Справа № 473/3867/25
іменем України
"30" вересня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Ліхачової А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 46530,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 4738731, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов'язалося надати та надало відповідачу кредит у сумі 9900,00 грн зі строком користування протягом 30 днів (з можливістю пролонгації/автопролонгації вказаного строку), а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит (до 16 липня 2021 року), сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,70 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а в разі автопролонгації строку кредитування 5,00 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а також сплатити одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 19 % від суми кредиту (в разі пролонгації строку кредитування: на 3 дні комісію за обслуговування кредиту в розмірі 3 % від розміру поточного залишку кредиту; на 7 днів у розмірі 5 % від розміру поточного залишку кредиту; на 15 днів у розмірі 10 % від розміру поточного залишку кредиту).
29 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» уклали договір про відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до відповідача за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору № 4738731 від 16 червня 2021 року.
Позичальник свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість в загальному розмірі 46530,00 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 9900,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 34749,00 грн, заборгованість за комісією за надання кредиту в розмірі 1881,00 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в повному обсязі
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження по вказаній справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
21 серпня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що: він не був повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні; заборгованість за процентами нарахована в порушення п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та за процентною ставкою, що суперечить положенням ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»; позивач пропустив позовну давність; відсутні належні докази щодо наявності заборгованості за кредитним договором; копії документів, доданих до позову, засвідчені з порушенням пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 7 квітня 2003 року № 55 ДСТУ 4163-2003; умови кредитного договору щодо встановлення комісії є нікчемними.
31 серпня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 надіслав відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відзиву. При цьому вказувала, що матеріали справи містять належні та допустимі докази щодо укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, його умов, погодження їх сторонами правочину, неналежного виконання відповідачем кредитних зобов'язань, а також розміру заборгованості за кредитним договором. При цьому, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову. Крім цього, представник позивача вказував на те, що положення п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» не підлягають застосуванню до даних правовідносин. Водночас, вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не виходять за межі трирічного строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України, з огляду на положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.
В судове засідання представник позивача Усенко М.І. не з'явився, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Як убачається з матеріалів справи, 16 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 4738731, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов'язалося надати та надало відповідачу кредит у сумі 9900,00 грн зі строком користування протягом 30 днів (з можливістю пролонгації/автопролонгації вказаного строку), а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит (до 16 липня 2021 року), сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,70 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а в разі автопролонгації строку кредитування 5,00 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а також сплатити одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 19 % від суми кредиту (в разі пролонгації строку кредитування: на 3 дні комісію за обслуговування кредиту в розмірі 3 % від розміру поточного залишку кредиту; на 7 днів у розмірі 5 % від розміру поточного залишку кредиту; на 15 днів у розмірі 10 % від розміру поточного залишку кредиту).
Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням № 48929184 від 16 червня 2021 року.
29 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» уклали договір про відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до відповідача за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору № 4738731 від 16 червня 2021 року.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦКУкраїни передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договорів) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Мілоан» та відповідач з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав правочини за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, відповідач набув статусу, прав та обов'язків позичальника у кредитних правовідносинах з ТОВ «Мілоан».
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Водночас, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов'язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ст. 517 ЦК України).
В зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
При цьому, неповідомлення первісним кредитором боржника про відступлення прав вимоги за договором новому кредитору не є підставою для невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, оскільки наслідком такого є виключно право боржника здійснити платіж (погасити заборгованість) на користь первісного кредитора (ч. 2 ст. 1082 ЦК України).
Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості за кредитним договором ні на користь первісного кредитора, ні його правонаступника. Доказів на спростування наведеного, відповідачем не було надано суду.
Як зазначалося вище, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідач має заборгованість у загальному розмірі 46530,00 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 9900,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 34749,00 грн, заборгованість за комісією за надання кредиту в розмірі 1881,00 грн.
Згідно п.п. 1.3, 1.4, 1.5.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.3.1.1 кредитного договору протягом первісного строку кредитування (з 16 червня 2021 року до 16 липня 2021 року) проценти в межах цього строку підлягали до нарахування за ставкою 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.п. 1.6, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.3.1.2 кредитного договору у разі продовження позичальником користування кредитом після закінчення первісного або пролонгованого за його бажанням строку кредитування строк кредитування щоразу збільшується на 1 день, але продовження цього строку не може перевищувати 60 днів (автопролонгація). Проценти в межах цього строку нараховуються за ставкою 5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Крім цього, згідно п.1.5.1 кредитного договору за надання кредиту нараховується комісія за ставкою 19% від суми кредиту одноразово.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за вказаним кредитним договором здійснено первісним кредитором за період з 16 червня 2021 року до 14 вересня 2021 року (з урахуванням автопролонгації) у повній відповідності до умов кредитного договору, а саме в межах строку кредитування та 60 денного строку автопролонгації строку кредитування, а також за узгодженими сторонами кредитного договору процентними ставками. Розмір процентів за цей період становить 34749,00 грн (9900,00 грн х 1,70 % х 30 дн. + 9900,00 грн х 5 % х 60 дн.), заборгованість за комісією за надання кредиту становить 1881,00 грн (9900,00 грн х 19 %), з чим суд погоджується.
При цьому, будь-яких обмежень щодо можливості встановлення комісії за надання кредиту (на відміну від комісії за обслуговування кредиту, яка регулюється спеціальними правилами встановлення та відповідними обмеженнями) ЗаконУкраїни «Про споживче кредитування» не містить.
Відповідно до ч. 3 ст.12, ч.ч. 1, 5, 6 ст.81,78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Між тим відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості за кредитним договором, не надано доказів його неправильності або альтернативного розрахунку.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року в справі № 904/2104/19 наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
При цьому, посилання відповідача на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо необхідності звільнення його від сплати заборгованості за процентами, суд не приймає до уваги, оскільки обставини передбачені п.15 ст.14 вказаним Законом, виникли у відповідача вже після закінчення строку кредитування.
Також суд не приймає до уваги посилання останнього щодо необхідності здійснення розрахунку заборгованості за процентами, виходячи з процентної ставки, яка не може перевищувати 1 %, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року, тобто після закінчення строку кредитування.
Що стосується позовної давності.
Згідно з ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Водночас, згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (чинний на час звернення з даним позовом до суду).
Таким чином, позивачем не пропущено позовну давність, а тому твердження відповідача про протилежне є хибними.
Також суд відхиляє як необґрунтований аргумент відповідача щодо неналежного оформлення документів, доданих до позову, оскільки представник позивача підтвердив відповідність копії письмових доказів оригіналам, які заходяться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Водночас, вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Отже, з огляду на викладене, вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 2422,40 грн судового збору.
Що стосується витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до ч.ч.2-5ст.137 ЦПК України витрати на правничу допомогу складаються з гонорару адвоката за представництво в суді; іншої правничої допомоги, пов'язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збору доказів тощо; вартості послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав копії договору про надання правової (правничої) допомоги № 0605 від 06 травня 2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АО «Апологет», акта № 2131 від 23 червня 2025 року, детального опису наданих послуг. Згідно вказаних документів вартість наданих послуг становить 7000,00 грн (консультація, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, складання позовної заяви, подання позовної заяви до суду).
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише ті судові витрати, які мають розумний розмір.
Зазначений позивачем розмір вказаних витрат є завищеним (при цьому, подання до суду позовної заяви не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», також є необґрунтованим виокремлення адвокатом як самостійного виду адвокатської послуги ознайомлення з матеріалами кредитної справи, оскільки охоплюється діями адвоката із складання позовної заяви), оскільки справа належить до категорії незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, судова практика у цій категорії справ є усталеною, в зв'язку з чим при підготовці позовної заяви у адвоката була відсутня необхідність досліджувати додаткові норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, витрачати значний час на складання позовної заяви.
З огляду на викладене, подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд дійшов до висновку, що співмірними із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265 ЦПК України, суд
позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ідентифікаційний код 35234236, заборгованість за кредитним договором про споживчий кредит № 4738731 від 16 червня 2021 року в розмірі 46530,00 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 9900,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 34749,00 грн, заборгованість за комісією за надання кредиту в розмірі 1881,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ідентифікаційний код 35234236, судові витрати в розмірі 4422,40 грн.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Л.В Лузан