Справа № 145/1547/19
Провадження №2/145/12/2025
"22" вересня 2025 р. селище Тиврів
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Копилової Л. В.
за участю секретаря Мигдальської Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з російської федерації на її користь моральну шкоду.
В обґрунтування позову зазначила, що її син, ОСОБА_2 , 29.08.2014 року був призваний на військову службу за мобілізацією. Остання посада - стрілець гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, військове звання - солдат. 3 02 жовтня 2014 року син брав участь у бойових діях на території Луганської області, що велись з метою захисту незалежності суверенітету та територіальної цілісності України. Під час виконання службово - бойових завдань на блок посту № НОМЕР_2 біля міста Попасна Попаснянськоrо району Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 14 години 45 хвилин у результаті мінометного обстрілу її син загинув. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.12.2018 року було встановлено юридичний факт загибелі її сина при виконанні обов'язків військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Загибеллю сина їй заподіяна моральна шкода, так як внаслідок втрати сина з огляду на особливий цинізм вона отримала тяжких моральних страждань, грубо порушився її життєвий ритм. Розмір заподіяної їй моральної школи вона оцінила в 1 677 000 грн., що за офіційним курсом НБУ на день подання позовної заяви складає 60 000 євро, які просить стягнути з відповідача на її користь.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 20.09.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи.
Ухвалою судді Тиврівського районного суду Вінницької області Копилової Л.В. від 20 червня 2025 року справу прийнято до свого провадження у зв'язку з відстороненням головуючого судді.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 23.07.2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, позовні вимоги просила задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача на розгляд справи до суду не з'явився, про час та місце її розгляду повідомлений в установленому законом порядку.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України № 644 від 05.09.2017 року виданої ОСОБА_2 , він на підставі Указу Президента України від 01.07.2014 року «Про часткову мобілізацію» та мобілізаційної директиви ГШ ЗСУ від 26.07.2014 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 29.08.2014 року по 07.10.2014 року.
Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГ України № 18 від 23.10.2014 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 07.10.2014 року солдата ОСОБА_2 , стрільця гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення (ВОС- 102915П061) у зв'язку з смертю, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок отримання вибухової травми, розтрощення тулуба та кінцівок не сумісних з життям.
Смерть настала під час мінометного обстрілу невідомими особами блок посту № 29 м.Попасна Луганської області в зоні АТО та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 НГУ № 643 від 05.09.2017 року про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України виданої солдату ОСОБА_2 він дійсно в період з 02.10.2014 року по 07.10.2014 року згідно постанови КМУ № 413 від 20.08.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції м.Попасної Луганської області на підставі наказу № 255 від 29.09.2017 року.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.12.2018 року встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні обов'язків військової служби 07.10.2014 року поблизу міста Попасна Попаснянського району Луганської області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
За ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо судового імунітету відповідача як іноземної держави, суд виходить з такого.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що російська федерація чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії російська федерація вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії російської федерації на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч.2 ст.2 ЦК України).
Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, що передбачено п.3 ч.2 ст.11 ЦК України.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.4,5 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд з'ясував, що факт заподіяння позивачці моральних страждань, втрат немайнового характеру підтверджений належними, допустимими, достовірними доказами, з'ясовано, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивачка оцінила заподіяні їй шкоду та мотиви, з яких вона при цьому виходить.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, заявленої до відшкодування, розмір якої є адекватним психотравмуючій ситуації та обставинам, за яких було завдано моральної шкоди позивачці, охоплює всі порушення, що були допущені російської федерацією відносно неї.
Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 довела належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами свої вимоги, які знайшли підтвердження під час судового розгляду справи.
Заявлений нею до відшкодування розмір моральної шкоди суд вважає таким, що відповідає вимогам розумності і справедливості.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути моральну шкоду саме в гривнях в розмірі 1 677 000 грн.
Частиною 1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За правилами ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, з огляду на повне задоволення позову, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 23, 1167 ЦК України, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352-354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, задовольнити.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 677 000 ( один мільйон шістсот сімдесят сім) гривень.
Стягнути з російської федерації судовий збір в дохід держави України в розмірі 15 140 ( п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 01 жовтня 2025 року.
Суддя Копилова Л. В.