Провадження № 11-кп/803/2437/25 Справа № 201/4845/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
представника потерпілого ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження кримінального провадження №12024041650000362 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_12 та прокурора Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_13 на вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 28 травня 2025 року, ухвалений щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, студента магістратури НТУ «Дніпровська політехника» раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Соборного районного суду м. Дніпра від 28 травня 2025 року ОСОБА_14 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Позовні вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_8 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 50 648 гривень 60 копійок, в рахунок відшкодування судових витрат 22 900 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 900 000 гривень, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Крім того, судом вирішено питання про долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду, 09 березня 2024 року, приблизно о 22 годині 27 хвилин ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на паркувальному майданчику за адресою: м. Дніпро, вул. Ламана, біля буд. № 2, де на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин внаслідок словесного конфлікту з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_15 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Далі, ОСОБА_16 , продовжуючи реалізовувати умисел на спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх негативні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи навпроти потерпілого, на відстані витягнутої руки, наніс один удар правою рукою зігнутою у кулак в ділянку лівої щоки потерпілого, ближче до скроні, після чого одразу наніс ще один удар кулаком лівої руки в ділянку голови з права, від чого потерпілий втратив рівновагу та впав спиною на асфальт під прямим кутом, вдарившись при цьому потиличною ділянкою голови.
За результатами злочинних дій ОСОБА_15 потерпілому ОСОБА_17 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забію головного мозку 3-го ступеню з геморагічними вогнищами забиття речовини головного мозку в лівій лобній, обох скроневих та тім?яних ділянках, з формуванням забою-гематоми (внутрішньо-мозкової гематоми) в правій лобній ділянці, гострою субдуральною гематомою в правій тім?яній ділянці, субарахноїдальним крововиливом, лінійним переломом лобної та скроневої кісток справа, садном та підапоневротичною гематомою в тім?яній ділянці по центру, синцем на обличчі справа, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент заподіяння.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений та його захисник просять вирок суду першої інстанції змінити в частині призначення покарання, пом'якшити ОСОБА_8 покарання, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити його від відбування призначеного покарання у з випробуванням з іспитовим строком з покладенням на нього обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Зменшити суму, стягнуту з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, судових витрат.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилаються на невідповідність призначеного йому покарання, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок суворості та неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність. На переконання сторони захисту при призначенні обвинуваченому покарання поза увагою суду залишились важливі обставини, які мають значення під час вибору покарання, зокрема особа обвинуваченого, який має постійне місце проживання, проживає разом з батьками а знаходиться на їх повному утриманні, навчається на денній формі навчання, злочин вчинив вперше, з 2024 року по теперішній час обвинувачений не скоював будь-яких злочинів, а відтак апелянти вважають, що суд безпідставно не визнав обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченому його щире каяття. З огляду на викладене в сукупності з встановленими судом обставинами, що впливають на вид та розмір покарання, а саме його роль у вчиненні злочину, активне сприяння в розкритті злочину, не перебування на обліку у лікарів психіатра та нарколога, сторона захисту вважає, що до обвинуваченого можливо застосувати положення ст. 75 КК України.
Крім того, сторона захисту вважає, що стягнення з обвинуваченого, який находиться а повному утриманні батьків та не має власного доходу, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 50648 грн. та моральної школи 900000 грн., а також судових витрат в розмірі 22900 грн. є надмірним тягарем для нього. При цьому ОСОБА_8 готовий сплатити потерпілому суму яка не менше 40000 грн. до додатково вже сплаченої суми в розмірі 4000 грн.
Прокурор також оскаржив вирок суду першої інстанції, однак 22.07.2025 від прокурора Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_18 надійшла заява про відмову від поданої ним апеляційної скарги, внаслідок чого, враховуючи думку учасників провадження, керуючись положеннями ст. 403 КПК України, апеляційний суд не переглядає рішення суду за вказаною апеляційною скаргою.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу, просили вирок суду першої інстанції змінити та призначити обвинуваченому покарання без його реального відбування, із застосуванням положень ст. 75, 76 КК України.
Потерпілий та його представник, з урахуванням того, що обвинуваченим було в повному обсязі відшкодовано потерпілому завдану шкоди, не заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту в частині призначення покарання та просили обвинуваченого суворо не карати.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, фактичні обставини кримінального провадження, в апеляційній скарзі не оскаржуються, тому апеляційним судом не переглядаються.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, відповідно, внаслідок суворості, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винуватого й обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору його розміру й однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду з призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтею 414 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту вироку суду, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції призначив із порушенням указаних норм права.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, який є тяжким злочином проти життя та здоров'я особи, його наслідки, посткримінальну поведінку обвинуваченого та його особу, який раніше не судимий, хоча вину у вчиненому визнав, однак щиро не розкаявся, не вибачився перед потерпілим та завдану шкоду не відшкодував, на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, після спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, покинув місце вчинення кримінального правопорушення, не намагаючись надати потерпілому медичної допомоги та не викликавши швидку допомогу, пізніше, в той же день, ОСОБА_8 обговорював з друзями обставини вчиненого кримінального правопорушення, поводив себе зухвало та жалівся на те, що він неправильно наніс удар потерпілому, що підтверджується відеозаписом з камер відеоспостереження ЖСК № 131 «Затишний», за адресою: м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 86, дослідженим у судовому засіданні, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому.
Цим обставинам, суд надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку й дійшов законного і справедливого висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на мінімальний строк, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Твердження сторони захисту про те, що суд належним чином не врахував особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, проживає разом з батьками, навчається на денній формі навчання та вчинив злочин вперше, не заслуговують на увагу, таким обставинам суд надав належну оцінку.
При цьому, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого, який навмисно наніс тілесні ушкодження потерпілому, який не чинив йому опору, усвідомлював, що потерпілий потребує допомоги, залишив його в небезпеці, проявивши байдужість до його життя та здоров'я та наслідків своїх дій, такі позитивні характеристики обвинуваченого, як молодий вік, навчання на денній формі та перебування на утриманні у батьків обвинуваченого - чоловіка 23 років, не зменшує його вини, тяжкості вчиненого злочину, його свідомого характеру та цинічного ставлення обвинуваченого до потерпілого й не свідчить про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Що стосується посилань захисника на те, що суд не надав належної оцінки тому, що обвинувачений вину у вчиненому злочині визнав, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, й суд безпідставно не визнав вказані обставини, як такі, що пом'якшують покарання, то колегія суддів зазначає таке.
Щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Водночас активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним.
Між тим, як видно з матеріалів провадження та оскаржуваного вироку обвинувачений ОСОБА_8 не висловив щирого осуду своєї поведінки, його ставлення до вчиненого виразилося лише у визнанні своєї винуватості, що не може безумовно свідчити про щире розкаяння особи у вчиненому. Разом з цим, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що обвинувачений не вибачився перед потерпілим, не відшкодував шкоду, завдану здоров'ю потерпілого, хоча мав для цього всі можливості, не допомагав потерпілому під час реабілітації останнього після отримання тілесних ушкоджень внаслідок своїх злочинних дій, а, навпаки, у судовому засіданні не визнав заявлені потерпілим матеріальні збитки, понесені останнім внаслідок необхідного лікування. При цьому, обвинувачений безпосередньо після вчинення злочину, не дивлячись на намагання оточуючих його зупинити, покинув місце події, не намагаючись надати потерпілому медичної допомоги та не викликав швидку медичну допомогу, а навпаки, поводив себе зухвало, обгроворював з друзями обставини нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та жалкував лише про те, що він неправильно наніс удар потерпілому, внаслідок чого в нього почала боліти рука.
До того ж зі змісту обвинувального акта не вбачається, що ОСОБА_8 надавав добровільну допомогу слідству та активно сприяв розкриттю злочину.
Водночас, захисник посилаючись в скарзі на активне сприяння слідству, не зазначає, у чому саме полягала активність та ініціативність у сприянні правоохоронним органам, й вказаний факт не знайшов свого відображення в матеріалах кримінального провадження, зокрема і того, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування будь-яку допомогу в розкритті невідомих їм обставин справи або іншим чином сприяв розкриттю злочину.
Разом з цим, колегія суддів додаткового враховує і поведінку обвинуваченого як в суді першої інстанції, який на протязі всього судового розгляду не висловлював щирого жалю з приводу вчиненого та намагався звинуватити у вчиненому потерпілого, так і в суді апеляційної інстанції, де обвинувачений поводив себе зухвало, й не дивлячись на постійну явку сторони обвинувачення та потерпілого, не з'являвся в судові засідання з незначних приводів, які колегія суддів не може визнати поважними, й вибачився перед потерпілим на стадії апеляційного перегляду, зрозумівши невідворотність покарання.
До того ж, колегія суддів зважає і на те, що, враховуючи системне тлумачення законодавства та судову практику, щире каяття характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, яке проявляється у тому, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, критично оцінює свою протиправну поведінку, осуджує її, щиро жалкує про вчинене, бажає виправити ситуацію, яка склалася та готова нести відповідальність за вчинене.
Натомість, ОСОБА_8 хоча і визнав свою вину, погодився з кваліфікацією дій, проте його каяття не було щирим, як відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для визнання в якості обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому щире каяття.
Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду, що в цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для визнання в якості обставин, що пом'якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Що стосується тверджень сторони захисту про те, що ОСОБА_8 частково відшкодував потерпілому моральну шкоду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як видно з матеріалів провадження переказ коштів обвинуваченим було здійснено 14.07.2025 та 27.05.2025 в розмірі по 1000 грн., на стадії судових дебатів, перед ухваленням оскаржуваного вироку, та й враховуючи обставини кримінального провадження, вказане відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_10 не є співмірним з тяжкими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність у обвинуваченого обставини яка пом'якшує покарання - добровільне відшкодування шкоди.
Разом з цим, колегія суддів враховує ті обставини, що обвинувачений на стадії апеляційного провадження 12.08.2025 року досягнув з потерпілим домовленості про добровільне відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди в розмірі 1657960 грн. й станом на 04.09.2025 року повністю її відшкодував, вибачився перед потерпілим, однак, враховуючи процесуальну поведінку обвинуваченого, який напротязі всього судового розгляду поводив себе зухвало, як під час досудового розслідування так і судового розгляду не цікавився станом потерпілого та не здійснював дій для надання потерпілому, який тривалий час перебував на лікуванні, будь-якої допомоги, колегія вважає, що такі дії обвинуваченого були здійсненні з метою пом'якшити покарання та не свідчать про дійсність його щирого каяття.
З огляду на викладене, обставини, на які посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, як на підстави для твердження про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого були враховані судом першої інстанції під час призначення покарання та не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку суду.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що положення статті 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв'язку із приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні внаслідок звільнення особи від відбування покарання із випробуванням. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки застосування до останнього приписів ст. 75 КК України буде недостатнім для його виправлення та не відповідатиме суспільному інтересу, з чим погоджується і апеляційний суд.
Колегія суддів звертає увагу сторони захисту, що навіть наявність пом'якшуючої обставини, не свідчить про можливість застосування до ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання з випробуванням, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин та наслідків його вчинення.
В той же час, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями.
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання у межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний строк, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Щодо доводів апеляційної скарги сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Виходячи зі змісту 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної шкоди, має право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог закону в цій частині з огляду на таке.
Як видно з матеріалів провадження потерпілим ОСОБА_10 було подано цивільний позов, у якому останній просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 грошові кошти у загальній сумі 2 448 410,90 грн., які складаються з відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 304 000,00 грн., матеріальної шкоди у розмірі 121 510,90 грн., та судових витрат в розмірі 22 900,00 грн.
Оскаржуваним вироком вказаний цивільний позов було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 50 648 гривень 60 копійок, в рахунок відшкодування судових витрат 22 900,00 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 900 000,00 гривень, в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1195 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (Постанова КЦС ВС від 23.06.2022 року у справі №607/4341/20). Відповідно до п.9 цієї ж постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Суд першої інстанції частково задовольняючи цивільний позов потерпілого в частині стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди виходив з того, що в ході судового розгляду кримінального провадження повністю знайшло своє підтвердження завдання потерпілому матеріальної шкоди в розмірі 8 319,80 грн., який підтверджується квитанціями про витрати на лікування та медичною карткою стаціонарного хворого, а також в частині відшкодування, пов'язаної із втраченим фізичною особою заробітку, в розмірі 42 328,80 грн., що підтверджується довідкою щодо нарахованої заробітної плати, листком непрацездатності та медичними висновками, а загалом - 50 648,60 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого моральної шкоди суд виходив з того, що що внаслідок дій обвинуваченого потерпілому ОСОБА_10 було завдано тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило йому моральні страждання, зазначена ситуація для нього була екстремальною та стресовою, яка внесла істотні зміни в його життя, призвело до неможливості задовольняти актуальні для нього потреби, був порушений його оптимальний, звичний стереотип життєдіяльності, знизилася якість життя і впевненість у своєму майбутньому, враховуючи тривале лікування, погіршення змісту і стану його соціального функціонування, негативних і незворотних змін в його житті, суд дійшов висновку, що 900 000,00 грн. моральної шкоди з урахуванням принципу справедливості і розумності, а також майнового стану відповідача, буде відповідати завданим потерпілому моральним стражданням.
На переконання колегії суддів розмір моральної шкоди та матеріальної шкоди вказаним судом було визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілого і конкретних обставин справи, а тому вважати його необґрунтованим підстав немає.
Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову, через не врахування судом тих обставин, що обвинувачений знаходиться на повному утриманні батьків та не має власного доходу, внаслідок чого визначений судом розмір моральної та матеріальної шкоди, а також і судові витрати, є непомірними для обвинуваченого та є дня нього надмірним тягарем, то колегія суддів вважає їх такими що не заслуговують на увагу, оскільки суд при вирішенні питання про розмір шкоди має керуватися не платоспроможністю винуватця, а зокрема ступенем страждань потерпілого та розміром понесених ним матеріальних втрат.
Крім того, за приписами ст. 118 КПК України, одним із видів процесуальних витрат є витрати, пов'язанні із залученням експертів
Відповідно до положень частини 1 ст. 122 КПК України, витрати, пов'язанні із залученням, зокрема експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 124 КПК України, разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Враховуючи, що потерпілим у цьому кримінальному провадженні були понесені процесуальні витрати на залучення експерта для проведення психологічного дослідження, за результатами якого було складено висновок експерта № 1-14/05 від 14 травня 2024 року, внаслідок чого він поніс витрати у сумі 22900 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано прийняв рішення про стягнення з обвинуваченого витрати на залучення експерта.
Водночас, як вже було зазначено вище, на стадії апеляційного провадження, 12.08.2025 між обвинуваченим та потерпілим було досягнуто домовленості про добровільне відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди в розмірі 1657960 грн. й станом на 04.09.2025 року повністю її відшкодовано, на підставі чого потерпілий не має до обвинуваченого жодних моральних, майнових та матеріальних претензій.
Відтак посилання сторони захисту на відсутність у обвинуваченого власного доходу, внаслідок чого неможливість сплати моральної, матеріальної шкоди та судових витрат, колегія суддів вважає неспроможними.
Разом з цим, враховуючи, що обвинуваченим було повністю відшкодовано потерпілому завдану йому шкоду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду першої інстанції в частині цивільного позову, з правильністю вирішення якого погодився і апеляційний суд, слід вважати таким, що виконане в повному обсязі.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вирок законним, обґрунтованим, вмотивованим і справедливим, у зв'язку з чим апеляційну скаргу сторони захист слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
Вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 28 травня 2025 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , взяти під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з часу взяття під варту - з 17 вересня 2025 року.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4