Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2158/25
Провадження № 2/711/1339/25
06 серпня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Буйновської А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», через свого представника за довіреністю - Пархомчука Сергія Валерійовича, звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11.06.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту - 7000 грн. 00 коп., дата надання кредиту - 11.06.2021, строк кредиту - 49 днів, валюта кредиту - UAH, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 1,90 % у день.
Як зазначено, кредит надається товариством, у межах дії договору про надання коштів, шляхом кредитування у безготівковій формі та перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта
Свої зобов'язання за кредитним договором товариство виконало, а саме 11.06.2021 на картковий рахунок відповідача перераховано кредитні кошти у сумі 7000 грн. 00 коп. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів.
Разом з тим, відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав. Так, відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 10.01.2025, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 19585 грн. 00 коп., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту у розмірі 7000 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за процентами у розмірі 12585 грн. 00 коп.
У позовній заяві також вказано, що 24.12.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступило ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 24.12.2021 до договору факторингу № 02-24122001 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх кредитних зобов'язань, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на адресу ОСОБА_1 направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором №2016727 від 11.06.2021, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога залишена без виконання.
Враховуючи зазначене вище, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2016727 від 11.06.2021 у розмірі 19585 грн. 00 коп., сплачену суму судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 19.03.2025 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Вказана цивільна справа визнана судом малозначною (незначної складності) і розглядається у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.
09.04.2025 на адресу суду від представника позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчука С.В. надійшла заява про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500грн.
09.04.2025 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. З даного відзиву вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі та вважає їх необґрунтованими, а позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, оскільки вважає Договір №2016727 від 11.06.2021 нікчемним через те, що він не був укладеним у письмовій формі, як то передбачено положеннями ст. 1055 ЦК України. Вказує, що позивачем не долучено до позовної заяви будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач був ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, а також не надав первинних документів на підтвердження, що відповідач був ознайомлений саме з тими умовами та правилами, які були розміщені на офіційному сайті банку. Також відповідач вважає, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. При цьому, як на його думку, вбачається, що фактично усі документи надані позивачем підписані зі сторони позивача, шляхом проставлення звичайного підпису та печатки, та вбачається, що були сформовані позивачем в односторонньому порядку та відомості, викладені в них, виглядають сумнівно, оскільки могли бути змінені у будь-який момент, або викладені у редакції, що є найбільш сприятливою для позивача по справі. Крім того, посилаючись на позицію Верховного Суду викладену у справі №761/26293/16-ц від 20.03.2019, відповідач вважає неправомірним нарахування позивачем відсотків у неспівмірному розмірі кредиту, наданого позивачем, відповідачу. Звертає увагу, що оскільки паспорт споживчого кредиту фактично не підписаний ним, то за таких умов не є можливим встановити, як змінювалась процентна ставка за договором позики, а також, чи відбувались такі зміни взагалі та, чи містила на момент укладання редакція договору, що надана позивачем відповідачу, будь-які санкції за несвоєчасне виконання зобов'язання. Окрім викладеного, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності зі звернення до суду з даним позовом, оскільки договір з первісним кредитором було укладено 11.06.2021. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, строк дії договору сплив 30.07.2021, однак позивач з позовом до суду звернувся 17.03.2025, тобто через 3 роки 8 місяців та 2 дні. За таких обставин, відповідно до положень ст. 257 ЦК України, позивач пропустив строк позовної давності на реалізацію свого права вимоги примусово у судовому порядку. Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, то, на його думку, розмір витрат на правову допомогу є завищеним та не відповідає реальним обставинам справи, враховуючи те, що на позивача покладено тягар доведення понесених ним витрат. Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати строк позовної давності до вимог позивача до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором.
18.04.2025 на адресу суду надійшла відповідь представника позивача - ОСОБА_2 на відзив. З даної відповіді вбачається, що позивач вважає договір, укладений між сторонами в електронній формі таким, що має силу, оскільки він був укладений в письмовій формі та підписаний сторонами. Заповнюючи заявку, заявник ОСОБА_1 підтвердив свою обізнаність із умовами Правил та надав свою згоду на передачу фінансовій установі своїх персональних даних та їх обробку з метою оцінки його фінансового стану та спроможності виконати свої зобов'язання за договором. Таке оформлення згоди в повній мірі відповідає вимогам ст. 2 Закону «Про захист персональних даних». Крім того, договір правомірно укладений, шляхом приєднання клієнта до договору, який наданий йому для ознайомлення в електронному вигляді на офіційному веб-сайті Кредитодавця, з урахуванням особливостей, визначених індивідуальною частиною. Отже, відповідачем було вчинено певну сукупність дій, спрямованих на отримання кредиту, тобто відповідач самостійно для себе визначив необхідний для нього обсяг часу для ознайомлення з умовами Договору, після чого проявив намір вступити з Кредитодавцем в договірні відносини на умовах, визначених Правилами. Відповідно до умов укладеного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним, шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, що вказаний позичальником при укладанні кредитного договору. Отже, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Позивач вказує, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа…. Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до Правил є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Звернута увага суду на те, що ідентифікація Позичальника здійснюється через банка-емітента, яким видано картку. Отже, доступ до виписок по картці, на яку перераховано кредитні кошти, має банк-емітент та відповідач ОСОБА_1 .
Ні первісний кредитор, ні ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» не мали та не мають доступу до даної інформації, так як ця інформація є банківською таємницею. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, як зазначено, відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорах, або доказів того, що вказані карткові рахунки йому не належать. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи, при цьому, безперешкодний та повний доступ до таких. Втім, позивач акцентує увагу суду, що відповідно до п. 2.1. за договором № 2016727 від 11.06.2021, Кредит надається Товариством у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту. Таким чином, ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, реалізував своє суб'єктивне право, визначивши кредитний рахунок, на який відповідно до умов договору було зараховано кредитні кошти. Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання, відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку( НОМЕР_2 ), реквізити якої були надані самим Позичальником. Факт зарахування коштів підтверджується інформаційною довідкою вих. №30810-0403 від 04.03.2024. Щодо нарахування відсотків та пролонгації договору, позивач вказує, 11.06.2021 ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір № 2016727 з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», погодився на наступні умови визначені цим договором. Відповідно до п.1.2. за цим Договором, на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 7 000,00 гривень. Відповідно до п.1.3. за цим Договором, Строк кредиту 25 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Відповідно до п.1.4. за цим Договором, Тип процентної ставки - фіксована. 1.4.1. Стандартна процента ставка становить 1,90% в день та застосовується:- у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки;- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Клієнта, відповідно до п.4.1 Договору;- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.2 Договору. Таким чином, Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Щодо тверджень відповідача про безпідставність нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору, то у відповіді на відзив звернута увага суду на те що, постановою Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, зокрема, зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника («за користування кредитом»). Звернута увагу суду на те, що відповідно до умов укладеного Договору, нарахування відсотків здійснювалось саме за кожен день користування кредитом, тобто умовами Договору не передбачена відповідальність за неналежне виконання зобов'язання Позичальником згідно із ст. 625 ЦК України. Позичальник погодився на умови, визначені Договором щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, тому позивач вважає твердження відповідача про незаконність нарахування процентів, необґрунтованим. Щодо спливу строку позовної давності, позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. У подальшому, його було неодноразово продовжено (востаннє постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, якою продовжено карантин до 30.06.2023). А впровадження карантину в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності.
30.03.2020 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№ 540-IX), відповідно до якого Прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12. Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020. Згідно з п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 зазначено наступне: «Суд відхиляє доводи Відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу про те, що для застосування пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивачу необхідно обґрунтувати, що продовження строків зумовлене саме дією на сторону обмежень, впроваджених у зв'язку з карантином. Суд зазначає, що ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять тих вимог, про які зазначає Відповідач, а автоматичне продовження цих строків пов'язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону».
Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. Враховуючи вищезазначене, позивач вважає, що строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2016727 від 11.06.2021 було продовжено на строк дії карантину. Відповідно до пункту 19 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Цивільного Кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Враховуючи та беручи до уваги вищевикладене, на думку позивача, строк позовної давності не підлягає застосуванню до позовних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, позивач вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній цивільній справі не доведений - є безпідставними та необґрунтованими.
Заперечення на відповідь на відзив відповідачем подані не були.
У судове засідання представник позивача не з'явився, хоча судом належним чином повідомлявся про місце, день та час розгляду справи. У п. 3 прохальної частини позовної заяви, а також відповіді на відзив вказано про можливість розгляду справи за відсутності представника банку.
У судове засідання відповідач не з'явився, причину неявки суду не повідомив, хоча судом належним чином повідомлявся про місце, день та час розгляду справи. Подано відзив на позов, за яким просить відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи думку представника позивача та відповідача, які викладені у позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.06.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» має у мережі Інтернет сторінку з розміщеною пропозицією (офертою).
У пункті 1.1. договору зазначено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, у порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», у тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, у цьому випадку мало місце укладання електронного правочину, що підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора Н216, який було направлено товариством на номер телефону позичальника ( НОМЕР_3 ), що і є його безпосереднім підписом.
Суд зауважує, що одноразовий ідентифікатор направлявся позичальнику кредитодавцем на його засоби зв'язку, які вказані позичальником при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця. Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору пройдено ідентифікацію та верифікацію. Про дані обставини свідчить, довідка про ідентифікацію, що надана позивачем разом із позовною заявою.
Таким чином, скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Умовами договору передбачено, що товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: сума виданого кредиту - 7000 грн. 00 коп., дата надання кредиту - 11.06.2021, строк кредиту - 25 днів (відповідно до п. 1.3 договору, - строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього договору), валюта кредиту - UAH, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 1,90 % у день.
Як вбачається з доданих до позовної заяви матеріалів, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» 11.06.2021 перерахувало на картковий рахунок відповідача кредитні кошти у сумі 7000 грн. 00 коп., а саме за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 93291859. Перерахування таких коштів здійснено ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», що відповідає умовам договору на переказ коштів № ФК-342 від 02.10.2012 та підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за № 30810-0403 від 04.03.2024.
Вказані відомості спростовують доводи відповідача про те, що ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» не перерахувало йому суму кредиту у розмірі 7000 грн. 00 коп.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Тобто, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації/автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод “факт/факт».
Сторони домовилися, що у випадку, якщо у Клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та Клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1-4.1.6 Договору, за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (авто пролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту (п. 4.2.1 Договору).
Відповідно до п. 4.2.2 Договору, Клієнт, підписуючи цей Договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії Договору та строку користування кредитом з закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п. 1.3, п. 4.1.5 Договору) ще на 15 календарних днів.
Крім того, сторони погодили, що:
-За користування кредитом в період автопролонгації нарахування процентів здійснюється в порядку, визначеному розділом 3 Договору, за стандартною процентною ставкою у відповідності до п. 1.5.1 Договору;
-При застосуванні автопролонгації знижка, надана Клієнту в рамках Програми лояльності, анулюється та здійснюється автоматичний перерахунок процентів за користування кредитом за період, визначений п. 1.3 Договору, за стандартною процентною ставкою (застосовується стандартна процентна ставка) та відбувається перерахунок загальної вартості кредиту. Результати таких перерахунків відображаються в особистому кабінеті (п. 4.2.3 Договору).
Відповідно до п. 4.2.4. у випадку автопролонгації Товариство не пізніше 4-го календарного дня після закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п. 1.3, п. 4.1.5 Договору) надсилає електронний лист-повідомлення на електронну адресу Клієнта та/або СМС-повідомлення на номер телефону, вказані в розділі 10 цього Договору, інформуючи Клієнта про новий строк користування кредитом та розмір процентної ставки за користування кредитом. Зазначена інформація відображається також в Особистому кабінеті.
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів (п. 5.1. кредитного договору).
Як визначено п. 5.3. кредитного договору, клієнт здійснює платежі за договором, а товариство направляє отримані грошові кошти від клієнта для погашення заборгованості за договором у такій черговості:
5.3.1. у першу чергу здійснюються платежі з повернення простроченої суми кредиту та прострочені проценти за користування кредитом. Якщо коштів, що направляються для погашення заборгованості передбаченої даною чергою, недостатньо для її повного погашення, погашення повинно здійснюватися у такій черговості:
- прострочені зобов'язання по процентам;
- прострочені зобов'язання по кредиту;
5.3.2. у другу чергу сплачується сума кредиту та проценти за користування кредитом. Якщо коштів, що направляються для погашення заборгованості передбаченої даною чергою, недостатньо для її повного погашення, погашення повинно здійснюватися у такій черговості:
- строкові зобов'язання по процентам;
- строкові зобов'язання по кредиту;
5.3.3 у третю чергу здійснюється сплата інших платежів за договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» доведено факт укладення 11.06.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 договору №2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.06.2021, а також отримання 11.06.2021 відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 7000 грн. 00 коп. на підставі вказаного вище договору.
Доводи відповідача про те, що він не укладав кредитний договір та не підписував паспорт споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які долучені позивачем до позовної заяви, та відсутність з його боку погодження вказаних в цих документах процентних ставок та умов кредитування тощо, спростовуються дослідженими доказами (матеріалами справи).
Таким чином, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» у повному обсязі виконало свої зобов'язання за договором №2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.06.2021, здійснивши переказ коштів відповідачу ОСОБА_1 , однак свої зобов'язання щодо їх повернення та сплати процентів за користування кредитними коштами останній не виконав.
Слід зазначити, що зі всіма умовами кредитування ОСОБА_1 був ознайомлений і прийняв умови договору №2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.06.2021, про що зазначено у паспорті споживчого кредиту та договорі. Навіть, після отримання кредитних коштів, він не відмовився від договору і не повернув отримані у кредит грошові кошти.
24.12.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-24122001, за умовами якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ КЕШ ТУ ГОУ» передає грошові кошти у розпорядження ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» (ціна продажу), а ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» замінює ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» (первісного кредитора) у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами (п. 1.1., 1.2. договору факторингу).
Згідно з п. 6.1. договору факторингу, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» передає (відступає) ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» права вимоги до боржників, які виникли у ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів, та які входять до портфелю заборгованості.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 02-24122001 від 24.12.2021, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2016727 від 11.06.2021 у сумі 19585 грн. 00 коп., з яких: 7000 грн. 00 коп. - залишок по тілу кредиту, 12585 грн. 00 коп. - залишок по відсотках.
Відповідно до п. 6.2.4 договору факторингу визначено, що відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржників.
Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України).
Разом з тим, при умові, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані у кредитному договорі і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.
Згідно з п. 6.4. договору факторингу, у випадку, якщо з моменту переходу до фактора права вимоги, клієнт отримав від боржників будь-яку суму грошових коштів у погашення заборгованості боржників, клієнт зобов'язаний перерахувати вказану суму фактору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту її отримання. Вказана у цьому пункті договору сума перераховується за вказаними у договорі реквізитами.
Після придбання права вимоги до відповідача, позивач не здійснював додаткових нарахувань (відсотків, штрафних санкцій, тощо) за кредитним договором.
Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Отже, враховуючи зазначені вище обставини, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до укладеного договору факторингу №02-24122001 від 24.12.2021 перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2016727 від 11.06.2021 у сумі 19585 грн. 00 коп., з яких: 7000 грн. 00 коп. - залишок по тілу кредиту, 12585 грн. 00 коп. - залишок по відсотках.
Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ», ні на рахунки ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» (первісного кредитора).
13.01.2025 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» на адресу ОСОБА_1 направлена вимога № б/н про погашення заборгованості за кредитним договором № 2016727 від 11.06.2021, як залишена останнім без реагування. Факт направлення відповідачу рекомендованим листом вимоги про виконання зобов'язань за кредитним договором, підтверджується даними списку №20343-10-6-24 від 16.01.2025 через відділення Укрпошта.
На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ».
Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов'язань за кредитним договором, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та положеннями укладеного між сторонами кредитного договору.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Згідно зі ст. 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст. 1056-1 ЦК України).
До того ж, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
На час розгляду справи кредитний договір № 2016727 від 11.06.2021 та договір факторингу №02-24122001 від 24.12.2021 недійсними, розірваними чи припиненими не визнані.
Як зазначено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язані вказаний строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку, який наданий позивачем, загальний розмір заборгованості відповідача за договором №2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.06.2021 становить - 19585 грн. 00 коп., з яких: 7000 грн. 00 коп. - залишок по тілу кредиту, 12585 грн. 00 коп. - залишок по відсотках. Вказаний розрахунок є повним, чітким, об'єктивним, він узгоджується з умовами кредитного договору. Тому, суд вважає вказаний документ належним та допустимим доказом і бере за основу при винесенні цього рішення. При цьому, відповідачем не спростовано ні розмір заборгованості, ні порядок нарахування певних платежів.
Заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник не надав до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу.
Крім того, суд звертає увагу, що діючи добросовісно, та виконуючи у строк зобов'язання, відповідач не мав би наслідком виникнення заборгованості (по тілу кредиту та відсотках). До того ж, і на час розгляду цієї справи ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження повернення ним заборгованості за договором №2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.06.2021.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які покликався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи заперечення відповідача проти позову, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому, доводи відповідача, що викладені у відзиві на позов, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а навпаки, спростовуються дослідженими доказами, які надані позивачем і, які є належними, допустимими, достатніми та переконливими. Так, встановлено, що між сторонами (первісним кредитором та відповідачем, як позичальником) був укладений кредитний договір, який на час судового провадження не визнаний недійсним; за кредитним договором відповідач отримав кредитні кошти, які до цього часу не повернув; за користування кредитними коштами позивачем були нараховані відсотки, відповідно до умов договору; відповідачем не спростовано розмір заборгованості; позивач є належним позивачем, враховуючи умови договору факторингу, який також не визнаний недійсним. Всім встановленим обставинам по справі судом дана відповідна правова оцінка.
Щодо заявленого клопотання відповідача про застосування позовної давності, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257 Цивільного Кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Як вже було встановлено судом вище, умовами Договору №2016727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 11.06.2021, сторони погодили його автопролонгацію (п. 4.2.1- 4.2.4 Договору), а відтак, твердження відповідача про сплив строку дії вказаного договору 30.07.2021, не відповідають дійсним обставинам справи.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. У подальшому, його було неодноразово продовжено (востаннє постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, якою продовжено карантин до 30.06.2023).
30.03.2020 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№ 540-IX), відповідно до якого Прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12. Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.
Згідно з п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 зазначено, що суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу про те, що для застосування пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивачу необхідно обґрунтувати, що продовження строків зумовлене саме дією на сторону обмежень, впроваджених у зв'язку з карантином. Суд зазначає, що ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять тих вимог, про які зазначає відповідач, а автоматичне продовження цих строків пов'язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.
Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
Також, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачем строк позовної давності щодо його звернення 17.03.2025 до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2016727 від 11.06.2021 не було порушено, а тому заява відповідача в цій частині не підлягає до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 3 5391 від 18.02.2025.
Тож, враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» задоволено у повному обсязі, то до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає сума 2422 грн. 40 коп. (судовий збір).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд керується нормами ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У позовній заяві позивачем зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат, в тому числі, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї цивільної справи, який складає 12922грн. 40коп.
Крім того, 08.04.2025 позивачем подана до суду заява про розподіл судових витрат (із підтвердженням направлення її відповідачу). Просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10500грн. 00коп.
Відповідач у відзиві зазначив про те, що витрати на правничу допомогу є завищеними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи.
Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 із додатковою угодою від 27.12.2024 (зокрема, про те, що договір діє до 31.12.2025), укладений між адвокатом Пархомчуком С.В. та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ», за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає доручення і бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором; довіреність від 30.12.2024 із визначеними повноваженнями; свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10 від 18.07.2019 на ім'я Пархомчука С.В.; акт про отримання правової допомоги від 07.04.2025, в якому зазначено перелік послуг, кількість витрачених годин, вартість однієї години та загальна сума - 10500грн. 00коп.; рахунок від 07.04.2025к про вартість наданих послуг - 10500грн. 00коп.; платіжну інструкцію від 07.04.2025 про здійснення ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» адвокату Пархомчуку С.В. оплати за вказаним договором у розмірі 10500грн. 00коп. Вказані докази є належними та допустимими.
Розділом 3 договору визначена ціна договору та порядок розрахунку. Так, вартість правової допомоги адвоката (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата), та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги. Фактичні витрати адвоката пов'язані з наданням правової допомоги за цим договором (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів, надсилання документів, технічне забезпечення та інші) за умови надання документів, що підтверджують ці витрати, сплачуються клієнтом адвокату понад узгоджену суму гонорару додатково. Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат. Сторони погодили, що клієнтом буде сплачено адвокату гонорар за виконану роботу, протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
Відповідно до письмових документів, наданого позивачем, витрати ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», понесені на професійну правничу допомогу складають:
-зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 у рамках кредитного договору №2016727 від 11.06.2021 - 1 година (2 000 грн. 00 коп.);
-складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики - 2,5 години (5 000 грн. 00 коп.);
-інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи - 1,5 години (3 000 грн. 00 коп.);
-канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500 грн. 00 коп.
Всього витрачено 5 (п'ять) годин, що становить 10000 грн. 00 коп. + 500 грн. 00 коп. (канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції).
Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як на думку суду, знайшли своє підтвердження доводи сторони позивача про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду цієї цивільної справи. Крім того, суд враховує той факт, що розмір витрат є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт), що дає підстави для задоволення вимог про стягнення витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги. Підстав для зменшення розміру таких витрат, суд не вбачає.
Таким чином, оскільки позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» задоволені у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі - 10500 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 280-282 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження юридичної особи: вул. Кирилівська, 82 офіс 7, м. Київ, 04080) заборгованість за договором №2016727 від 11.06.2021 у розмірі 19585грн. 00коп., з яких: 7000грн. 00коп. - заборгованість за кредитом; 12585грн. 00коп. - прострочена заборгованість за процентами, судовий збір у розмірі 2422грн. 40коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500 грн. 00 коп., а всього - 32507 грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 10.09.2025.
Головуючий суддя С. М. Позарецька