Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/9724/24
Номер провадження2/711/416/25
23 вересня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Бутовської Д.О., за участі позивача ОСОБА_1 представника позивача Яцюк М.В., відповідача Левченко Ю.М., представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої дії адвокат Яцюк Максим Васильович до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,-
встановив:
ОСОБА_1 , діючи в особі представника адвоката Яцюк М.В. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
Позов обгрунтовує тим, що 09.06.2024 близько 23.50 год. за адресою: м. Черкаси, вул. С. Амброса, вул. Чехова, відповідач вчинив хуліганські дії, а саме образливо чіплявся до позивачки, чим порушував громадський спокій громадян, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.173 КУпАП. 24.07.2024 року Придніпровським районним судом по справі 711/5570/24 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 51 грн. 13.09.2024 Черкаським апеляційним судом винесено постанову, якою змінено постанову Придніпровського районного суду в частині накладення стягнення на відповідача та вирішено накласти стягнення у вигляді громадських робіт на строк 40 годин.
Зазначеними діями відповідач завдав значних душевних страждань позивачу. Ці страждання мають не разовий характер після інциденту, а мають тривалий характер. Негативні наслідки вплинули на звичайний спосіб життя позивачки, вплинули на стан здоров'я, вплинули на суспільні відносини позивачки. Порушення душевного стану вже встановлено на стадії розгляду адміністративної справи. Адже Черкаським апеляційним судом в постанові акцентовано увагу на: «Враховуючи вищевикладене та вчинення хуліганських дій ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує його відповідальність у вчинені адміністративного правопорушення, яка не була врахована судом першої інстанції, те що його дії завдали тяжких моральних страждань потерпілій ОСОБА_1 , що спричинило погіршення її стану здоров'я, що підтверджується консультативним висновком лікаря невролога - ОСОБА_4 від 11.06.2024 та 26.08.2024, те, що ОСОБА_3 не розкаявся у вчиненому ...».
Позивачка вимушена була звернутися до лікарів, адже отримала психологічну травму від дій відповідача. Травма пов'язана із розумінням протиправних дій відповідача, які могли бути гіршими. В темну пору доби, без присутності сторонніх осіб відповідач переслідував якийсь проміжок часу позивачку, а коли догнав, спробував дії сексуального напрямку. І після оголення статевого органу від відповідача можна було очкувати більш жорстких дій, адже він перебував в стані алкогольного сп'яніння у збудженому стані. Позивачці пощастило, що на її крик прибіг її співмешканець, який з двома іншими особами зупинили дії відповідача, затримали його та передали в руки працівників поліції.
Страх за своє здоров'я та життя в момент нападу відповідача спричинив глибокий стрес у позивачки. У позивачки з'явилося безсоння, почалися панічні атаки, переживання через імовірну зустріч кривдника на вулиці, адже будинки проживання є сусідніми.
Завдану моральну шкоду позивач оцінює в сумі 35000 грн.
Внаслідок проходження лікування після дій відповідача та їх наслідків позивач зазнала і матеріальної шкоди в розмірі 854,76 гривень, що підтверджується квитанціями для придбання ліків., які виписані лікарем.
Просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 854,76 грн., моральну шкоду в розмірі 35000 гривень, та судові витрати.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.12.2024 року відкрите спрощене позовне провадження у справі.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач та його представник позов не визнали, посилаючись на недоведеність позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Судом встановлено, що постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.07.2024 року визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 грн.
Згідно вказаної постанови, 09.06.2024 року близько 23.50 год за адресою: м. Черкаси, вул. С. Амброса, вул. Чехова, відповідач вчинив хуліганські дії, а саме образливо чіплявся до ОСОБА_1 , чим порушував громадський спокій громадян, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.173 КУпАП.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 13.09.2024 року постанову Придніпровського районного суду м.Черкаси від 24.07.2024 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП змінено в частині накладення стягнення на ОСОБА_3 з штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 грн., на громадські роботи на строк - 40 годин.
Апеляційним судом встановлено, що факт вчинення ОСОБА_3 вказаного правопорушення було встановлено судом першої інстанції з врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, а саме, протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 143681 від 01.07.2024, 09.06.2024, згідно якого ОСОБА_3 близько 23.50 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив хуліганські дії, а саме образливо чіплявся до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушував громадський спокій громадян; витягу з ЄРДР № 12024255330000773 від 10.06.2024; протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, від 10.06.2024; протоколу огляду від 10.06.2024; протоколу допиту потерпілої ОСОБА_1 ; протоколу допиту свідка від 10.06.2024; постанови від 24.06.2024 про закриття кримінального провадження ЄРДР № 12024255330000773 від 10.06.2024; заяви ОСОБА_3 та інших матеріалів справи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому адмінправопорушення, зазначивши, що вчинив дане правопорушення через те, що перебував в стані алкогольного сп'яніння. Вважає, що він достатньо був покараний за вчинене ним правопорушення, зокрема, того ж дня чоловік потерпілої та інші чоловіки його побили, але він не звертався з заявою про це до відповідних органів.
В судовому засіданні апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що внаслідок вчиненого ОСОБА_3 адміністративного правопорушення (який в темному місці, в нічну пору, переслідував її, підійшов до неї ззаду та схопив за сідницю, і коли вона відскочила від нього, почав знімати свої штани та оголювати статеві органи), вона отримала нервовий стрес, що спричинив розлади здоров'я, порушення сну, та його дії призвели до тяжких моральних страждань, і вона змушена була неодноразово звертатися за медичною допомогою до лікаря невролога, вважає, що районний суд поверхово розглянув справу, і стягнення, призначене ОСОБА_3 , є недостатнім, занадто м'яким.
Враховуючи вищевикладене та вчинення хуліганських дій ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує його відповідальність у вчинені адміністративного правопорушення, яка не була врахована судом першої інстанції, те що його дії завдали тяжких моральних страждань потерпілій ОСОБА_1 , що спричинило погіршення її стану здоров'я, що підтверджується консультативним висновком лікаря невролога - ОСОБА_4 від 11.06.2024 та 26.08.2024, те, що ОСОБА_3 не розкаявся у вчиненому, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для зміни накладеного на ОСОБА_3 адміністративного стягнення та його посилення.
Так, згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21):
«По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21)».
Верховний Суд у постанові від 10.042019 року у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
В той же час, визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, суд враховує таке.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17, провадження № 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд зазначає, що при визначення розміру відшкодування моральної шкоди, крім загальних засад, слід ураховувати конкретний характер обставин, за яких було завдано шкоду, та її наслідки для потерпілої.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що факт протиправної поведінки позивача стосовно відповідача встановлений постановою Черкаського апеляційного суду від 13.09.2024 року, і у зв'язку з такою протиправною поведінкою позивач зазнала душевних страждань.
Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, позивач зазнала душевних страждань і приниження, перенесла стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв'язки, що потребувало вчинення додаткових зусиль для організації свого життя, а відтак наявні підстави для відшкодування моральної шкоди,
Однак, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд приходить до переконання, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 35000 грн. є завищеним, та не обґрунтований. З огляду на викладене, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн., що відповідає принципам розумності та справедливості.
Щодо стягнення матеріальної шкоди, то суд приходить до висновку що вказана позовна вимога не підлягає до задоволення, з огляду на наступне
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведено у статті 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність усіх зазначених умов є обов'язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Однак, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що саме нею були понесені витрати на придбання ліків 01.09.2024 року.
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 346,03 грн., пропорційно до задоволеної частини позову
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-83, 141,142,224, 258, 259, 274 ЦПК України, ст.ст. 22,23,1166,1167 ЦК України, суд,-
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 000 грн. (десять тисяч гривень ) завданої моральної шкоди.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 346,03 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р.В.Демчик.
Повне судове рішення складене 29.09.2025 року.
Головуючий: Р. В. Демчик