10.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3730/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 (суддя Ліпинський О.В.)
у справі № 904/3730/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Транспортно-Логістичний Центр"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП"
про стягнення 813 900,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський Транспортно-Логістичний Центр" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" про стягнення збитків в розмірі 813 900,00 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНСЛЮКСГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Транспортно-Логістичний Центр" 813 900,00 грн. збитків, 12 208,50 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі №904/3730/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Транспортно-Логістичний Центр" відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що передбачена п. 6.3 Договору поставки №20/12/2023 від 20.12.2023 відповідальність Постачальника, не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз.2 п.201.10 ст. 201 ПК України). Тобто сума 813 900 гри, яку Позивач просить стягнути з Відповідача не є попередньовнесеними коштами Позивача на рахунок Відповідача, а тільки нарахований податковий кредит, який Позивач визначив як збитки. Не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням зі сторони відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Зобов'язання щодо своєчасності внесення податкових накладних до Єдиного реєстру податкових накладних за своєю правовою природою не є господарськими зобов'язаннями, що регулюються нормами Господарського кодексу України, а є податковим, за порушення якого відповідальність передбачена податковим законодавством, з огляду на що в задоволені позову слід відмовити.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі № 904/3730/24 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 18 312, 75 грн.; клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску строку та докази, що підтверджують вказані обставини.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі № 904/3730/24.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого зазначає, що вказані відповідачем доводи не відповідають положенням чинного законодавства, оскільки останнім за жодною з господарських операцій не було зареєстровано податкових накладних, як на дату сплати передплати так і на дату виникнення податкових зобов'язань. Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а п. 201.7 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відсутність реєстрації податкових накладних за зазначеними господарськими операціями підтверджується Витягами з податкового реєстру податкових накладних.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи № 904/3730/24 призначено на 10.09.2025 о 09 год. 30 хв.
Апелянтом в порядку ч.3 ст. 266 ГПК України подано заяву про відкликання апеляційної скарги, згідно якої зазначає, що у зв'язку з укладенням мирової угоди з позивачем, ТОВ «Транслюксгруп» не вбачає подальшого сенсу для оскарження рішення.
Розглянувши подане клопотання колегія зазначає, наступне.
Відповідно до ч 3 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ч. 4. ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Отже, положення Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість волевиявлення заявника апеляційної скарги у вигляді відкликання апеляційної скарги, яке може бути здійснене до відкриття апеляційного провадження та у вигляді відмови від апеляційної скарги, яке може бути здійснене після відкриття і до закінчення апеляційного провадження.
Окрім того згідно з п. 1 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, зокрема передбачені підстави повернення судом апеляційної скарги, серед яких п. 2 ч. 5 передбачено повернення апеляційної скарги у разі, якщо до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.
Отже, виходячи із аналізу зазначених вище вимог Господарського процесуального кодексу України, такі процесуальні дії як відкликання апеляційної скарги та відмова від апеляційної скарги не є тотожними.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2025 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі № 904/3730/24.
Заяву про відкликання апеляційної скарги в порядку ч.3 ст. 266 ГПК України апелянтом подано після відкриття апеляційного провадження.
Будь-яких посилань на відмову від апеляційної скарги, передбачену ч.4 ст. 266 ГПК України чи на вказану норму заява не містить.
Оскільки заява про відкликання апеляційної скарги надійшла від скаржника після відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.
В судове засідання 10.09.2025 представники сторін не з'явились. Були повідомлені про час розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі №11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 зазначав, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.
Враховуючи те, що суд визнав необов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається матеріалів справи та встановлено господарським судом 20.12.2023 року між Позивачем (Покупцем) та Відповідачем (Постачальником) укладено Договір поставки № 20/12/2023 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцеві рами бокові та балки надресорні Індійського виробництва 2004-2011 р.в з сертифікатами відповідності, визначені у п. 1.2. цього Договору (надалі іменується Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар.
Відповідно до п. 3.1 Договору товар повинен бути поставлений Покупцю узгодженими партіями протягом 2-х робочих днів.
Пунктами 4.3, 4.4. Договору передбачено, що загальна вартість кожної партії Товару по Договору та умови оплати за Товар визначаються відповідно у Специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору. Сума Договору становить загальну суму підписаних сторонами Специфікацій.
Згідно п. 5.1. Договору сторони погодили наступний порядок розрахунків: 50% попередня оплата, 50% по факту прийомки Товару в ДЕПО з відтермінуванням платежу 5 календарних діб.
Усі розрахунки, передбачені цим Договором, здійснюються з використанням національної валюти України - гривні, у безготівковій формі, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 5.2. Договору).
Відповідно до п. 6.3. Договору у разі, якщо внаслідок порушення Постачальником встановлених чинним законодавством та цим Договором вимог до форми, порядку заповнення, надання та/або реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної, або первинних документів, пов'язаних з виконанням Договору, Покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, зазначеної в податковій накладній, Постачальник зобов'язаний відшкодувати Покупцю всі пов'язані з таким порушенням збитки протягом трьох робочих днів з моменту відправки йому відповідного повідомлення Покупцем або в інший термін, узгоджений Сторонами.
На виконання умов Договору, Відповідач поставив Позивачеві товар на загальну суму 4 883 400,00 грн., з яких ПДВ 20% - 813 900,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 111 від 27.12.2023 року, № 1 від 15.01.2024 року, № 8 від 26.01.2024. № 18 від 19.02.2024 року та актами приймання-передачі.
Позивач за вказаний товар розрахувався, про що в матеріали справи платіжні інструкції №11214 від 26.12.2023, №11248 від 05.01.2024, №11265 від 09.01.2024 №11320 під 23.01.2024, №1 1341 від 30.01.2024, №11356 від 02.02.2024, №11417 від 16.02.2024 №11401 від 13.02.2024№11416 від 16.02.2024.
Разом з тим, як зазначає позивач відповідачем не виконано зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим Позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 813 900,00 грн.
Рішенням господарського суду позов було задоволено, стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю “ТРАНСЛЮКСГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Транспортно-Логістичний Центр" 813 900,00 грн. збитків.
В обґрунтування вказаного рішення господарський суд зазначив, що Відповідач у відповідності до положень Податкового кодексу України, був зобов'язаний скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні датою відвантаження товару або датою зарахування коштів від покупця, як оплата товарів, що підлягали постачанню (у разі здійснення попередньої оплати за товар). Разом з тим ТОВ “Транслюксгруп» не виконало (не надало доказів виконання) вимоги ст. 201 ПК України щодо реєстрації податкових накладних, у зв'язку з цим Позивач позбавлений можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 813 900,00 грн. З огляду на наведене, суд, заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача збитків у сумі 813 900,00 грн., визнав обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо викладених обставин колегія зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України є порушення зобов'язання.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, а також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17, неодноразово звертали увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.
Отже, вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже, з огляду на положення статті 201 ПК України саме на відповідача покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Вказаним зумовлено обґрунтованим сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними і розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №925/17/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Судом встановлено, що на виконання умов договору Відповідач поставив Позивачеві товар на загальну суму 4 883 400,00 грн., з яких ПДВ 20% - 813 900,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 111 від 27.12.2023 року, № 1 від 15.01.2024 року, № 8 від 26.01.2024. № 18 від 19.02.2024 року та актами приймання-передачі.
Позивач за вказаний товар розрахувався, про що в матеріали справи платіжні інструкції №11214 від 26.12.2023, №11248 від 05.01.2024, №11265 від 09.01.2024 №11320 під 23.01.2024, №1 1341 від 30.01.2024, №11356 від 02.02.2024, №11417 від 16.02.2024 №11401 від 13.02.2024№11416 від 16.02.2024.
Отже у відповідача в силу положень абз. 1 п. 201.1., п. 201.7 ст. 201 ПК України виник обов'язок скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений кодексом термін.
Колегія суддів зауважує, що формування у позивача податкового кредиту з податку на додану вартість було би можливим, якби відповідач зареєстрував податкові накладні за вказаними господарським операціями.
Матеріалами справи підтверджений факт (відповіді Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.10.2024 року №45227/5/04-36-04-03-08) невиконання Відповідачем зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість, що також підтверджує факт неналежного виконання Відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Оскільки Відповідач не виконав вимог податкового законодавства, та не зареєстрував податкові накладні, Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 813 900,00 грн.
Відтак, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Отже, з встановлених апеляційним судом обставин справи вбачаються наявними усіх елементів складу господарського правопорушення, а тому колегія суддів погоджується з аргументами позовної заяви, що бездіяльністю відповідача завдано збитків позивачу на суму 813 900,00 грн.
Згідно ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч. 1 ст. 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. від 21.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.
Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас Відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної І розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 914/2524/21.
Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов'язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22 (стосується коригування відповідачем суми ПДВ), від 19.04.2023 у справі № 906/824/21, від 15.06.2023 у справі № 914/2524/21.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи положення ст. 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Необхідно зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11).
У пункті 7.24 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22, зокрема, зазначено, що господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов'язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору.
Слід наголосити на тому, що відповідач не надав доказів такої реєстрації, тобто ним не спростовано існування своєї вини у завданні збитків позивачу внаслідок неподання суду жодних доказів на підтвердження обставин нереєстрації податкових накладних, з урахуванням того, що відповідач навіть не заперечував існування своєї вини у стверджуваному порушенні в місцевому господарському суді.
Відповідної позиції при оцінці наявності вини в діях/бездіяльності відповідача у подібних правовідносинах дотримується й Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.01.2024 у справі № 906/267/23.
При цьому позивачем доведено обставини існування у відповідача обов'язку реєстрації податкової накладної та обставини невчинення такого обов'язку останнім, тобто доведено наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Водночас, відповідачем у суді першої інстанції взагалі не наводилося будь-яких доводів на спростування відсутності його вини у вчинюваному порушенні податкового законодавства та не подавалося жодних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки Відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22).
Отже факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання.
Господарський суд, врахувавши, що виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, з огляду на що бездіяльність Відповідача зумовила неможливість позивача включення сум ПДВ до податкового кредиту, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначена сума, фактично, є збитками цієї особи, що є підставою для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суму збитків в розмірі 813 900,00 грн.
З огляду на викладені вище висновки колегія відхиляє наведені доводи апеляційної скарги, щодо того, що нездійснення реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строків не є порушенням відповідача правил здійснення господарської діяльності, а такий обов'язок виникає на підставі податкового законодавства.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору та оплати правничої допомоги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2024 у справі №904/3730/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2024 у справі №№904/3730/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЛЮКСГРУП".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 29.09.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко