30 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/8537/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 125 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2023 по 26.04.2024, обчислений шляхом множення середньоденного розміру мого грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
В обґрунтування позову зазначає, що грошове забезпечення було нараховано та виплачено лише 27.04.2024. На думку позивача, затримка виплати вказаної частини грошового забезпечення є підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки.
Ухвалою суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Ухвалою зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №440/6856/22. Провадження у справі поновлено.
У відзиві відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
На підставі частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира частини від 21.02.2022 звільнений зі служби з 21.02.2022.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №240/14210/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 21.02.2022, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористану відпустку, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року та встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
27.04.2024 військова частина перерахувала на картковий рахунок позивача кошти у сумі 84389,34 грн. відповідно до банківського підтвердження про надходження коштів на рахунок.
Таким чином, остаточний розрахунок із виплати грошового забезпечення у сумі 84389,34 грн. відповідач здійснив лише 27.04.2024, а не в день виключення зі списків особового складу частини - 21.02.2022.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що відповідно до статей 1, 2 Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Суд звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якими при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Суд погоджується, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби зокрема.
За правилами статті 116 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті, у редакції Закону № 2352-ІХ, встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв'язку з нормами цього Положення дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.
Такий висновок суду відповідає висновкам Конституційного Суду України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №240/14210/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 21.02.2022, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористану відпустку, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року та встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
27.04.2024 військова частина на виконання вказаного рішення перерахувала на картковий рахунок позивача кошти у сумі 84389,34 грн.
У зв"язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить зобов"язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, у зв"язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, за період з 23.12.2023 по 26.04.2024.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначає, що в межах спірних правовідносин доцільно заявити вимогу про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 24.12.2023 по 26.04.2024, оскільки стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, у зв"язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення за інший період з 22.02.2022 по 23.12.2023 є предметом спору у іншій справі.
Тобто, спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону №2352-ІХ.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно інформації з КП "ДСС" у провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №240/36004/23 за позовом ОСОБА_1 , предметом спору у якій є протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 670 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 по 23.12.2023, у зв"язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги право на яку встановлено судовим рішенням від 22.12.2022 у справі №240/14212/22.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №240/36004/23 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнуто з Військової частини на користь НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 140271,18 грн (сто сорок тисяч двісті сімдесят одна гривня вісімнадцять копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року скасовано в частині стягнення з військової частини середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 140271,18 грн (сто сорок тисяч двісті сімдесят одна гривня вісімнадцять копійок).
Прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.02.2022 по 24.12.2023 у сумі 102102,62 грн (сто дві тисячі сто дві гривні шістдесят дві копійки).
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року залишено без змін.
У постанові апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що щодо періоду з 19.07.2022 по 23.12.2023 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 77975,52 грн (423,78*184), де 184 це кількість днів (піврічний термін) передбачений вимогами 117 КЗпП України. До вимог з 22.02.2022 по 18.07.2022 апеляційним судом застосовано співмірність, проте зменшено розмір середнього заробітку, у зв"язку з невірним розрахунком.
Таким чином, на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні але не більше як за 6 місяців , відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону №2352-ІХ.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
У постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала неможливим розповсюдження викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц підходу щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року. У таких висновках судова палата виходила з того, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Тому судова палата відступила від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, а саме, можливості застосування критеріїв щодо зменшення розміру відповідного відшкодування виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Тобто, у випадку позивача, незважаючи на тривалість періоду затримки розрахунку при звільненні, законодавець обмежив період, за який може бути відшкодований працівнику середній заробіток (грошове забезпечення), і такий період становить не більше шести місяців.
Таким чином, з 19.07.2022 закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців.
При цьому, стаття 116 КЗпП передбачає виплату всіх сум, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Проте, ст. 117 КЗпП України в новій редакції не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення.
З вказаного суд робить висновок, що підприємство, установа, організація повинні одноразово виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, не залежно від кількості здійснених виплат, які виплачуються звільненому працівникові із затримкою.
Вирішуючи справу по суті спору суд дійшов висновку, що позивач вже використав своє право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців поданням та вирішенням на його користь позову в справі №240/36004/23. При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що середній заробіток був стягнутий на його користь в повному обсязі, тобто без застосування принципу пропорційності.
Разом з тим, звертаючись до суду із цим позовом позивач повторно бажає реалізувати таке право та отримати середній заробіток за час затримки виплати донарахованої суми.
Однак, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум, неможливе подвійне стягнення середнього заробітку за один і той й же період відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Суд наголошує, що за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП України є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тож неприпустимим є застосування такої санкції повторно за одне і теж триваюче порушення (затримку розрахунку при звільненні), при тому, що часовий період стягнення обмежений законодавчо.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на повторне отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2023 по 26.04.2024, оскільки право позивача на таку виплату вже є захищеним.
Суд відхиляє викладені у відзиві доводи щодо відсутності повноважень у адвоката Дубка С.М. на подання позову в інтересах ОСОБА_1 у даній справі, з огляду на те, що в інших справах, де він є його представником подано оригінали ордеру з одним і тим же номером та серією, оскільки такі доводи не стосуються розгляду даної справи. Крім того, до даного позову долучено не оригінал, а засвідчену копію ордеру. У справах, на які посилається представник відповідача також містяться засвідчені копії ордерів, що підтверджується їх копіями долученими до відзиву. Тобто, копії зроблені з оригіналу ордеру. А подання до суду належним засвідченої копії ордеру законом не заборонено.
Разом з тим, вказані доводи не спростовують висновків суду у даній справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
30.09.25