Справа№464/4819/25
пр.№ 3/464/2083/25
30.09.2025 року м.Львів
Суддя Сихівського районного суду м.Львова Тімченко Олена Валеріївна, розглянувши за участі потерпілої ОСОБА_1 справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУАП,
До Сихівського районного суду м.Львова надійшли три справи про вчинення ОСОБА_2 адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУАП, та такі розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), то відповідно до ст.36 КУАП суддя об'єднує справи № 464/4819/25, № 464/4820/25 та № 464/4822/25 в одне провадження. Відповідно Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України у разі об'єднання судових справ (матеріалів кримінального провадження) в одну їй присвоюється єдиний унікальний номер тієї з об'єднаних справ (матеріалів), яка надійшла до суду першою. Тому суддя об'єднаній присвоює № 464/4819/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено суддю Тімченко О.В.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА № 154785 від 05 липня 2025 року, складеного інспектором УПП у Львівській області Голубцем Ю., «05 липня 2025 року о 07 год. 55 хв ОСОБА_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_1 психологічне домашнє насильство, а саме: ображав її, принижував, внаслідок чого у потерпілої регулярні нервові зриви, порушення сну, чим завдав шкоди її психологічному здоров'ю».
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА № 154786 від 05 липня 2025 року, складеного інспектором УПП у Львівській області Голубцем Ю., «05.07.2025 о 07.55 год ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 вчинив в присутності свого сина та неповнолітньої дочки психологічне домашнє насильство відносно матері ОСОБА_1 , а саме ображав її, обзивав, чим завдав моральної шкоди психічному здоров'ю потерпілого ОСОБА_3 ».
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА № 154787 від 05 липня 2025 року, складеного інспектором УПП у Львівській області Голубцем Ю., «05.07.2025 о 07.55 год ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_4 психологічне домашнє насильство, а саме в її присутності ображав, обзивав, кричав на її матір ОСОБА_1 , чим завдав шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_4 ».
Суддя, заслухавши показання потерпілої ОСОБА_1 та дослідивши докази по справі з поданими через систему «Електронний суд» заявами від ОСОБА_1 , зокрема і в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , дійшов наступного висновку.
У ст.280 КУАП закріплено обов'язок орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з п.1 ст.247 КУАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Саме такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 240/12/17, а за змістом ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Диспозицією ч.1 ст.173-2 КУАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
У ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 до суду не з'явився, жодної позиції з приводу обставин справи не виклав, заяв чи клопотань не подав, не забезпечив участь свого представника, що не перешкоджає суду постановити судове рішення. Явка в зазначеній категорії справ особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
У суді 18 вересня 2025 року потерпіла ОСОБА_1 , яка також є законним представником своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст.384 КК України, суду показала, що з чоловіком ОСОБА_2 має двох дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з якими проживали за адресою - АДРЕСА_1 ; оскільки чоловік їй зраджував, в сім'ї систематично виникали сварки; за наслідками поведінки чоловіка вона вигнала його з дому; 04 липня 2025 року ОСОБА_2 за її згоди повернувся додому з угодою про те, що вони в добровільному порядку вирішать питання забезпечення ним своїх дітей його спадковим майном - квартирою; ранком 05 липня 2025 року між нею та ОСОБА_2 виник конфлікт через те, що останній вимагав ключі від їх квартири, т.я. вона змінила замки, і просто так з квартири не хотів йти; того дня образи в нецензурній формі були обопільними; жодних дій по відношенню до дітей ОСОБА_2 не вчиняв, діти були просто присутні в квартирі, але не при сварці; вона з гаряча викликала поліцію; жодного домашнього насильства ні по відношенню до неї, чи дітей не було, це була просто сварка. У подальшому на розгляд справи не з'явилась, направивши «Електронним судом» заяву про закриття провадження у зв'язку із досягненням примирення.
Потерпілий ОСОБА_3 на виклики суду не з'явився, направив через систему «Електронний суд» заяву про закриття провадження, так як досягли примирення.
Підстав недовіряти показанням потерпілої ОСОБА_1 , які безумовно узгоджуються з письмовими заявами та поясненнями як її, так і потерпілого ОСОБА_3 , наявними в матеріалах справи і є по суті узагальнюючими, а не конкретними щодо обставин у вказані день, час та місці, наданими поліції, не встановлено.
Установлений факт сварок і непорозумінь свідчить про наявність конфлікту та не підтверджує факту вчинення домашнього насильства (постанова Верховного Суду від 30 січня 2020 року за № 545/744/19).
Суд зазначає, що для того, щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов'язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Насильство - це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій. Якщо у вказаних діях відсутня хоча б одна з наведених ознак, такі дії не є насильством.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби. Під час конфлікту часто відсутні одна чи кілька вищеперерахованих ознак. Ескалація конфлікту може привести до насильства, та не обов'язково завжди приводить.
У ході розгляду справи судом з'ясовано факт, що атмосфера взаєморозуміння між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є подружжям, відсутня. Наявність сварок і непорозумінь між особами на побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства.
Саме по собі висловлення образ, які, як ствердила ОСОБА_1 , були обопільними, не є домашнім насильством у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУАП. Не встановлено, що конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, тощо.
Сам факт звернення до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.
Протоколи про адміністративне правопорушення, форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, терміновий заборонний припис стосовно кривдника не є безумовними та достатніми доказами, оскільки не являють собою імперативного факту доведеності вини особи, а є односторонніми актами службової особи працівника поліції.
Аналіз наведених вище доказів у сукупності та взаємозв'язку не дає достатніх і переконливих підстав дійти висновку, що ОСОБА_2 учинено насильство в сім?ї, яке б підлягало кваліфікації за ч.1 ст.173-1 КУАП. Обставини, викладені у протоколах, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи. Матеріали справи не містять відомостей, які б беззастережно спростовували такі обставини.
Вищевикладене свідчить про те, що поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Суд самостійно збирати докази не має права, позаяк обов'язок щодо збирання доказів, в силу положень ч.2 ст.251 КУАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
З урахуванням наведеного суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, беручи до уваги відсутність переконливих доказів вини, суддя дійшов висновку про недоведеність скоєння насильства в сім?ї.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУАП, провадження у справі відповідно до п.1 ст.247 КУАП необхідно закрити.
Керуючись статтями 247, 283, 284 КУАП,
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО