ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" вересня 2025 р. справа № 300/6061/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), 26.08.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також - третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2025 за №092750013253;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди навчання в Івано-Франківському національному університеті нафти і газу з 01.09.1987 по 03.07.1988, з 01.09.1989 по 10.07.1990, з 08.02.1993 по 28.06.1996, періоди роботи в Україні з 02.03.1998 по 31.05.1999, з 01.01.2000 по 29.02.2000 та періоди роботи на території російської федерації з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006; з 02.02.2006 по 18.04.2006; з 14.05.2006 по 12.02.2007; з 15.03.2007 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 16.01.2012, з 17.05.2012 по 14.03.2013, з 20.03.2013 по 27.02.2014, з 03.03.2014 по 13.10.2014, з 26.11.2014 по 14.09.2015, з 01.10.2015 по 14.04.2016, з 22.11.2016 по 17.01.2017, з 04.05.2017 по 03.10.2017, з 26.12.2017 по 26.06.2018; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 02.03.1998 по 23.02.1999, з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006, з 02.02.2006 по 18.04.2006 та з 06.12.2018 по 31.05.2025, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.06.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому вже було виповнилось 55 років та у нього було достатньо як загального страхового, так і спеціального (пільгового) стажу роботи. При цьому, позивач наголошує на хибності висновків відповідача про не зарахування до страхового і до пільгового стажу періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , через те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також і згаданою Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто на момент спірних періодів роботи ОСОБА_1 відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Крім того, позивач звернув увагу на протиправне незарахування пенсійним органом до його страхового стажу періоду навчання з 01.09.1987 по 03.07.1988, з 01.09.1989 по 10.07.1990, з 08.02.1993 по 28.06.1996, що підтверджується дипломом магістра НОМЕР_2 та записами у трудовій книжці, а також періоду роботи в Україні з 02.03.1998 по 31.05.1999, який також підтверджується записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 . Як наслідок, позивач просить суд зарахувати відповідні періоди до його страхового та спеціального стажу, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі поданої 04.07.2025 заяви, а саме з 03.06.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.61-62).
Від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області 15.09.2025 надійшли пояснення по справі, у яких представник третьої особи заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що посилання позивача на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є безпідставним, оскільки з 11.10.2017 порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за Списком №2) регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до статті 114 якого право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років, у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, та не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Також представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області наголосила, що згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637, страховий стаж ОСОБА_1 складає 8 років 8 місяців 22 дні, пільговий стаж - 0 років 0 місяців 0 днів. При цьому, третьою особою зазначено ті ж підстави неврахування певних періодів роботи і навчання позивача, що вказані у спірному рішенні від 11.07.2025 за №092750013253. Окрім цього, представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зазначила, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Водночас, представник зазначила, що зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19.06.2023. У зв'язку із цим, до страхового стажу позивача не враховано спірні періоди роботи на території російської федерації (а.с.67-71).
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося. Від останнього до суду не надходили заперечення проти позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В даному випадку відповідач у Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорту, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).
Досягнувши 55-річного віку, ОСОБА_1 , 04.07.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2.
Органом, який розглядав подану заяву, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду заяви про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області 11.07.2025 прийнято рішення №092750013253 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, зіславшись на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, вказаним рішенням визнається 8 років 8 місяців 22 дні страхового стажу позивача, пільговий стаж по списку №2 не підтверджено. Також у вказаному рішенні відповідачем зазначено, що до страхового стажу згідно наданих документів не враховано періоди роботи за записами в трудовій книжці, оскільки відсутня скан-копія титульної сторінки. Період навчання з 01.09.1987 по 28.06.1996 потребує уточнення, оскільки перетинається з проходженням військової служби.
До пільгового стажу згідно наданих документів не враховано періоди роботи згідно довідки №УБГ1981-1 від 06.06.2025, оскільки в «Переліку робочих місць, професій та посад робітників яким підтверджено право на пільгове забезпечення» до наказів про атестацію робочого місця від 18.12.2019 №965/12, від 18.12.2024 №2315 відсутня бурова установка №4 EiongHuа 450tZJ70. Період роботи згідно довідки №128 від 21.05.2025, оскільки в довідці відсутня інформація в якій бригаді працював заявник, відсутнє посилання на позицію.
До страхового та пільгового стажу не враховано періоди роботи на території російської федерації з 13.03.2000 по 18.04.2006, з 14.05.2006 по 12.02.2007, з 15.03.2007 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 16.01.2012 роки, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
При цьому, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, суд погоджується із позивачем стосовно неправильного застосування відповідачем вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є менш сприятливою нормою для позивача у порівнянні з статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Як слідує із матеріалів справи, зокрема спірного рішення відповідача, до страхового і до пільгового стажу не зараховано періоди роботи у російській федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, з огляду на таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду російської федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством російської федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки. Окрім цього, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 (та вкладишами в трудову книжку), копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 14-26), підтверджено періоди роботи позивача, як в Україні, так і на території російської федерації, зокрема:
1) в Україні з 02.03.1998 по 06.03.2000 на посаді слюсаря 5 розряду по ремонту і обслуговуванню бурового обладнання на бурових та з 06.12.2018 по 31.05.2025 на посаді моториста бурової установки;
2) в російській федерації:
з 13.03.2000 по 21.08.2002 на посаді помічника бурильника у філіалі «Касимовское управление Бурових работ» ДАО «Бургазгеотерм» (з 18.05.2000 перейменовано в ОАО «Подзембургаз»);
з 22.08.2002 по 01.02.2006 на посаді помічника бурильника в ОАО «Бургазнефтесервис»);
з 02.02.2006 по 18.04.2006 на посаді помічника бурильника в ОАО «Бургазремонт»;
з 14.05.2006 по 12.02.2007 на посадах помічника бурильника та бурового майстра в ООО «Аргиллит»;
з 15.03.2007 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 16.01.2012, з 17.05.2012 по 14.03.2013, з 20.03.2013 по 27.02.2014, з 03.03.2014 по 13.10.2014, з 26.11.2014 по 14.09.2015, з 01.10.2015 по 14.04.2016, з 22.11.2016 по 17.01.2017, з 26.12.2017 по 26.06.2018 на посадах інженера-технолога (з 09.01.2008 посада перейменована на інженера по бурінню), механіка по обслуговуванню бурових, помічника бурильника, машиніста бурової, помічника майстра бурової та майстра бурової в ООО «Подзембургаз»;
з 04.05.2017 по 03.10.2017 на посаді інженера по бурінню в ООО «ВишТрансБурСервис».
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як уже зазначено вище, фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи у російській федерації є те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також слушними є доводи позивача про те, що у даному випадку жодних цивільних, сімейних та кримінальних справ між ОСОБА_1 і відповідачем не виникло, оскільки має місце соціальний спір щодо не зарахування трудового стажу. Окрім цього, як слідує із Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції», такий Закон не стосується соціально-трудової сфери.
Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати спірний стаж роботи позивача на території російської федерації.
Таким чином, суд погоджується із позивачем, що усі необхідні документи, в тому числі трудову книжку, позивач надав пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зарахування спірних періодів роботи позивача, як на території російської федерації з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006; з 02.02.2006 по 18.04.2006; з 14.05.2006 по 12.02.2007; з 15.03.2007 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 16.01.2012, з 17.05.2012 по 14.03.2013, з 20.03.2013 по 27.02.2014, з 03.03.2014 по 13.10.2014, з 26.11.2014 по 14.09.2015, з 01.10.2015 по 14.04.2016, з 22.11.2016 по 17.01.2017, з 04.05.2017 по 03.10.2017, з 26.12.2017 по 26.06.2018.
З аналогічних мотивів суд також вважає за необхідне зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в Україні з 02.03.1998 по 31.05.1999, з 01.01.2000 по 29.02.2000, які підтверджуються основним документом - трудовою книжкою.
Окрім того, суд також встановив із розрахунку стажу, наявного в матеріалах справи, а також вказане і слідує із спірного рішення, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період його навчання в Івано-Франківському національному університеті нафти і газу.
Так, з цього приводу суд враховує, що період навчання підтверджується дипломом магістра НОМЕР_2 , наявний у матеріалах справи та який надавався пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії (а.с. 13), а також записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , зокрема записи 3-8 (про зарахування до університету, надання академвідпустки, допущення до занять після академвідпустки, відрахування у зв'язку із закінченням навчання) підтверджують періоди навчання позивача з 01.09.1987 по 03.07.1988, з 01.09.1989 по 10.07.1990, з 08.02.1993 по 28.06.1996 (а.с. 15 - зв. ст. а.с. 15).
Таким чином, суд вважає, що згадані періоди навчання, підтверджені записами трудової книжки НОМЕР_1 та дипломом магістра НОМЕР_2 мають бути зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог в частині зарахування спірних періодів до пільгового стажу, суд зазначає таке.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі №159/4178/16 а.
Між тим, відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
При цьому, з 11.03.1994 по 15.01.2003 - діяв Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, з 16.01.2003 по 23.06.2016 - Список №2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003, після 24.06.2016 - діє Список № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016.
Так, судом з матеріалів справи встановлено, що посади, які займав ОСОБА_1 у періоди, зокрема з 02.03.1998 по 23.02.1999, з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006, з 02.02.2006 по 18.04.2006 та з 06.12.2018 по 31.05.2025, в тому числі і на території російської федерації, а саме слюсаря по ремонту і обслуговуванню бурового обладнання на бурових, помічника бурильника та моториста бурової установки передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, які були чинними на період його роботи.
Вказані періоди підтверджуються наданими пенсійному органу, окрім трудової книжки, уточнюючими довідками, у яких міститься конкретний Список, розділ і підрозділ Списку та посада. Так, згадані періоди роботи протягом спірних 1992 2022 років підтверджуються також:
1. довідкою про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 21.05.2025 №128 (а.с. 30);
2. довідкою від 21.05.2025 №129 (зв. ст. а.с. 30);
3. довідкою від 21.05.2025 №130 (а.с. 31);
4. довідкою від 21.05.2025 №131 (зв. ст. а.с. 31);
5. довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії від 21.05.2025 №36 (а.с. 32);
6. наказом про прийняття на роботу від від 02.03.1998 №НК25-К (а.с. 33);
7. наказом про припинення трудового договору від 06.03.2000 №20/к (зв. ст. а.с. 33);
8. наказом №32 від 24.02.1994 (а.с. 34);
9. висновком №1325 від 21.04.2004 (про атестацію) (зв.ст. а.с. 34 - 36);
10. довідкою про заробітну плату від 18.04.2006 (а.с. 37);
11. уточнюючою довідкою про підтвердження наявного пільгового від 14.04.2006 №28 (зв. ст. а.с. 37);
12. уточнюючою довідкою про підтвердження наявного пільгового від 04.02.2006 №31 (а.с. 38);
13. уточнюючою довідкою про підтвердження наявного пільгового від 05.04.2006 №22 (зв. ст. а.с. 38);
14. довідкою про з/п від 18.04.2006 (а.с. 39);
15. довідкою про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 06.06.2025 №УБГ1981-1 (а.с. 40);
16. наказом-постановою від 18.12.2019 №965/12 (про атестацію) та списком посад (а.с. 41-44);
17. наказом №242 від 24.02.2022 (а.с. 47-48);
18. наказом №790 від 10.06.2022 (а.с. 49);
19. наказом №2315 від 18.12.2024 (про атестацію) з додатком (а.с. 50-54);
20. дозволами, патентами, страховими свідоцтвами (а.с. 27-29).
Щодо посилань відповідача у спірному рішенні на Порядок проведення атестації місць за умовами праці, затверджений Постановою КМУ від 01.08.1992 №44 та на неврахування періодів роботи згідно довідки №УБГ1981-1 від 06.06.2025 (оскільки до наказів про атестацію робочого місця від 18.12.2019 №965/12, від 18.12.2024 №2315 відсутня бурова установка №4 EiongHuа 450tZJ70) та довідки №128 від 21.05.2025 (в довідці відсутня інформація, в якій бригаді працював заявник, відсутнє посилання на позицію), то суд зазначає таке.
Великою Палатою Верховного Суду надано оцінку наявності чи відсутності атестації робочого місця, як на підставу для зарахування пільгового стажу роботи. Зокрема наголошено, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 за №41.
Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим органом і працівником у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій №41, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.
Жодні причини, з яких атестація не була проведена, не є підставою для відмови в зарахуванні відповідного стажу позивачеві, оскільки особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 або Списку №2, робоче місце якої підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення такої атестації.
Отже, проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
Велика Палата Верховного Суду у даній постанові зазначила, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у справі).
Таким чином, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
З огляду на викладене, суд погоджується, що позивач взагалі не повинен подавати будь-які докази проведення атестації робочих місць. Проте, як встановлено судом та слідує із наявних матеріалів справи, у даному випадку позивач надав пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії докази проведення атестації його робочого місця, зокрема відповідні накази, постанови, а також уточнюючі довідки.
Отже, суд дійшов висновку, що спірні періоди роботи ОСОБА_1 , зокрема з 02.03.1998 по 23.02.1999, з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006, з 02.02.2006 по 18.04.2006 та з 06.12.2018 по 31.05.2025, які підтверджено записами трудової книжки та іншими документами, мають бути зараховано відповідачем до пільгового стажу по Списку №2.
Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 04.07.2025 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених законодавством умов для призначення ОСОБА_1 пенсії (страховий стаж позивача складає більше 29 років (8 років 8 місяців 22 днів - визнаного стажу, більше 15 років - спірного стажу на території росії, та 5 років навчання) при необхідних 25 років, з яких пільговий стаж роботи складає більше 13 років при необхідних 12 років 6 місяців), суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленим гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення, а тому, на думку суду, останній має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 11.07.2025 за №092750013253, а тому його необхідно скасувати та, як наслідок, підлягають зарахуванню до страхового загального та спеціального стажу позивача спірні періоди його роботи.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи як до загального так і до пільгового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.06.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У матеріалах даної справи містяться докази понесення позивачем судових витрат в розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією №0664-0234-9751-5961 від 26.08.2025 (а.с. 60).
Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ - 13358826, вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.07.2025 за №092750013253 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ - 13358826, вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до загального стажу періоди навчання в Івано-Франківському національному університеті нафти і газу з 01.09.1987 по 03.07.1988, з 01.09.1989 по 10.07.1990, з 08.02.1993 по 28.06.1996, періоди роботи в Україні з 02.03.1998 по 31.05.1999, з 01.01.2000 по 29.02.2000 та періоди роботи на території російської федерації з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006; з 02.02.2006 по 18.04.2006; з 14.05.2006 по 12.02.2007; з 15.03.2007 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 16.01.2012, з 17.05.2012 по 14.03.2013, з 20.03.2013 по 27.02.2014, з 03.03.2014 по 13.10.2014, з 26.11.2014 по 14.09.2015, з 01.10.2015 по 14.04.2016, з 22.11.2016 по 17.01.2017, з 04.05.2017 по 03.10.2017, з 26.12.2017 по 26.06.2018; до пільгового стажу за Списком №2 - періоди роботи з 02.03.1998 по 23.02.1999, з 13.03.2000 по 21.08.2002, з 22.08.2002 по 01.02.2006, з 02.02.2006 по 18.04.2006 та з 06.12.2018 по 31.05.2025, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.06.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ - 13358826, вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43026) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.