30 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 320/44262/23
адміністративне провадження № К/990/10005/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАТОМ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 (суддя - Головенко О.Д.) постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 (головуючий суддя - Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Мєзєнцева Є.І.) у справі №320/44262/23.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМАТОМ» (далі - ТОВ «ПРОМАТОМ») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) від 30.08.2023 № 000555380701 та № 000555360701.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025, позов задоволено.
ГУ ДПС у м. Києві звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2024, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ГУ ДФС у Київській області посилається на те, що суди не врахували відсутність ділової мети у спірних господарських операціях. Витрати на страхування, включені до собівартості реалізованої продукції, не мали реальної економічної обґрунтованості, що прямо суперечить підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та принципу ділової мети. За доводами відповідача страхові платежі жодним чином не сприяли збереженню чи примноженню активів товариства. Понесені ТОВ «ПРОМАТОМ» витрати на страхування по взаємовідносинам з АТ СК «Кремінь», АТ «Страхова компанія «Варта», ТОВ «Страхова компанія ВІП - КАПІТАЛ» неможливо достовірно оцінити та неможливо ідентифікувати доходи, для отримання яких були здійснені вищезазначені витрати на страхування. Суди не врахували правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої витрати на страхування мають відповідати реальним господарським операціям (постанова Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 600/813/20-а). Відповідач також вважає, що судами не досліджено первинні документи належним чином. Так, позивач, всупереч вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не надав оригіналів векселів. ТОВ «ПРОМАТОМ» неправомірно не віднесено до складу доходів зобов'язання по векселям, які не можуть бути достовірно оцінені та погашення яких не підтверджено документально.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ПРОМАТОМ» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Зокрема зазначає, що відповідачем не обґрунтовано, які саме обставини справи не були досліджені судами попередніх інстанцій та які докази не були ними враховані. При цьому, витрати ТОВ «ПРОМАТОМ» на страхування можливо достовірно й точно оцінити, оскільки вони підтверджуються платіжними дорученнями на оплату страхових платежів, які долучені да матеріалів справи. Також надані до перевірки документи є достатніми для оцінки достовірності та правомірності погашення векселів, відображають виникнення, виконання та припинення зобов'язань сторін. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДПС у м. Києві проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ПРОМАТОМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2018 по 30.09.2021, валютного законодавства з 01.10.2018 по 30.09.2021, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.10.2018 по 30.09.2021 та іншого законодавства.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 22.02.2022 № 11251/Ж5/26-15-07-01-03/24932636, в якому відображено висновки про порушення позивачем:
пунктів 44.1, 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, пунктів 6 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, пункту 2.15 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, статті 545 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, в результаті чого занижено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 26 302 821,00 грн в тому числі: за ІІІ квартали 2021 року на суму 26 302 821,00 грн;
пунктів 44.1, 44.3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, пунктів 6 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, пункту 2.15 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, статті 545 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 11 901 479,00 грн в тому числі: за 2020 рік на суму 11 654 198,00 грн, за ІІІ квартали 2021 року на суму 247 282,00 грн;
пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, п. 8.4 розділу VII Порядку обліку платників податків, затвердженим наказом Міністерства Фінансів України від 09.12.2011 № 1588 в частині ненадання у жовтні, листопаді та грудні 2018 року, березні та серпні 2020 року, лютому 2021 року до податкового органу 56 звітів за формою № 20-ОПП.
На підставі акту перевірки та внесених змін, податковим органом 30.08.2023 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 000555380701 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 11 901 479,00 грн;
№ 00055560701 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26 302 821,00 грн.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на такому принципі як нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за № 336/22868 доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати; зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Як встановлено судами, видами діяльності позивача є: основний (код КВЕД 33.14) ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання; (код КВЕД 46.18) діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; (код КВЕД 46.49) оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; (код КВЕД 46.69) оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; (код КВЕД 71.12 ) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; (код КВЕД 33.20) установлення та монтаж машин і устатковання; (код КВЕД 35.14) торгівля електроенергією; (код КВЕД 41.20) будівництво житлових і нежитлових будівель; (код КВЕД); (код КВЕД 42.22) будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.
ТОВ «ПРОМАТОМ» було укладено ряд договорів підряду, а саме:
з АТ «Вінницяобленерго» від 22.06.2020 № 3753 та від 23.06.2020 № 3739, № 3858;
з АТ «Сумиобленерго» від 25.06.2020 № 3756/2506 та від 29.07.2020 № 3864;
з АТ «Чернігівобленерго» від 25.06.2020 № 3757 та від 02.07.2020 № 3758,;
з ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» від 20.07.2020 № 3859/У410-20.
Відповідно до вимог вказаних договорів підряду такі містить пункт про обов'язковість укладення договору страхування відповідальності Позивача перед Замовником.
Так, вказаними пунктами договорів підряду передбачено, що підрядник протягом десяти календарних днів з дати підписання сторонами договору зобов'язаний на забезпечення виконання умов даного договору укласти договір страхування на таких основних умовах:
предмет договору - страхування майнової відповідальності Підрядника у разі невиконання (неналежного виконання) Підрядником взятих на себе зобов'язань за даним Договором;
вигодонабувач за договором страхування - Замовник;
сума договору страхування - ліміт відповідальності Підрядника, який дорівнює ціні даного Договору (з ПДВ);
франшиза - в межах від 0 % до 5 % від суми страхового відшкодування за кожним страховим випадком; - усі витрати, пов'язані з виконанням договору страхування, здійснюються за рахунок підрядника;
жодна із сторін не може передавати свої права та обов'язки по договору страхування третім особам без письмової згоди другої сторони та вигодонабувача;
якщо будь-яке положення договору страхування є чи згодом стане недійсним, це не веде до недійсності всього договору страхування в цілому або інших його окремих положень, що залишаються обов'язковими для виконання сторонами договору страхування.
Підрядник зобов'язаний протягом 10 днів з дати укладення договору страхування надати Замовнику завірену власною печаткою копію такого договору страхування.
У випадку невиконання Підрядником зобов'язання, передбаченого цим пунктом Договору, Замовник вправі розірвати даний Договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це Підрядника не менш ніж за 2 календарних дня до дати розірвання Договору.
Необхідність укладення договорів страхування замовники мотивували складною кризовою економічною ситуацією у державі, збільшенням випадків, коли контрагенти порушують (не виконують) свої договірні зобов'язання.
Позивачем на виконання таких умов договору підряду було укладено такі договори добровільного страхування відповідальності перед третіми особами:
від 03.0.2019 № 1001270-14-01-19 з Акціонерними товариством Страхова компанія «Кремінь», додаткова угода від 11.10.2019;
від 01.07.2020 № 2020/ВТО-0006 з Акціонерним товариством «Страхова компанія «Варта», додаткова угода від 14.07.2020;
від 05.03.2021 № ВК/ВТО/2021-00172 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія ВІП - КАПІТАЛ», додаткова угода від 15.03.2021.
Предметом вказаних договорів є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з відшкодуванням страхувальником, тобто позивачем шкоди, заподіяної третім особам, саме замовникам позивача, внаслідок здійснення ним господарської діяльності.
За умовами договорів страхування застрахованою вважається відповідальність Страхувальника (Позивача) за шкоду, заподіяну Третій особі (замовнику), пов'язану із порушенням її прав.
Конкретні умови страхування регулюються Адендумами, які є невід'ємною частиною договору. В Адендумах визначаються страхові суми, страхові тарифи, страхові платежі та строки їх сплати, відомості щодо зобов'язань Страхувальника (Позивача) перед третіми особами, а також інші умови страхування.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (стаття 6 Закону України «Про страхування»).
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Норми статті 10 Закону України «Про страхування» визначають, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.
Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.
Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.
Частиною другою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Положеннями підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Тобто, ключовою ознакою ділової мети є намір платника одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності, який передбачає приріст (збереження) активів платника та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) у майбутньому.
При вирішенні даного спору судами враховано, що оскільки страхування відповідальності було обов'язковою умовою укладення вищезазначених договорів підряду, у разі відмови ТОВ «ПРОМАТОМ» від їх укладення, позивач був би позбавлений можливості отримувати замовлення та здійснювати поточну господарську діяльність.
На підтвердження економічної доцільності укладення договорів, позивачем надано договори підряду, листи замовника щодо необхідності страхування відповідальності до вказаних договорів, адендуми до договорів страхування, укладені на виконання вказаних договорів підряду, платіжні доручення на оплату страхових платежів по зазначеним вище адендумам тощо.
Суди вірно відхилили доводи податкового органу про ненастання страхового випадку з огляду на те, що надання послуг страхування не пов'язане безпосередньо з настанням страхового випадку, як обов'язкової та неминучої події, оскільки сутність послуги страхування полягає у тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події, протягом строку дії договору страхування застрахований інтерес страхувальника є захищеним, а страхова послуга наданою.
Надані позивачем для перевірки первинні документи є належним підтвердженням того, що застраховані позивачем страхові ризики пов'язані з його господарською діяльністю, а саме з виконанням укладених з обленерго договорів підряду із відповідними додатками та додатковими угодами, предметом яких є надання послуг з будівельно монтажних робіт, що свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податку на прибуток приватних підприємств по таких операціях.
При цьому, контролюючим органом не зазначено доводів та не надано належних і допустимих у контексті статей 73-74 Кодексу адміністративного судочинства України, доказів, які б стверджували про нереальність господарських операцій між Позивачем та АТ «Вінницяобленерго», АТ «Сумиобленерго», АТ «Чернігівобленерго», ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» або відсутність досягнення позивачем економічного ефекту за наслідками їх здійснення, а тому, твердження відповідача про неможливість ідентифікувати доходи, для отримання яких були здійснені витрати на страхування є безпідставним.
Посилання контролюючого органу на ненадання позивачем розрахунків страхового тарифу, пояснень щодо порядку та аргументованості його формування, вірно не взято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін, що передбачено частиною третьою статті 10 Закону України «При страхування» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, відповідач ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не зазначав жодних доводів, які підтверджують необґрунтованість формування страхових тарифів та платежів, а також те, що витрати, що впливають на собівартість наданих послуг (виконаних робіт) не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.
Разом з тим, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Висновки податкового органу про неправомірне віднесення сум витрат до складу собівартості мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.
Також відповідно до висновків податкового органу, ТОВ «ПРОМАТОМ» не віднесено до складу доходів зобов'язання по векселям, які не можуть бути достовірно оцінені та погашення яких не підтверджено документально; у позивача були відсутні підстави для оцінення належного погашення (закриття) зобов'язань по виданим векселям, оскільки станом на 01.04.2019 заборгованість за векселями вже була прострочена.
Судами встановлено, що 23.09.2016 ТОВ «ПРОМАТОМ» відповідно до умов договору купівлі-продажу № БВ2079/1 від 22.09.2016 видано на користь продавця ДП «ЛД-УКРАЇНА» в рахунок погашення заборгованості за договором векселі АА 2808567, АА 2808568, АА 2808569, АА 2808570, АА 2808571, АА 2808572, АА 2808574 на загальну суму 44 999 313,15 грн.
Векселі були виписані зі строком погашення «За пред'явленням, але не раніше 23.09.2046».
26.09.2016 ТОВ «ПРОМАТОМ» (векселедавцем) з ініціативи векселедержателя були внесені зміни до текстів векселів, а саме: у місці «строк платежу» зроблено новий надпис «За пред'явленням», про що складено та підписано двосторонні акти від 26.09.2016.
Правовідносини щодо обігу векселів в Україні врегульовано наступними нормативними актами: Уніфікованим законом, Женевською конвенцією 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевською конвенцією 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Законом України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Законом України «Про обіг векселів в Україні» та іншими прийнятими згідно з ними актами законодавства України.
Відповідно до положень статей 34, 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон) вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні, він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.
Відповідно до статті 36 Уніфікованого закону якщо вексель виданий строком на один або кілька місяців від дати видачі або від пред'явлення, то строк платежу за векселем настає у відповідну дату того місяця, в якому платіж повинен бути здійснений.
Таким чином, строк пред'явлення до платежу за векселями сплинув 23.09.2017.
За доводами контролюючого органу, у позивача були відсутні підстави для оцінення належного погашення (закриття) зобов'язань по виданим векселям, оскільки станом на 01.04.2019 заборгованість за векселями вже була прострочена.
Відповідно до пункту 2 частини 7 статті 8 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов'язок емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги, а також інші права власника та обов'язки емітента і осіб, які надають забезпечення за облігаціями. До боргових цінних паперів належать, зокрема, векселі.
Положеннями статті 28 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» передбачено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у паперовій формі. Особливостей видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються Законом України «Про обіг векселів в Україні».
Вексель складається на спеціальному бланку з відповідним ступенем захисту від підроблення за встановленою формою та розміром, вимоги щодо типової форми якого регламентовано Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 03.09.2013 № 1681, що зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.09.2013 за № 1639/24171).
Згідно зі статтею 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у статті 75, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у статті 76.
Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.
Також відповідно до статей 33, 34 Уніфікованого закону (з урахуванням вимог статті 77 цього закону стосовно простих векселів) встановлено наступні строки платежу за переказним та простим векселем, а саме: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.
Простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні.
При цьому, він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.
В силу норм статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. При цьому, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Статтею 34 Уніфікованого закону встановлено, що переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.
У силу статті 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, у тому числі, строку платежу (статті 33-37).
Уніфікований закон не пов'язує пропуск річного строку до пред'явлення до оплати простого векселя із втратою ним вексельної сили/припиненням зобов'язання з векселя. Це випливає зі змісту статті 53 Уніфікованого закону, якою встановлено, що після закінчення строків, встановлених для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта. Інших наслідків закінчення строків, встановлених для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення, ані Уніфікований закон, ані Закон України «Про обіг векселів» не містять.
Частиною першою статті 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Норми статей 34, 53, 70 Уніфікованого закону у силу статті 77 цього ж закону так само застосовуються до простих векселів.
Згідно з частиною першою статті 78 Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Таким чином, у силу статей 53, 78 Уніфікованого закону після закінчення строків, встановлених для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням, векселедержатель має право позову до векселедавця простого векселя протягом трьох років.
Наведений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №914/2441/15.
В даному випадку від дати настання строку платежу за векселями (а саме від 23.09.2017) розпочався відлік позовної давності, строк якої мав сплинути 23.09.2020. У зв'язку з цим, після отримання від ДП «ЛД-УКРАЇНА» вимоги щодо платежу за відповідними векселями, з метою уникнення додаткових судових витрат, які б виникли у рамках примусового стягнення з ТОВ «ПРОМАТОМ» боргу за такими векселями в судовому порядку, ТОВ «ПРОМАТОМ» 10.06.2020 добровільно здійснило оплату (погашення) відповідних векселів.
Згідно статті 70 Уніфікованого закону, позовні вимоги, які випливають з векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Таким чином, до сплину строку позовної давності у векселедавця залишається зобов'язання щодо платежу за векселем (заборгованість не вважається погашеною).
Частиною 1 статті 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Норми статей 34, 53, 70 Уніфікованого закону у силу статті 77 цього ж закону так само застосовуються до простих векселів.
Згідно з частиною 1 статті 78 Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.
Таким чином, у силу статей 53, 78 Уніфікованого закону після закінчення строків, встановлених для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням, векселедержатель має право позову до векселедавця простого векселя протягом трьох років.
Отже зобов'язання ТОВ «ПРОМАТОМ» щодо оплати простих векселів внаслідок пропуску річного строку для пред'явлення їх до оплати не втратили свою вексельну силу, а тому до 23.09.2020 у позивача були всі законні достатні підстави (зобов'язання) для здійснення оплати за відповідними векселями.
Оскільки ТОВ «ПРОМАТОМ» було повністю оплачено (погашено) заборгованість за векселями перед ДП «ЛД-УКРАЇНА» 10.06.2020, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності (23.09.2020), що підтверджується банківською випискою по особовим рахункам за 10.06.2020, а також актом про оплату та передачу векселів від 10.06.2020, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для включення номінальної вартості таких векселів до інших доходів декларації з податку на прибуток підприємства.
При цьому, надані позивачем до перевірки та наявні у матеріалах цієї справи документи містять достатньо відомостей та фіксують фактичні дії, вчинені сторонами, тому є належними та достатніми документальними джерелами, які відображають виникнення, виконання та припинення зобов'язань сторін. Їх зміст є повним, вичерпним, не містить суперечностей або інших недоліків, підписаний (погоджений) обома сторонами, а отже може вважатися належним для формування показників податкової звітності з податку на прибуток.
Враховуючи викладене, з урахуванням приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.01.2022 у справі № 600/813/20-а не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки обставини справи №320/44262/23 не є подібними. Так, у постанові від 17.01.2022 у справі № 600/813/20-а досліджувалося питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення про задоволення позову є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №320/44262/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.А. Гончарова