Справа № 161/6880/25 Провадження №11-кп/802/520/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
потерпілого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12024030580004062 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_9 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, тимчасово не працюючий, не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та цивільного позову.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 визнаний винним та засуджений за те, що він 23 листопада 2024 року близько 18.50 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно несправним мотоциклом «Днепр 11» реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія відповідної категорії на право керування вказаним транспортним засобом, рухаючись вулицею Данила Галицького, що в селі Жидичин Луцького району Волинської області, у напрямку вулиці 17-го вересня, в порушення вимог п.п. 2.1. (а), 2.3. (б), 2.9. (а), 12.1., 12.3., 13.1. та 31.4.1. (а) Правил дорожнього руху України, проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, не дотримався безпечного інтервалу до краю дороги, здійснив виїзд за її межі, та скоїв наїзд на огорожу напроти будинку № 6, що по вулиці Данила Галицького, в селі Жидичин Луцького району Волинської області, внаслідок чого пасажир мотоцикла ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої відкритої черепно - мозкової травми: багатоуламкових зламів лобно - скроневих кісток з переходом на основу зліва, зламу кісток орбіти зліва, верхньої щелепи зліва, виличної дуги зліва, забою головного мозку важкого ступеню, гематоми над твердою мозковою оболонкою лівої лобно - скроневої ділянки малого об?єму, травматичного крововиливу під м?яку мозкову оболонку; забійно - рваної рани верхньої повіки з переходом на надбрівну дугу та лобну ділянку зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
В поданій апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду в частині призначеного покарання необґрунтованим. Посилається на те, що дані про особу обвинуваченого істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, а також вказують на достатність обґрунтованих підстав для застосування положень ст.69 КК України. Вказує на те, що судом не враховано того, що після вчинення правопорушення обвинувачений не вчиняв і не схильний до вчинення нових злочинів, його поведінка після ДТП свідчить про усвідомлення провини, щире каяття, відшкодування шкоди, намір допомагати потерпілому, обвинувачений не ухилявся від слідства та суду, що свідчить про відсутність суспільної небезпеки з його боку. Просить вирок суду в частині призначення покарання змінити та призначити покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України без ізоляції ОСОБА_9 від суспільства.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисників, які апеляційну скаргу підтримали та просили застосувати щодо ОСОБА_9 положення ст.69 КК України, потерпілого, який також підтримував апеляційну скаргу захисника, прокурора, яка апеляційну скаргу заперечувала та просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
За змістом положень ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Доводи сторони захисту в частині пом'якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_9 апеляційний суд вважає слушними, при цьому вимоги захисника про можливість пом'якшення покарання обвинуваченому без ізоляції ОСОБА_9 від суспільства, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються в тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, до обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , місцевим судом віднесено щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої шкоди, з чим погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до положень ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Крім того, обвинувачений під час розгляду справи місцевим судом вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, дав визнавальні показання з приводу обставин викладених в обвинувальному акті, у зв'язку з чим розгляд справи було проведено в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Таким чином, під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом встановлено декілька відомих обставин, яких не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та які належить визнати такими, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , а саме: притягнення до кримінальної відповідальності вперше, встановлення істини в суді.
Так, обвинувачений ОСОБА_9 в місцевому і в апеляційному судах вину свою визнав повністю, щиро розкаявся, висловив жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, просив суворо не карати, в подальшому зобов'язується дотримуватися бездоганної поведінки, кримінальне провадження місцевим судом розглянуто в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Тому, на підставі ч.1 ст.66 КК України слід визнати обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої шкоди, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_9 , відсутні.
Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_9 встановлено, що він, раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має постійне місце проживання, в установах міста на обліку не перебуває, оплачував лікування потерпілого та повністю відшкодував збитки завдані закладу охорони здоров'я.
Також апеляційним судом враховується і позиція потерпілого, який під час апеляційного розгляду просив суворо не карати обвинуваченого.
При цьому суд апеляційної інстанції відмічає, що позиція потерпілого в суді не є обов'язковою для суду, натомість враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
Враховуючи наявність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої шкоди, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді, беручи до уваги особу винного, який вину визнав повністю, неодружений, його молодий вік, те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має постійне місце проживання, в установах міста на обліку не перебуває, оплачував лікування потерпілого та повністю відшкодував збитки завдані закладу охорони здоров'я, апеляційний суд приходить до переконання про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 положень ст.69 КК України, а саме перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.286-1 КК України, у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
Враховуючи вчинене ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, яке внаслідок його легковажних дій спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та яке вчинене в стані алкогольного сп'яніння, апеляційний суд не знаходить переконливих підстав для призначення основного покарання обвинуваченому, яке не слід відбувати реально.
Тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині до задоволення не підлягають.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
На думку апеляційного суду, визначене ОСОБА_9 покарання на підставі ст.69 КК України у виді обмеження волі, яке слід відбувати реально, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України та у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Крім того, призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м'яким.
В силу приписів п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до положень ч.1 ст.408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
З урахуванням вищенаведених обставин та положень кримінального процесуального закону вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Що ж стосується клопотання захисника ОСОБА_8 про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 положень статті 75 КК України, то вони не ґрунтуються на нормах матеріального закону, а тому не підлягають до задоволення.
Так, положеннями ч.1 ст.75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння, тому відсутні законні підстави для застосування щодо нього положень ст.75 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання - змінити.
На підставі ст.69 КК України зменшити призначене ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.286-1 КК України до 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: