29 вересня 2025 рокусправа № 380/11211/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу посадового окладу, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022 рік - 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022 рік - 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі надбавки за вислугу років, розрахованої виходячи з правильно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі надбавки за особливості проходження служби, розрахованої виходячи з правильно визначеного посадового окладу, за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі інших щомісячних надбавок та доплат (зазначити конкретні види, якщо відомі з довідки, наприклад, за кваліфікацію, за таємність тощо), розмір яких залежить від посадового окладу, розрахованих виходячи з правильно визначеного посадового окладу, за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі щомісячної премії, розрахованої виходячи з правильно визначеного посадового окладу (та/або інших складових, якщо це передбачено відповідними наказами), за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за відповідний період служби у 2023 році (до 21.04.2023 включно), розрахованої виходячи з правильно визначеного місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та за відповідний період служби у 2023 році (до 21.04.2023 включно), якщо така допомога нараховувалася і її розмір залежав від правильно визначеного місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі оплати за час щорічних основних та додаткових відпусток (відпускних), використаних (або компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, якщо таке мало місце) у період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно, розрахованих виходячи з правильно визначеного середньомісячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно, якщо така індексація мала нараховуватися і її розмір залежав від правильно визначеного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні (якщо така допомога передбачена та її розмір залежав від правильно визначеного грошового забезпечення);
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача недоплачене грошове забезпечення за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно, що включає:
різницю між належним та фактично виплаченим посадовим окладом, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022 рік - 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт;
різницю між належним та фактично виплаченим окладом за військовим званням, розрахованим шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022 рік - 2481 грн, 2023 рік - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт;
різницю між належною та фактично виплаченою надбавкою за вислугу років;
різницю між належною та фактично виплаченою надбавкою за особливості проходження служби;
різницю між належними та фактично виплаченими іншими щомісячними надбавками та доплатами (із зазначенням їх виду, якщо відомо);
різницю між належною та фактично виплаченою щомісячною премією;
різницю між належною та фактично виплаченою грошовою допомогою на оздоровлення за 2022 рік та за відповідний період 2023 року;
різницю між належною та фактично виплаченою матеріальною допомогою для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та за відповідний період 2023 року (за умови її нарахування);
різницю між належною та фактично виплаченою сумою оплати за час відпусток (або компенсації за невикористану відпустку);
різницю між належною та фактично виплаченою сумою індексації грошового забезпечення;
різницю між належною та фактично виплаченою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні (за умови її нарахування). Все вищезазначене - з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 08.03.2022 до 21.04.2023 відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення не у повному обсязі. Порушення полягало у тому, що відповідач при розрахунку базових складових грошового забезпечення - посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував розрахункову величину, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» 01 січня 2018 року - 1762,00 грн.
Позивач наголошує, що така практика є протиправною, оскільки зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, внесені Постановою КМУ № 103 від 21.02.2018, які й встановили прив'язку до показника прожиткового мінімуму 2018 року, були визнані протиправними та скасовані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду, відтак, з 29.01.2020 діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка прямо вимагає застосування актуального прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року.
Внаслідок протиправного заниження розміру посадового окладу та окладу за військовим званням були занижені й усі похідні від них складові грошового забезпечення, розмір яких розраховується у відсотковому відношенні до цих базових окладів. Це, зокрема, стосується надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, а також одноразових виплат, таких як допомога на оздоровлення та матеріальна допомога. Позивач зазначає, що його намір врегулювати спір у досудовому порядку шляхом направлення відповідної заяви до відповідача не дав позитивного результату, оскільки військова частина у своїй відповіді наполягала на правомірності своїх розрахунків, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою від 09.06.2025 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 07.07.2025 продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 17.07.2025 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
04.08.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що правовідносини з приводу проходження військової служби є публічно-правовими та регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не нормами Кодексу законів про працю України.
Покликаючись на правові позиції Верховного Суду, відповідач стверджує, що норми трудового законодавства не поширюється на військовослужбовців. На думку відповідача, постанова Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 підтвердила, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням є саме розмір 1762,00 грн, і такий підхід був правомірним до набрання чинності вказаною постановою.
Відтак, відповідач вважає, що нарахування грошового забезпечення позивачу за спірний період здійснено у повній відповідності до вимог чинного на той час законодавства.
Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 08.03.2022 до 21.04.2023.
Факт проходження позивачем військової служби та звільнення підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.04.2023.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 .
24.04.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про проведення перевірки правильності нарахування та виплати йому всіх видів грошового забезпечення за період служби, зокрема, чи здійснювалось визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2022, 2023), на відповідний тарифний коефіцієнт, та у випадку виявлення недоплати здійснити перерахунок і виплату.
15.05.2025 Військова частина НОМЕР_1 листом № 1574 повідомила позивача, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018, додавши до листа довідку про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за спірний період, з якої вбачається, що розрахунки грошового забезпечення здійснені із застосуванням показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн.
Отже, спір у цій справі виник з приводу бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 через застосування неактуальної (заниженої) розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Таким чином, ключовим у цьому спорі є питання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який належав застосуванню відповідачем при обрахунку позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період: чи встановлену на 01.01.2018, чи на 01 січня відповідного календарного року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та такі правові норми.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Збройні Сили України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, становлять основу оборони держави. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною першою статті 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частина друга цієї статті закріплює право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Ці конституційні гарантії є універсальними та повною мірою поширюються і на громадян, які проходять військову службу, з урахуванням її особливого характеру.
Спеціальним законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації. Водночас, повноваження щодо встановлення порядку та умов виплати грошового забезпечення делеговано Кабінету Міністрів України. Це означає, що Уряд, реалізуючи свої повноваження, зобов'язаний діяти у спосіб та в межах, визначених законом, та забезпечувати реалізацію гарантій, встановлених на законодавчому рівні.
На виконання зазначених норм Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 та визначила нову структуру і розміри грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 встановлений механізм розрахунку базових складових грошового забезпечення. У первинній редакції цей пункт передбачав:
"Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Аналіз цієї норми свідчить, що Уряд заклав прогресивний механізм, який передбачав автоматичне щорічне зростання базових окладів військовослужбовців у відповідності до зростання основного соціального стандарту в країні - прожиткового мінімуму. Такий підхід відповідав меті Закону № 2011-XII щодо забезпечення військовослужбовців "достатнім" грошовим забезпеченням, оскільки він дозволяв підтримувати купівельну спроможність їх доходів в умовах інфляційних процесів.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103 від 21.02.2018 (далі - Постанова № 103), зокрема, пунктом 6 були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, якими слова "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року" замінено словами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Внаслідок цих змін було фактично "заморожено" розрахункову величину для обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням на рівні 2018 року (1762 грн), що нівелювало закладений механізм їх щорічного зростання та призвело до суттєвого відхилення розміру грошового забезпечення від актуальних економічних показників у наступних роках.
Суди адміністративної юрисдикції, розглядаючи позови щодо правомірності зазначених змін, неодноразово доходили висновку про їхню невідповідність актам вищої юридичної сили.
Зокрема, у низці рішень, які набули законної сили, було встановлено, що Кабінет Міністрів України, вносячи зміни Постановою № 103, діяв поза межами своїх повноважень, оскільки звузив зміст та обсяг існуючих прав і свобод військовослужбовців, що прямо суперечить статті 22 Конституції України.
Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.03.2021 визнано протиправним та скасовано, серед іншого, пункт 6 Постанови № 103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, замінюючи динамічну розрахункову величину на статичну (прожитковий мінімум на 01.01.2018).
Правові наслідки такого судового рішення є чітко визначеними.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з частиною першою статті 325 цього ж Кодексу, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Таким чином, з 29.01.2020 - дати ухвалення постанови Шостим апеляційним адміністративним судом у справі № 826/6453/18 - пункт 6 змін, затверджених Постановою №103, втратив чинність. Втрата чинності нормою, яка вносила зміни, означає автоматичне відновлення дії попередньої редакції нормативного акту. Отже, з 29.01.2020 діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.
З цієї дати будь-який суб'єкт владних повноважень, у тому числі відповідач, мав обов'язок застосовувати саме цю, відновлену редакцію норми, яка прямо встановлювала, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року. Протилежний підхід, тобто застосування скасованої норми, є порушенням принципу верховенства права та обов'язковості судових рішень, закріпленого у статті 129-1 Конституції України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX, статтею 7 з 01.01.2022 установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX, статтею 7, було установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Отже, протягом спірного періоду з 08.03.2022 до 21.04.2023 включно відповідач був зобов'язаний при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення застосовувати для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням відповідні розміри прожиткового мінімуму, встановлені законами про Державний бюджет України на відповідний рік. Зокрема, при обчисленні грошового забезпечення за період з 08.03.2022 до 31.12.2022 належало застосовувати величину 2481,00 грн, а за період з 01.01.2023 до 21.04.2023 - 2684,00 грн.
Цей висновок повністю узгоджується із сталою та послідовною практикою Верховного Суду, викладеною у рішенні у зразковій справі. Так, у постанові від 02.08.2022 у зразковій справі № 420/2473/22 (провадження № Пз/9901/14/22) Велика Палата Верховного Суду чітко встановила, що з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачає визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Дана справа є типовою до зразкової справи № 420/2473/22, а тому висновки Верховного Суду у цій справі є обов'язковими для застосування судом при вирішенні даного спору.
Покликання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023, як на підставу для своїх дій, суд відхиляє як необгрунтовані.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Постанова Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 набрала чинності 20.05.2023, тобто після звільнення позивача з військової служби та закінчення спірного періоду.
Таким чином, вказана Постанова не може регулювати правовідносини, які існували до моменту набрання нею чинності, і не може легітимізувати протиправну бездіяльність відповідача, яка мала місце у 2022-2023 роках.
Доводи відповідача про те, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, не спростовують позовних вимог, оскільки цей спір стосується саме застосування норм спеціального законодавства, що регулює проходження військової служби та грошове забезпечення, зокрема Закону № 2011-XII та Постанови № 704. Саме на підставі аналізу норм цих спеціальних нормативно-правових актів у їх чинній, з урахуванням судових рішень, редакції, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача.
Суд наголошує, що оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними, базовими складовими грошового забезпечення, то їх неправомірне заниження впливає на весь обсяг належних військовослужбовцю виплат. Протиправне заниження цих двох величин призводить до неправильного обчислення і, як наслідок, до недоплати усіх похідних складових, розмір яких визначається у відсотках від посадового окладу або від суми посадового окладу та окладу за військовим званням.
Це стосується, зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, а також одноразових видів грошового забезпечення, які обчислюються виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день виплати (допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні тощо).
Таким чином, протиправна бездіяльність відповідача призвела до порушення права позивача на отримання у повному обсязі не лише основних, а й додаткових видів грошового забезпечення.
Оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, як того вимагає ст. 90 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у повному обсязі. Покликання відповідача на скасовані в судовому порядку положення нормативно-правових актів та на акт, що не мав зворотної дії в часі, не можуть бути взяті судом до уваги як доказ правомірності його позиції.
Натомість, позивач надав достатньо доказів, що підтверджують факт порушення його прав.
Відтак, суд відмічає, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням належної розрахункової величини (актуального розміру прожиткового мінімуму) за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 є протиправною, оскільки є прямим порушенням вимог пункту 4 Постанови № 704 (у редакції, що діяла з 29.01.2020), статті 9 Закону № 2011-XII та статті 43 Конституції України.
За наведених обставин, порушене право позивача підлягає ефективному захисту шляхом зобов'язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.
З огляду на викладене вище, суд повністю задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .
Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.03.2022 до 21.04.2023 із застосуванням для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) грошового забезпечення за період з 08.03.2022 до 21.04.2023, виходячи з розрахункової величини для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року: з 08.03.2022 до 31.12.2022 - 2481,00 грн; з 01.01.2023 до 21.04.2023- 2684,00 грн, із нарахуванням та виплатою всіх інших похідних складових грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, інших щомісячних надбавок та доплат, щомісячної премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оплати за час відпусток, індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших належних виплат), з урахуванням раніше виплачених сум.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна