Справа №295/4377/25
Категорія 38
2/295/2204/25
29.09.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
за участі секретаря судового засідання Карпішиної С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з указаним позовом, в обґрунтування вимог за яким посилається на те, що 07.09.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір №77585427, 28.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір №3493090. За умовами договору №77585427 відповідач отримала кредит в сумі 13 342,00 грн. із процентною ставкою (базова, фіксована) 1,99%. Відповідно до договору №3493090 позичальник отримала кредит в сумі 3 000 грн. із стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. У подальшому 22.02.2022 року було укладено договір №22/02/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №77585427, а 10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №77585427. Крім цього, як стверджує позивач, 28.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір №28-12/2021-72, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за договором №3493090. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» на підставі вже згаданого договору №10-01/2023 від 10.01.2023, в тому числі за договором №3493090. У порушення умов договору відповідач зобов'язання належним чином не виконала, кредит у повному обсязі не погасила, у зв'язку з чим за нею рахується заборгованість за договором №77585427 від 07.09.2021 року в розмірі 43 930,94 грн., за договором №3493090 від 28.09.2021 року в розмірі 22 470,00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь, а також понесені судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 12.05.2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явилася, просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позовну заяву до суду не направляла.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе, за згодою представника позивача, провести заочний розгляд справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 07.09.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір №77585427, за умовами якого (пункти 2.1 - 2.3) відповідач отримала кредит в сумі 13 342,00 грн. строком на 30 днів із процентною ставкою (базова, фіксована) 1,99% (а.с. 30).
Договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі (п. 12 договору).
28.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №3493090, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби (а.с. 18-22).
Згідно з пунктом 1.2 сума кредиту становила 3 000,00 грн., кредит наданий строком на 15 днів з 28.09.2021 (п. 1.3 кредитного договору), з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 13.10.2021 (п. 1.4 кредитного договору), із процентною ставкою за користування кредитом 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом та 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.5.2, 1.6 кредитного договору).
Судом також встановлено, що 22.02.2022 року було укладено договір факторингу №22/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило за плату на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором №77585427. У подальшому, 10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило за плату на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором №77585427 (а.с. 53-55, 60-64, 8).
28.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №28-12/2021-72, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило за плату на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за договором №3493090. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу за плату права вимоги до боржників за кредитними договорами на підставі згаданого вище договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, в тому числі за договором №3493090 (а.с. 48-50, 61-64, 7).
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договорами станом на 10.01.2023 утворилась заборгованість за договором №77585427 від 07.09.2021 року в сумі 43 930,94 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 342,00 грн., заборгованість на нарахованими процентами - 30 586,75 грн., нараховані 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України - 2,19 грн., за договором №3493090 від 28.09.2021 року в сумі 22 470,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 000,00 грн., заборгованість на нарахованими процентами - 19 470,00 грн. (а.с. 44-47).
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписи частин 1, 3 статті 509 ЦК України передбачають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтями 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8, 12 ст. 11 даного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст.ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З огляду на викладене та з урахуванням заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала своїх зобов'язань за договорами №77585427 від 07.09.2021 року та №3493090 від 28.09.2021 року, не повернула отримані в якості кредиту кошти, а тому з неї на користь ТОВ «Коллект Центр» слід стягнути заборгованість по тілу кредиту.
Разом з тим, суд не погоджується із розрахунком позивача в частині розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договорами №77585427 від 07.09.2021 року та №3493090 від 28.09.2021 року, виходячи з наступного.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами договору №3493090 від 28.09.2021 сторони встановили строк кредитування 15 днів (до 13.10.2021).
За умовами договору №77585427 від 07.09.2021 сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 07.10.2021.
Таким чином за відсутності доказів повернення ОСОБА_1 кредитних коштів, отриманих нею на підставі договорів, на переконання суду, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором №3493090 від 28.09.2021 року у сумі 3 900 грн., яка складається із: заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3 000 грн., а також заборгованості за процентами у сумі 900 грн. (3 000*2%*15 = 900 грн.), за договором №77585427 від 07.09.2021 року у сумі 21 309,36 грн., яка складається із: заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 13 342 грн., а також заборгованості за процентами у сумі 7 965,17грн. (13 342*1,99%*30 = 7 965,17 грн.).
Судом звернуто увагу на додану до позову відомість ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення, з якої убачається, що саме до 13.10.2021 року ТОВ «Мілоан» нараховувало проценти за користування кредитом, загальний розмір яких склав 900 грн. (а.с. 38). Така ж сума процентів зазначена і в додатку №1 «Графік платежів за договором про споживчий кредит №3493090 від 28.09.2021» (а.с. 22 зворот).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, надані позивачем витяги з реєстру боржників до договорів факторингу не можуть вважатися належними доказами наявності заборгованості за процентами саме у тому розмірі, у якому їх просить стягнути позивач.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 2,19 грн., нараховані на прострочену суму за договором позики №77585427 від 07.09.2021 року.
Згідно з розрахунком, 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України були нараховані за період із 22.02.2022 по 23.02.2022.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що «припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19)….
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема, в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України».
Ураховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи та положення норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 3% річних в сумі 2,19 грн.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у задоволення позову - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України до судових витрат відносяться витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
Стаття 59 Конституції України закріплює право кожного на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що 01 липня 2024 року між Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір №01-07/2024 про надання правової допомоги (далі - договір).
Згідно з пунктом 4.1 договору вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до цього договору (а.с. 13-14).
Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги у даній справі суду надано заявку на надання юридичної допомоги №404 від 01.02.2025 та витяг з акту №5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025, з яких слідує, що правова допомога надана на загальну суму 16 000 грн., з них: надання усної консультації з вивченням документів склала 4 000 грн. (2 год.), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 12 000 грн. (4 год.) (а.с. 16-17).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розглядаючи питання розподілу витрат на правничу допомогу суд зважує на практику Верховного Суду, в якій суд касаційної інстанції, зокрема, у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 звертала увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
З огляду на вказане, взявши до уваги складність справи, обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та витрачений адвокатом час на надання таких послуг, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 16 000 грн. відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідності процесуальних дій.
Однак, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи положення ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, із ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню 6 074,46 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 919,67 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 2-5, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договорами №77585427 від 07.09.2021, №3493090 від 28.09.2021 в сумі 25 209,36 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір в сумі 919,67 грн., а також 6 074,46 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306; код ЄДРПОУ: 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя