26 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29191/24
Перша інстанція: суддя Левчук О.А.,
повний текст судового рішення
складено 25.11.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №420/29191/24 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
18.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій просив суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.06.2021) по день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.06.2021) за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України має виплатити на його користь середнє грошове забезпечення.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому акцентовано увагу на тому, що приписи статей 116, 117 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №420/29191/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 у розмірі 83920грн. 20коп., з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 зазначає про неправильне визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку. Також, на думку скаржника, на спірні правовідносини приписи статей 116, 117 КЗпП України не поширюються. Крім того, відповідач зауважує, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано оцінку аргументам військової частини НОМЕР_1 .
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 військову службу проходив у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.04.2021 №208-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби, а наказом від 01.06.2021 №256-ОС - виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.
Водночас, у період проходження військової служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 неправильно розраховувалось та не в повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення.
Означене слугувало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі №420/2429/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.06.2021 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, премію та одноразову допомогу при звільненні, які виплачені за період з 29.01.2020 по 01.06.2021, з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2024 у справі №420/2429/24 апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 - без змін.
На виконання рішення суду у справі №420/2429/24, НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) 15.08.2024 виплачено на користь позивача грошові кошти в сумі 103393грн. 88коп.
З огляду на несвоєчасне проведення НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) за невчасний розрахунок при виключені військовослужбовця зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при виключені військовослужбовців зі списків особового складу та всіх видів забезпечення не врегульовано положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні спірного питання неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи військової частини НОМЕР_1 стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як вже вказувалося раніше, у зв'язку з порушенням відповідачем права на отримання належного грошового забезпечення, що встановлено відповідним судовим актом у справі №420/2429/24, позивач просить зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Спірний період у досліджуваних правовідносинах визначається з урахуванням того, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 01.06.2021 (наказ від 01.06.2021 №256-ОС).
Повний розрахунок із позивачем проведено 15.08.2024.
Апеляційний суд зазначає, що в спірних правовідносинах військовою частиною фактичний розрахунок із позивачем проведено поза межами строку, який установлено статтею 116 КЗпП України.
Ураховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати належного грошового забезпечення.
При цьому, у контексті вирішення даного спору колегія суддів уважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що грошове забезпечення та заробітна плата є різними поняттями, адже Верховний Суд неодноразово висловлював позицію відносно рівнозначності таких понять. Їх рівнозначність обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами.
Не є юридично спроможним також твердження скаржника про те, що на спірні правовідносини приписи статей 116, 117 КЗпП України не поширюються, оскільки як установлено вище такі положення мають враховуватись при наданні оцінки досліджуваній ситуації.
Є безпідставними посилання військової частини НОМЕР_1 на те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано оцінку її аргументам, з огляду на таке.
Так, за наслідком дослідження змісту відзиву на позовну заяву колегією суддів з'ясовано, що позиція військової частини НОМЕР_1 зводиться суто до того, що на спірні правовідносини приписи статей 116, 117 КЗпП України не поширюються.
Дослідивши змістове наповнення оскаржуваного судового акту, у контексті викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що окружним адміністративним судом досліджено питання стосовно поширення на спірні правовідносини положень КЗпП України та надано на нього обґрунтовану відповідь.
Стосовно доводу скаржника про необхідність зменшення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке.
Статтею 117 КЗпП України у редакції чинній до 19.07.2022, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній після 19.07.2022, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Колегія суддів зазначає, що зміна нормативного регулювання впливає на його застосування до спірних правовідносин.
Отже, у межах цієї справи до періоду з 02.06.2021 по 02.12.2021 підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до 19.07.2022, та правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22.
Такого підходу під час дослідження аналогічних правовідносин дотримується Верховний Суд розглядаючи справи №380/19103/22, №560/9586/22, №560/687/24 тощо.
Як установлено апеляційним адміністративним судом, приймаючи рішення в даній справі окружним адміністративним судом безпідставно до спірних правовідносин застосовано положення статті 117 КЗпП України в редакції чинній після 19.07.2022.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, що підлягає виплаті на користь позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 01.06.2021.
Згідно до наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2024 №320, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складає 28127грн. 20коп., з яких квітень 2021 року - 14063грн. 60коп., травень 2021 року - 14063грн. 60коп.
Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 461грн. 10коп. (28127грн. 20коп. / 61 календарний день)
Отже, за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 (183 календарних дні) сума середнього заробітку становить 84381грн. 30коп.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд зазначив, що необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у справі №200/4185/20-а дійшов висновку, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд ураховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було установлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Під час вирішення даної справи апеляційний суд враховує наведені критерії, а також визначену судом касаційної інстанції у справі №480/3105/19 формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, суд касаційної інстанції вказав, що лінгвістичне тлумачення тексту статті 117 КЗпП України дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2021 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) застосовуються норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та необхідно встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Так, коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору):
- виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою:
- середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Здійснюючи розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку колегія суддів зазначає, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 461грн. 10коп. Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 01.06.2021. Індексацію грошового забезпечення виплачено 15.08.2024.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:
- 103 393грн. 88коп. (виплачена військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду сума грошового забезпечення) / 189 512 грн. 10коп. (розрахована судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, тобто за період з 02.06.2021 по 18.07.2022 (набрання чинності новою редакцією статті 177 КЗпП України), що складає 411 днів) х 100 = 54,56%.
За таких обставин, розмір недоотриманих позивачем при звільненні сум складає 54,56% від суми, що підлягала виплаті за період з 02.06.2021 по 18.07.2022 (411 днів), тобто від 189512грн. 10коп. (189512грн. 10коп. х 54,56% = 103397грн. 80коп.). Щоденний розмір виплати становить 251грн. 58коп. (103397грн. 80коп. / 411 днів).
У даному випадку позивачем заявлено позовні вимоги за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 (183 днів).
Відтак, виходячи з принципу пропорційності колегія суддів уважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 46039 грн. 14коп. (обчисленого наступним чином: 251грн. 58коп. х 183 днів).
Наведений розрахунок відповідає висновкам Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, які у подальшому підтримані Верховним Судом у справах №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719/21, № 320/8357/20.
Викладені вище обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, а тому викладені у відповідній частині оскаржуваного судового акту висновки є неправильними.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 25.11.2024 у справі №420/29191/24 висновки в частині розрахованої суми середнього заробітку, який має бути виплачено військовою частиною НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, а тому така частина судового акту підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №420/29191/24 скасувати в частині розрахованої суми середнього заробітку, який має бути виплачено військовою частиною НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 .
Прийняти у відповідній частині нове судове рішення.
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2021 по 02.12.2021 у розмірі 46039 (сорок шість тисяч тридцять дев'ять) грн. 14коп., з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В іншій частині вимог апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №420/29191/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький