18 вересня 2025 року
м. Київ
справа №990/218/25
адміністративне провадження №П/990/218/25
Судді Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Юрченко В.П.
Рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2025 року прийнято рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 (далі - позивачка, конкурсантка) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, суб'єкт владних повноважень, ВККС).
Визнано протиправним і скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 87/зп-25 від 17 квітня 2025 року в частині затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного ОСОБА_1 .
А також визнано протиправними та скасовано підпункти 1, 2, 4 резолютивної частини рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 89/зп-25 від 17 квітня 2025 року «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Зобов'язано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно оцінити практичні завдання виконані ОСОБА_1 (перше судове рішення, індивідуальний код учасника - 0059480, друге судове рішення, індивідуальний код учасника - 0099600) з урахуванням Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням Комісії № 228/зп-24 від 17 липня 2024 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим судовим рішенням колегії суддів не можу погодитися, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) письмово висловлюю свою окрему думку з такими мотивами незгоди.
Насамперед зазначаю, що повністю поділяю вимоги позивачки, що рішення суб'єкта владних повноважень має бути цілком зрозуміле, достатньо мотивоване, обґрунтоване, а головне законне і справедливе.
Як встановлено судом, позивачка є конкурсантом на посаду судді апеляційного суду на зайняття вакантних посад суддів апеляційних загальних судів (кримінальна спеціалізація).
Між сторонами виник публічно-правовий спір щодо відмови ОСОБА_1 в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», оскільки вона не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційних судах. ЇЇ участь у конкурсі, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) припинено.
Підставою для такого рішення було виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду, який оцінено відповідачем нижче, ніж прохідний бал, необхідний для продовження конкурсних процедур.
Відтак, позивачка не погоджується з рішенням колегії, яка проводила оцінювання практичних завдань, та повністю з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким припинено участь у конкурсі.
Згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів України» повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та прийняття кваліфікаційного іспиту.
Головним питанням, на мою думку, у цій категорії спорів є визначення межі судового контролю, та відповідно дискреційних повноважень ВККС.
З моменту створення цього органу виникала численна кількість спорів, пов'язаних саме з проведенням конкурсних процедур, в тому числі за результатами виконання конкурсантами практичних завдань, і як наслідок Верховним Судом сформована судова практика, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що перевірка та оцінювання практичних завдань є виключно дискреційними повноваженнями ВККС.
Так, у рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульовано такий висновок: «Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення перевірки та визначення результатів виконаного 14 листопада 2018 року ОСОБА_1 практичного завдання та зобов'язання Комісії здійснити перевірку цього завдання відповідно до Порядку, сформувати та затвердити нові рейтингові результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Іспит», прийнявши відповідне рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня, 25 квітня, 12 та 26 червня, 18 вересня 2018 року у справах № П/800/409/17, № 800/328/17, № 800/248/17, № 800/264/17, № 800/354/17 відповідно) (п.57).Установлена легітимна мета дій Комісії щодо з'ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання (п.61). Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин (п.62). Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (п.63). Таким чином, здійснюючи свої дискреційні повноваження, ВККС здійснила перевірку та визначила результати виконаного 14 листопада 2018 року ОСОБА_1 практичного завдання (п.64)».
Тобто, суди висновувались, що оцінювання практичних робіт здійснюється за внутрішнім переконанням членами ВККС, фіксується у підсумковій відомості і є дискреційними повноваженнями цього органу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, 16 вересня 2020 року у справі №9901/100/19, від 20 травня 2020 року у справі №9901/261/19, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/119/19, від 27 квітня 2023 року у справі №9901/260/19.
Така позиція була незмінною, та будь-яких суттєвих змін з цього питання в законодавстві не відбулось.
Щодо Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, які затверджені рішенням ВККС України від 17 липня 2024 року № 228/зп-24.
Ці Методичні вказівки прийняті на виконання п.п.5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів з оцінювання практичного завдання, яке затверджено рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24.
Згідно з підпунктом 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання.
Тобто, якщо Верховним Судом сформована правова позиція, що перевірка практичних завдань і їх оцінювання здійснюється за внутрішнім переконанням оцінювача, що є дискреційними повноваженнями ВККС України, то методи, які використовуються при такій перевірці не мають значення.
У цих Методичних вказівках не має будь-яких норм права, а лише конкретизовано методи перевірки.
Більш того, є очевидним, що конкурсант не погоджується не з тим, що відповідачем не надано доказів застосування цих Методичних рекомендацій, а з кількістю балів за виконані практичні завдання.
Хочу акцентувати увагу на тому, що судова практика, як зазначається в багатьох рішеннях ЄСПЛ, може і повинна змінюватись, адже це живий інструмент, а тому суди зобов'язані враховувати не тільки вимоги законодавства, а й суспільний інтерес, тощо.
Разом з тим, позивачкою не зазначено жодних обґрунтувань, які б свідчили про відмінність фактичних обставин від тих обставин, які встановлювались судами у попередніх конкурсах.
Окрім того, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно оцінити практичні завдання виконані ОСОБА_1 не враховано, що такі дії будуть вчинятись відкрито, при тому, що частиною третьою ст. 74 Закону України «Про судоустрій і статус судів» однією із основних вимог є проведення кваліфікаційного іспиту шляхом складання анонімних тестувань та практичних завдань. Також, зазначено, що анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та однієї або кількох спеціалізацій суду на вибір: адміністративної, господарської та загальної (цивільної і кримінальної).
Підсумовуючи, на мою думку, не має жодних підстав надавати перевагу Методичним рекомендаціям (які не є підзаконним нормативно-правовим актом, не встановлюють жодної норми права, не є обов'язковими, мають рекомендаційний характер щодо застосування методів перевірки) перед вимогами Закону України «Про судоустрій і статус судів» щодо загальних і основних вимог анонімності проведення іспиту.
Більш того, зобов'язуючи відповідача здійснити повторно перевірку практичних робіт конкурсанта з урахуванням Методичних вказівок, судом надано цим Методичним рекомендаціям силу обов'язковості, оскільки рішення суду є обов'язковим до виконання
...........................
В.П. Юрченко,
Суддя Верховного Суду