Справа № 331/3181/25
Провадження № 1-кп/331/593/2025
29 вересня 2025 року Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025080000000575 від 17.04.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.28 ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 263-1, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України,
На розгляді в Олександрівському районному суді міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025080000000575 від 17.04.2025, за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.28 ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 263-1, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 163 КК України.
Обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обрані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою, строк яких закінчується 12.10.2025.
У зв'язку з цим прокурором було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 на 60 днів без визначення розміру застави у зв'язку з тим, що строк застосування цього запобіжного заходу завершується 12.10.2025, а судове провадження не може бути завершене до спливу цього строку. Клопотання прокурор обґрунтовує наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України ( ОСОБА_6 може залишити місце фактичного проживання та переховуватися від суду), наявністю ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України ( ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які були допитані під час досудового розслідування та які ще не допитувалися у судовому засіданні), наявністю ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст. 177 КПК України ( ОСОБА_6 може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, оскільки спілкується з невстановленою особою, яка здійснює підривну діяльність та може залучити інших осіб), а також наявністю ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (обвинувачений може вчинити інше правопорушення). Наявність цих ризиків обґрунтовується тяжкістю інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, зокрема, особливо тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, і тяжкістю покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винним у вчиненні цих злочинів. Застосувати до обвинуваченого більш м'які запобіжні заходи прокурор не вбачає за можливе, оскільки вони не зможуть належним чином запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України (зі змінами) під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ст.111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 залишили вирішення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на розсуду суду.
Заслухавши клопотання прокурора, з'ясувавши думку учасників судового засідання, суд дійшов таких висновків.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.04.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 17.06.2025.
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16.06.2025 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено на 60 днів, тобто до 14.08.2025 включно.
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 14.08.2025 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено на 60 днів, тобто до 12.10.2025 включно.
До спливу зазначеного строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо завершити судовий розгляд даного кримінального провадження, оскільки ще досліджені не всі докази, а також не допитані обвинувачені.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
У ч. 2 ст. 331 КПК України встановлено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У той же час, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
При цьому, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є, зокрема, тримання під вартою.
Тому, враховуючи вимоги ст. ст. 176, 177, 178, 183 КПК України, суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.1, п.3, п.4 і п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не відпали, не змінилися та продовжують існувати.
Так, злочини, передбачені ч.2 ст. 263-1 та ч.2 ст.28 ч.1 ст. 263 КК України, які інкримінуються ОСОБА_6 , згідно зі ст.12 КК України відносяться до тяжких злочинів, а злочин, передбачений ч.2 ст. 28 ч.2 ст.111 КК України - до особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. Тому суд погоджується з доводами прокурора, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, суворість та невідворотність покарання, може переховуватися від суду.
Крім того, суд враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який не одружений, не має міцних та сталих соціальних зв'язків на території України, постійного місця проживання та роботи, або інших законних джерел доходів, веде антисоціальний спосіб життя, раніше судимий.
Тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою ухилення від покарання за вчинені кримінальні правопорушення може безперешкодно переховуватися від суду, що є достатнім обґрунтуванням ризиків, передбачених п.1 і п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, ризики, передбачені п.3 і п.4 ч.1 ст. 177 КПК України, у достатній мірі обґрунтовуються тим, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі, може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які підлягають допиту під час судового провадження і анкетні дані яких стали йому відомі під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
За вказаних обставин суд вважає, що більш м'які запобіжні заходи в достатній мірі не забезпечать виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання встановленим ризикам, тому підстав для зміни обраного запобіжного заходу на більш м'який суд не вбачає.
Вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 також не є перешкодою для його тримання під вартою.
Крім того, суд зазначає, що характер та ступінь тяжкості діянь, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , та сукупність інших обставин, зазначених прокурором у клопотанні про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, однозначно свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондується з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_6 , на даному етапі судового розгляду справи не встановлено та учасниками справи не доведено.
Крім того, суд враховує, що згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429,437-442-1 Кримінального кодексу України.
Тому, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 28 ч.2 ст.111 КК України, суд не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому, та позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя, суд приходить до висновку про те, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, і вважає за необхідне продовжити дію вказаного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів.
Також прокурором було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 на 60 днів, без визначення розміру застави у зв'язку з тим, що строк застосування цього запобіжного заходу завершується 12.10.2025, а судове провадження не може бути завершене до спливу цього строку. Клопотання прокурор обґрунтовує наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України ( ОСОБА_7 може залишити місце фактичного проживання та переховуватися від органів досудового розслідування та суду), наявністю ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України ( ОСОБА_7 може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які були допитані під час досудового розслідування та які ще не допитувалися у судовому засіданні), наявністю ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст. 177 КПК України ( ОСОБА_7 може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, оскільки спілкується з невстановленою особою, яка здійснює підривну діяльність та може залучити інших осіб, а також наявністю ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (обвинувачений може вчинити інше правопорушення). Наявність цих ризиків обґрунтовується тяжкістю інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, зокрема, особливо тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, і тяжкістю покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винним у вчиненні цих злочинів. Застосувати до обвинуваченого більш м'які запобіжні заходи прокурор не вбачає за можливе, оскільки вони не зможуть належним чином запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України (зі змінами) під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ст.111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 проти клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували і просили відмовити у його задоволенні.
Заслухавши клопотання прокурора, з'ясувавши думку учасників судового засідання, суд дійшов таких висновків.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.04.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 17.06.2025.
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16.06.2025 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено на 60 днів, тобто до 14.08.2025 включно.
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 14.08.2025 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено на 60 днів, тобто до 12.10.2025 включно.
До спливу зазначеного строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою неможливо завершити судовий розгляд даного кримінального провадження, оскільки ще досліджені не всі докази, а також не допитані обвинувачені.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
У ч. 2 ст. 331 КПК України встановлено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У той же час, відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
При цьому, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є, зокрема, тримання під вартою.
Тому, враховуючи вимоги ст. ст. 176, 177, 178, 183 КПК України, суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.1, п.3, п.4 і п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не відпали, не змінилися та продовжують існувати.
Так, злочини, передбачені ч.2 ст. 263-1 та ч.2 ст.28 ч.1 ст. 263 КК України, які інкримінуються ОСОБА_7 , згідно зі ст.12 КК України відносяться до тяжких злочинів, а злочин, передбачений ч.2 ст. 28 ч.2 ст.111 КК України - до особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. Тому суд погоджується з доводами прокурора, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, суворість та невідворотність покарання, може переховуватися від суду.
Крім того, суд враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який не має міцних та сталих соціальних зв'язків на території України, не одружений, не має власної родини та дітей, постійного місця проживання та роботи, або інших законних джерел доходів, веде антисоціальний спосіб життя, раніше судимий.
Тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 з метою ухилення від покарання за вчинені кримінальні правопорушення може безперешкодно переховуватися від суду, що є достатнім обґрунтуванням ризиків, передбачених п.1 і п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Крім того, ризики, передбачені п.3, п.4 ч.1 ст. 177 КПК України, у достатні мірі обґрунтовуються тим, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, які підлягають допиту під час судового провадження і анкетні дані яких стали йому відомі під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
За вказаних обставин суд вважає, що більш м'які запобіжні заходи в достатній мірі не забезпечать виконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання встановленим ризикам, тому підстав для зміни обраного запобіжного заходу на більш м'який суд не вбачає.
Вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 також не є перешкодою для його тримання під вартою.
Крім того, суд зазначає, що характер та ступінь тяжкості діянь, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 , та сукупність інших обставин, зазначених прокурором у клопотанні про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, однозначно свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондується з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_7 , на даному етапі судового розгляду справи не встановлено та учасниками справи не доведено.
Крім того, суд враховує, що згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429,437-442-1 Кримінального кодексу України.
Тому, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 28 ч.2 ст.111 КК України, суд не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому, та позбавляє його можливості перешкодити інтересам правосуддя, суд приходить до висновку про те, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, і вважає за необхідне продовжити дію вказаного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 331, 369-372, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити до 27 листопада 2025 року включно.
Клопотання прокурора Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановити до 27 листопада 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченими - в той же строк, але з моменту вручення їм копії ухвали суду.
Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та оголошені у судовому засіданні 29 вересня 2025 року.
Повний текст ухвали складено і проголошено 30 вересня 2025 року о 12:55 год.
Головуючий суддя ОСОБА_11
Судді
ОСОБА_12