Справа №761/2484/25
Провадження №2-а/760/1084/25
«30» вересня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Тесленко І.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Інспектора 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Михайленка Володимира Миколайовича, про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
встановив:
05 лютого 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Інспектора 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Михайленка Володимира Миколайовича про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.01.2025 близько 18:20, керуючи автомобілем SUZUKI VITARA, д.н.з. НОМЕР_1 , на Андріївському Узвозі в напрямку вулиці Десятинної, 14 позивач наїхав на болард (висувний механізм перешкоджання руху), чим скоїв ДТП та пошкодив тільки власний автомобіль, не завдавши майнової шкоди іншим автомобілям чи іншому майну. До приїзду поліції не встановив знак аварійної зупинки. За що інспектор 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старший лейтенант поліції Михайленко Володимир Миколайович склав Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №381792 у зв'язку з порушення останнім п. 9.10 ПДР - Порушення встановлення ліхтаря або знаку аварійної зупинки у разі ДТП. На мене було накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП у вигляді попередження. Під час цих дій поліцейським не був розпочатий розгляд справи за процедурою, не озвучено про початок, час і місце розгляду справи, права належним чином не були йому доведені, у тому числі не доведено про можливість скористатись правом на залучення до розгляду справи адвоката, перенесення розгляду справи для участі у ній його адвоката, на іншу дату. Йому одразу Михайленко Володимир Миколайович вручив Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №381792 і вказав пальцем своєї руки де йому потрібно поставити три підписи. При цьому, не давши йому прочитати вказану Постанову, і не роз'яснивши зміст написаного в пунктах, де він повинен поставити підпис. Вказані дії повинні бути зафіксовані на боді-камері Михайленка В.М . Так, як було темно, йшов дощ і він не бачив тексту вказаної Постанови, поставив три підписи. Лише приїхавши до дому, він прочитав зміст Постанови. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст. 9 Конституції України та Закону України "Про ратифікацію Конвенції" від 17.07.1997 року, Конвенція про захист прав людини та основних свобод та протокол до неї, є частиною національного законодавства України. Вимогами ст. 6 ЄКПЛ та ст. 2 - 4 Протоколу № 7 до Конвенції, які застосовуються і при розгляді справ про адміністративне правопорушення, закріплено право особи на справедливий суд, що включає в себе право на доступ до матеріалів справи, право на захист та юридичну допомогу, право на надання доказів, проведення експертизи та залучення свідків, право бути повідомленим про час та місце слухання справи та присутнім при розгляді його справи судом. Та основне те, що особа має право бути негайно і детально проінформована зрозумілою для нього мовою компетентним органом державної влади про характер та причини обвинувачення, мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту та захищати себе особисто чи використовувати захисника. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7). Відповідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так, згідно вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження, оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Враховуючи викладене, вважає, що постанова серії ЕНА №381792 від 08.01.2025 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем було порушено порядок та процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності. А саме, позивачу не було роз'яснено права відповідно до ст. 268 та положення ст. 289 КУпАП. Відповідач позбавив його можливості скористатися у повному обсязі своїми правами передбаченими ст. 268 КУпАП. З врахуванням наведеного просив скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №381792 від 08.01.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 125 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2025 року справу передано до провадження судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 11 березня 2025 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження за адміністративним позовом; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
24 квітня 2025 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено наступне. Департамент патрульної поліції вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з вимогами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Приписами пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та статті 222 КУпАП встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі та розглядає справи, зокрема, про порушення Правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом № 1395 від 07 листопада 2015 року МВС України затверджено відповідну Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція). Відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. По суті справи. Статтею 125 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність для осіб наступає за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, що тягне за собою попередження. Відповідно до Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), а саме підпунктом «а» пунктом 9.10. ПДР визначено, що разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. А саме у позовній заяві Позивач зазначає: «… я наїхав на болард (висувний механізм перешкоджання руху), чим скоїв ДТП та пошкодив тільки власний автомобіль…До приїзду поліції не встановив знак аварійної зупинки…». Позивач фактично визнає вчинене правопорушення у позовній заяві, водночас оскаржуючи винесену постанову Позивач не надає жодних доказів на підтвердження його доводів, про те що розгляд справи був проведений не належним чином, в порушення статті 77 КАС України, а також відповідно до частини п'ятої цієї статті суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Підтверджень щодо порушення процедури розгляду Позивачем надано не було, натомість у оскаржуваній постанові було поставлено підписи про ознайомлення із правами за статтею 268 КУпАП та строки оскарження за статтею 289 КУпАП та підпис про отримання копії, що підтверджує ознайомлення із правами та отримання копії. Якщо Позивач був ознайомлений із правами і мав можливість ними скористатись, але не зробив цього, це не може вважатись підставою для оскарження постанови. Також зазначає, що перенесення розгляду справи, що проводиться посадовою особою органу Національної поліції законодавством не передбачено. Позивач зазначає «Так, як було темно, йшов дощ і я не бачив тексту вказаної Постанови, поставив три підписи», що на мою думку свідчить про легковажне та байдуже відношення до своїх прав та обов'язків як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і фактично оскаржує свої ж дії, яким на час розгляду справи своїм підписом зазначив, що із правами ознайомлений, але з байдужості ними не скористався. Водночас зазначає, щодо відеозапису події відповідно до розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1026 від 18.12.2018, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб. Таким чином в управлінні патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції відсутні фото - та відеоматеріали на підставі яких була винесена оскаржувана постанова. Тому відповідач із незалежних від нього причин, не має можливості надати відеозапис події. Щодо визнання дій інспектора протиправними. Статтею 286 КАС України визначено повноваження адміністративного суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Диспозиція статті 286 КАС України не передбачає визнання дій протиправними чи незаконними, якщо розглядається справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Такого ж висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі №671/246/19 від 24.04.2019. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є актом індивідуальної дії, яким інспектором поліції конкретна особа притягується до відповідальності. Визнання протиправними чи незаконними дії інспектора щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності - є предметом оцінки суду при розгляді справи і не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, що не відповідає завданню адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів. Відтак, теза щодо визнання дій інспектора такими, що порушують права Позивача є необґрунтованою, безпідставною та такою, яка не може бути застосована в даному провадженні. Висновки. Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2261/19 обов'язок Відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою статті 77 КАС України обов'язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. При цьому зазначає, що порушення інспектором процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке мало місце з точки зору Позивача, не впливає на суть вчиненого порушення та не є підставою для задоволення позовних вимог. Такого висновку також дійшов Київський апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні № 761/4629/17 від 30.10.2017. Позивач не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи також Позивачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про понесені судові витати. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до статей 72, 73, 90 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Враховуючи вищевикладене просив у задоволенні позову відмовити.
24 квітня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована наступним. Вважає відзив Департаменту патрульної поліції необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Зазначає, що ним не було скоєно дорожньо-транспортної пригоди (встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення), що підтверджується Постановою Шевченківського районного суду від 30.01.2025 у справі № 761/3388/25. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП було закрито на підставі частини першої статті 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Відповідач навмисно не вказує факт того, що інспектор 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старший лейтенант поліції Михайленко Володимир Миколайович перед тим, як скласти постанову серії ЕНА №381792 від 08.01.2025 склав хибний протокол про вчинення відповідачем ДТП, з яким відповідач не погодився (зазначено в протоколі) та який за рішенням Суду скасовано за відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення. Відповідно, у зв'язку з відсутністю скоєння ДТП відсутні підстави застосовувати норму підпункту «а» пункту 9.10 ПДР, щодо необхідності встановлення знаку аварійної зупинки у разі скоєння дорожньотранспортної пригоди. Тобто, рішенням Суду підтверджено факт відсутності ДТП, тому і знак аварійної зупинки за пунктом 9.10 ПДР установлювати відповідачу не було необхідності. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Вказана Постанова у справі № 761/3388/25 має преюдиційний характер відповідно до вимог частини шостої статті 78 КАС України. У відзиві Департаменту патрульної поліції зазначено, що статтею 125 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність для осіб наступає за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, що тягне за собою попередження. Відповідно до Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), а саме підпунктом «а» пунктом 9.10. ПДР визначено, що разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Щодо посилання Департаменту патрульної поліції на рішення судів у аналогічних спорах, необхідно зазначити, що судової практикою застосування законодавства у подібних правовідносинах є саме рішення винесені Верховним Судом. Крім того необхідно зазначити, що він перебував у стресовому статі через дії, які не залежали від його волі, чим і скористалися працівники патрульної поліції та надиктували йому текст пояснення. Таким чином, дії Департаменту патрульної поліції м. Києва та їх посадових осіб які склали постанову про накладення адміністративного стягнення у адміністративні справі № 761/2484/25 є протиправними, необґрунтованими, такими що перекладають обов'язок доказування обставин правопорушення на позивача. Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). Нормами ст. 62 Конституції України визначено основоположні засади презумпції невинуватості. Зокрема, обов'язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення; всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Принцип презумпції невинуватості також закріплений положеннями частини першої статті 11 Загальної декларації прав людини, кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Таким чином, вважає дії Департаменту патрульної поліції м. Києва та її посадових осіб, які склали відносно нього постанову у справі про адміністративне правопорушення незаконними, а позов таким що підлягає задоволенню з урахуванням відсутності скоєння дорожньо-транспортної пригоди (встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення), що підтверджується Постановою Шевченківського районного суду від 30.01.2025 у справі № 761/3388/25. Відсутність подій дорожньо-транспортної пригоди виключає склад адміністративного правопорушення по суті розгляду позовних вимог у справі № 761/2484/25. Відтак, твердження Представника Відповідача викладені у відзиві на позовну заяву про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані не в автоматичному режимі серії ЕНА №381792 від 08.01.2025 є хибними, а прохання, викладені у Відзиві безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом. Враховуючи викладене, вважає, що постанова серії постанову серії ЕНА № 381792 від 08.01.2025 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки Позивач не вчиняв адміністративне правопорушення. З огляду на рішення Суду, що надається і відповідну недоведеність відповідачем порушення позивачем підпункту «а» пункту 9.10 ПДР України вважає безпідставним притягнення його до адміністративної відповідальності.
06 травня 2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив), які обґрунтовані наступним. Департамент патрульної поліції вважає доводи викладені у відповіді на відзив безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. Як зазначає Позивач провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності щодо нього у справі № 761/3388/25 закрито на підставі частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а саме за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Відповідно до Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), а саме підпунктом «а» пунктом 9.10. ПДР визначено, що разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Позивач заявляє, що рішенням суду у справі № 761/3388/25 підтверджено факт відсутності ДТП, хоча не усвідомлює змісту рішення, яким підтверджено відсутність вини Позивача у вчиненні ДТП, що є різними поняттями. Наголошує, що судом у справі № 761/3388/25 встановлено, що Позивач був учасником дорожньо-транспортної пригоди, а тому він був зобов'язаний виконати вимогу пункту 9.10. ПДР, але не зробив цього, за що був притягнутий до відповідальності шляхом накладення ПОПЕРЕДЖЕННЯ (не є грошовим стягненням) з метою виховання Позивача, а також запобігання вчиненню ним нових правопорушень. Підтверджений факт участі у дорожньо-транспортній пригоді зобов'язує учасника пригоди виконати вимоги правил і не кореспондується із встановленням вини особи у дорожньо-транспортній пригоді, також Дарницький районний суд м. Києва у рішенні від 17.10.2018 у справі № 753/18151/18 вказав, що суд дійшов до висновку, про доведеність порушення позивачем п. 9.10 (а) ПДР України, оскільки він як учасник ДТП повинен був разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху. Щодо сплати судового збору. Верховний Суд звернув увагу, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус УБД (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 2 статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет і підстави позову. Позивач подав заяву про звільнення від сплати судового збору і при цьому надавав копію посвідчення учасника бойових дій (далі - УБД) та не обґрунтував належності предмета і підстави спору, що стосуються прав УБД, натомість зазначаю, що оскаржувана постанова та суспільні відносини, що цього стосуються не стосуються порушення будь-яких прав, які пов'язані зі статусом УБД, тому відповідно судовий збір має бути сплачено. За таких обставин Верховним Судом скаржникам - УБД було відмовлено у звільненні від сплати судового збору у справах № 380/1139/23 (рішення від 05.09.2023), № 320/14700/21 (11.12.2023), № 560/4971/21 (16.02.2022). Висновки. Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2261/19 обов'язок Відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою статті 77 КАС України обов'язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. При цьому зазначає, що порушення інспектором процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке мало місце з точки зору Позивача, не впливає на суть вчиненого порушення та не є підставою для задоволення позовних вимог. Такого висновку також дійшов Київський апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні № 761/4629/17 від 30.10.2017. Позивач не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи також Позивачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження доводів про понесені судові витати. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вважає, що притягнення Позивача до адміністративної відповідальності є законним, обґрунтованим та доведеним, а тому оскаржувана постанова не підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи 08.01.2025 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 125 КУпАП на накладено стягнення у вигляді попередження. Постанова ЕНА №381792 винесена у зв'язку з порушенням позивачем п.9.10. ПДР - порушення встановлення ліхтаря або знаку аварійної зупинки у разі ДТП.
Суд зважає на те, що оригінал постанови наявний у матеріалах справи не дає можливості ідентифікувати зафіксований у ній текст, однак, вказані факти підтверджуються обома сторонами.
При цьому, суд позбавлений можливості встановити наявність або відсутність в оскаржуваній постанові посилання на докази на підставі яких вона була винесена, зокрема п.7 зазначеної постанови «до Постанови додаються».
Будь - які докази, зокрема відеофіксація порушення, надана суду не була.
Водночас, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства, статті 70 КАС України, він не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 у справі № 524/5536/17.
Статтею 125 КУпАП передбачена відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу.
Відповідно до п.9.10. Правил дорожнього руху, разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі: а) скоєння дорожньо-транспортної пригоди; б) вимушеної зупинки в місцях з обмеженою оглядовістю дороги хоча б в одному напрямку менше 100 м.
Таким чином, вказаними нормами встановлено комплекс заходів, які слід вчинити у випадку, зокрема, скоєння дорожньо - транспортної пригоди.
Натомість, суду не було надано будь - яких належних та допустимих доказів того, що позивачем 08.01.2025 року в порушення вказаних норм не було вжито відповідних заходів.
Крім того, з Постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року (справа №761/3388/25) вбачається, що суд дійшов висновку про відсутність суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Враховуючи наведене, провадження щодо ОСОБА_1 було закрито.
Таким чином, судом було встановлено відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Інші обставини, зокрема, вчинення або не вчинення позивачем дій, передбачених п. 9.10 ПДВ, Шевченківським районним судом м. Києва при розгляді справи про адміністративне правопорушення не встановлювались.
Крім того, нормою п. 9.10. ПДР передбачено вчинення відповідних дій саме у випадку скоєння ДТП, а не самого факту його існування.
Суд враховує, що підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення. Склад правопорушення є єдиною та головною підставою для юридичної відповідальності.
При цьому, матеріали справи не містять у собі доказів наявності суб'єктивної та об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП.
Суд також зауважує, що статтею 77 КАСУ встановлено процесуальний обов'язок відповідача, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Згідно ч. 3 ст. 288 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Тобто, оскарження постанови про адміністративне правопорушення, яка була складена в порядку КУпАП відбувається з врахуванням особливостей КАС України.
Це узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі №524/5536/17 від 15.11.2018 року.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Матеріали справи, станом на момент розгляду справи, не містять будь - яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП.
Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII встановлено основні повноваження поліції.
Як вбачається з п. 11ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, згідно Конституції України та Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліцейський, під час виконання своїх службових обов'язків, зобов'язаний діяти виключно на підставі у порядку у межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України, Законами України, зокрема КУпАП, іншими нормативно - правовими актами, що регламентують діяльність поліції.
В силу вимог встановлених правил ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху: створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. При цьому водій має право відступати від вимог Закону та відповідно правил дорожнього руху лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.
Згідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання законності.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р. (Заява № 16437/04), зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, закон покладає на відповідача обов'язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.
Матеріали справи не містять будь - яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП.
З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП.
Отже, підсумовуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Що стосується позовних вимог заявлених позивачем до Інспектора 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Михайленка Володимира Миколайовича, суд зважає на наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Згідно до ч. 4 ст. 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із статтею 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію", систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Національну поліцію").
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Частиною 3 ст. 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів.
Таким чином, працівник органів і підрозділів Національної поліції, не може виступати самостійним відповідачем у справах даної категорії, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, оскільки таким відповідачем є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 року по справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 року по справі №724/716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції у даній справі є Департамент патрульної поліції, від імені якого інспектор патрульної поліції уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Таким чином, вимога заявлена до інспектора 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Михайленка Володимира Миколайовича, задоволенню не підлягає.
Також, частиною 1 статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивача при зверненні до суду було звільнено від сплати судового збору, з відповідача на користь державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 139, 227, 244, 246, 248, 250, 251, 286, 293 КАС України, суд, -
ухвалив:
адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Інспектора 3 взводу 2 роти БЗС батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції у місті Києві старшого лейтенанта поліції Михайленка Володимира Миколайовича, про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -задовольнити частково, а саме - у частині вимог, заявлених до Департаменту патрульної поліції.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕНА №381792 від 08 січня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 125 КУпАП, скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь державного бюджету судовий збір в сумі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Тесленко