Номер провадження 22-ц/821/1335/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/2045/16-ц Категорія: 304090000 Годік Л. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
23 вересня 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Дмитренко В.В.
учасники справи:
позивач - АТ «УкрСиббанк»;
представник позивача - адвокат Шульга Павло Миколайович;
відповідач - ОСОБА_1 ;
представник відповідача - ОСОБА_2 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2025 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
03.03.2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між АТ «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 року ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 18 травня 2007 року було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11156589000, за умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти на загальну суму 273500 дол. США (грошові кошти) в межах поновлювальної кредитної лінії в сумі ліміту 170000 дол. США шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов'язався щомісячно повертати кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком повернення кредиту, але в будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 17.05.2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п.1.1.,1.2 кредитного договору). За користування кредитними коштами відповідач зобов'язався сплатити проценти у розмірі 13% річних.
Сторони домовилися про те, що за користування кредитними коштами може бути встановлений новий розмір процентної ставки у разі настання обставин, передбачених п. «а» п.9.2 договору. Між сторонами була домовленість, що проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку, та сплачуються у порядку, встановленому договором (п.1.3 кредитного договору). Згідно з п.7.1 кредитного договору у випадку порушення термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми гривневого еквіваленту суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючи з 32 календарного дня.
Всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснював своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов'язання. Відповідачу направлялися вимоги від 20.12.2015 року про необхідність усунення порушень договору, які залишилися поза його увагою.
Позивач вважає, що у зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 станом на 18.02.2016 року має заборгованість за кредитним договором № 11156589000 від 18.05.2007 року, яка складається із заборгованості по кредиту та процентам у розмірі 59816,29 дол. США та пені у розмірі 130100,64 грн.
За вх. № 21625 від 25.10.2017 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, обґрунтована тим, що позовна заява до суду була направлена у лютому 2016 року та при подачі позову розрахунок заборгованості був проведений станом на 18.02.2016 року. Проте, станом на 12.10.2017 заборгованість за кредитним договором № 11156589000 не погашена, банком було підготовлено новий розрахунок заборгованості станом на 12.10.2017 року, відповідно до якого заборгованість за кредитним договором № 11156589000 складає 77480,72 доларів США, з яких: 51976,89 доларів США - заборгованість за кредитом; 25503,83 долари США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; також заборгованість по пені в розмірі 365825,40 грн., з яких: 235212,25 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 12.10.2016 року по 12.10.2017 року; 130613,15 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 12.10.2016 року по 12.10.2017 року. Просить суд з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11156589000 від 18.05.2007 по кредиту та процентам в розмірі 77480,72 доларів США та пеню у розмірі 365825,40 грн. в примусовому порядку та покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору у розмірі 36324,69 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року скасовано.
Позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» 59 816,29 дол. США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» судові витрати - 59 699 грн.
В решті позовних вимог відмовлено (т.3, а.с.128).
Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.3, а.с.209-214).
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.05.2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11156589000 від 18.05.2007 року в розмірі 59 816,29 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» судові витрати - 59 699 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Вказує, що посилання суду першої інстанції до меморіальних ордерів не узгоджується з вказівками суду касаційної інстанції щодо застосування норми права. Незважаючи на те, що заяви про видачу готівки позивачем було подано до суду першої інстанції з порушенням порядку, встановленому ч.ч.2,9 ст. 83 ЦПК України, такі докази в супереч положенням ч. 8 ст. 83 ЦПК України були приєднані до матеріалів справи. Під час ознайомлення з вказаними заявами про видачу готівки, стороною відповідача було встановлено, що на заяві про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року міститься підпис, який не належить ОСОБА_1 у зв'язку з чим було проведено комплексну судову технічну експертизу.
За результатами судової почеркознавчої експертизи вважає, що можна дійти висновку, що група експертів не змогла підтвердити факту належності підпису на заяві про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року відповідачу ОСОБА_1 .
Зазначає, що позивач має належними, достатніми та достовірними доказами підтвердити факт видачі відповідачу кредитних коштів, адже саме від моменту видачі кредиту в позичальника виникає обов'язок на його повернення. Позивач не надав суду належних, достатніх та достовірних доказів видачі відповідачу кредитних коштів в розмірі 30 000 дол. США, а проведена почеркознавча експертиза не підтвердила належність відповідачу підпису на первинному документі, за яким начебто ОСОБА_1 було видано кредит в такому розмірі, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Сторона відповідача заперечує факт отримання у позивача 03 жовтня 2008 року кредитних коштів в розмірі 30 000 дол. США. та наполягає, що заяву про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року не підписував.
14 липня 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката Гладиш Я.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Вказує, що з висновку експертів за результатами комплексної судової технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи від 22.08.2024 року не виявилось можливим встановити чи ОСОБА_1 чи іншою особою виконано досліджуваний підпис в графі «підпис отримувача» заяви про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року.
Тобто, із вказаного висновку не вбачається стверджуючої та однозначної відповіді про те, що підпис в графі «підпис отримувача» заяви про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Доказів про те, що вказані кошти не були отримані відповідачем не надано.
На виконання вимог ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.10.2021 року у даній справі АТ «Укрсиббанк» було надано наступні документи, а саме: оригінали заяв на видачу готівки: № 70 від 18.05.2007 року, № 10 від 23.05.2007 року, № 15 від 31.05.2007 року, № 38 від 08.06.2008 року, № 114 від 03.03.2008 року, № 17 від 06.03.2008 року, № 21 від 13.03.2008 року, № 49 від 14.04.2008 року, № 38 від 24.09.2008 року, № 70 від 03.10.2008 року. Також позивачем було надано виписки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та про рух коштів за кредитним договором з 18.05.2007 року по 05.07.2018 року, з якої також вбачається, що банком було зараховано на поточний рахунок позичальника кредитні кошти (т.4, а.с.17-18, 29-42)
Посилається на висновки викладені в постановах Вищого господарського суду України від 12.11.2015 року у справі № 916/4521/14, від 24.11.2015 року у справі № 922/898/15, від 17.02.2016 року у справі № 917/1823/15 та вказує, що виписка про рух коштів за кредитним договором відображає всі нарахування та включає здійснені оплати відповідачем.
Вказує, що згідно п. 5.6 Постанови Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних операцій.
Платежі, які є предметом дослідження, відображені з урахуванням умов Кредитного договору в довідці - розрахунку заборгованості, яка додана до позовної заяви та є зрозумілим та вичерпним, в якій зазначено всі дані, суми погашення та прострочення, процентні ставки, що є необхідними для правильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
При розгляді справи судом встановлено, що 18.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11156589000 (т.1, а.с.18-21).
Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник зобов'язаний прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії, що дорівнює 170 000 доларів США та сплатити проценти, комісію в порядку та умовах, визначених договором (т.1, а.с.18)
Відповідно до п. 1.2.2 кредитного договору позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит в повному обсязі у терміни, встановлені графіком погашення кредиту, не пізніше 17 травня 2018 року (т.1,а.с.18).
Відповідно до додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 18.05.2007 року сторони погодили графік погашення кредиту, який підписаний сторонами (т.1,а.с.22-23).
Відповідно до п. 4.6 кредитного договору позичальник зобов'язується достроково повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісію за порушення істотних умов договору та застосування банком процедури щодо дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 11 цього договору (т.1, а.с.19).
Відповідно до Розділу 11 кредитного договору: п.11.1. сторони погодили, що відповідно до ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України у випадку настання обставин визначених у п.п.2.3, 4.9, 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 5.10., 7.4., 9.2., 9.14. цього Договору та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення Позичальником порушень умов за цим Договором протягом 31 (тридцяти одного) календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 (тридцять другий) календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни Позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 (сорок перший) календарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку; п.11.2. зазначене у п.11.1. Договору повідомлення (вимога) Банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром на адресу Позичальника, що вказана к розділі 12 цього Договору (т.1, а.с.21).
20 грудня 2015 року банк направив боржнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту і процентів за користування кредитом в сумі 58 339,74 доларів США. Вказана вимога була повернута поштою за закінченням строку зберігання (т.1, а.с.24-25).
Відповідно до п.1.5. договору кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (т.1,а.с.18 на звороті).
Відповідно до заяв на видачу готівки, оригінали яких надані позивачем, відповідачу ОСОБА_1 було видано: 18 травня 2007 року за заявою № 70 - 50 000 доларів США; 23 травня 2007 року за заявою № 10 - 20000 доларів США; 31 травня 2007 року за заявою № 15 - 50 000 доларів США; 08 червня 2007 року за заявою № 38 - 38 000 доларів США; 03 березня 2008 року за заявою № 114 - 20 000 доларів США; 06 березня 2008 року за заявою № 17 - 8 000 доларів США; 13 березня 2008 року за заявою № 21 - 30 000 доларів США; 14 квітня 2008 року за заявою № 49 - 13 000 доларів США; 24 вересня 2008 року за заявою № 38 - 10 000 доларів США; 03 жовтня 2008 року за заявою № 70 - 30 000 доларів США (т. 4, а.с. 31-40).
Відповідно до наданого Акту № 3 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» заява ОСОБА_1 від 11.06.2007 на видачу готівки в сумі 4500 доларів США - знищена, проте видача йому коштів підтверджується ордером № 0604170312 на суму 4 500 доларів США від 11.06.2007 року.
Перерахування коштів також підтверджується меморіальними ордерами: № 0603395639 від 18 травня 2007 року на суму 50000 доларів США; 23 травня 2007 року за ордером №060342989 на суму 20000 доларів США; 31 травня 2007 року за ордером №0603479461 на суму 50000 доларів США; 08 червня 2007 року за ордером №06041337578 на суму 38000 доларів США; 11 червня 2007 року за ордером №0604170312 на суму 4500 доларів США; 03 березня 2008 року за ордером №0603053213 на суму 20000 доларів США; 06 березня 2008 року за ордером №0603187907 на суму 8000 доларів США; 13 березня 2008 року за ордером №0603394423 на суму 30000 доларів США; 14 квітня 2008 року за ордером № 0604863589 на суму 13000 доларів США; 24 вересня 2008 року за ордером № 0612456788 на суму 10000 доларів США; 03 жовтня 2008 року за ордером №0613430125 на суму 30000 доларів США. Всього надано траншів на суму 273 500 доларів США в межах кредитного договору (т.2, а.с.87-97).
Вказані суми були перераховані на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належить відповідачу ОСОБА_1 . Тобто, всього надано траншів на суму 273 500 доларів США в межах кредитного договору. Видача вказаних сум підтверджується меморіальними ордерами.
Відповідач та його представник зазначали про те, що заява про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року містить ознаки підроблення, а саме підпис на ній не відповідає власному підпису відповідача ОСОБА_1 , у зв'язку з чим судом була призначена судова почеркознавча експертиза.
Відповідно до Висновку експертів за результатами проведення комплексної судової технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи № 27481/23-34/27 від 22.08.2024 року, не виявилось можливим встановити чи ОСОБА_1 , чи іншою особою виконано досліджуваний підпис в графі «підпис отримувача» Заяви про видачу готівки №70 від 03.10.2008 року (т. 5, а.с.4-9).
Суд першої інстанції вірно зазначив, що із вказаного висновку не вбачається стверджуючої та однозначної відповіді про те, що підпис в графі «підпис отримувача» Заяви про видачу готівки №70 від 03.10.2008 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою.
При цьому, також доказів про те, що вказані кошти не були отримані відповідачем не надано.
Відповідно до розрахунку заборгованості, який наданий суду 25 жовтня 2017 року відповідно до заяви про збільшення позовних вимог заборгованість за кредитним договором станом на 12 жовтня 2017 року складає 77 480,72 доларів США, з яких 51 976,89 доларів США - заборгованість за кредитом; 25 503,83 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Крім того заборгованість по пені 365 823,40 грн., з яких 235 212,25 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 12 жовтня 2016 року по 26 жовтня 2017 року; 130 613, 15 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 12 жовтня 2016 року по 12 жовтня 2017 року (т.2,а.с.7-22).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до умов ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до правил ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до умов кредитного договору строк кредитування змінено на 02 лютого 2016 року відповідно до вимоги від 23 грудня 2015 року.
Із розрахунку, наданого позивачем як додаток до заяви про збільшення позовних вимог від 25 жовтня 2017 року вбачається, що заборгованість за кредитом на 02 лютого 2016 року складає 51 976,89 доларів США. Заборгованість по процентам складає 7839,40 доларів США.
Вказаний розрахунок підписаний представником позивача та скріплений печаткою ПАТ «УкрСиббанк» (т.2,а.с.9-22).
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Доказів відсутності заборгованості за умовами кредитного договору відповідачем суду надано не було.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання відповідача у відзиві про те, що ним сплачена заборгованість в повному розмірі є безпідставним, з чим і погоджується колегія суддів.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладений висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), пеня за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування.
Із розрахунку, наданого позивачем та його заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач просив стягнути пеню в розмірі 365 825,40 грн. за період із 12 жовтня 2016 року по 12 жовтня 2017 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що вказана пеня не підлягає до стягнення, адже вона нарахована після закінчення строку кредитування.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за кредитом та процентами станом на 02 лютого 2016 року в сумі, яка вказана в розрахунку банку, а саме 51 976,89 доларів США заборгованості за кредитом та 7 839,40 доларів США заборгованості по процентам, а всього в розмірі 59 816,29 доларів США.
Відповідно до ч. 1 с т. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині вирішення питання розподілу судових витрат, судове рішення є правильним, відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України та принципу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог.
Доводи скаржника з приводу того, що судом першої інстанції не було встановлено, що кошти були перераховані саме на рахунок відповідача по справі та в матеріалах справи відсутні докази, що саме ОСОБА_1 є розпорядником рахунку на який перераховувалися кошти не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів виходячи з наступного.
Згідно договору про надання споживчого кредиту № 11156589000 від 18 травня 2007 року, який укладений сторонами, кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.1.5 договору). Тобто, у договорі про надання кредиту безпосередньо вказаний рахунок № НОМЕР_1 як позичальника ОСОБА_1 . Вказане відповідачем не спростовано. У заявах на видачу готівки (т.4, а.с.32-40) зазначено номер рахунку ОСОБА_1 , а саме № НОМЕР_1 , який відповідає рахунку у договорі про надання кредиту.
Щодо твердження скаржника про ознаки підроблення підпису відповідача на заяві про видачу готівки № 70 від 03.10.2008 року та посилання на висновок судової технічної експертизи від 22.08.2024 року, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до Висновку експертів за результатами проведення комплексної судової технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи № 27481/23-34/27 від 22.08.2024 року, не виявилось можливим встановити чи ОСОБА_1 , чи іншою особою виконано досліджуваний підпис в графі «підпис отримувача» Заяви про видачу готівки №70 від 03.10.2008 року (т. 5, а.с.4-9).
Як зазначалося вище, суд першої інстанції вірно зазначив, що із вказаного висновку не вбачається стверджуючої та однозначної відповіді про те, що підпис в графі «підпис отримувача» Заяви про видачу готівки №70 від 03.10.2008 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що докази про те, що вказані кошти не були отримані відповідачем в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.
Вказана норма свідчить про те, що суд не зобов'язаний приймати його як беззаперечну істину, а повинен оцінювати його разом з іншими доказами у справі, керуючись своїм внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо достатності доказів в матеріалах справи про отримання відповідачем коштів та наявної заборгованості за кредитним договором.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини справи, відповідні їм правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2025 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 30 вересня 2025 року.
Судді