Іменем України
29 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/2455/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
18.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києві з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу генерального прокурора, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при розірванні трудового договору з підстави припинення повноважень посадової особи, передбачену ст.44 КЗпП України, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток;
- зобов'язати Офіс генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при розірванні трудового договору з ініціативи власника з підстави припинення повноважень посадової особи, передбачену ст.44 КЗпП України, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, тобто не менше ніж 578436 гривень 60 копійок.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 25.10.2021 наказом Генерального прокурора №1518ц позивача було звільнено з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень прокурора. При звільненні позивачу, як особі, трудовий договір з якою розірвано у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи, всупереч статті 44 КЗпП України роботодавець не виплатив вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Свою відмову Офіс генерального прокурора мотивував тим, що спеціальним законом "Про прокуратуру» така виплата не передбачена, а відповідні положення Кодексу законів про працю на прокурорів не поширюються. Позивач вважає бездіяльність відповідача такою, що порушила його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 протоколу Першого Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, оскільки вихідна допомога, передбачена Кодексом законів про працю України становила для нього “законне очікування».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
02.05.2022 відповідачем надано відзив в якому зазначено, що статтею 51 Закону № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Пунктом 1 частини третьої статті 51 Закону № 1697-VII передбачено, що повноваження прокурора припиняються у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 61 Закону № 1697-VII, повноваження прокурора припиняються за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що питання звільнення прокурора з посади врегульоване нормами статті 51 Закону № 1697-VII, яка містить вичерпний перелік обставин, із настанням яких законодавець пов'язує неможливість подальшого перебування прокурора на посаді та його звільнення. Зокрема, такою обставиною є досягнення прокурором гранично допустимого віку перебування на посаді - 65 років. Водночас, Законом № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні із займаної посади з вказаних підстав, а отже позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 справу № 640/13495/22 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, визначено розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.02.2025 відповідачем надано додаткові пояснення, в яких зазначено, що позиція, викладена у відзиві від 28.04.2022 № 15/1/2-13782/22, залишилася незмінною та підтримуються в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) проходив публічну службу на посаді заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 25 жовтня 2021 року №1518ц відповідно до статті 9, пункту 1 частини третьої статті 51, пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури з 4 січня 2018 року у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень прокурора.
Позивач вважає, що йому не виплачено вихідну допомогу при розірванні трудового договору з ініціативи власника з підстави припинення повноважень посадової особи, передбаченої ст.44 КЗпП України, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, тобто не менше ніж 578436 (п'ятсот сімдесят вісім тисяч чотириста тридцять шість) гривень 60 копійок, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Водночас, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень прокурора.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 закріпив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме, статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину дев'яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу.
За приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Крім того, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 420/4554/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19, від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20.
Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 04 січня 2018 року, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 1 частини третьої статті 51 Закону № 1697-VII, у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років та припиненням повноважень прокурора.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде ухвалення рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 04 січня 2018 року, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток;
- зобов'язання Офісу Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 04 січня 2018 року, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
При цьому слід зауважити, що суд вважає вимоги про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 578436 гривень 60 копійок передчасною та такою, що не підлягає до задоволення, оскільки така допомога позивачу не нараховувалася.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми зясування об'єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до положень Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 04 січня 2018 року, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з посади заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління правозахисної і представницької діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 04 січня 2018 року, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов