Справа №760/11243/25 Провадження №2/760/9354/25
«30» вересня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І.О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 , про стягнення безпідставно отриманих коштів,
у квітні 2025 року до Солом'янського районного суду міста Києва звернулося Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з позовною заявою до ОСОБА_1 , про стягнення безпідставно отриманих коштів.
25 квітня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справи 30 квітня 2025 року.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на запити надійшла до суду 03 червня 2025 року.
У період з 02 червня 2025 року по 18 червня 2025 року суддя перебувала у відпустці.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 червня 2025 року справу прийнято до провадження та постановлено вищевказану справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
21 липня 2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначає що до звернення до суду він не отримував жодного листа чи офіційного повідомлення від Пенсійного фонду про наявність заборгованості. Відповідне повідомлення, згідно з інформацією позивача, було надіслане поштою, однак жодного повідомлення чи повідомлення про вручення він не отримав, у зв'язку з чим не мав змоги добровільно врегулювати ситуацію до судового провадження. Після отримання копії позовної заяви позивач негайно повернув усю суму, зазначену як заборгованість, чим підтверджує свою добросовісність та відсутність наміру ухилятися від виконання обов'язків. З врахуванням наведеного просив звільнити його від сплати судового збору, або не стягувати його у повному обсязі, враховуючи принцип добросовісності, оперативне повернення коштів та можливість мирного врегулювання спору без судового провадження.
04 серпня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про відмову від позову яка обґрунтована наступним. Відповідно до статті 206 ЦПК України, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовляється від позовної заяви до ОСОБА_1 зв'язку з відшкодуванням боргу шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 21.07.2025 в повному обсязі. При поданні позовної заяви Управлінням, було сплачено судовий збір в розмірі 3028,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням, оригінал якого наявний в матеріалах справи. Відповідно до частини 3 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. З врахування наведеного просили закрити провадження по даній справі та стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 26 червня 2025 року до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд вважає за можливе розглянути подане представником позивача клопотання про закриття провадження у справі за відсутності учасників судового розгляду, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду поданого клопотання.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 3 ст. 206 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Оскільки відмова від позову є виключним правом позивача і не порушує права інших учасників справи, наслідки щодо відмови від позову позивачу відомі, суд вважає можливим прийняти відмову позивача від позову.
При цьому, суд роз'яснює, що відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що позивач відмовився від позову і така відмова прийнята судом, провадження у даній справі підлягає закриттю.
Стосовно стягнення судових витрат встановлено наступне.
Відповідно до статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
На обґрунтування своїх заперечень в частині розподілу судових витрат відповідач посилається на те, що він не отримував жодного листа чи офіційного повідомлення від Пенсійного фонду про наявність заборгованості у зв'язку з чим не мав змоги добровільно врегулювати ситуацію до судового провадження.
Проте зазначені доводи не заслуговують на увагу, оскільки норми статті 142 ЦПК України не пов'язують право позивача на відшкодування судових витрат з наявністю чи відсутністю попереднього повідомлення відповідача про існування заборгованості. Вирішальним є факт задоволення відповідачем заявлених позовних вимог після звернення позивача до суду, що прямо передбачає обов'язок відповідача компенсувати понесені позивачем судові витрати. Саме добровільне погашення боргу після відкриття судового провадження свідчить про відсутність предмета спору, однак не звільняє відповідача від обов'язку компенсувати витрати позивача, пов'язані з поданням позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З врахуванням того, що заборгованість була сплачена відповідачем, позивачем подано заяву про відмову від позову, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 50% від ставки судового збору, встановленої Законом України "Про судовий збір".
При цьому, як вбачається з платіжної інструкції № 2330 від 11 квітня 2025 року, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір на реквізити Голосіївського районного суду м. Києва. Водночас доказів сплати судового збору саме на реквізити Солом'янського районного суду м. Києва до матеріалів справи не подано.
Таким чином, з огляду на те, що позивач відмовився від позову у зв'язку з виконанням відповідачем заявлених вимог після пред'явлення позову, суд, керуючись ч. ч. 1, 3 ст. 142 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.
Водночас суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що повернення помилково сплаченого судового збору (на реквізити Голосіївського районного суду м. Києва) здійснюється відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182 (зі змінами, унесеними наказом Міністерства фінансів України від 26 листопада 2024 року №606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 грудня 2024 року за № 1888/43233).
Керуючись статтями 142, 206, 255, 256 ЦПК України, суд, -
провадження у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 , про стягнення безпідставно отриманих коштів, - закрити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 514,00 грн.
Роз'яснити, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя І. О. Тесленко