Справа № 320/20388/23 Суддя першої інстанції: Горобцова Я.В.
30 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суду у складі:
судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної охорони України (далі - відповідач, УДО України) про:
- визнання протиправною бездіяльності Управління Державної охорони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з травня 1998 року по 18 березня 2014 року;
- зобов'язання Управління Державної охорони України донарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з травня 1998 року по 18 березня 2014 року включно з урахуванням січня 1998 року, квітня 2000 року та січня 2008 року, як базових місяців (місяців, значення індексу споживчих цін в якому приймається за 1 або 100%);
- зобов'язання Управління державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з травня 1998 року по день фактичної виплати індексації.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з травня 1998 року по 18 березня 2014 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядків проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 року № 663 та від 17.07.2003 року №1078, з визначенням базових місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців УДО України - січень 1998 року, березень 2003 року, січень 2008 року;
- зобов'язано Управління Державної охорони України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 8; РНОКПП 00037478) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з травня 1998 року по 18 березня 2014 року, з врахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 1998 року, березень 2003 року, січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядків проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 року № 663 та від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Крім того, стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної охорони України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 8; РНОКПП 00037478).
При цьому суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до вимог чинного законодавства підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, у тому числі за минулі періоди безвідносно до подальшого проходження військової служби особою. Крім того, підкреслив, що, починаючи з травня 1998 року по березень 2003 року базовим місяцем для проведення індексації був січень 1998 року, з березня 2003 року по січень 2008 року - березень 2003 року, та з січня 2008 року по 18.03.2014 - січень 2008 року. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що оскільки індексація в установленому законом розмірі не була нарахована та виплачена, то вимога про компенсацію втрати частини доходів є передчасною.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначив, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн є досить завищеною, а тому з огляду на критерії співмірності та пропорційності підлягає зменшенню до 10 000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання УДО України виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з травня 1998 року по 18.03.2014 включно із застосуванням базових місяців січень 1998 року, квітень 2000 року та січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Свою позицію обґрунтовує тим, що чинні у період з травня 1998 року по 18.03.2014 підзаконні акти базовим місяцем визначали місяць прийняття на роботу або місяць підвищення розміру мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії, а індексація виплачувалася, коли величина індексу споживчих цін перевищувала 105% (з 01.05.1998) та 101% (з 01.07.2002). Наголошує, що виплата індексації позивачеві здійснювалася з 1997 року по 2014 рік, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат зазначив, що з огляду на незначну складність справи їх присудження на користь позивача є безпідставним.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені всі фактичні обставини справи та застосовані норми матеріального права, адже базовим місяцем для проведення індексації є місяць підвищення посадових окладів, а не додаткових видів грошового забезпечення. Окремо зауважує, що апелянтом жодним чином не спростовано правильність висновків суду першої інстанції щодо визначення належного до присудження розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги УДО України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в УДО України з 30.08.1997 по 18.03.2014, звільнений у запас відповідно наказу УДО України від 18.03.2014 року № 51-ос «По особовому складу» та виключений зі списків особового складу.
Після звільнення з військової служби в запас представник позивача звернулася до УДО України з адвокатським запитом № 47/210/7 від 17.11.2022 щодо надання інформації про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за час служби.
УДО України у своєму листі-доповненні № 2/20-1033 від 08.12.2022 до листа від 21.11.2022 №2/20-959, а також доданих до нього документів надало інформацію, що підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців УДО України відбувалось відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та від 03.08.2017 № 704.
Із змісту зазначеної відповіді УДО України та додатків до неї вбачається, що відповідачем під час нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1997 року по 2014 рік (95 базових місяців) під час розрахунків індексації грошового забезпечення позивача не було застосованого січень 1998 року, квітень 2000 року та січень 2008 року, як базові місяці індексації грошового забезпечення та був неправильно обчислений індекс споживчих цін, без наростаючого підсумку.
У зв'язку з викладеним представник позивача 13.02.2023 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з серпня 1997 року по 18 березня 2014 року включно з урахуванням квітня 2000 року та січня 2008 року як базових місяців при проведенні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Листом № 2/20-313 від 14.03.2023 відповідач відмовив позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення через відсутність підстав, адже базові місяці за спірний період визначалися у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.
Вважаючи протиправними відповідні дії УДО України, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: грошовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Згідно з частиною 2 статті 6 указаного Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
За правилами статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписами статті 2 Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону.
Так, у первинній редакції частина 1 статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2016.
Отже, з 01.01.2016 за правилами частини 1 статті 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Інші положення статті 4 цього Закону з 2003 року й дотепер залишилися незмінними.
Зокрема, частина 2 статті 4 Закону передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 6 Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 № 663 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів громадян (далі - Порядок № 663).
Згідно з п. 1 цього Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який обчислюється з наростаючим підсумком у разі, коли він перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). Базою для обчислення індексу споживчих цін є січень 1998 року.
За змістом п. 4 Порядку № 663 індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат добутку доходу, що підлягає індексації, та величини приросту індексу споживчих цін, зменшеного на величину порогу індексації та поділеного на 100 відсотків.
Згідно з п. 5 Порядку № 663 індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків. Для здійснення індексації грошових доходів громадян застосовується індекс споживчих цін, зменшений на величину порогу індексації.
У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, соціальної допомоги та стипендії місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.
У разі коли підвищення розміру мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, соціальної допомоги та стипендії не супроводжується підвищенням грошових доходів громадян, що підлягають індексації, передбачених пунктом 2 цього Порядку, або коли це підвищення не перевищує гарантії, встановленої Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», грошові доходи індексуються на загальних підставах, передбачених пунктами 1 і 4 цього Порядку.
У подальшому Порядок № 663 втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Так, пункт 1 Порядку № 1078 передбачав, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Водночас, пункт 5 Порядку №1078 у тій же редакції визначав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної допомоги сім'ям з дітьми, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.
Отже, положеннями Порядку № 1078 було запроваджено правило, у силу якого календарний місяць підвищення розміру мінімальної заробітної плати та календарний місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) є подією, яка припиняє раніше розпочату процедуру нарахування індексації наростаючим підсумком і ця процедура розпочинається знову лише у наступному календарному місяці.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Уряду від 17.05.2006 № 690) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної допомоги сім'ям з дітьми, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У подальшому, п. 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Уряду від 12.03.2008 №170) визначав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації».
Із змісту наведених вище приписів Порядку № 1078 випливає, що правило події збільшення розміру мінімальної заробітної плати чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) залишалося одночасно правовою підставою для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком і правовою підставою для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.
Згодом, подальшому постановою Уряду України від 13.06.2012 № 526 (набрала чинності 21.06.2012) пункт 10-1 Порядку № 1078 було доповнено новим абзацом, згідно з яким обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Одночасно цією ж постановою Уряду відбулося доповнення Порядку № 1078 новим пунктом 10-2, відповідно до якого для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Отже, з 21.06.2012 було введено у дію нове спеціальне правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.
Це правило застосовувалося до 01.12.2015 та було скасоване на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Отже, Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем уважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Пунктом 4 Порядку № 1078 установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Приписи пункту 2 Порядку № 1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку № 1078).
Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.
Розміри грошового забезпечення військовослужбовців до травня 2000 року визначалося відповідним Указом Президента України від 04.10.1996 № 923/96, а додаткові його види - постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №452 «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців». З травня 2000 року по грудень 2007 року відповідні розміри визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 №829.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Як вже було зазначено вище, згідно з абзацами 4-5 пункту 5 Порядку № 1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У свою чергу схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України була затверджена Указом Президента України від 04.10.1996 № 923/96, який був чинний з жовтня 1996 року по травень 2000 року, постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2000 №829, яка набрала чинності 01.04.2000, а з 01.01.2008 - затверджена Постановою № 1294.
У подальшому після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладено обов'язок проводити індексацію заробітної плати.
При цьому, звільнення особи з військової служби жодним чином не скасовує її права на отримання відповідних виплат, що не були нею одержані під час проходження служби за незалежних обставин.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Так, у період з 01.01.1997 по 17.07.2003 грошові доходи населення підлягали індексації з наростаючим підсумком на підставі Порядку №663, пунктом 1 якого було передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який обчислюється з наростаючим підсумком у разі, коли він перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). Базою для обчислення індексу споживчих цін є січень 1998 року.
Отже, як правильно підкреслив суд першої інстанції, грошове забезпечення позивача підлягає індексації, виходячи з базового місяця - січня 1998 року з травня 1998 року по 29.02.2003.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 4 Закону обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для індексації грошових доходів громадян починається з 1 січня 1997 року, і індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).
У свою чергу, у нормах Порядку №1078, який набрав чинності 17.07.2003, було запроваджено правило, у силу якого календарний місяць підвищення розміру мінімальної заробітної плати та календарний місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) є подією, котра припиняє раніше розпочату процедуру нарахування індексації наростаючим підсумком і ця процедура розпочинається знов лише у наступному календарному місяці.
Таким чином, базовим місяцем для визначення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2003 по 31.12.2007 є березень 2003 року, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.04.2023 у справі №400/3084/21.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, поточні коливання сум встановлених надбавок та премій залежно від фінансових можливостей не можуть бути підставою для визначення звітного місяця, в якому були більші виплати, базовим.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики № 024-106 від 09.02.2005, № 518/10/136-12 від 27.12.2012 зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим при розрахунку індексу для проведення індексації.
Виплата разових премій, надбавок та доплат такі не є підставою вважати місяць базовим. Разові виплати не індексуються і в загальний доход, який підлягає індексації, не враховуються.
Щодо базового місяця січень 2008 року колегія суддів зазначає, що з огляду на викладене вище правове регулювання, останнє підвищення окладу за посадою до березня 2018 року відбулось у січні 2008 року. Отже, для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовця має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови № 704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2008 по 18.03.2014 (період, яким охоплюються позовні вимоги) як базовий місяць для нарахування індексації необхідно враховувати січень 2008 року, оскільки у вказаний період посадові оклади військовослужбовців були незмінними, а тому заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вказаним Порядком №1078 чітко визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу. Тобто, передбачено розрахунок індексації за базовим місяцем.
Крім того, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Тобто, місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 400/4491/20, від 27.06.2022 у справі № 420/5976/20.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність правових підстав для присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги та мотивів відзиву на неї вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача було надано:
- договір про надання професійної правничої допомоги від 16.11.2021 №47 і додаткова угода до нього від 22.05.2023 №6, за якою вартість послуг з надання правової допомоги у цій справі складає 30 000 грн з розрахунку 5 тисяч грн за одну годину роботи адвоката;
- акт-рахунок від 13.06.2023 №47-3;
- квитанція до прибуткового касового ордера від 13.06.2023 №24.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положення ч. 3 ст. 134 КАС України закріплюють для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Цим правом, як свідчать матеріали справи, УДО України не скористалося. Разом з тим, з огляду на правову позицію Верховного Суду (постанова від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22) це не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Судовою колегією враховується, що ця справа належить до справ незначної складності, заявлені витрати у розмірі 30 000 грн є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їх розміру, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що справедливим та співрозмірним є призначення компенсації витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Доводи апелянта про те, що, враховуючи наявність усталеної судової практики, судові витрати присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача присудженню не підлягають, колегія суддів відхиляє, оскільки процесуальний закон не ставить у залежність право особи на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу від наявність усталеної судової практики щодо спірних правовідносин.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної охорони України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 30 вересня 2025 року