Справа № 761/29327/25
29 вересня 2025 року м. Берегове
Суддя Берегівського районного суду Закарпатської області МИХАЙЛИШИН В. М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Берегівським районним судом Закарпатської області від Шевченківського районного суду м. Києва отримано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
ОСОБА_1 (мешканка АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (остання відома адреса проживання: АДРЕСА_3 ) про розірвання шлюбу.
30 липня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва вказану цивільну справу передано на розгляд до Берегівського районного суду Закарпатської області на підставі ч. ст. 28 ЦПК України (за зареєстрованим місцем позивача).
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Так, згідно інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 21.07.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 в період з 05.08.2020 року по 10.09.2020 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Разом з цим, частинами 9 та 10 статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що останньою відомою адресою відповідача ОСОБА_2 є АДРЕСА_3 .
Крім того, позивачка ОСОБА_1 хоч і зареєстрована в м. Берегове, Закарпатської області, однак місцем її проживання є АДРЕСА_1 .
Клопотань щодо розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання позивачки матеріали справи не містять.
Частиною 9 статті 187 ЦПК України передбачено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Суд враховує, що статтею 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи, що дана справа направлена Шевченківським районним судом м. Києва без урахуванням вищевказаних нормативних актів, тому повернення справи для вирішення питання про правильне визначення правил підсудності не може вважатися спором про підсудність.
Питання підсудності регулюються відповідними процесуальними кодексами. Встановивши загальні правила підсудності, законодавець, разом з тим, передбачив обставини, за яких участь судді у справі, віднесеної до компетенції, недопустима, зважаючи на неможливість забезпечити неупередженість суду.
Отже, принцип законного суду є фундаментом правил підсудності, він являє собою суттєву гарантію правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, відіграє роль судоустрійної засади, через його реалізацію досягається виконання завдань судочинства.
Зазначене розуміння принципу законного судді охоплюється також положеннями права на повноважний суд та включається до закріпленої у міжнародно-правових актах засади здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Таким чином, є всі підстави розглядати як принцип організації судової влади і судочинства в Україні - здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Вимога розгляду справи судом, встановленим законом, передбачає здійснення правосуддя спеціально створеним згідно з законом юрисдикційним органом - судом, який уповноважений на підставі норм вирішувати питання у межах його компетенції.
Таким чином, комплексне поняття «належний суд» включає в себе дві складові: суд як орган судової системи та суд як суддя чи декілька суддів, що становлять його склад. Тобто, належний суд у розумінні належного судового органу може бути позначений поняттям «компетентний суд», що використовується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, чи поняттям «повноважний суд», що застосовується Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи те, що поняття «компетенція» є більш широким, доцільнішим є використання терміну «компетентний суд», під яким розуміється суд, наділений компетенцією розглянути ту чи іншу справу, яка підсудна даному суду, відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, компетентний суд є не окремим абстрактним поняттям, а набуває свого значення лише стосовно розгляду та вирішення певної справи чи категорії справ, підсудних цьому судові, саме тих справ, на які поширюється юрисдикція цього суду. Компетентним судом є орган судової системи держави, наділений компетенцією здійснювати правосуддя (юрисдикцією) у справах, що відповідно до закону йому підсудні. Відповідно правом особи на компетентний суд є її нічим не обмежене та безумовне право звернутися до того суду судової системи держави, який наділений відповідною компетенцією щодо розгляду підсудної йому справи.
Системний аналіз наведеного свідчить про те, що розгляд справи судом з порушенням правил підсудності є розгляд справи некомпетентним (неповноважним) судом.
Розгляд і вирішення справи неповноважним судом є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що матеріали цивільної справи № 761/29327/25, передані до Берегівського районного суду Закарпатської області з порушенням правил підсудності.
Розгляд даної позовної заяви, за наявних в матеріалах справи даних про встановлене фактичне місце проживання, порушить визначення розгляду справи належним судом, яким у даному випадку не є Берегівський районний суд Закарпатської області, що в свою чергу буде свідчити про розгляд справи некомпетентним судом, а відтак є підставою для скасування рішення суду ухваленого за наслідком розгляду цієї справи.
У зв'язку з чим, з метою попередження розгляду справи неналежним судом, суд вважає за необхідне повернути матеріали цивільної справи до Шевченківського районного суду м. Києва для її подальшого розгляду.
Керуючись ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31, ст.ст. 32, 259, 260, ч. 1 ст. 316, ст.ст. 353, 354 ЦПК України, суд -
Матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - повернути до Шевченківського районного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН