Справа № 577/3157/25
Провадження № 1-кп/577/334/25
30 вересня 2025 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотопі кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025200450000469 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красний Кут Спаського району Приморського краю, рф, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта вища, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого,
в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України. Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991 року та ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 року особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року на території України оголошено часткову мобілізацію та, після його затвердження 17.03.2014 року Верховною Радою України, цей Указ набрав чинності, у зв'язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє до цього часу.
Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 року (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-ІХ від 03.03.2022 року, на території України оголошено повну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України № 65/2022.
Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 28 жовтня 2024 року №741/2024, затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4025-IX, загальну мобілізацію продовжено з 10 листопада 2024 року на 90 діб.
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, військовозобов'язаними є особи - громадяни України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 30.01.2003 року (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), що підтверджується обліково-реєстраційним документом, тобто є військовозобов'язаним.
За наслідками медичного огляду позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби відповідно до вимог ст. 39в, графи ІІ Розкладу хвороб ТДВ «В» «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, про що складено довідку №2025-0401-1028-4446-0 від 01.04.2025 року.
01.04.2025 року, близько 10:58 години ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де представник вказаного ТЦК та СП, уповноважений вручати повістки, намагався вручити ОСОБА_4 повістку за №011282 на відправку на 01.04.2025 року на 18:00 годину для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття до місць проходження військової служби.
Однак ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, будучи ознайомленим з кримінальною відповідальністю за ст. 336 КК України, 01.04.2025 року близько 11:15 години під відеозапис в присутності працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовився отримувати повістку за №011282 на відправку на 01.04.2025 року на 18:00 годину для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття до місць проходження військової служби.
У подальшому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно до п.47 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, складено Акт відмови від отримання повістки від 01.04.2025 року, який оголошено ОСОБА_4 , та текст повістки про явку на 18:00 годину 01.04.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 доведено (озвучено) йому додатково. Однак, ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлений про необхідність явки, не прибув за викликом на 18 годину 00 хвилин 01 квітня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, не визнав та пояснив, що починаючи з 2014 року входить до складу всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів та виконує служіння. Перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Дійсно проходив ВЛК в м. Конотоп та був визнаний придатний до військової служби. Висновок ВЛК не оскаржував. Після проходження ВЛК, 01.04.2025 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 де йому намагалися вручити «бойову» повістку відповідно до якої необхідно було з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 для відправки до військової частини на 18:00 01.04.2025 року та при цьому було зачитано текст повістки, однак він відмовився отримувати повістку та ставити в ній підпис, через свої релігійні переконання, а саме він не може брати до рук зброю та приймати присягу, а тому було складено «Акт про відмову», який також зачитано під відеозапис. Наміру ухилятися від мобілізації він не мав і немає, водночас відповідно до їх віровчень та в тому числі його особистого відношення до релігії, він не може брати до рук зброю. Зважаючи на це він звертався до РТЦК та СП із заявою про заміну виконання військового обов'язку на альтернативну (невійськову) службу. Однак йому було відмовлено у задоволенні його заяви через те, що згідно чинного законодавства альтернативної служби під час війни не передбачено. ОСОБА_4 зазначив, що не відмовляється від свого громадянського обов'язку, хоче приносити користь державі, але за умови дотримання його прав щодо віросповідання, без зброї у руках.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта згідно з вимогами ст. 337 КПК України.
Діючи відповідно до статті 22 КПК України, суд створив всі необхідні умови для здійснення кримінального провадження на засадах змагальності, обстоювання сторонами своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів передбаченими цим Кодексом засобами, забезпечив стороні обвинувачення і стороні захисту можливість надання суду всіх потрібних, на їх думку, доказів.
Незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_4 не визнав себе винним, його вина доводиться наступними доказами.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , кожен окремо пояснили, що вони є працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 , та мають право вручати повістки на території м. Конотоп та Конотопського району. Обвинувачений прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 , де йому намагалися вручити бойову повістку, оскільки ОСОБА_4 , відповідно ВЛК, був визнаний придатним до військової служби. У зв'язку з цим йому було виписано повістку про прибуття до РТЦК та СП для подальшого направлення до відповідної військової частини. ОСОБА_4 відмовився отримувати повістку та ставити в ній підпис, через свої релігійні переконання, а тому було складено «Акт про відмову», який також зачитано під відеозапис.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є пастором у всеукраїнській євангельській церкві християн-баптистів. Особисто знає ОСОБА_4 , який також перебуває у складі церкви євангельських християн-баптистів, який є проповідником. Відповідно до їх віровчень брати зброю до рук, вирішує кожен для себе самостійно.
Крім того, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України підтверджується наступними доказами, які були надані суду стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні:
Згідно повідомлення про кримінальне правопорушення від 23.04.2025 року ОСОБА_4 не прибув 01.04.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби (а.с.32).
Фактичними даними, які містяться у довідці № 2270 від 12.05.2025 року підтверджується, що рішенням штатної ВЛК ОСОБА_4 був признаний придатним до військової служби (а.с.35,36).
Згідно довідки ВЛК від 01.04.2025 року ОСОБА_4 придатний до військової служби (а.с.43).
Як вбачається з журналу, акту та повістки від 01.04.2025 року під час спроби вручити повістку на відправку з подальшим призовом на військову службу по мобілізації на 01.04.2025 року на 18:00 год., ОСОБА_4 відмовився від її отримання в зв'язку з релігійними переконаннями. При цьому останньому повідомлено про те, що він має прибути до ІНФОРМАЦІЯ_6 на вказані дату і час за адресою: АДРЕСА_2 з метою призову на військову службу по мобілізації (а.с.40-41,46,47).
Згідно відеозапису та протоколу огляду предметів і фототаблиці посадова особа ОСОБА_6 повідомляє, що військовозобов'язаному ОСОБА_4 вручається повістка № 011282 належить з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_3 01.04.2025 року о 18:00 год. з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, на що ОСОБА_4 бере до рук повістку і відповідає - ознайомився. ОСОБА_4 робить заяву: «Я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , віруючий баптистського братства, с 12-го року, я готов йти на альтернативну службу, я люблю свою країну, готовий допомогти як завгодно, але зброю брати відмовляюся, оскільки мої релігійні переконання проти цього». ОСОБА_4 відмовився отримувати повістку (51-56).
Згідно листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_9 встановлено, що звернень ОСОБА_4 з приводу повторного проходження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 не надходило. Скарги від ОСОБА_4 на рішення ВЛК при районному чи міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не надходили (а.с.57).
Відповідно листа Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради від 06.05.2025 року встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 2024 року догляд за родичами не здійснював (відповідну допомогу не отримував) та не звертався із заявою про проходження альтернативної (невійськової) служби (а.с.58).
Згідно листа ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «Здравіє» від 07.05.2025 року встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 за медичною допомогою лікарів установи з 01.01.2024 року по 07.05.2025 року не звертався (а.с.59).
Відповідно повідомлення Всеукраїнського союзу церков Євангельських християн-баптистів від 06.05.2025 року встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно є членом церкви ЄХБ м. Конотоп Сумської області (а.с.60).
Згідно відповіді Конотопської районної військової адміністрації Сумської області від 15.08.2025 року встановлено, що відповідно до ст. 19 Конституції України, ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу», постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 року №2066 Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу», у Конотопській районній військовій адміністрації відсутні правові підстави для прийняття будь-яких рішень щодо заміни мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою (а.с.73-75).
Також в судовому засіданні були досліджені докази, які підтверджують належність ОСОБА_4 до релігійної організації ВСЦЄХБ протягом тривалого періоду, та про повідомлення ним РТЦК та СП про зазначене:
Відповідно довідки від 10.05.2024 року №31 та довідки від 11.05.2024 року ОСОБА_10 є членом релігійної організації ВСЦЄХБ з 2014 року, згідно своїх переконань не може брати зброю до рук (а.с.33,34).
Як вбачається з заяви ОСОБА_4 від 24.01.2024 року встановлено про неможливість його мобілізації через релігійні переконання (а.с.48).
Оцінюючи зібрані докази у кримінальному провадженні в їх сукупності в результаті повного, всебічного та об'єктивного їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає вину обвинуваченого доведеною.
Обвинувачений ОСОБА_4 наголошував на відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, оскільки його дії - чесна, послідовна реалізація конституційного права на свободу віросповідання, закріпленого у Конституції України і у міжнародних актах, ратифікованих Україною, що є сумлінною відмовою від військової служби як способу реалізації свого права на свободу совісті.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Згідно ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Разом з тим, ч. 2 ст. 9 Конвенції передбачає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, право сповідувати релігію не є абсолютним і може бути обмежене.
ЄСПЛ у своїх рішеннях звертає увагу на те, що для визначення балансу у випадках, пов'язаних із необхідністю виконання певного обов'язку і свободою віросповідання, необхідно враховувати «особливі суспільні потреби».
Статтею 35 Конституції України також встановлено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу», який визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Частиною 2 цієї статті передбачено обмеження права громадян на проходження альтернативної служби в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.
В Україні оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов'язаних осіб для відсічі ворожої збройної агресії. Під час мобілізації військовозобов'язаних можливість альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення.
Введений в Україні воєнний стан, у зв'язку з агресією російської федерації, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні ЗС України для відсічі збройної агресії, що дає підстави вважати, що наявна особлива суспільна потреба.
За таких обставин, відмова обвинуваченого від виконання військового обов'язку не була правомірною.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.05.2024 року № 344/12021/22 суд не бере до уваги, оскільки вони стосуються справи, де констатовано недоведеність існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями та передбаченим статтею 65 Конституції України обов'язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.
Водночас суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах № 601/2491/22 від 13.06.2024 року, відповідно до якої жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної держави, та № 573/406/24 від 15.04.2025 року.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним та визнаним висновком військово-лікарської комісії придатним до військової служби, обізнаним про наказ прибути 01.04.2025 року о 18:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_6 з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, якому було роз'яснено наслідки неприбуття на місце збору, у визначений час не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_6 без поважних причин.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 поза розумним сумнівом знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Судом відзначається, що відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66, 67 КК України не встановлено.
Враховуючи всі ці обставини, а також характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, ставлення ОСОБА_4 до вчиненого, який не маючи передбачених законодавством підстав на відстрочку від призову чи інших поважних причин, в період воєнного стану, при оголошеній загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов'язок по захисту Батьківщини, суд приймає до уваги особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, виходячи з принципів індивідуалізації і співмірності заходів примусу характеру вчинених дій, суд вважає, що необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ст. 336 КК України.
На переконання суду, таке покарання є достатнім, справедливим та необхідним для виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню новим кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
З огляду на викладене, висновок органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства не заслуговує на увагу суду.
Під час досудового розслідування запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обирався, підстави для його обрання відсутні.
Процесуальні витрати відсутні. Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 100, 368, 370, 371, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним за ст. 336 КК України і призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного його затримання після набрання вироком законної сили.
Речові докази по справі: DVD-R диск з відео файлом з написом « ОСОБА_11 » - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Конотопський міськрайонний суд Сумської області, а для обвинуваченого в той же строк після вручення йому копії вироку.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1