Справа № 620/1374/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
29 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.01.2025 № 254150013005 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно з частиною першою статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати позивачу до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» стаж роботи 25 років 2 місяці 28 днів, із них: стаж роботи на прокурорських посадах - 18 років 17 днів, на посаді державного службовця з вищою юридичною освітою - 4 роки 8 місяців 23 дні, навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання - 1 рік 10 місяців 18 днів та призначити позивачу з 16.01.2025 пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на день звернення до органів пенсійного фонду у нього наявна вислуга років 25 років.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.01.2025 № 254150013005 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з частиною першою статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
В решті позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення суду не враховано, що на момент звернення до суду із позовом, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 16.01.2025, що підтверджується рішенням №254120012005 від 13.03.2025.
Апелянт вважає, що на момент розгляду справи був відсутній предмет спору, оскільки позивачу призначено пенсію з 16.01.2025 та зараховано оскаржувані ним періоди роботи до вислуги років.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 та від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_1 06.06.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що на момент звернення до суду та відкриття провадження у справі позитивного рішення про призначення йому пенсії відповідачем не прийнято. Однак через 10 днів після звернення до суду, Головним управлінням ПФУ в Чернігівській області 13.02.2025 прийнято рішення про призначення пенсії.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалі справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 16.01.2025 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», до якої додав необхідний пакет документів.
Заява позивача розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, за результатами якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 23.01.2025 № 254150013005.
У рішенні, зокрема, зазначено, що згідно з поданими документами, на дату звернення (16.01.2025) вислуга років заявника (зараховано по 09.02.2024) становить - 24 роки 0 місяців 16 днів, із них: робота на прокурорських посадах - 18 років 05 місяців 25 днів, навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання - 1 рік 10 місяців 18 днів та посада держслужбовця з вищою юридичною освітою - 03 роки 07 місяців 23 роки. Страховий стаж становить 26 років 08 місяців 12 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.2000 року по 25.05.2001 року, згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки у витягу із залікової відомості не вказана форма навчання. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. До розрахунку розміру пенсії не взято до уваги довідку № 21-6 від 15.01.2025 року про складові заробітної плати/ грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), оскільки довідка видана на дату звернення. Згідно частини другої статті 86 Закону пенсія призначається в розмірі 60 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року- страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Зауважено: стаж на вислугу років зараховано по 09.02.2024 відповідно до наданої довідки №07-135 вих 24 від 09.02.2024. Для зарахування стажу на вислугу років необхідно надати нову довідку, щодо перебування на посадах держслужбовця з вищою юридичною освітою, а також для врахування по дату звернення необхідно долучити уточнюючий документ, датований датою звернення. Заявник працює. Висновок: відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII через відсутність на день звернення вислуги років, передбаченої частиною шостою названої статті, не менше 25 років.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд першої інстанції зазначив, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.01.2025 № 254150013005 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з частиною першою статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог зобов'язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оскільки, як встановлено судом, рішенням від 13.02.2025 №254150013005 позивачу зараховано спірний стаж та призначено пенсію з 16.01.2025.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Ключовим питанням, яке постало перед судом у цій справі є питання щодо наявності порушення відповідачами прав, свобод або інтересів ОСОБА_1 на момент його звернення до суду з позовом у цій справі.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 825/1194/18, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/5291/22.
Відповідно до матеріалів справи, позивач після винесення відповідачем оскаржуваного рішення від 23.01.2025 № 254150013005, звернувся до пенсійного органу із повторною заявою про призначення пенсії за вислугу років 05.02.2025 (а.с.60).
Із поданого відповідачем відзиву на позовну заяву вбачається, що Головним управлінням ПФУ в Чернігівській області прийнято рішення №254120012005 від 13.02.2025 за результатом розгляду заяви від 25.02.2025, яким призначено пенсію ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 16.01.2025 (зв. а.с.62).
Так, судова колегія не заперечує, що на момент звернення позивача до суду був наявний предмет спору, оскільки оскаржуваним рішенням від 23.01.2025 № 254150013005 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років згідно з частиною першою статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Водночас на час прийняття рішення суду першої інстанції (16.04.2025) пенсійним органом відновлено порушені права ОСОБА_1 , а саме зараховано до спеціального стажу:
- навчання у юридичному вузі - 1 рік 10 місяців 28 днів;
- посаду державної служби з вищою юридичною освітою - 4 роки 07 місяців 08 днів;
- роботу в органах прокуратури - 18 років 05 місяців 25 днів, а також відповідно до рішення від 13.02.2025 №254150013005 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 16.01.2025, як просив позивач, звертаючи до песнійного орагну із заявою від 16.01.20.25. вперше.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач не заперечує, що Головним управлінням ПФУ в Чернігівській області прийнято вищевказане рішення про призначення пенсії.
Також текст відзиву не містить доводів та обґрунтувань, які правові наслідки для позивача має оскаржуване ним рішення від 23.01.2025 № 254150013005, після зарахування до вислуги років стажу та призначення йому Пенсійним органом пенсії за вислугу років з 16.01.2025.
Виходячи із зазначеного, відповідачем відновлено порушені права позивача, а тому наведене свідчить про те, що предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вказані обставини залишені поза увагою судом першої інстанції попри те, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача наголошував на вказаних обставинах.
Відповідно до п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі №620/1374/25 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
В.Ю.Ключкович