30 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 440/15457/24
адміністративне провадження № К/990/10170/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року (суддя: Слободянюк Н.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (судді: Спаскін О.А., Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену листом від 12 грудня 2024 року вих. №9/2/6301 про відмову ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 25 квітня 2023 року, з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та скасування її
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 року здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року - розмірі 2481 грн, за період з 01 січня 2023 року по - 25 квітня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути її недоліки протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року, із доказами, які свідчать про поважність причин його пропуску.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Із урахуванням дати звільнення позивача з військової служби (25 квітня 2023 року) як моменту, коли він мав можливість дізнатися про складові свого грошового забезпечення та можливе порушення прав, та беручи до уваги те, що встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, який почався 19 липня 2022 року, був продовжений законодавцем з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) до 30 червня 2023 року, суд першої інстанцій зазначив, що з позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року позивач повинен був звернутися до суду до 30 червня 2023 року, тоді як з цим позовом позивач звернувся до суду 19 грудня 2024 року. З огляду на наведене, суд виснував, що позовні вимоги, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року, позивач заявив з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого законом. При цьому заяву про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин пропуску такого строку позивач не подав.
На виконання вимог цієї ухвали від позивача надійшла заява про поновлення строків звернення до суду, на обґрунтування якої позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо виплати всіх сум, належних при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Таке повідомлення йому надіслане не було, а довідки відповідача від 12 грудня 2024 року про нараховані суми за 2022 та 2023 роки не містять інформації щодо виплат при звільненні з військової служби. Отож звертаючись до суду у грудні 2024 року з позовними вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року він діяв в межах тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року, повернуто позивачеві.
Повертаючи позов в цій частині, суд першої інстанції, з позицією якого погодився і апеляційний суд, зазначив, що до вимог про стягнення заробітної плати за період, який розпочався з 19 липня 2022 року, підлягає застосуванню частина перша статті 233 КЗпП України у редакції після внесених змін, відповідно до якої строк звернення до суду обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Повний розрахунок із позивачем було проведено під час його звільнення зі служби 25 квітня 2023 року, відповідно саме в цей момент він мав знати або міг об'єктивно дізнатися про порушення свого права на обчислення та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Суд першої інстанції наголосив, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, відомою її отримувачу, а отже, позивач знав або мав можливість знати про відсутність належного перерахунку також у день отримання кожної виплати. Обставина того, що позивачу не надсилалося (окреме) письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, та такі суми вказані відповідачем у довідках про нараховане грошове забезпечення за 2022 рік та за 2023 рік, суд першої інстанції вважав такими, що не мають правового значення при вирішення питання строку звернення до суду. Оскільки позивач не навів обставин, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, та не надав доказів існування об'єктивних перешкод для своєчасного звернення, суд першої інстанції констатував відсутність правових підстав для поновлення пропущеного строку з позовними вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 233 КЗпП України у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. На переконання позивача, до цих правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані ти виплачені йому при звільненні. Позивач зазначає, що аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. При цьому він підкреслює, що під час звільнення з військової служби відповідач не надав йому письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Лише 12 грудня 2024 року відповідач надіслав лист за вих. № 9/2/6301, яким відмовив у проведенні спірної доплати, та додав довідки за вих. № 9/2/6302 і № 9/2/6303 щодо нарахованого грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки. Отже, на думку позивача, саме з 12 грудня 2024 року - дати отримання вказаного листа та довідок - починає свій відлік тримісячний строк звернення до суду. Оскільки з позовом він звернувся у грудні 2024 року, позивач наполягає, що не пропустив встановлений законом строк звернення до суду.
Позиція інших учасників справи
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 29 вересня 2025 року призначено справу до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.
Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України як суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У межах цього касаційного провадження питання, яке підлягає вирішенню Верховним Судом, стосується правильного застосування норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року.
Повертаючи позовну заяву в частині зазначених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався про порушення свого права.
Заперечуючи правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, позивач зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з моменту отримання повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Оскільки під час звільнення відповідач не надав йому такого повідомлення, а лише 12 грудня 2024 року надіслав лист про відмову у доплаті та довідки про нараховані суми за 2022- 2023 роки, позивач наполягає, що відлік строку слід обраховувати саме з цієї дати. Відтак подавши позов у грудні 2024 року, він дотримався встановленого тримісячного строку звернення до адміністративного суду.
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права у частині визначення строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, Суд зазначає таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Для правильного вирішення цього спору необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум, за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року.
Суд звертає увагу, що позивач вимагає здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 листопада 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов'язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
З огляду на обставини цієї справи, Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до грудня 2024 року (до моменту звернення до суду із цим позовом) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року) та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення та інших належних сум за період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2023 року є передчасними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року скасувати, а справу №440/15457/24 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов