Справа № 758/2720/25
Категорія 10
(ЗАОЧНЕ)
02 вересня 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Вигівська В. В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
В лютому 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання такою, що втратила право користування житлом.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач ОСОБА_2 є власником кімнати АДРЕСА_1 . У 2010р. позивач ОСОБА_2 уклав шлюб з відповідачкою та в травні 2011р. зареєстрував відповідачку ОСОБА_3 у належні йому кімнаті. Зазначає, що починаючи з лютого 2014р., коли почалася тимчасова окупація Донецької області, відповідачка змінила погляди на життя, у сторін зникло взаєморозуміння, в результаті чого відповідачка припинила спільне проживання з позивачем та виїхала до Росії (Республіка Адигея).
У позовній заяві позивач зазначає, що у 2018р. відповідачка зателефонувала позивачу та повідомила, що вона не збирається повертатися до нього, оскільки вже має іншу сім'ю та подала до місцевого суду в Росії позов про розірвання шлюбу з позивачем. Позивач вказує, що з того часу будь-якого спілкування та контактів з відповідачкою в нього не було. Вказує, що рішенням Тахтамукайського районного суду Республіки Адигея від 29 січня 2018р. шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. Втім, офіційно завіреної копії даного рішення у позивача немає.
Позивач зазначає, що в лютому 2025р. звернувся до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації з ініціативою зняти з реєстрації його колишню дружину, втім працівники Центру надання адміністративних послуг відмовили йому у знятті відповідачки з реєстраційного обліку.
Посилаючись на те, що реєстрація відповідачки у квартирі носить формальний характер, а позивач вимушений нести додаткові витрати на утримання майна, оскільки комунальні послуги нараховуються з урахуванням зареєстрованої особи, позивач звернулася до суду з даним позовом, у якому просив суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом - кімнатою 6 квартири АДРЕСА_2 .
3 березня 2025 року ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва було відкрите провадження у даній справі, а справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з викладених у позові підстав, просила позов задовольнити. Пояснила, що відповідачка є колишньою дружиною позивача. Відповідачка є громадянкою Російської Федерації. Реєстрація її у квартирі була необхідна для постановки її на облік у Міграційній службі. Позивач зареєстрував відповідачку у своїй квартирі як дружину. Втім, коли у 2014р. почалися події на ТОТ, то до відповідачки приїхала її мама та забрала її до Російської Федерації. Відповідачка продовжувала бути зареєстрованою у квартирі позивача, незважаючи на те, що не проживає у квартирі понад 10 років. Представник позивача пояснила, що позивачу випадково стало відомо, що відповідачка подала позов про розірвання шлюбу до суду в РФ та вже існує рішення про розірвання шлюбу між відповідачкою та позивачем. Втім, позивач не може зареєструвати факт розірвання шлюбу в компетентних органах України, оскільки рішення про розірвання шлюбу не легалізоване, та він не має даного рішення на руках, володіє лише його фотокопією. З цих підстав, він змушений звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу, аби отримати рішення про розірвання шлюбу від Подільського районного суду міста Києва.
Представник позивача повідомила, що позивач не може у адміністративному порядку зняти з реєстрації колишню дружину, оскільки ЦНАП відмовляє у знятті з реєстрації, адже відповідачка громадянка російської федерації, відсутнє рішення про розірвання шлюбу.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялася відповідно до ч.7 ст. 128 ЦПК України за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Заяв про розгляд справи за її відсутності, про причини неявки, відзив на позовну заяву від відповідачки не надходив.
Зважаючи на відсутність заперечень представника позивача, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідачки з можливістю постановлення заочного рішення по справі (ч. 4 ст. 223 ЦПК України).
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову у зв'язку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прибували в зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2010р..
19 травня 2011р. відповідачка ОСОБА_3 була зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 .
Дана кімната АДРЕСА_1 належить позивачу ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданим 29 липня 2024р. Відділом приватизації житла Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не проживає в даній кімнаті понад 10 років, перестала бути членом сім'ї позивача, позивач звернувся до суду з даним позовом, вказуючи, що реєстрація відповідачки у квартирі порушує його право власності.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомив суду, що знає позивача ОСОБА_5 понад 30 років, відповідачку - понад 20 років. Стверджував, що на початку війни в 2014р. відповідачка виїхала з мамою та більше не поверталася. Стверджував, що часто спілкуються з ОСОБА_5 по телефону, на вихідні зустрічається з ним. Про факт виїзду за кордон відомо зі слів ОСОБА_5 , оскільки самого моменту зібрання речей свідок не бачив. Однак стверджує, що після 2014р. жодного разу у квартирі відповідачку не бачив.
Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК та ЖК України.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право користуватися чужим майном регламентується ст.ст. 401-402 ЦК України, відповідно до яких право на користування чужим майном може бути встановлено на підставі договору, закону, заповіту або рішенням суду. Стаття 405 ЦК України передбачає право користування житлом членами сім'ї власника житла, які проживають разом з ним.
Будучи зареєстрованою у квартирі позивача та перебуваючи з позивачем у шлюбі, ОСОБА_3 набула право користування житлом як член сім'ї позивача, що у в аспекті вимог цивільного законодавства є користуванням чужим майном - сервітут.
Право відповідачки на користування чужим майном може бути припинене на вимогу власника цього майна відповідно до положень статті 406 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;
2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;
3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;
4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;
6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Відповідно до ч. 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
У конкретному випадку відповідачка є колишнім членом сім'ї позивача, а відтак її право на користування житлом може бути припинене судом за позовом власника житлового приміщення лише за наявності обставин, які мають істотне значення.
В даному випадку - це фактичне тривале непроживання особи у квартирі та наявність іншого місяця проживання.
Зважаючи на те, що матеріалами справи доведений факт тривалого непроживання відповідачки у спірній кімнаті квартири, який не був спростований відповідачкою та доводиться показаннями свідка, суд вбачає підстави для задоволення позову та визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом - кімнатою 6 квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст.ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір в розмірі по1211,20 грн.
На підставі ст. 405, 406 ЦК України, ст.156 ЖК України, керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом - кімнатою 6 квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , НОМЕР_1 ) 1211,20 грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Т. В. Войтенко