

Водночас, як вказано вище, належному способу захисту прав у спірних правовідносинах відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, з якою прокурор у цій справі не звертався.

Повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача.

Проте, у спірних правовідносинах цієї справи, належному способу захисту прав відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, за яким зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, якої (як вже зазначено) прокурором не заявлено.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц).

Отже, оскільки звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор обрав неналежний спосіб захисту, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави у цій справі є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом припинення права володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном та зобов'язання його повернути це майно дійсному власнику - державі в особі уповноваженого нею органу - Дніпропетровської обласної державної адміністрації, та, як наслідок, ухвалив помилкове рішення про задоволення такого позову.

Водночас, судова колегія зауважує, що оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а у справі, що переглядається, в позові слід відмовити з огляду на неналежний спосіб захисту, питання застосування позовної давності у цій справі судова колегія не розглядає.

Також, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що спірне майно відчужено за договором купівлі-продажу від 27.03.2006 під час розгляду справи про банкрутство.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 27.10.2005 за заявою управління Пенсійного фонду України в Апостолівському районі Господарським судом Дніпропетровської області було порушено справу № Б15/159/05 про банкрутство Державного підприємства "Управління Софіївського групового водопроводу". 31.01.2006 введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гулу Олексія Миколайовича, строком до 01.08.2006.

01.03.2006 в газеті "Голос України" № 39 (3789) опубліковано оголошення про порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на час відчуження спірного майна та в редакції станом на 24.01.2006), керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо, зокрема, розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника (ч. 13 ст. 13 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 20 вказаного Закону, з метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.

Як встановлено судом, відчуження спірного майна здійснено на підставі наказу в.о. начальника ДП "Управління Софіївського групового водопроводу" № 16 від 20.03.2006.

Відомості про наявність погодження з розпорядником майна - арбітражним керуючим Гулою Олексієм Миколайовичем на продаж спірного комплексу за договором від 27.03.2006 в матеріалах справи відсутні.

Отже, судова колегія вважає, що посилання апелянта на вказані обставини жодним чином не впливає на вирішення цього спору.

Безпідставними є і доводи апелянта про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції станом на 01.01.2006), до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, управління майном, приватизації та підприємництва.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції станом на 01.01.2006), місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль, зокрема, за збереженням і раціональним використанням державного майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (введеного в дію з 21.09.2006) управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до суб'єктів управління об'єктами державної власності віднесено, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Пунктом 5 статті 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в чинній редакції визначено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Вирішення питання повернення спірного майна до державної форми власності неможливо без участі Дніпропетровської обласної державної адміністрації в якості саме Позивача, в особі якого держава здійснює функції власника нерухомого майна.

З огляду на викладене, Дніпропетровська обласна державна адміністрація є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, яка не вжила заходів до повернення спірного нерухомого майна в судовому порядку.

На підтвердження прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним: на адресу Дніпропетровської обласної державної адміністрації лист (запит) за № 04/60-4320ВИХ-23 від 07.08.2023 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.

На вказаний запит Дніпропетровською обласною державною адміністрацією надано відповідь № 5428/0/526-23 від 22.09.2023, згідно якої встановлено, що облдержадміністрацією, яка володіє достатнім обсягом повноважень, дієві та належні заходи, які б у повній мірі забезпечили виконання вимог чинного законодавства, зокрема шляхом пред'явлення позовної заяви, не вживались, що вказує на бездіяльність уповноваженого органу.

У постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 суд дійшов висновку, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (п. 8.10).

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

З огляду на усе вищевикладене, хоча місцевий господарський суд дійшов в цілому правильних висновків щодо нікчемності спірних правочинів та правомірності представництва прокурором інтересів держави у цій справі, проте допустився помилки при визначенні способу захисту у спірних правовідносинах, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23 скасуванню, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги слід покласти на позивача.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2024 р. у справі № 904/6842/23 - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 8 052,00 грн.

Видачу наказу на виконання даної постанови, у відповідності до вимог ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 30.09.2025 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов