Справа № 712/8381/25
Провадження № 2/712/3478/25
29 вересня 2025 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Пономаря В.О.,
за участю секретаря судового засідання Васильєвої Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «ФК «Ейс», в особі свого представника - адвоката Тараненка А.І. через систему «Електронний суд» звернулось до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 224960732 від 01.12.2020 в загальній сумі 35 779 грн, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 01.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 224960732, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 10 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договору факторингу № 28/1118-01, на підставі реєстру прав вимоги № 123 від 02.03.2021 до такого договору право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». В подальшому, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 05.08.2020 укладено договір факторингу № 05/0820-01, на підставі реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». 29.05.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу №29/05/25-Е, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Ейс». У зв'язку з порушенням відповідачем порядку повернення кредитних коштів за нею утворилась заборгованість в розмірі 35 779 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 25 779 грн - заборгованість за відсотками. Оскільки відповідач не виконує свого зобов'язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 35 779 грн, а також судовий збір по справі та витрати на правничу допомогу.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.06.2025 відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування у АТ «Універсал Банк» доказів.
Представник позивача - адвокат Тараненко А.І. в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви зазначив, що просить провести розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 повторно в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзиву на позовну заяву не подавала, жодних заяв чи клопотань до суду не направляла, причини неявки суду не відомі. Додатково судом вживались заходи із повідомлення відповідача шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явилась в судове засідання та не повідомила про причини неявки, внаслідок чого на підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.09.2025, враховуючи положення ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані позивачем докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) 01.12.2020 був укладений в електронній формі кредитний договір № 224960732, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV3R74A.
Згідно умов вищевказаного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит на суму 10 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит надано строком на 30 днів від дати його отримання позичальником, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за ставкою 607,56 % річних, що становить 1,66 % від суми кредиту за кожен день користування ним.
Відповідачу було надано кредитні кошти в сумі 10 000 грн шляхом їх перерахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № c2d28c0d-0284-43cc-8ef8-cb28a7b2dffb від 01.12.2020, а також листом № БТ/6212 від 30.07.2025, наданого АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали суду від 28.05.2025.
Відповідно до п. 2.1.1.5 договору кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою.
Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28.11.2018 був укладений договір факторингу № 28/1118-01, на підставі реєстру прав вимоги № 123 від 02.03.2021 до такого договору до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги заборгованості до боржників, які зазначені в реєстрі боржників, в тому числі і право вимоги заборгованості за кредитним договором № 224960732 від 01.12.2020, укладеним із ОСОБА_1 . Розмір кредитної заборгованості відповідача складав 22 381 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12 381 грн - заборгованість за відсотками.
В подальшому, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 05.08.2020 був укладений договір факторингу № 05/0820-01, на підставі реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до такого договору до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги заборгованості до боржників, які зазначені в реєстрі боржників, в тому числі і право вимоги заборгованості за кредитним договором № 224960732 від 01.12.2020, укладеним із ОСОБА_1 . Розмір кредитної заборгованості відповідача складав 35 779 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 25 779 грн - заборгованість за відсотками.
Між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» 29.05.2025 був укладений договір факторингу № 29/05/25-Е, на підставі якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги заборгованості до боржників, які зазначені в реєстрі боржників, в тому числі і право вимоги заборгованості за кредитним договором № 224960732 від 01.12.2020, укладеним із ОСОБА_1 . Розмір кредитної заборгованості відповідача складав 35 779 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 25 779 грн - заборгованість за відсотками.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов'язання за кредитним договором № 224960732 від 01.12.2020, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 224960732 від 01.12.2020, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV3R74A. На підставі такого договору відповідачем 01.12.2020 отримані кредитні кошти в розмірі 10 000 грн, які вона зобов'язувалась повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, однак в порушення умов договору не зробила цього. В такому кредитному договорі, зокрема у п. 5 містятьсявсі ідентифікуючі дані відповідача.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем були отримані кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначених у кредитному договорі № 224960732 від 01.12.2020 і вона користувалась такими коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення її зобов'язання в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.
Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 25 779 грн, то слід зазначити наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 1.2, 1.4-1.4.1 договору сторони погодили, що кредит надається строком на 30 днів (дисконтний період) від дати його отримання позичальником і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування ним.
Водночас у п. 1.3 сторони передбачили, що встановлений в п. 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжений шляхом оплати позичальником всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Згідно з пунктом 1.4.3 у разі, якщо позичальник продовжує користуватися грошовими без своєчасної оплати процентів умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовується правила нарахування процентів за базовою ставкою 1,70 процентів в день від суми кредиту.
Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом.
У пункті 1.7.1 визначено, що зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Таким чином, сторони встановили, що строк кредитування може бути продовжено на 90 календарних днів після завершення дисконтного періоду, внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційний системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» позичальником у порядку передбаченому пунктом 1.3 договору вжито заходів щодо продовження дисконтного періоду.
Отже, враховуючи зміст кредитного договору відсотки за користування кредитними коштами слід нараховувати за користування кредитними коштами протягом дисконтного періоду (з 01.12.2020 до 31.12.2020), продовженого строку дисконтного періоду (з 01.01.2021 до 30.01.2021) та протягом 90 календарних днів починаючи з 31.01.2021 до 29.04.2021, а всього протягом 150 днів.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами та дійшов висновку, що вони відповідають умовам договору та чинному на час виникнення правовідносин нормам законодавства.
Таким чином, сума відсотків, що підлягає стягненню за вказаний період становить 25 779 грн.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем розрахунку заборгованості не спростовано та власного розрахунку не надано.
Ураховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 7 000 грн до позовної заяви позивачем додано договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025, укладений між Адвокатським об'єднанням «Тараненко та Партнери» в особі керуючого бюро Тараненка А.І. та ТОВ «ФК «Ейс», додаткову угоду № 25770524656 від 30.05.2025 до такого договору, протокол погодження вартості послуг та акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі № 490/7096/21 та від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу суд бере до увагу, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо усної консультації, правового аналізу та підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин.
Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача підлягає стягненню 2 422,40 сплаченого судового збору.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст. 7, 9, 11-13, 81-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження за адресою: Харківське шосе, 19, оф. 2005, м. Київ) заборгованість за кредитним договором № 224960732 від 01.12.2020 в загальній сумі 35 779 (тридцять п'ять тисяч сімсот сімдесят дев'ять) грн, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 (сорок) коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст судового рішення складений 29.09.2025.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження за адресою: Харківське шосе, 19, оф. 2005, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя В.О. Пономар